Оскільки лізинг виражає певну взаємодію елементів виробничих сил та виробничих стосунків, то він має матеріально-речову основу та соціально- економічну форму.
Соціально-економічний зміст лізингу визначається відносинанми власності і спільної економічної діяльності по вертикалі і горизонталі (з власником, суспільством тощо), а також умовами трансформації власності. Матеріально- речовий бік лізингу характеризується організаційно-правовими формами виробництва, наймом усіх або частини речових елементів підприємницької діяльності, купівлею-продажем майна та умовами кредитування.
В українській мові немає аналога терміну "лізинг". Корінь "ліз" в перекладі з грецької означає розчинення, а з англійської — орендувати, здавати в найм. Вважається загальновизнаним, що лізинг тісно пов’язаний з орендним механізмом, але в діловому обігу він має більш широку, складну троїсту основу і містить в собі одночасно істотні якості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно сполучаються та взаємопроникають одна в одну, створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу. В ньому реалізується комплекс майнових відносин, пов’язаних з передачею засобів виробництва у тимчасове користування шляхом їх купівлі- продажу та подальшої здачі в оренду.
Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня, в порівнянні з орендою, банківською чи комерційною, оскільки він передбачає і вимагає широкого діапазону знань і фінансового бізнесу, і положення у виробництві, на ринках устаткування та нерухомості, а також мінливих потреб клієнтів та особливостей оренди.
Отже, лізинг включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торговельні.
Лізинг як складне соціально-економічне явище виконує дуже важливі функції з формування багатоукладної економіки та активізації виробничої діяльності.
Розглянемо чотири найважливіші з них: фінансову, виробничу, постачальницьку та використання податкових пільг.
Фінансова функція виражається у звільненні товаровиробника від одноразової оплати повної вартості необхідних засобів виробництва і як би в наданні йому довгострокового кредиту.
Виробнича функція лізингу полягає в оперативному вирішенні виробничих задач шляхом тимчасового використання, а не купівлі дорогих та морально старіючих машин. Це ефективний спосіб матеріально-технічного постачання виробництва та доступу до новітньої техніки, до результатів науково- технічного прогресу. При повному лізингу передача майна може супроводжуватись різноманітним сервісом: технічне обслуговування, страхування, забезпечення сировиною, робочою силою тощо.
Постачальницька функція — це розширення кола споживачів та освоєння нових ринків збуту, залучення в сферу лізингу тих, хто не може відразу купити те чи інше майно.
Функція використання податкових та амортизаційних пільг має деякі особливості: а) взяте за лізингом майно відображається на балансі користувача або лізингодавця по узгодженню між ними; б) орендна плата відноситься на собівартість продукції (послуг), що виробляється і відповідно зменшує прибуток, який підлягає оподаткуванню; в) застосування прискореної амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку контракту, що зменшує оподаткований прибуток та прискорює оновлення матеріально-технічної бази. В результаті лізинг сприяє диверсифікації пропозицій, залучаючи нові об’єкти до своєї сфери; розвиває та диверсифікує ринок засобів виробництва, скорочує цикл освоєння нових поколінь техніки.
Лізингова форма підприємництва заснована на системі принципів чи вихідних положень, правил, які визначають єдність та зв’язки загальних, окремих та особливих її якостей та зовнішніх проявів, котрі необхідно враховувати в практичній діяльності. Давно помічено, що знання основних принципів відшкодовує незнання багатьох факторів, в тому числі і в лізингових відносинах.
2.2. Об’єкти та суб’єкти лізингових відносин
Визначення об’єкту лізингу є істотною умовою, без якої угода вважається
недійсною. В залежності від конкретних обставин об’єктом лізингу може бути
будь-яке рухоме і нерухоме майно, що відноситься за діючою класифікацією до
основних засобів, окрім майна, яке заборонене для вільного обігу на ринку.
Всі об’єкти лізингу в загальному вигляді можна класифікувати за різними
сутнісними ознаками. Як вже відмічалося, обов’язкова умова лізингу полягає
в тому, що об’єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані лише
для підприємницьких цілей. Згідно з дійсним положенням до виробничих
основних засобів відносяться такі засоби, які пов’язані із здійсненням
підприємницької діяльності, тобто з виробництвом промислової продукції,
будівництвом, сільським господарством, торгівлею та громадським
харчуванням, заготівлею сільськогосподарської продукції та іншими видами
діяльності. Тому, якщо в лізингову компанію з пропозицією взяти в оренду
оргтехніку звернулися, наприклад, дві організації: одна з них комерційна,
що здійснює підприємницьку діяльність, а друга — некомерційний благодійний
фонд, то лише в першому випадку операція може вважатися предметом
лізингової угоди.
Іншим важливим критерієм визначення майна, що може бути предметом лізингу є неспоживаність речей у виробничому процесі. Прийнято, що неспоживані речі не втрачають своїх натуральних якостей в процесі використання, тобто по закінченні строку лізингу предмет має бути придатним для продажу або подальшої здачі в оренду.
Цій вимозі відповідають основні засоби виробництва.
Широкого розповсюдження набула класифікація об’єктів лізингу за ознакою рухомості майна і відповідне виділення рухомих речей та нерухомості. На відміну від звичайної оренди в лізинг не можуть передаватися земельні ділянки та природничі комплекси, що являються основою всіх об’єктів нерухомості взагалі.
Розрізняють також індивідуально визначені речі та такі, що визначаються родовими ознаками. Останні характеризуються якостями, загальними для всіх предметів даного роду і які визначаються кількістю, масою тощо. Речі, які визначаються родовими ознаками, замінні, тому їхня втрата не звільняє боржника від зобов’язання повернути речі кредитору. Індивідуально визначена річ завжди конкретна. Вона або унікальна, або хоча і відноситься до класу речей, що визначаються родовими ознаками, проте володіє властивими лише їй якостями.
Об’єктом лізингу часто є складні речі, які складаються з різнорідних речей, що утворюють одне ціле. Якщо предметом лізингу слугує такий об’єкт, наприклад підприємство, то дія угоди за загальним правилом поширюється на всі його складові різнорідні частини: будівлі, устаткування та інші компоненти, з яких можуть бути і виключення за договором.
В даній сукупності предметів може бути головна річ та її приналежність,
наприклад будівля та добудова до неї. Головна річ має в господарському
обороті самостійне значення, а приналежність залежить від неї, служить
головній речі і пов’язана з нею спільним господарським призначенням.
Приналежність наслідує долю головної речі. Тому, якщо головна річ
передається в лізинг, то разом з нею в оренду передається і приналежність.
У всіх випадках об’єкт лізингу має бути найбільш точно визначений,
ідентифікований. Якщо предмети одного найменування можуть володіти різними
ознаками, то потрібно вказати, які саме характеристики має предмет угоди.
Коли ж користувач хоче отримати неоднорідний товар, то визначається
кількість товару за кожною ознакою, який передається в лізинг з детальною
специфікацією.
Якщо предметом лізингу являється товар зі складними технічними характеристиками, то подається їх детальний опис.
В практиці в лізинг найчастіше передається різноманітне технологічне устаткування з високими темпами морального старіння, коштовні машини, верстати, прилади, будівельна техніка, автомобілі, морські та річкові судна, обчислювальна техніка, трактори, комбайни, будівлі, споруди та ін.
Суб’єктами (учасниками) класичного лізингу являються три основних особи: лізингодавець, лізингоодержувач та виробник (продавець) предмета лізингу.
Здавати майно у лізинг мають право його власники чи їх представники.
Постачальниками можуть також бути фірми, які забезпечують гарантовані
поставки заздалегідь визначеного типу устаткування, запасних частин і,
можливо, фірмових послуг за технічним сервісом.
Усім комплексом лізингових послуг, як правило, займаються спеціалізовані компанії, які мають кошти для інвестування. З пропозиціями на лізинговому ринку виступають також місцеві органи влади та управління.
Лізингові компанії, сворені банками, орієнтуються на надання стандартних лізингових послуг широкому колу клієнтів, що не виключає, з іншого боку, переважного обслуговування клієнтів "власного" банку. Зазвичай банки не тільки фінансують діяльність дочірніх компаній, але і активно постачають їм клієнтів з числа тих, що звертаються напряму до банку за отриманням кредиту на придбання основних засобів. Природно, що компанії, які входять до структури великих банків, і самі є одними з найбільших на ринку, мають великий портфель замовлень, використовують більш сучасні методи роботи, кваліфікований персонал.
Лізингові компанії, створені державними та муніципальними структурами,
жорстко орієнтовані на здійснення лізингових угод з визначеними типами
клієнтів. Умови лізингових угод, які пропонуються цими компаніями, а вони
звичайно використовують пільгове бюджетне фінансування, є більш
привабливими для клієнтів, у порівнянні з умовами, що їх пропонують
комерційні лізингові компанії, проте доступність їхніх послуг обмежена.
Нерідко перед такими компаніями питання ефективності чи хоча б надійності
лізингових проектів, що реалізуються, стоїть не так гостро, як перед
комерційними лізинговими компаніями.
Галузеві лізингові компанії орієнтуються на обслуговування підприємств певної галузі. Багато в чому галузеві лізингові компанії орієнтуються на підпримку держави. Лізингові компанії – дочірні підприємства різних торгових домів, фірм-виробників, а також створені приватними особами, не маючи доступу до достатніх фінансових ресурсів, укладають мало лізингових угод. Ряд іноземних фірм-виробників (в основному це стосується ринку великих вантажних автомобілів) використовують лізинг в якості інструмента збуту продукції. Лізингові угоди, укладені ними, звичайно передбачають участь українського банку, прийнятного для іноземної фірми, який дає гарантію за свого клієнта — кінцевого лізингоодержувача.
Попит на ринку лізингу забезпечуть в першу чергу підприємці всіх галузей народного господарства, а також окремі громадяни. Споживачі лізингових послуг мають відповідати наступним вимогам: забезпечувати високу норму та масу прибутку, мати достатню професійну та економічну підготовку та надійні гарантії платоспроможності.
