Підвищення регулюючої ролі центрального банку - важлива передумова успіху. Необхідно надати йому необхідну самостійність у здійснені грошової політики, законодавчо закріплену можливість контролювати канали, за якими виникає збільшення грошового обігу в країні, в той же час забезпечив погодження його заходів із загальною політикою уряду.
В умовах економічної кризи, нерозвинених ринкових відносин, слабкості грошової і кредитно-фінансової системи центральний банк неминуче буде користуватися жорстокими адміністративними методами регулювання, і тільки в перспективі - перехід до непрямого регулювання, в тому числі через встановлення цільових орієнтирів.
Монетарна політика
Центральний банк створює банківські резерви, що є вимогами центрального банку, до комерційних банків. Сума готівки в обігу та резервів комерційних банків відома як грошова маса, яку інколи поіменовують грошима центрального банку.
Банківські резерви приносять невеликий процент або взагалі не приносять
процента. Готівка просто припадає пилюкою у сейфах банку. Залишки резервів
у центральному банку можуть, але звичайно не приносять процента. Отже,
банки стикаються з вартістю втрачених можливостей подібно до фірм і
домогосподарств, що нагромаджують гроші. Ця вартість - це доход на інші
активи, такі, як надання позики та цінні папери, від якого відмовилися.
Коли рахунки в центральному банку не винагороджуються, то нагромадження
резервів у формі готівки в касі банку або депозитів не має значення. Коли
рахунки в центральному банку приносять процент, то комерційні банки
намагатимуться нагромаждувати так мало готівки, наскільки це можливо при
даних мінових витратах перетворення депозитів на готівку. Банківські
резерви становлять гроші, якими банки торгують між собою.
Комерційні банки нагромаджують резерви з двох причин: розсудливих і правових.
По-перше, банки повинні мати рід рукою достатньо готівки, щоб
задовольнити вилучення клієнтами коштів. З цією метою вони використовують
готівку в касі або депозити в центральному банку. Далі, банки потребують
засобу для здійснення платежів між собою від імені своїх клієнтів.
Розрахунки між банками здійснюються через перекази з рахунку одного банку
на рахунок іншого через центральний банк.
Друга причина, чому банки нагромаджують резерви - правова. В багатьох країнах банки, що приймають вклади( змушені( згідно із законом( тримати деяку частину отриманих вкладів у формі резервів. Це так звана норма резервів(- одне з багатьох зобов’язань( що накладаються на банки( і яку звичайно встановлюють як відсоток депозитів. Резервна норма великою мірою відрізняється в різних країнах, хоча простежується тенденція до її зменшення.
Зв’язок між депозитами і банківськими резервами( зумовлений чи то обов’язковими вимогами( чи розсудливістю, дозволяє банкам контролювати пропозицію грошей. Коли ж банки створюють депозити, то їм потрібно тримати більше резервів у центральному банку. Щоб керувати пропозицією грошей, центральний банк діє на наявність, кількість та ціну резервів. Зв’язок між депозитами і резервами відомий як мультиплікатор грошей, або грошовий мультиплікатор між грошовою масою та цільовими грошовими агрегатами.
Хоча центральний банк може контролювати грошову масу( він не може контролювати банківські резерви безпосередньо. Тільки юридичні та фізичні особи вирішують, скільки грошової маси буде у формі готівки. Крім того, центральний банк зацікавлений у контролі не самих по собі резервів( а скоріш сукупної грошової маси чи грошових агрегатів. Ось чому доречнішим мультиплікатором є мультиплікатор грошової маси, що пов’язує грошову масу з грошовим агрегатом.
Мультиплікатор грошової маси зменшується, якщо норма резервування збільшується та якщо населення нагромаджує більше готівки.
Мультиплікатор зменшує те, що перетворення банківських депозитів у готівку працює як дренаж, що осушує резерви комерційних банків. Існують інші напрями витікання, що зумовлюють подібний ефект і пояснюють відносно великі мультиплікатори у деяких держав. Витікання також має місце, коли гроші депонують в небанківських фінансових інститутах, які не можуть створювати грошей або які діють при 100%-х резервних вимогах. Гроші можуть імігрувати за кордон, інколи у значних сумах.
Так наприклад, маса готівки в США дуже вражаюча. В 1989р. нагромаджена готівка становила понад 250 млрд.дол.США, або приблизно 1000 дол.на кожну людину. Але в той же час, в середньому, американська родина тримає приблизно 125 дол. готівкою на людину. Голова Федеральної резервної системи вважає, що половина всієї готівки США перебуває за кордоном.
Деякі країни мають нульові, або символічні норми резервування. У
Великобританії, наприклад, норма становить 0,45%. Таку норму офіційно
впроваджують для покриття експлутаційних витрат Банку Англії. Коли у 1981р.
від вищих резервних вимог відмовилися, то дехто трохи побоювався (досить
дивно, але не серед банкірів), що надання позик і створення депозитів
зростатиме навіть швидшим темпом. По суті, такі країни як Швейцарія,
Бельгія, Ніндерланди та Люксембург, що не мають резервних вимог,
розглядаються як досконало безпечні місця для відкриття банківських
рахунків.
Резервні вимоги чинять декілька впливів. Початково їх накладали, щоб зменшити ризикованість у банківській системі. Далі вони гарантували центральному банку частку в процесі створення грошей. Нарешті, вони стали знаряддям центрального банку для контролю на пропозицію грошей.
Існує декілька способів, за допомогою яких центральний банк контролює резерви комерційних банків, і тому різні країни використовують різні методи. Проте принцип( що лежить в їх основі, однаковий.
Де домогосподарства та фірми знаходять гроші, які їм потрібні для
здійснення зростаючого обсягу ділових операції? Вони позичають у банків.
Коли банки надають позики, то їх потреба в резервах зростає. Оскільки
єдиним виробником резервів є центральний банк , то він чинить вирішальний
вплив на їхню наявність та вартість. Щоденна монетарна політика полягає в
тому, що центральний банк забезпечує комерційні банками резервами, яких
вони потребують для збільшення надавання позик.
Центральні банки( як правило( володіють портфелем урядових боргових
зобов’язань( іноземною валютою та іншими зобов’язаннями( які вони
використовують( щоб вступити в ділові операції з комерційними банками.
Центральний банк( як правило( купує цінні папери якогось комерційного банку
та кредитує рахунок цього банку. Це збільшує резерви банку і являє собою
створення грошей центральним банком. Центральний банк може також
здійснювати протилежну операцію: він може продавати цінні папери
комерційним банкам. Продаж цінних паперів зменшує резерви банків та
банківські депозити.
Отже ми з’ясували( що центральний банк може впливати на пропозицію банківських резервів через операції на відкритому ринку. Цьому методу віддають перевагу в поточному регулюванні в США, Японії і все більшою мірою в континентальній Європі. Відкритий ринок можна розглядати як мережу фінансових посередників (комерційні банки, страхові компанії, інколи великі корпорації)( що мають справу з цінними паперами( які прийнятні для купівлі і продажу центральним банком.
Кожного нормального ділового дня одні комерційні банки нагромаджують резерви в надлишку порівняно з тим( що потрібно( тоді як інші відчувають їх нестачу. Відкритий ринок дозволяє учаснику торгувати цими резервами( надаючи і отримуючи позики на дуже короткі строки (ніч( доба( тиждень( місяць). Процентна ставка( за якою відбуваються ці операції, безперервно змінюється( щоб врівноважити попит і пропозицію. Це найкраща міра грошових умов( бо визначає( скільки банки призначають власним клієнтам. Цю ставку називають ставкою грошового ринку.
Центральний банк є одним з активних гравців на відкритому ринку.
Оскільки ЦБ - єдиний постачальник «товару»( яким торгують( то він може
постійно орієнтувати чи навіть контролювати ринок. Частіше центральний банк
має справу з ринком на віддалі, через ділерів та маклерів. Банк втручається
анонімно( щоб не впливати на прогнози інших учасників ринку. Це збільшує
вплив центрального банку на відкритий ринок. Через свої інвестиції
центральний банк може визначати безпосередньо розмір власних зобов’язань і
грошову масу. Мультиплікатор тоді змінюється.
У більшості єворпейських країн частіше застосовують інший метод( хоч нинішня практика повільно еволюціонує в напрямі до операцій на відкритому ринку. Замість встановлення грошової маси центральний банк визначає процентну ставку( за якою він веде операції з комерційними банками. За цією ставкою( що може змінитися в будь-який час( центральний банк забезпечує фактично будь-яку суму резервів( що їх потребують комерційні банки. Ділові відносини можуть відбуватися безпосередньо або через міжбанківський рахунок( який нагадує відкритий ринок( за винятком того( що процентна ставка фіксована. Цей метод називають дисконтним кредитуванням( або редисконтуванням. Ця назва походить від того( що позики надані центральним банком( часто набирають форми векселів або цінних паперів приватного сектору( які продають зі знижкою комерційні банки центральному банку( що стає новим кредитором цих векселів. Процентна ставка( яку застосовують при наданні позики( є облікова ставка( хоча може бути декілька ставок( залежно від типу цінного паперу( що використовує комерційний банк як заставу для позики. В деяких країнах( наприклад у Франції та Німеччині( існує квота на переоблік векселів( що можуть пропонувати банки. Навпаки, ФРС США активно застосовує «моральне повчання», щоб уникнути редисконтизації, коли ФРС віддає перевагу постачанню ліквідних ресурсів чи ресурсів через операції на відкритому ринку.
Основна відмінність між операціями на відкритому ринку та переобліком стосується ставки, за якою комерційні банки беруть позику в центрального банку. Центральні банки, як правило( використують, у відносинах з комерційними банками і операції на відкритому ринку, і облікову ставку, але зі зміною наголосу на тому або іншому методі. Проте у всіх випадках центральні банки повинні утримувати обидві процентні ставки досить близько одна до одної, щоб уникнути масового переміщення коштів з одного ринку на інший.
