Американський неолібералізм. Монетаризм
МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ
ІНСТИТУТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕСУ
Цареградського Євгена
РЕФЕРАТ на тему:
Американський неолібералізм. Монетаризм.
Київ 1999
Зміст:
|Вступ |3 |
| |Неолібералізм |3 |
| |Монетаризм |4 |
|Висновки |12 |
|Список використаної літератури | |
Вступ
Монополізація економіки, виникнення державно-монополістичної форми власності, усесвітня економічна криза 20 - 30-х рр. Поставили під сумнів основні постулати ортодоксального неокласицизму. У цей час формується теорія неолібералізму - течії в неокласичному вченні, що означає можливість часткового, обмеженого впливу держави на економіку. Це свідчить про пристосування ідей лібералізму до нової дійсності, та про початок нового етапу його розвитку.
1. Неолібералізм.
1938 р. в Парижі відбулася перша Міжнародна конференція (колоквіум
Уолтера Ліпмана), на якій було сформульовано теоретичні засади
неолібералізму.
Неолібералізм - напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв'язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставляться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.
Неолібералізм репрезентований багатьма школами, що з них найвідомішими
є лондонська (Ф. Хайєк), чиказька (М. Фрідмен), фрейбурзька (В. Ойкен та Л.
Ерхард), паризька (М. Алле).
Американський неолібералізм. Кейнсіанський варіант управління
економікою методом грошової емісії та бюджетного дефіциту хоч і сприяв
швидкому економічному зростанню, але не міг забезпечити безкризового
розвитку, повної зайнятості, подолання інфляції. Задовго до початку 70-х
рр., коли світ зазнав чергової глобальної кризи, представники неокласичної
школи прогнозування її. Вони доводили, що "Велика депресія" 1929-1933 рр.
Була не результатом вільного підприємництва, як стверджував Кейнс, а
наслідком провалів у тій сфері діяльності, за яку були відповідальні уряди:
грошова політика (емісія грошей) та надмірні держані витрати, що призвели
до розладу фінансової системи, до кризи, інфляції і безробіття.
На підставі свого переконання, що цикли мають грошовий характер, неокласики пропонували обмежити державне регулювання економіки контролюванням грошової маси, емісії грошей, кількості грошей в обігу і запасах, а також забезпечити збалансування державного бюджету та встановити високий банківський процент. На думку представників неоліберальної опозиції кейнсіанство, контроль за грошовою масою має підпорядковуватись основному закону грошового обігу. В основі його дії лежить кількісна теорія грошей, започаткована А. Смітом і остаточно сформульована Д. Рікардо.
2. Монетаризм.
Поєднання підходів і монетарної концепції державного регулювання характеризувало особливий напрям неоліберальної школи, що згодом отримав назву монетаризму.
Значний вплив на формування монетаризму справили теорії американських
економістів 20 - 40-х рр. Г. Саймонса, І. Фішера, Ф. Найта. Та особливого
поширення монетаризм як варіант неолібералізму набув у США наприкінці 40-х
- початку 50-х рр. Він став реакцією на тривале ігнорування економічною
наукою грошових факторів і їхнього впливу на розвиток інфляційних процесів.
Цей період характеризувався виникненням низки монетарних теорій, що пояснювали природу циклічного розвитку та пропонували монетарні рецепти стабілізації. Але найбільш обгрунтованою та переконливою була теорія чиказької («нової монетаристської») школи М.Фрідмена.
Позитивний внесок монетаризму в економічну теорію, і передовсім в
теорію грошей, полягав у ретельному дослідженні механізму зворотного впливу
грошового світу на товарний світ, монетарних інструментів і монетарної
(грошової, валютної) політики на розвиток економіки. Монетарні концепції
стали основою грошово-кредитної політики, яка нині є найважливішим важелем
державного регулювання.
Мілтон Фрідмен (1912) народився у Брукліні в сім'ї вихідців з України.
1932 року закінчує навчання в університеті Ратгерса, де опанував дві науки
—математику та економіку. Його вчителями з економічних дисциплін були
лауреати Нобелівської премії — С. Кузнєц та Дж. Стіглер, а також майбутній
президент Федеральної резервної системи США А. Бьорнс. Це сприяло
формуванню інтересів Фрідмена і вплинуло на його рішення про продовження
вивчення економічних дисциплін. Він вступає до Чиказького університету, де
1933 р. отримує ступінь магістра. Великий вплив на формування неокласичних
поглядів Фрідмена мали викладачі цього університету Г. Саймон, Ф. Найт та
Дж. Вінер, що займалися визначенням шляхів виходу економіки з кризи з
допомогою неокласичних підходів
Згодом Мілтон Фрідмен - переходить до Колумбійського університету, де
має змогу отримувати стипендію. Тут він співпрацює з автором Теорії ділових
циклів Мітчеллом. 1937 р. під керівництвом Кузнєца бере участь у розробці
наукового проекту Національного бюро економічних досліджень. Під час війни
працював у державному казначействі, потім у відділі військових досліджень
Колумбійського університету. 1946 р. захистив докторську дисертацію з
проблем філософії.
З 1948 р. М. Фрідмен працює в Чиказькому університеті, де займається
методологічними проблемами суспільних наук, проблемами правових відносин
(захистив докторську дисертацію), грошей і ціноутворення. Він був
президентом Американської економічної асоціації, радником президента з
економічних питань, членом редколегій багатьох економічних видань.
Йому належить понад 250 праць, серед них 27 книжок. Основні — «Нариси
позитивної теорії» (1953); «Кількісна теорія грошей» (1956), «Теорія
функції споживання» (1957), «Програма монетарної стабілізації» (1959),
«Теоретичні основи аналізу кредитно-грошової системи» (1970), «Гроші й
економічний розвиток» (1973), «Безробіття, проти інфляції? Оцінка кривої
Філліпеа» (1975), «Теорія цін» (1978), «Монетарна історія США, 1867—1960»
(1981) (у співавторстві), «Нариси позитивної економіки» (1975) , «Вільні
вибирати» (1980), «Особистий погляд» (1981). Саме в цих працях
сформульовано основні теоретичні положення монетаризму.
Фрідмен брав участь у розробці програми Республіканської партії, був автором та ведучим популярної телепрограми «Свобода вибору».
Його широкому кругозору, надзвичайному інтелекту завдячує своїм відродженням неокласичний напрямок в економічній теорії.
Шлях Мілтона Фрідмена від академічного вченого до засновника чиказької монетаристської школи, лауреата Нобелівської премії 1976 р., був зв'язаний із розробкою .теорії капіталізму як саморегулювальної системи, з формулюванням монетаристської доктрини, котру було визнано антиподом кейнсіанської системи державного втручання в економіку.
Метод теоретичних досліджень Фрідмена можна назвати суб'єктивно- позитивістським, заснованим на емпіричних та статистичних узагальненнях.
Позитивізм теорії Мілтона Фрідмена полягає в тім, що її цілком орієнтовано на практичне застосування.
Суб'єктивізм Фрідмена (як одна з ознак належності до неокласичного напрямку в економічній теорії) проявляється в тім, що він ураховує дію психологічного фактора (мотивів поведінки людини) в різних економічних ситуаціях, .наприклад у ситуації.«інфляційного очікування». Психологічні фактори, на, його думку, — це рівноправні складові врівноважування економічної системи.
Багато положень його теорії, було викладено у вигляді гіпотез, які доводяться на базі припущень, порівнянь та аналізу статичного в економічних явищах. Він використовує абстрактні визначення, дані ще класичною політекономією. Його монетаризм — це, власне, сукупність кількох неокласичних теорій, які мають самостійне значення, але об'єднуються кількісною теорією грошей, яку Фрідмен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію він характеризує як «теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей».
Важливим принциповим підходом до дослідження механізмів розвитку сучасного капіталізму, за Фрідменом, є визнання необхідності економічної свободи, що зумовлює всі інші свободи в суспільстві. Економічна свобода, завдяки якій реалізується ідея суспільної рівноваги, є невід'ємною від ринкової системи, що перебуває в процесі постійного розвитку. Основною та визначальною рисою ринкової системи залишається вільна конкуренція, яка має пронизувати всі сфери суспільного життя, щоб забезпечувати умови автоматичного саморегулювання економіки.
Ідея економічної свободи реалізується, на думку Фрідмена, невтручанням держави в економіку та зменшенням тієї частки національного продукту, що становить доходи держави і є матеріальною основою державних «вмонтованих стабілізаторів».
Державне втручання в економіку, підкреслює Фрідмен, блокує дію стихійних регуляторів, що сприяють встановленню рівноваги, воно орієнтоване на короткострокову перспективу: будь-які непередбачені зовнішні чинники можуть спричинити відхилення від вибраного напрямку.
Отже, основний принцип монетаризму полягає в тім, що альтернативи ринковому механізму не існує.
Економічні ідеї М. Фрідмена. У середині 50-х рр. Фрідмен виступає з ініціативою перегляду підходів до економічного аналізу. Він та його послідовники, Р. Кейган, Д. Фенд, Р. Селден та інші, запропонували протилежний кейнсіанському погляд на природу розвитку капіталістичної економіки, оптимістично оцінивши її перспективи.
Нове вчення було спочатку негативно сприйняте академічними колами,
оскільки монетаристи піддали сумніву Основні положення та висновки Дж. М.
Кейнса про необхідність державного регулювання процесу розширеного
відтворення методом грошових шоків, тобто фактично заперечили доцільність
використання кейнсіанських форм активного втручання держави в економіку,
які добре зарекомендували себе на практиці. Однак коли централізм в обох
системах — капіталістичній та соціалістичній — почав виявляти свої недоліки
та суперечності, теорія монетаристів починає привертати до себе все більшу
увагу і в 70-х рр. (під час світової стагфляції) набуває широкого визнання.
Ідеї Кейнса про те, що основним завданням економічного розвитку є
забезпечення максимального рівня зайнятості, монетаристи на чолі з
Фрідменом протиставляють ідею забезпечення стабільності економіки.
Іще в ранніх працях Фрідмен виступав проти кейнсіанського розуміння
основ циклічного розвитку та динаміки національного доходу» яке базувалось
на ідеї стабілізуючого впливу інвестиційних процесів та споживання
(ефективного попиту).
