354 окремих класів товарів збираються від більш як 21 000 установ у 91 районі країни.
Як ціни зважуються при складанні індексів цін? Було б надто просто підсумовувати різні ціни чи зважувати їх за масою чи об`ємом. Скоріше індекс цін визначається зважуванням кожної ціни відповідно до економічної важливості товару.
Розраховуючи ІСЦ, кожному товару встановлюють фіксовану вагу, що
пропорційна його відносній важливості у споживчих видатках бюджету сім`ї.
Найсвіжішу вагу для кожного товару, що пропорційна сукупним видаткам
споживачів на нього, встановлено дослідженням споживчих видатків у 1982-
1984 рр.
ВНП-дефлятор. ВНП-дефлятор є відношенням номінального валового національного продукту (ВНП) до реального і, отже, може тлумачитися як найширший індекс цін; інакше кажучи, це ціна усього ВНП (споживання, інвестицій, урядових закупок і чистого експорту), а не окремого сектора економіки. ВНП-дефлятор відрізняється від ІСЦ також тим, що це індекс зі змінними, а не зі сталими вагами. Крім того, також будуються дефлятори для компонентів ВНП – таких, як інвестиційні товари, особисте споживання тощо, і вони можуть інколи застосовуватись для доповнення ІСЦ.
Індекс оптових цін виробника. Він належить до найстаріших, що
публікуються Департаментом праці, і його історія починається з 1890 р.
Даний індекс вимірює рівень цін на стадії оптової торгівлі чи на виробничій
стадії. Він грунтується на цінах приблизно на 3400 товарів і містить у собі
ціни на продовольство, промислові вироби і видобувні продукти. Для
розрахунку цього індексу використовуються фіксовані ваги. Оскільки індекс
оптових цін досить докладний, його широко використовують ділові кола.
Три види інфляції
Подібно до захворювання, інфляція має різні ступені тяжкості.
Визначимо три її категорії: помірна інфляція, галопуюча і гіперінфляція.
Помірна інфляція. Помірна інфляція характеризується повільним
зростанням цін. Можна умовно кваліфікувати її так: щорічний темп інфляції
вимірюється однозначним числом. Коли ціни відносно стабільні, то люди
довіряють грошам і охоче нагромаджують гроші, тому що через місяць чи рік
гроші матимуть таку саму купівельну спроможність, як і сьогодні. Люди охоче
підписують довгострокові контракти у грошовому вираженні (номінальна ціна),
оскільки вони впевнені, що рівень цін не підніметься надто високо від того,
за якого вони зараз продають і купують. Люди не втрачають часу чи коштів,
намагаючись розмістити своє багатство в “реальних” активах, а не в
“грошових“ чи “паперових”, тому що вірить, що їхні грошові активи збережуть
свою реальну вартість.
Галопуюча інфляція. Інфляція, що вимірюється двозначними чи
тризначними числами – 20, 100 чи 200 % за рік, називається галопуючою.
Галопуюча інфляція інколи спостерігається і в розвинених країнах, наприклад
в Італії. Багато латиноамериканських країн, зокрема Аргентина і Бразилія,
зазнавали темпів інфляції від 50 до 700 % на рік у 70-80-ті роки.
Коли помірна інфляція перероджується у галопуючу, виникають економічні спотворення. Контракти здебільшого “прив`язуються” до певного цінового індексу або до іноземної валюти, наприклад, до долара США. За таких умов гроші втрачають свою вартість дуже швидко – реальний рівень процента може становити мінус 50 чи 100 % на рік. Тому люди не тримають грошей більше, ніж необхідно для щоденних операцій. Фінансові ринки звужуються і капітали розміщуються скоріше через фондування, як за командної системи, ніж через проценти і ставки. Населення нагромаджує товари, купує будинки і ніколи не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками.
Дивовижним є факт, що економіка з щорічною інфляцією 200% ухитряється витримувати, навіть коли цінова система функціонує так погано. В такій економіці виникають глибокі економічні спотворення, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються.
Гіперінфляція. Коли економіка, здається, витримує галопуючу інфляцію, виникає третій і смертельний вид інфляції – гіперінфляція. Нічого хорошого не можна сказати про ринкову економіку, в якій ціни зростають на мільйони чи навіть мільярди процентів на рік.
Ось як описується гіперінфляція у США під час Громадянської війни:
“Ми ходили у крамниці з грошима у кишенях і поверталися з продуктами у кошиках. Тепер ми ходимо з грішми у кошиках і повертаємось з продуктами у кишенях. Всього бракує, крім грошей! Ціни хаотичні, а виробництво дезорганізоване. Обід, що коштував стільки ж, як балет до опери, нині коштує у 20 разів більше. Всі прагнуть запасати речі і намагаються позбутись “поганих” паперових грошей, це вилучає “хороші” металічні гроші з обігу. Часткове повернення до бартеру з його труднощами є результатом цього процесу.”
Найповніше документований випадок гіперінфляції мав місце у
Веймарській республіці у 20-ті роки. Уряд, ввімкнувши друкарський верстат
для випуску грошей, довів і масу грошей, і ціни до астрономічних рівнів. З
січня 1922 р. по листопад 1923 р. індекс цін збільшився з 1 до 10 000 000
000. Якби певна особа володіла би цінними паперами на суму 300 млн. дол. На
початку 1922 р., то через 2 роки за цю суму не можна було б купити і
льодяника.
Аналіз виявляє декілька характерних рис гіперінфляції. По-перше, реальний попит на гроші, виміряний як відношення запасу грошей до рівня цін, падає дуже різко. Під кінець гіперінфляції в Німеччині реальний попит на гроші становив лише 1/30 від рівня дворічної давності. По-друге, відносні ціни стали дуже нестабільними. За нормальних умов реальна заробітна плата індивіда змінюється лише на процент, а то і менше із місяця у місяць. У1923 р. реальна зарплата в Німеччині змінювалася в середньому на третину (вгору чи вниз) щомісяця. Ці неймовірні коливання у відносних цінах і реальний заробітній платі – несправедливості и спотворення, що спричинені цими коливаннями,– іллюструють головну втрату від інфляції.
Можливо, найбільше гіперінфляція впливає на розподіл багатства.
Визначний британський економіст Ліонель Робінс так підсумував цей вплив:
“Знецінення марки… зруйнувало багатство заможних груп населення в німецькому суспільстві, підірвало його моральність й економічну свободу та підготувало фундамент для бід, що сталися далі. Гітлер є годованцем інфляції”.
Інфляція в Україні: витоки і сучасний стан
Найбільш істотним негативним явищем в економіці України на етапі її
ринкового формування виявилась інфляція. З ледь помітного знецінення грошей
у 80-ті роки вона за короткий час (близько 3 років) сягнула надвисокого
рівня. Дивно те, що такий сплеск інфляції стався в одній з найбільш
економічно розвинутих і соціально-благополучних республік колишнього СССР.
Цей феномен не дістав належного дослідження та об`єктивної оцінки і
залишається мало зрозумілим для широкої громадськості. Така ситуація сприяє
використанню інфляційної загрози як аргументу проти виходу України з
єдиного рублевого простору і взагалі проти розбудови незалежної української
держави. Тому вивчення інфляції в сучасній Україні набуває винятково
важливого значення.
Чи була інфляція в Україні до проголошення нею незалежності?
Щоб об`єктивно оцінити інфляційні процеси сучасного періоду, необхідно, перш за все, визначити, чи була інфляція в Україні за радянських часів. Проте знайти сьогодні однозначну відповідь на це запитання надто складно. Адже Україна того періоду була складовою іншої держави і не мала власної грошової системи. Тому залишається скористатися даними про інфляцію по СРСР у цілому. Такий підхід методично виправданий тим, що стан грошового обігу України визначався тоді з союзного центру і мало чим відрізнявся від стану грошової сфери всього Союзу.
В умовах жорсткого державного контролю і стримування цін офіційна радянська влада взагалі заперечувала можливість інфляції в плановій економіці, а в державній статистиці проблема інфляції просто замовчувалась аж до 1989 р.
Якщо судити про інфляцію з динаміки роздрібних цін, за якими в Союзі продавалася переважна частина товарів і послуг, то можна зробити висновок, що до початку перебудови радянської економіки її дійсно не було або вона була незначною.
Помітки зростання цін розпочалися з 80-х років одночасно по Союзу в цілому і в Україні – зокрема. Найбільш істотно зросли ціни на продовольчі товари. Інфляція стала набирати відкритої форми. Це примусило Міністерство фінансів СРСР у 1989 р. офіційно визнати, що в країні розпочалась інфляція і її рівень становить 2-4 % на рік.
Приблизно таку саму оцінку інфляції в колишньому СРСР давали й
офіційні джерела МВФ і деякі західні економісти. Зокрема, Р. Дорнбун
(Масачусетський технологічний інститут) у праці “Уроки високої інфляції”,
посилаючись на джерела МВФ, наводить такі дані про інфляцію в СРСР:
1986 р. – 2 %; 1987 р. – 1,3 %; 1988 р. – 0,6 %;
1989 р. – 2 %; 1990 р. – 4%.
Проте вони не враховують прихованої складової інфляції. В дійсності грошова сфера колишнього СРСР (і в т. ч. України) була розбалансована значно глибше, ніж про це свідчить індекс державних роздрібних цін. Через механізм пільгового банківського кредитування в обіг постійно нагніталася зайва маса грошей. Постійно зростали товарний дефіцит і незадоволений платоспроможний попит, які формували значний прихований інфляційний потенціал.
Висновок про хронічне наростання інфляційного потенціалу (зокрема в
споживчому секторі економіки СРСР) підтверджується також збільшенням
“ножиць цін” у державній торгівлі та на колгоспних ринках. У цілому по СРСР
середні ціни на товари, що реалізувалися на колгоспних ринках за вільними
цінами, перевищували державні: в 1960 р. – в 1,35 рази, в 1970 р. – в 1,55
рази, в 1980 р. – в 2,09 рази. В Україні в 1980 р. це перевищення становило
2,27 рази, в 1985 р. – 2,38 рази і в 1990 р. – 2,87 рази.
Наведені дані про товарно-грошову розбалансованість економіки дають
підставу оцінити зайву масу грошей в обігу в її споживчому секторі в 70-75
% загального обсягу грошей, наявного у населення напередодні розпаду
колишнього СРСР. На кінець 1990 р. це становило приблизно 350-400 млрд.
руб., з них на Україну припадало 75-90 млрд.руб. Ці гроші виражали
незадоволений попит і постійно тиснули на ціни, стимулюючи їх підвищення. В
разі раптової лібералізації цін їх загальний рівень тільки з цієї причини
міг би підскочити, не лише як у 3 рази. Проведені на державному рівні в
1991 р. розрахунки реальної інфляції показали, що в 1989 р. вона становила
7,5 %, а в 1990 р. – 19%.
