Причина ясна: така галузь досить оснащена, щоб забезпечити поточний і майбутній попит за цінами, що забезпечують середній прибуток. Якщо в галузі присутні достатні чи навіть надлишкові потужності, то очікувана норма прибутку від приросту інвестицій буде низкою, і тому інвестування буде незначним, або його не буде зовсім. Зайві виробничі потужності призводять до зсуву кривої попиту на інвестиції вліво.
Очікування. Як відомо, основою проекту є очікуваний прибуток.
Основний капітал знаходиться в тривалому користуванні, його термін служби
може обчислюватися 10 а то й 20 роками, і тому прибутковість будь-якого
капіталовкладення буде залежати від прогнозів майбутніх продажів і
майбутньої рентабельності продукції, виробленої за допомогою цього
основного капіталу. Очікування підприємців можуть базуватися на розроблених
прогнозах майбутніх умов підприємництва, що включають ряд "показників
підприємництва". Разом з тим такі невизначені і важкопередбачувані фактори,
як зміни у внутрішньому політичному кліматі, ускладнення в міжнародній
обстановці, ріст населення, умови на фондовій біржі і т.д., повинні
прийматися в увагу на суб'єктивній і інтуїтивній основі. Якщо керівники
підприємства набудовані оптимістично у відношенні майбутніх умов
підприємництва, то крива попиту на інвестиції буде зміщатися вправо;
песимістичні настрої приводять до зсуву кривої вліво.
5.5. Інвестиції і дохід
Щоб співвіднести інвестиційні рішення підприємців із планами споживання домогосподарств, необхідно виразити плани інвестицій через рівень доходу після сплати податків DI, чи ЧНП. Це значить, що потрібно побудувати графік інвестицій, що показує обсяги засобів, що усі фірми планують інвестувати при будь-якому потенційному рівні чи доходу обсягу виробництва. Такий графік виражає інвестиційні плани та наміри власників і керуючих фірм.
Припустимо, що підприємці починають інвестувати, очікуючи одержання прибутку протягом тривалого періоду внаслідок технічного прогресу, росту населення і т.д. Тому інвестування автономне від рівня поточного доходу після сплати чи податків обсягу виробництва. Далі припустимо, що крива попиту на інвестиції має такий вид, як представлено на мал. 6, і що поточна ставка відсотка дорівнює 8 %. Це значить, що для підприємницького сектора буде прибутковим витратити 20 млрд. грн. на інвестиційні товари. Зі стовпчиків 1 і 2 таблиці 2 ми бачимо, що такий рівень інвестицій очікується при будь-якому рівні доходу. Графічно це представлено лінією In на мал. 4.
Таблиця 2
|Рівень виробництва і |Інвестиції |Інвестиції |
|дохід |In |I'n |
|1 |2 |3 |
|370 |20 |10 |
|390 |20 |12 |
|410 |20 |14 |
|430 |20 |16 |
|450 |20 |18 |
|470 |20 |20 |
|490 |20 |22 |
|510 |20 |24 |
|530 |20 |26 |
|550 |20 |28 |
[pic] мал. 4
Подібне припущення незалежності інвестицій і доходу - звичайно ж спрощення. Підвищення рівня ділової активності може викликати додаткові витрати на основний капітал, що показано в колонках 1 і 3 таблиці 2 і графіка In (мал. 4). Існує, принаймні дві причини, чому інвестиції можуть змінюватися безпосередньо зі зміною доходу. По-перше, інвестиції зв'язані з прибутком; великі інвестиції фінансуються з підприємницького прибутку. Тому дуже правомірно стверджувати, що зі зростанням доходу після сплати податків і ЧНП буде зростати прибуток і відповідно рівень інвестування. По-друге, при низькому рівні доходу й обсягу виробництва в підприємницькому секторі будуть матися невикористані чи зайві виробничі потужності, тобто на багатьох підприємствах буде простоювати устаткування. А це значить, що стимул для закупівлі додаткового основного капіталу буде незначним. Але як тільки рівень доходу виросте, цей надлишок потужностей зникне, і у фірми з'явиться стимул поповнювати свій основний капітал. Наше спрощення, однак, не сильно розходиться з дійсністю й у значній мірі полегшить подальший аналіз. Але в дійсності графік інвестицій може злегка підніматися, як показано за допомогою кривої I'n.
5.6. Нестабільність інвестицій
Графік інвестицій не є незмінним. Це природно, тому що інвестиції є самим мінливим компонентом загальних витрат. Ця мінливість значно більше, ніж мінливість ВНП. Показані вище дані також свідчать, що наш спрощений підхід до інвестицій як до незалежного від обсягу виробництва не є таким вже й нереалістичним; витрати на інвестиції не знаходяться в строгій відповідності з ВНП.
Розглянемо деякі найбільш важливі фактори, що пояснюють мінливість інвестицій.
Тривалі терміни служби. Інвестиційні товари в силу своєї природи
мають досить невизначений термін служби. У якихось межах закупівлі
інвестиційних товарів носять дискретний характер і тому можуть бути
відкладені. Старе устаткування та будинки можна або цілком ліквідувати і
замінити, або відремонтувати і використовувати ще кілька років.
Оптимістичні прогнози можуть спонукати плановиків підприємства прийняти
рішення про заміну застарілого устаткування, тобто модернізувати
виробництво, що збільшить рівень інвестицій. Ледве менш оптимістичний
погляд, однак, може привести до дуже невеликого інвестування.
Нерегулярність інновацій. Технічний прогрес є основним чинником
інвестицій. Нова продукція і нові технології – головний стимул до
інвестування. Однак історія свідчить, що великі нововведення – залізниці,
електрика, автомобілі, комп'ютери і т.д. – з'являються не настільки
регулярно. Але коли це траплється, відбувається величезний ріст, чи хвиля,
інвестиційних витрат, що згодом знижується. Класичний приклад: широке
поширення автомобілів у 20-і роки нашого століття не тільки призвело до
значного росту інвестицій у саму автомобільну промисловість, але і
спричинило за собою величезні інвестиції в такі суміжні галузі, як
сталеливарна, нафтопереробна, виробництво скла і гумовотехнічних виробів,
не говорячи вже про державні інвестиції на будівництво доріг і магістралей.
Але коли інвестиції в суміжні галузі були остаточно "довершені", тобто коли
вони забезпечили достатній основний капітал для задоволення потреб
автомобільної промисловості, загальний рівень інвестицій стабілізувався.
Мінливість прибутків. Відомо, що на очікування майбутньої прибутковості в значній мірі впливає величина поточного прибутку. Крім того, власники і керуючі підприємств інвестують тільки тоді, коли відчувають, що це буде прибутково. Отже, мінливість прибутку додає мінливий характер інвестиційним стимулам. Більш того, нестабільність прибутку може викликати інвестиційні коливання, тому що прибуток виступає як основне джерело засобів для підприємницьких інвестицій. Зростання прибутку дає плановикам фірми як більше стимулів, так і більше засобів для інвестування; зменшення прибутку має зворотний ефект. Мінливість прибутку збільшує нестабільність інвестицій.
Мінливість очікувань. Оскільки основний капітал має тривалий термін
служби, прийняття інвестиційних рішень здійснюється на основі очікуваного
чистого прибутку. Однак фірми схильні прогнозувати умови підприємництва з
урахуванням реалій сьогоднішнього дня. Тому правомірно припустити, що які-
небудь події або сполучення подій можуть призвести до значних змін в умовах
підприємництва в майбутньому, очікування піддаються радикальному перегляду.
Якого ж роду події можуть похитнути підприємців? Істотно вплинути на
оптимізм чи песимізм підприємців здатні зміни внутрішньополітичної
обстановки, посилення "холодної війни", розробки нових джерел енергії,
зміна росту населення і зв'язаного з ним попиту на ринку, рішення суду по
основних трудових і антитрестовських питаннях, нові законодавчі ініціативи,
страйки, зміни державної економічної політики і багато інших подібних
факторів.
У зв'язку з цим особливої уваги заслуговує фондова біржа. Плановики фірми найчастіше розглядають фондову біржу як показник чи барометр загальної впевненості суспільства в майбутній стабільності підприємництва; підвищення курсу акцій на біржі додає впевненість у майбутньому, і, навпаки, зниження курсу акцій знижує впевненість. Фондова біржа, однак, надзвичайно піддана спекуляції, і спочатку незначні зміни курсів акцій можуть бути серйозно посилені біржовиками, що гріють руки на скупці і продажу акцій. Більш того, різкі зміни курсів акцій, впливаючи на величину виторгу, отриманої від їхнього продажу, впливають на рівень інвестицій, тобто на величину закупівель основного капіталу.
По цим і подібним до причин цілком справедливо констатувати залежність більшості коливань в обсязі виробництва і зайнятості зі змінами в інвестиціях.
6. Висновок
Кейнсіанскою теорією зайнятості відкидається положення про те, що ставка відсотка зрівнює заощадження й інвестиції, оскільки вважається, що суб'єкти заощаджень і інвестори представляють зовсім різні групи, що приймають рішення про заощадження й інвестиції по різних причинах, що, в основному для суб'єктів заощаджень, не зв'язані зі ставкою відсотка. Крім того, через зміни у величині грошей на руках у населення і позичках наданих банками й іншими фінансовими установами, пропозиція засобів може перевищити або бути менше поточних заощаджень, у зв'язку з тим, що заощадження й інвестиції не рівні.
Кейнсіанці ставлять під сумнів положення про еластичність цін і заробітної плати, виходячи з практичних і теоретичних розумінь. Вони стверджують, що: наявність профспілок і монополій, законодавства про мінімальну ставку заробітної плати і маса інших подібних факторів, власне кажучи, усувають можливість істотного зниження цін і заробітної плати і що зниження цін і заробітної плати зменшує загальний дохід, а виходить, і попит на працю.
Кейнсіанці вважають, що горизонтальна крива сукупної пропозиції проходить нижче кривої, що відповідає обсягу виробництва продукції при повній зайнятості, і що крива сукупного попиту нестабільна.
Основними інструментами кейнсіанської теорії зайнятості виступають графіки споживання, заощаджень і інвестицій, що показують, які суми домогосподарства мають намір споживати і зберігати, а підприємці – інвестувати в залежності від різних можливих рівнів доходу і виробництва, але при визначеному рівні цін.
Розташування кривих споживання і заощаджень визначаються такими факторами, як: розмір багатства домогосподарств; рівень цін; очікування майбутнього доходу, цін і продукції; відповідний розмір споживчої заборгованості, оподатковування. Графіки споживання і заощаджень відносно стабільні.
Середня схильність до споживання і заощадження характеризує частину, чи частку, будь-якого рівня загального доходу, що чи споживається зберігається. Гранична схильність до споживання і заощадження характеризує частину, чи частку, будь-якої зміни в загальному доході, що чи споживається зберігається.
Безпосередніми факторами, що визначають інвестиції, є очікувана норма чистого прибутку і реальна ставка відсотка. Криву попиту на інвестиції в економіці в цілому можна побудувати, звівши разом інвестиційні об'єкти і розташувавши їх по спадній відповідно до очікуваної чистої прибутковості від них і застосувавши правило про те, що інвестиції будуть вигідними до крапки, при якій реальна ставка відсотка дорівнює очікуваній нормі чистого прибутку. Крива попиту на інвестиції відбиває зворотну залежність між ставкою відсотка і рівнем сукупних інвестицій.
Зсув кривої попиту на інвестиції можуть відбутися в результаті змін у витратах на придбання, експлуатацію й обслуговування основного капіталу; податках на підприємця; технології; наявному основному капіталі; чеканнях.
Тривалі терміни служби основного капіталу, нерегулярність кривих нововведень, мінлива природа прибутку і мінливість чекань визначають нестабільність витрат на інвестиції.
6.1. Державне регулювання економіки
У вільному суспільстві з ринковою економікою регулювання економіки
державою можливо лише за допомогою фінансової політики, але не примусовим,
«плановим» розподілом ресурсів. Ключовим поняттям фінансової політики є
податки (T) і державні витрати (G); величина різниці цих величин, D = G -
T, називана бюджетним дефіцитом, відіграє найважливішу роль в оцінці дій
уряду.
У глобальній картині циркуляційного потоку податки і державні витрати можна зобразити, увівши відтік завбільшки Т доларів і приплив величиною G доларів, як це показано на мал. 5. мал. 5
Таким чином, сумарний приплив складає (I + G) доларів, а відтік -
(S+T) доларів. Умови макроекономічної рівноваги складаються в рівності
сумарного попиту AD національному доходу Y.
AD = Y, причому сумарний попит AD і національний дохід Y можна виразити як суми трьох складових
AD = C + S + T, Y = C + I + G ( де З - споживчий попит). і, отже, умови рівноваги можуть бути переписані у вигляді
S + T = I + G.
Кардинальний зміст останнього співвідношення полягає в тому, що тепер
у випадку, якщо величина нагромаджень домогосподарств S перевищить величину
інвестицій фірм I, це одне, саме по собі не буде з неминучістю приводити до
порушення економічної рівноваги, спаду виробництва, зменшенню національного
доходу і, як наслідок, росту безробіття. У руках держави виявляється
механізм, за допомогою якого воно здатно вирівняти виникаючий перекіс і
відновити рівність лівої і правої частин останнього співвідношення. Цього
можна досягти або відповідним зменшенням податків T, при постійній величині
державних інвестицій G в економіку; величина сумарних потоків у лівій і
правій частинах співвідношення при цьому залишається на колишньому рівні.
Або збільшити державні витрати G, залишивши на колишньому рівні величину
податків T; величина сумарних потоків при цьому зростає. В обох випадках
компенсація досягається за рахунок бюджетного дефіциту D = G - T. Очевидна
також економічна недоцільність першого способу: домогосподарства збільшують
свої нагромадження, а їм пропонуються податкові пільги.
Приведений приклад демонструє основну ідею регулювання: вилучивши в домогосподарств визначену суму доходу, можна впливати потім на циркуляційний потік, домагаючись його рівноваги. Очевидна також схема дій у випадку, коли фірми при постійній величині нагромаджень домогосподарств S, за якимись причинами знизять величину інвестицій I.
Сумарний відтік (S+T) , одна частина якого йде в кишеню домогосподарств, а інша - у кишеню держави, можна розглядати як сукупний потік заощаджень; позначимо його буквою О. Сумарний приплив (I+G), одна частина якого направляється фірмами, а інша державою, можна розглядати як сукупний потік інвестицій. Отже, збільшення (зменшення) сукупних заощаджень на 1 гривню, приводить до зниження (збільшенню) національного доходу на m гривень унаслідок взаємодії спонтанних інтересів і намірів величезного числа домогосподарств і фірм із могутнім важелем, зосередженим в одних руках - руках уряду.
Маючи в руках два таких важелі як податкова ставка і державні витрати
(інвестиції), уряд може ними користатися, влаштовуючись зі станом економіки
і політичною кон'юнктурою. Збільшення податкового преса завжди невиграшно,
особливо перед виборами. Збільшення державних витрат (інвестицій) - це
будівництво шкіл, лікарень, «зміцнення оборони країни» - як правило
приваблива міра. Ціна цієї привабливості - бюджетний дефіцит, інфляція,
падіння реальної заробітної плати і т.д.
6.2. Альтернативні концепції державного регулювання економіки
Головним ідеологом активного втручання держави в економіку став найвідоміший англійський економіст Кейнс. Кейнсіанська політика ставила своєю метою контроль над загальним попитом і його регулювання таким чином, щоб він відповідав загальною пропозицією при досягненні повної і високої зайнятості населення. Модель Кейнса передбачала стимулювання сукупного попиту шляхом спонукання до інвестування приватного капіталу, а також через державне фінансування суспільних робіт і деякий перерозподіл через бюджет національного доходу на користь незаможних. Основними інструментами регулювання в моделі Кейнса були державний бюджет, дефіцитне фінансування економіки, а також маніпулювання дисконтною ставкою відсотка. Цільові пріоритети моделі Кейнса - зайнятість і стабільність економічного росту, а інструменти - державний бюджет і кредитно-грошова політика. Кейнс і його послідовники виходять з того, що чисто ринковий механізм не в змозі забезпечити стабільний економічний ріст і повну зайнятість, і саме тому потрібно втручання держави. Доктрина Кейнса знайшла найбільше повне застосування в США, показавши нам гарну результативність.
Супротивники ж кейнсіанської школи були прихильники неокласичної теорії. Вони виходять з постулату про тенденцію капіталістичної економіки до рівноваги, стійкості і стабільності. Вони затверджують, що ринок і конкуренція, гнучкість цін - кращі механізми встановлення економічної рівноваги. Вони підкреслювали інфляційний характер кейнсіанських рецептів дефіцитного фінансування.
Прихильники неоліберальних концепцій вважають, що треба відмовитися від кейнсіанських рецептів антициклічного регулювання, що ведуть до різких коливань грошової маси, і перейти на строге регулювання грошей у звертанні незалежно від кон'юнктури. Грошова маса повинна збільшуватися лише відповідно до довгострокового темпу росту національного доходу. Виступаючи проти зростання доходів держави, вони вважають, що краще, що може зробити державу, це скоротити власні доходи і витрати і знизити податки.
7. Список літератури
1.
2.
3.
4.
5
-----------------------
|Домогосподарст|
|ва |
|Податки, Т|
|Держ.витра|
|ти, G |
|Інвестиці|
|и, I |
|Зберіган|
|ня, S |
|Підприємства|
