Перший тип — це підприємці, які за допомогою лізингу намагаються досягти декількох цілей: отримати високий доход, затвердитися у суспільстві як самостійна вільна особистість, створити комфортні умови життя та побуту.
Другий тип — це люди, які не мають достатнього стартового капіталу.
Вони прагнуть отримати максимум прибутку за рахунок нарощування об’ємів
виробництва, вводять жорсткий режим економії, мало піклуються про умови
праці та побуту, добиваються своєї мети в основному важкою виснажливою
працею.
Посередники — професійні учасники лізингових операцій, виступають в якості:
. представника клієнта перед іншими учасниками лізингових відносин;
. самостійного суб’єкту угод з постачальниками, який купує у них устаткування у власність з метою подальшої реалізації іншим клієнтам.
Серед посередників, що приймають участь в лізингових угодах, виділяються ряд професійно спеціалізованих підприємців з різноманітним колом прав та обов’язків (схема 1).
Посередники — це особи, які представляють інтереси товаровиробника та споживача, а нерідко і діють від їхнього імені. Вони сприяють підвищенню ефективності роботи виробників, оскільки дозволяють їм зосередитися на самому процесі виробництва, передаючи функції просунення товару посереднику. Крім того, включення посередників до лізингових операцій істотно скорочує строк обертання капіталу і, як наслідок, підвищує доходність виробництва.
В складних лізингових операціях приймає участь велика кількість
юридичних осіб на боці позикодавців, лізингодавців, постачальників та
орендаторів, так як в угоду включаються різноманітні посередники
(брокерські фірми, страхові та трастові компанії тощо).
Коли ж постачальником та лізингодавцем виступає одна і та ж особа, то склад учасників угоди скорочується до мінімуму — до двох осіб. В таких випадках лізинговими операціями займаються спеціальні філіали чи дочірні фірми підприємства-виробника устаткування (машин) чи його структурні підрозділи, які займаються просуненням своїх товарів на ринку за допомогою лізингу.
Схема 1.
Професійні підприємці — посередники лізингових угод.
|№ |Суб’єкт |Характеристика, права і обов’язки |
|1 |Дистриб’ютор |Діє цілковито від свого імені на основі |
| |(оптовик) |незалежних відносин як з виробниками, так і з |
| | |покупцями лізингового майна |
| | |Встановлює ціни, вивчає ринок, надає сервісні |
| | |послуги |
|2 |Ділер |Дрібний незалежний підприємець, який за свій |
| | |рахунок купує необхідне устаткування та продає|
| | |споживачам, може приймати участь в рекламі та |
| | |сервісному обслуговуванні техніки |
|3 |Брокер |Діє за дорученням та за рахунок клієнтів |
| | |Зводить зацікавлені сторони, проте ризик на |
| | |себе не бере |
|4 |Комісіонер |Укладає угоди від свого імені, але за рахунок |
| | |комітента (клієнта) |
| | |Відповідає за збитки, якщо перевищує свої |
| | |повноваження |
|5 |Маклер |Підбирає та зводить зацікавлені сторони для |
| | |угоди, проте сам в ній участі не приймає |
| | |Без офіційного схвалення сторін не може |
| | |укладати угоди |
|6 |Консигнатор |Отримує у виробників устаткування (майно) на |
| | |умовах комісії та організує збут за цінами, не|
| | |нижчими за встановлені продавцем |
| | |Право власності на майно залишається за |
| | |постачальником |
|7 |Довірений |Укладає угоди від імені і за дорученням своєї |
| |(представник) |фірми |
| | |Діє в межах, встановлених в договорі-дорученні|
| | |повноважень |
|8 |Агент виробника |Діє за рахунок і від імені клієнта на певній |
| |(споживача) |території |
| | |Повноваження має не на одну певну угоду, а на |
| | |узгоджений строк |
|9 |Комівояжер |Не тільки продає, а й доставляє об’єкт лізингу|
| | |споживачу |
|10 |Посилторговець |Роз’їздний представник фірми |
| | |Реалізовує лізингове майно шляхом розсилання |
| | |каталогів потенційним покупцям-орендарям |
|11 |Консультант |Проводить дослідження в ділових колах з |
| | |оплатою в відсотках від угод |
| | |Не бере участі в доходах і не дає гарантії |
| | |замовнику |
2.3. Види лізингу
Ринок лізингових послуг характеризується багатоманітністю форм лізингу, моделей лізингових контрактів та юридичних норм, які регулюють лізингові операції.
Під час виділення видів лізингу виходять передусім з ознак їх класифікації, які характеризують відношення до орендованого майна, тип фінансування лізингової операції, тип лізингового майна, склад учасників лізингової угоди, ступінь окупності лізингового майна, сектор ринку, де проводяться лізингові операції, відношення до податкових, митних та амортизаційних пільг та преференцій, порядок лізингових платежів[3].
У відношенні до орендованого майна (чи по об’єму обслуговування) лізинг поділяється на:
. Чистий (net leasing), коли всі витрати по обслуговуванню майна приймає на себе лізингоодержувач. При цьому лізингоодержувач переказує лізингодавцю чисті, або нетто, платежі. Більшість послуг на вітчизняному лізинговому ринку устаткування є чистими.
. Повний, або, як його ще називають "мокрий" лізинг (wet leasing), коли лізингодавець приймає на себе всі витрати по обслуговуванню майна. Його використовують, як правило, самі виробники устаткування.
За вартістю повний лізинг один з найдорожчих, так як у лізингодавця збільшуються витрати на технічне обслуговування, супроводження кваліфікованим персоналом, ремонт, постачання необхідної сировини та комплектуючих виробів тощо
. Частковий (з частковим набором послуг), коли на лізингодавця покладаються лише окремі функції з обслуговування майна.
За типом фінансування лізинг поділяється на:
. Терміновий, коли має місце одноразова оренда майна.
. Поновлюваний (револьверний), при якому після закінчення першого строку угода продовжується на наступний період. При цьому об’єкти лізингу через певний час в залежності від зносу та за бажанням лізингоодержувача замінюються на більш досконалі зразки.
Лізингоодержувач приймає на себе всі витрати на заміну устаткування.
Кількість об’єктів лізингу і строки їх використання при поновлюваному лізингу заздалегідь сторонами не визначаються.
. Різновидом поновлюваного лізингу є генеральний лізинг, який дозволяє лізингоодержувачу доповнити список орендованого устаткування без укладання нових угод. Це дуже важливо для підприємств з безперервним виробничим циклом та при жорсткій контрактній кооперації з партнерами. Генеральний лізинг використовується, коли вимагається термінова поставка чи заміна вже отриманого по лізингу устаткування, а часу, необхідного на опрацювання та укладання нової угоди, як правило, немає. За умовою угоди в режимі генерального лізингу лізингоодержувачу у випадку виникнення термінової непередбаченої необхідності в отриманні додаткового устаткування достатньо направити лізингодавцю запит на поставку потрібного устаткування із посиланням на узгоджений перелік чи каталог. В кінці періоду, на який була укладена угода, відбувається перерахунок лізингових платежів з урахуванням різночасовості витрат лізингодавця і укладається нова угода.
В залежності від складу учасників (суб’єктів) угоди розрізняють наступні види лізингу:
. Прямий лізинг, при якому власник майна (постачальник) самостійно здає об’єкт в лізинг (двостороння угода). По суті, цю угоду не можна назвати класичною лізинговою угодою, оскільки в ній не бере участі лізингова компанія.
. Непрямий лізинг, коли передача майна в лізинг відбувається через посередника. Угода такого роду схожа на класичну лізингову операцію, так як в ній беруть участь постачальник, лізингодавець і лізингоодержувач, до того ж кожний з них виступає самостійно.
. Роздільний лізинг (лізинг за участю багатьох сторін) — leveraged leasing. Цей вид лізингу разповсюджений як форма фінансування складних великомасштабних об’єктів, таких, як авіатехніка, морські та річкові судна, залізничні поїзди, бурові платформи тощо. Такий лізинг називається ще груповим, або акціонерним, лізингом за участю декількох компаній постачальників, лізингодавців та залученням кредитних коштів у ряду банків, а також страхуванням лізингового майна і повернення лізингових платежів за допомогою страхових пулів.
Такий вид лізингу вважається найскладнішим, оскільки йому властиве багатоканальне фінансування. Специфічною особливістю даного виду лізингу є те, що лізингодавці забезпечують лише частину суми, необхідної для купівлі об’єкта лізингу. Ці кошти залучаються та акумулюються шляхом випуску акцій та розповсюдження їх серед лізингодавців, які беруть участь в фінансуванні угоди. Частина контрактної вартості об’єкта лізингу, що залишилася, фінансується кредиторами (банками, іншими інвесторами). Характерно, що при цьому кредитори не мають, як правило, права вимагати погасити заборгованість по кредитах безпосередньо у лізингодавців. В цих угодах через велику кількість учасників присутні: повірений кредиторів — для координації дій позикодавців, і повірений лізингодавців — для управління спільними діями контрагентів.
Повірений лізингодавців діє в якості номінального лізингодавця і отримує титул власника устаткування. Він же розподіляє прибуток між акціонерами.
. Однією з форм прямого лізингу є зворотний лізинг (sale and leaseback arrangement). Зворотний лізинг являє собою систему взаємопов’язаних угод, за якої фірма – власник землі, будівель, споруд чи устаткування продає цю власність фінансовому інституту (банку, страховій компанії, інвестиційному фонду, фірмі, спеціально орієнтованій на лізингові операції) з одночасним оформленням угоди про довгострокову оренду своєї колишньої власності на умовах лізингу.
Зворотний лізинг виступає в даному випадку як альтернатива заставній операції, причому продавець власності, котрий в результаті угоди стає її орендарем, негайно отримує в своє розпорядження від покупця взаємно узгоджену суму угоди купівлі-продажу, а покупець продовжує брати участь в цій операції, але уже в якості орендодавця. Зворотний лізинг необхідний, передусім, для тих господарюючих об’єктів, яким терміново потрібні значні обсяги оборотних коштів.
Важливою перевагою зворотного лізингу являється використання устаткування, що вже знаходиться в експлуатації, в якості джерела фінансування нових об’єктів, які лише будуються, з можливістю використання податкових пільг, що надаються учасникам лізингових операцій. Зворотний лізинг дає можливість рефінансувати капітальні вкладення з меншими затратами, ніж при залученні банківських позик, особливо якщо платоспроможність підприємства ставиться кредитними організаціями під сумнів через несприятливе співвідношення між його уставним капіталом та позиченими фондами.
