Про подальший розвиток А.Смітом теорії вартості свідчило( розмежування природньої і ринкової цін товару, причому перша розумілась спочатку( як грошове вираження вартості. А.Сміт писав, що природня ціна товару «як би представляє собою центральну ціну, до якої постійно тяжіють ціни всіх товарів». Цим він започаткував дослідження конкретних факторів, що викликали відхилення цін від вартості.
В цілому ж погляди А.Сміта на співвідношення між вартістю і доходами( характеризуються подвійністю і протиріччями, що являється наслідком дуалізму його методології
Вчення про заробітну плату.
Визначаючи заробітну плату, А.Сміт розглядав два стани суспіль-ства:
при простому і капіталістичному товарному виробництві. В умо-вах першого
він вважав заробітну плату рівну вартості виробленого товару. При другому
способі виробництва( він зауважує, що робітник вже не одержує вартість
всьго продукта своєї праці, тому і розрізняє різні суми заробітної плати.
Найнижчу межу заробітної плати( А.Сміт називає фізичним мінімумом,
стверджуючи, що подальше зниження собівартості робочої сили приведе до
вимирання «раси цих робітників». Однак( він вважав, що стихійний ринковий
механізм стримує природню (середню, нормальну) зарплату, яка в декілька
разів вище фізичного мінімума. Значне підвищення цієї зарплатні, викликає
зростання населення, що збільшить конкуренцію серед робітників і знову
приведе до зменшення заробітної платні. В протилежному випадку( при
зменшені зарплатні і відповідно, народжуваності, виникає конкуренція серед
підприємців( що знову приведе до встановлення середньої заробітної плати.
Таке розуміння відповідало загальному уявленню А.Сміта( про роль вільного
ринку у встановленні відповідної економічної рівноваги.
А.Сміт підкреслює важливу роль, яку відіграє зарплата у житті держави,
поділяючи країни на три групи:
. із прогресивним станом суспільства, коли зарплата зростає і становище працюючих покращується;
. із регресивним станом суспільства, коли зарплата падає і становище працюючих стає гірше;
. із сталим станом суспільства, коли заробітна плата залишається непорушною, а матеріальне становище працюючих залишається важким, але постійним.
А.Сміт приділяв велике значення високій зарплаті, кажучи, що вона стимулює працюючих до більш продуктивної праці, і категорично не погоджувався з Мальтусом, який вважав бідність робітників неминучою. Таким чином, основне достоїнство теорії А.Сміта стало те, що вона сприяла рухові шляхом добробуту суспільства в цілому.
Теорія доходів.
У теоріїі заробітної плати( А.Сміт вказував, що із створеної працею і визначеною кількістю цієї праці вартості товару( робітнику у вигляді плати за зусилля залишається лише деяка частина. Залишок доданої працею вартості представляє собою прибуток підприємця. Деяку суму із цього прибутку він повинен у ряді випадків віддати в якості земельної ренти чи створеного проценту, якщо був використаний заємний каапітал.
А.Сміт називав прибутком всю різницю між добавленою працею вартістю і заробітною платою( і в цьому варіанті мав на думці додану вартість. В іншій трактовці він розумів під прибутком залишок після сплати ренти, а також проценту, і тоді прибутком називав, по суті( підприємницький доход.
Розміри прибутку, за думкою А.Сміта, визначалися розмірами вкладеного у
справу капіталу( а не складністю і важкістю праці по нагляду і управлінню,
як визначали прибуток його попередники. Але він тут же говорив, що прибуток
- це особливий елемент підтримки виробництва, закономірний результат
продуктивності капіталу ( винагорода капіталістів за їх діяльність, працю,
ризик. В цьому випадку подвійне тлумачення викликало явне протиріччя.
В теорії є і інше непорозуміння( так( якщо прибуток породжується неоплаченою працею, то вона повинна бути пропорційна кількості застосованої праці, а не застосованому капіталу.
Недивлячись на деякі недоліки в теорії А.Сміта, вона була достатньо прогресивною. Так( автор відмічав тенденцію доходу до зниження, і( вказував, що він більш низький в розвинутих капіталістичних країнах. Крім того, не слід забувати, що А.Сміт жив більш ніж 200 років тому, і необхідно відноситися до його поглядів з розумінням.
Теорія продуктивної праці.
А.Сміт прагнув вияснити, які види праці сприяють зростанню багатства нації. Ця проблема зберігла своє значення і до наших днів. Для її вирішення він поділяв працю на продуктивну і непродуктивну.
Продуктивною А. Сміт вважав працю, яка створює додану вартість, і пояснював це( на прикладі робітника мануфактури, праця якого збільшує вартість матеріалів над якими він працює, на вартість утримання робітника і прибутку власника виробництва. Працю, яка сплачена із прибутку, А.Сміт називав непродуктивною. Так відомий його приклад про слугу, якого утримують на доходи хазяїна будинку і пряця якого не створює вартості.
Однак А.Сміт паралельно висуває ще один принцип розподілу продуктивної і непродуктивної праці: перша втілюється в продукті, що має якийсь термін життя чи служби, а друга ніде не фіксується. Насправді ця умова не є обов’язкова( достатньо взяти види праці, які представляють собою продовження сфери виробництва в сфері оббігу (транспорт), і твердження втрачає зміст.
Але така трактовка праці дозволяє А.Сміту зробити сміливі зауваження, що праця монарха, урядовців, юристів, армії тощо( непродуктивна. Подальша логіка веде до того, що із зменшенням частки непродуктивних робітників у суспільстві( швидше зростатиме його благополуччя. Така точка зору ще раз підтвердила, що А.Сміт був прихильником прогресивної буржуазії.
Теорія капіталу.
Економічна система А.Сміта базувалася на погляді, що капітал представляє запаси, які призначені для подальшого виробництва.
В своїх поглядах на основний і оборотний капітал( А.Сміт виражав думки
фізіократів, але переборов обмеження їх розуміння продуктив-ного капіталу
(що дає приріст вартості) як тільки капіталу, що зайнятий в сільському
господарстві. Категорії А.Сміта застосовуються не до одного капіталу
фермера, але і до всякої іншої форми продуктивного капіталу.
Під оборотним капіталом А.Сміт розумів капітал, що застосовується на одержання прибутку, який постійно виходить у власника в одній формі.і повертається до нього в іншій.
Оборотний капітал за А.Смітом складається із чотирьох частин:
. грошей, за допомогою, яких здійснюється повернення інших його частин;
. запасів продуктів, крім тих, що знаходяться в розпорядженні самих споживачів;
. сировини чи напівфабрикатів, що знаходяться в процесі незавершеного виробництва;
. готових, але ще не реалізованих товарів.
Головним А.Сміт називав капітал, який приносить прибуток “без переходу
від одного власника до іншого і без подальшого оберту”. До нього він
відносив:
. машини і засоби праці;
. будівлі, що слугують для торгово-промислових цілей;
. покращення землі;
. корисні особливості членів суспільства.
А.Сміт виключно велике значеня придає накопиченню капіталу. Він говорить, що, зберігаючи значну частину доходів і розширюючи виробництво, власник підприємства дає роботу додатковій кількості робітників і сприяє зросту багатства всього суспільства.
В цілому теорія основного і оборотного капіталу представляється вельми цікавою, хоча в ній і існує ряд помилок. Так, неможна сказати, що капітал, вкладений в машини чи нерухомість, не обертається. Напроти, його вартість по частинам переноситься конкретною працею на виробляємий товар (у вигляді амортизаційних відрахувань), тому пов’язування капіталу з фізичними властивостями товарів неправильне. Тут А.Сміт змішує відмінності між основним і оборотним капіталом, з різницею між товарним і грошовим капіталом.
Теорія відтворення.
Погляд А.Сміта на накопичення капіталу був навіяний поглядами фізіократів. В його уяві накопичення капіталу проходить через перетворення доданої вартості в змінний капітал, що споживається робітниками. А суспільний капітал повністю складається із змінного, тобто в руках робітників являється заробітною платою. Тут А.Сміт невірно прирівнює величину продуктивного капіталу з величиною його частини, яка йде на утримання продуктивної праці.
Теорія ж відтворення суспільного капіталу у Сміта базується на теорії його вартості. Вартість у А.Сміта розпадається на три частини: заробітну платню, прибуток з капіталу і ренту за землекористування, тобто складається із доходів.
Отже, постійний капітал там відсутній( і його ігнорування обмежувало
А.Сміту можливість аналізу процеса відтворення, так як те, що вироблялося
на протязі року, щорічно і споживалося. Однак( А.Сміт виходить із глухого
кута, розрізняючи валовий і чистий доход. Якщо під першим він розуміє увесь
річний продукт, вироблений населенням данної країни, то під чистим - ту
частину, котру населення може віднести до свого споживчого запасу. В
результаті у Сміта виходить, що в ціну товару входить не тільки доход, але
і авансований капітал.
Таким чином, помилка А.Сміта в тому, що він ототожнює вартість всього річного виробництва з заново створеною за рік вартістю. Якщо остання представляє собою лише продукт минулого року, то перша включає в себе і вартість засобів виробництва, які були вироблені раніше. А.Сміт притустив і ряд інших прорахунків, які витікають із його розуміння вартості. Наприклад, за А.Смітом, в галузі, що виробляє товари споживання, в доход входить як ціна так і продукт. Або пояснення особистого доходу( в якості фонду особистого споживання без згадування про його частину, що йде на розширення виробництва.
Недивлячись на перераховані недоліки. Для свого часу ця теорія мала дуже прогресивне значення. Випадіння постійного капіталу при аналізі відтворення( згодом назвуть «догмою Сміта».
Земельна рента.
А.Сміт виділяв ренту як виключний доход землевласника, піддавши сумніву те, що рента - це лише процент на капітал, витрачений землевласником на покращення землі, так як землевласник одержує ренту і за землі, що не зазнавали покращення. Так А.Сміт відділив ренту від арендної плати, довівши, що прибуток на капітал являється тільки надбавкою до первісної ренти. Таким чином, тільки земельна рента у Сміта( представляє собою відрахування із продукту, який був витрачений на обробку землі. Однак через дуалізм своєї методології, А.Сміт бачить в ренті також винагороду землевласника за право користування його землею. У поглядах А.Сміта зустрічаються і елементи фізіократичної теорії: рента є «витвір природи, який залишається за вирахуванням і відшкодуванням всього того, що можна вважати творінням людини».
Із сказаного видно, що А.Сміт не дав ренті точного визначення, хоч в його теорії було багато правильних ідей і думок. Наприклад, він зауважував, що відмінності в якості ділянок землі можуть бути причиною утворення диференційованої ренти.
Питання економічної політики в теорії А.Сміта.
А.Сміт приділяв багато уваги дослідженню політики країн в період
капіталізму вільної конкуренції. І головною вимогою, яку він висував, було
забезпечення економічної свободи, невтручання держави в економічне життя.
Так, він гостро виступав проти цехової регла-ментації, застарілого
законодавства, прівелегій корпорацій і торгових монополій. Будь-яке
обмеження стихійного розвитку подій і конку-ренції( за думкою А.Сміта,
неминуче буде стримувати економічний розвиток. Однак( ряд функцій держави,
він оцінював позитивно, вважаючи підтримку органами влади порядку в країні
і забезпечення її воєнної безпеки, важливими умовами успішного розвитку
господарства.
Велике значення уділяв А.Сміт фінінсовій діяльності уряду. Він виправдовував тільки ті витрати, які робляться в інтересах всього суспільства. Висунув тезу «дешевої держави», яку прийняли всі наступні представники класичної буржуазної політичної економії. Він заклав основи податкової політики, висловлюючись, що податки повинні відповідати «силі і можливостям громадян», причому стягнення податку повинно коштувати як можна дешевше, а форма і час збору податків повинні як найкраще відповідати інтересам платників.
Будучи ідеологом промислової буржуазії, А.Сміт стверджував, що об’єктом, як найкраще підходящим для обкладення державним податком, є земельна рента. Наприклад, він заявляв, що податок з прибутку неефективний, так як підприємець( втрати від нього з ціллю збереження трибутку перекладе на споживача шляхом підвищення цін на свою продукцію. Сміт вважав також( недоцільним податок на зарплату, бо підприємець зобов’язаний забезпечити працюючому прожитковий мінімум, і щоб самому не отримувати збитки, повинен знову буде перекласти тягар податків на споживача. Податок з ренти, який за думкою А.Сміта, не може бути ні на кого перекладений, є максимально ефективним, і веде до скорочення доходів землевласни-ків. Тут добре видно антифеодальну спрямованість його податкової теорії. А.Сміт також піддавав критиці меркантилістський протекціо-нізм. Він перечив проти всяких обмежень як у внутрішній, так і у зовнішній торгівлі.
Аналіз поглядів А.Сміта на питання економічної політики підтверджує антифеодальну спрямованість йго вчення, а також орієнтацію на інтереси капіталістичної системи господарювання. Це дає змогу вважати теорію А.Сміта прогресивною, для суспільства, сучасником якої він був.
Висновок.
В XVIII-XIX ст. політична економія розвивалася як наука про багатство, тому виглядає цілком природньо, що в якості початкового пункту своєї доктрини А.Сміт вибрав розподіл праці. Разом з тим, він не розрізняв товарну і натуральну вартості, вважав працю єдиним джерелом споживчої вартості, бачив у людині природню схильнісь до обміну і т.і.
Не дивлячись на ці недоліки, А.Сміт досяг у своєму аналізі закономірностей капіталізму вельми значних результатів: йому вдалося виявити загальний принцип економічної системи капіталізму- вартість і дати їй своє знамените визначення, як дійсного мірила мінової вартості всіх товарів.
Він вніс свій вклад і в розвиток методології: поряд із аналізом і індукцією, широко використовував синтез і дедукцію, тобто йшов на основі раніше сформульованих положень, від простого до складного, і далі к цілому.
Головною заслугою А.Сміта, економіста мануфактурного періоду, стало створення цілісної економічної системи на основі знань, які були одержані на той час суспільного розвитку. Розглядаючи роботи А.Сміта з висоти сучасності, ми віддаємо належне тій грандіозній роботі, яку він зробив, і плодами, якої ми користуємося до цьго часу.
Але А.Сміт не завершує розвинення класичної школи. Він виступив із своїм головним економічним творінням безпосередньо перед промисловим переворотом. Об’єктом досдіджень А.Сміта був капіталізм, який ще не одержав своєї адекватної виробничо-технічної бази у вигляді машинної індустрії. Ця обставина в деякій мірі і обумовила відносну нерозвинутість самої економічної системи А.Сміта. Але теорія стала вихідним пунктом для послідуючого розвитку у працях Д.Рікардо, а потім і інших значних економістів.
Таким чином, соціально-економічні погляди А.Сміта представляють собою одну із найкращих економічних доктрин XVIII ст.
Література.
1. Ядгаров Я.С. История экономических учений: Учебник для вузов. М.: ИНФРА-
М, 1999.
2. Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений. М.: Экономика, 1995.
3. Блуг М. Экономическая мысль в ретропективе. М.: «Дело Лтд», 1994.
4. Самуэльсон П. Экономика. М.: Алгон, 1992.
Страницы: 1, 2
