1.9. Приклад удосконалення організації праці ремонтного персоналу за допомогою ММС (методу миттєвих спостережень).
Схема однотурбінного цеху трипільської ДРЕС.
Турбіни
Бригади
А і Б
Турбінне відділення цеху виконують
Бригада А
300
котли
функції
Бригада Б ремонту
Котельне відділення цеху арматури
відповідно у
турбінному
700 i котельному
відділеннях
Лекція №9.
Витрати робочого часу та їх індекси.
Таблиця 1.
Витрати робочого часу та їх індекси
Підготовчо- Оператив- Обслугову-
Відпочинок, особливі підсумковий час час, ОП вання робо- потреби та втрати
Інші чого місця,
робочого часу
Переходи елементи ОБС
Очікування ро Втрати ро-
боти та відп. бочого часу
Число моментів, що спостерігається
Всього
861 177 1915
234 1589
197 4973
Частка елементів витрат робочого часу
17,3 3,6 38,5
4,7 31,9
4,0 100
Після аналізу результатів спостережень, які виявили, що дуже велику частку у загальних витратах робочого часу займають :
1. Переходи.
2. Очікування роботи та відпочинок.
У зв’язку з цим напрошується наступне організаційне вирішення
організації праці ремонтних бригад :
1. Обидві бригади об’єднуються в єдину спеціалізовану дільницю.
2. Спеціалізована дільниця, яка паралельно обслуговує обидва відділення котло-турбіного цеху територіально розміщується у центрі цеху, з метою скорочення переходів до об’єктів, які обслуговуються.
Розрахунки ефективності запропонованих організаційних заходів:
1. Визначаємо можливості скорочення ремонтного персоналу за рахунок зменшення відстані до об’єктів, що обслуговуються (дивитись таблицю 2).
Таблиця 2.
Варіанти організаційних рішень
ПОКАЗНИКИ
Базовий варіант Новий варіант
Бриг.А Бриг.Б Бриг.А Бриг.Б
Відстань до найдальшої точки 430
660 410 410 обслуговування
Відстань до усередненої точки 215
330 205 205
Скорочення відстані переходів -
- 10 125
Скорочення %
- - 4,7 37,8
Знаючи скорочення відстані переходів та витрати робочого часу на цей
елемент розраховуєм економію часу по бригадам :
(ТА = 17,3( 4,7( 100 = 0,81%
(ТБ = 17,3( 37,8( 100 = 6,54%
Адекватне в цьому скорочені робочого часу скорочення чисельності персоналу
:
(Р1 = (20( 0,81 + 19( 6,54)(100 = 1,4 чол.
1,5 чоловік сократилось за рахунок збільшення скорості.
Якщо час очікування у загальних витратах на очікування і відпочинок (5)
складає 70%, то у цьому випадку об’єднання 2-х бригад в 1, як мінімум в 2
рази повинні скоротитись ці витрати (тому що, при потребі виконання
ремонтних робіт на будь-якій дільниці цю роботу буде виконувати будь-який
ремонтник спеціалізованої дільниці).
Таким чином, витрати пов’язані з очікування будуть 31,9(0,7=22,3%.
Якщо ці витрати зменшити в 0,5 рази, то загальний час скорочення ((Т) по
очікуванням буде дорівнювати :
(Т=22,3:2=11,15%
Скорочення за рахунок цієї позиції буде :
(Р1=(20+19)(11,15(100=4,35 чоловік.
Тоді загальне скорочення чисельності буде :
(Р=(Р1+(Р2=1,4+4,35=5,75 чол.
Економія в коштах складе :
(Ерічна=5,75+420(12((1+0,32+0,04+0,015+0,05)=41296,5 грн.
в фонд зайнятості збір в
ЧАЕС
1.10. Методика визначення оптимальних норм праці.
А. Сутність задач на умовах обгрунтування норм по праці.
Більшість задач організації та нормування праці зводяться у кінцевому
рахунку до визначення максимально допустимих витрат часу. Основним
обмежуванням при постановці цих задач є потрібний результат виробництва,
який полягає у виконанні виробничих операцій чи виготовленні одиниці
продукції у відповідності з визначеними технічними вимогами (властивості
продукції, її розміри, форма). Крім результатів виробництва до системи
обмежень треба віднести : технічно-допустимі режими роботи обладнання,
санітарно-гігієнічні параметри виробничого середовища, допустимі фізичні та
розумові завантаження працівників, допустима монотонність праці, обсяг
ресурсів, що використовуються при виконанні роботи...
Всі ці обмеження можна розділити на 4 групи :
1. Найголовніша- виробничі ресурси (технічні вимоги до продукції чи робіт, виконання виробничої програми, забезпечення належного рівня використання обладнання)
2. Обумовлена участю людини у процесі праці (санітарно-гігієнічні вимоги до виробничого приміщення, психофізіологічні, соціальні, правові обмеження).
До соціальних відносяться :
зміст праці,
різноманітність праці, наявність у ній творчих елементів,
взаємовідносини в трудовому колективі.
1. Технічні характеристики предметів та засобів праці (хімічний склад та властивості предметів праці, конструкція та стійкість оснащення, режими технологічного процесу...)
3. Визначає організаційно-технічні умови виробництва (кількість одиниць обладнання, запаси предметів праці, співвідношення працівників різних груп, планування робочого місця...)
Таким чином, ця система обмежень визначає сферу допустимих значень
варіантів норм по праці та їх організації.
Лекція №10.
В зв’язку з тим, що основним обмеженням організації і нормування праці
виступає необхідність оптимальності, то критерієм повинен бути мінімум
приведених витратах на виконання одиниці роботи (виконання виробничої
операції чи виготовлення одиниці продукції). Тобто цільову функцію виразимо
так :
П= Сцех + К( Ток ( min, де
Сцех- цехова собівартість виготовлення одиниці продукції, виконання
операції,
К- питомі капіталовкладення на одиницю роботи,
Ток- нормативний термін окупності,
П- приведені витрати, витрати ,які несе виробництво.
Таким чином, оптимальними можна вважати такі варіанти норм, та організації
праці у рамках обов’язкових обмежень по виробничим результатам, по
санітарно-гігієнічним, по психо-фізіологічним та соціальним умовам праці,
при яких сумарні витрати, необхідні для отримання виробничого результату,
будуть мінімальні.
1. Норми по праці тісно зв’язані з організацією виробництва.
2. Оптимальними будуть тільки ті організаційні варіанти, які діють в межах
тих 4 обмежень та ( к мінімуму.
В зв’язку з тим, що в умовах діючого виробництва можливості розробки
варіантів організації праці виробничого процеса с використанням
альтернативних матеріалів, енергії, оснащення, комплексів обладнання та
інші порівняно обмежені, цільова функція зводиться до :
tш(tшк)(З(min,
З- заробітна плата та нарахування на одиницю трудомісткості.
tш(tшк)(min.
Висновок : з урахуванням викладеного у підрозділі А можна константувати, що
вирішення основної задачі організації та нормування праці є досить
непростою проблемою.
Б. Методика визначення оптимальної норми часу та її складових.
Ця методика має свої особливості у залежності від організаційного типу
виробництва.
ОСОБЛИВОСТІ :
1. Точність нормування підвищується у напрямку від одиничного до масового виробництва. У масовому та велико-серійному виробництві малі прорахунку та похипки при значній повторюємості робіт можуть привести до помилок в розрахунках по праці та заробітній платі.
2. У масовому та велико-серійному виробництві норми розраховують як правило
по окремим прийомам та діям, у середньо-серійному- по прийомам та
комплексам прийомів і в одиничному взагалом на всю роботу, що нормується.
tш= tопер(1+(+(+( ).
Tоп найчастіше встановлюється розрахунково анналітичними методами на основі
оптимальних параметрів роботи обладнання та прийомів праці.
Для цього використовують нормативи різного ступеню збільшеності від
мікроелементних до типових та збільшених або аналітичних залежностей.
Наприклад, при роботі на металообробних верстатах основний машиний час, як
елемент оперативного часу, розраховують :
tо=L(i( n(S (н-хв), де
L- розрахункова довжина обробки (мм),
i- кількість проходів ріжучого інструмента,
n- число обертів або подвійних ходів обладнання за хвилину,
S- величина подачі в мм інструменту за один оберт або за подвійний хід.
Враховуючи, що tо включає основний та неперекриваємий допоміжний (tо=tосн+
tднеп) необхідно прагнути до виявлення елементів допоміжного часу, які
можуть перекриватись основним часом.
Для нормування допоміжного часу у масовому і велико-серійному виробництві
використовують спеціальні нормативи або дані хронометражу найбільш
продуктивних методів роботи.
Час на обслуговування робочого місця повинен встановлюватись
(tш =tо+ tднеп+ tобс+ tвп+ tпп) на основі проектування раціонального
розподілу кооперації праці між основними та допоміжними робітниками по
забезпеченню робочого місця заготовками, інструментом, допоміжними
матеріалами, доглядом за обладнанням, прибиранням стружки та інше.
Час на обслуговування робочого місця найчастіше визначається у %, або як
частка від оперативного. При нормуванні операцій мех. обробки у масового та
серійного виробництвах розподіляється на організаційне та технічне
обслуговування робочого місця.
Для визначення частки часу на обслуговування від оперативного
використовують найчастіше дані ФРЧ (фотографії робочого часу). В деяких
випадках tобс визначають у хвилинах за зміну з урахуванням можливості
перекриття його іншими елементами витрат. Tпп встановлюється для вивчення
планово-облікової та технічної документації, наладки обладнання, отримання
оснастки та допоміжних матеріалів, заготовок, інструменту.
У масовому виробництві та у стабільному велико-серійному, де робочі місця
спеціалізовані ТПП не встановлюються взагалом, бо всі його елементи
виконують перед або після зміни. У деяких випадках вводять підготовчу
зміну.
У цехах механічної обробки ТПП визначається на основі загально-
машинобудівних нормативів в залежності від типу обладнання, оснащення,
способів кріплення заготовок і складності наладки та інших факторів.
В інших випадках ТПП визначається на основі ФРЧ.
Час відпочинку та особистих потреб встановлюється по міжгалузевим
методичним рекомендаціям і нормативам в залежності від рівня втоми
виконавців робіт.
Факторами втоми виступають :
-фізичні зусилля;
-робоче положення працівника;
-монотоність роботи;
-температура;
-вологість;
-виробничий шум;
-вібрація;
-освітлення та інше.
Кожний фактор дає 1-2%, 1-9% від tоп .
Час на особливі потреби не повинен бути нижче ніж 20хв. У цехах за зміну,
50хв.- час на відпочинок, як найменше 10хв.- виробнича гімнастика і час на
особисті потреби- 10хв.
ПЕРЕРВИ ПО ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНИМ ПЕРЕРВАМ
Включаються у склад норми tшк або tш , коли ці перерви не можливо
технологічно вилучити або економічно недоцільно.
Конкретна величина нормованих перерв по організаційно-технічним причинам
залежить від співвідношення технологічного та технічного обладнання
(наприклад, між кількістю верстатів та мостових кранів), або
співвідношенням між чисельністю основних та допоміжних робітників.
