Національне багатство, прибуток

смотреть на рефераты похожие на "Національне багатство, прибуток"

Національне багатство та його структура.

Виробничі можливості суспільства завжди були обмежені. Зі збільшенням населення виникала необхідність залучення в господарський оборот нових земель, самих різних природних ресурсів. До початку ХХ сторіччя темпи приросту використовуваних ресурсів залишалися відносно невеликими.
Пояснювалось це, з одного боку, визначеною стабільністю в потребах населення, а з іншого боку, - обмеженістю росту чисельності самого населення. Дві тисячі років тому на Землі проживало 230-250 млн.чол., у
1800 р. - трохи більш 900 млн., у 1900 - 1,5 млрд., 1960 - близько 3 млрд.,
1995 - 5,5 млрд.людей. Темпи приросту населення різко зросли в поточному сторіччі, хоча ще в самому кінці XVIII ст. молодий англійський священик
Томас Роберт Мальтус вивів закон зменшуваної прибутковості. Відповідно до цього закону, продовольство буде збільшуватися в співвідношенні один, два, три, а чисельність населення - один, два, чотири і т.д.

У зв'язку з демографічним вибухом, що відбувається, за останні сорок- п'ятдесят років у господарський оборот було втягнено стільки природних ресурсів, скільки їх було використано за всю історію розвитку цивілізації до цього часу. Обґрунтування вибору використання обмежених ресурсів стало однієї з центральних проблем господарювання.

Результатом господарювання в будь-якій економічній системі є зроблений продукт. Він являє собою суму всіх створених протягом року благ і має подвійну цінність. Насамперед це різноманітні предмети і послуги, зроблені для задоволення виробничих і особистих потреб людей.

Друга цінність суспільного продукту полягає в тому, що він має вартість, втілює в собі визначена кількість витраченої праці і показує ціною яких зусиль зроблений цей продукт.

У радянській статистиці цей продукт одержав назву сукупного чи валового продукту. Він містить у собі матеріальні блага і послуги, створені в матеріальному виробництві, і нематеріальні блага і послуги, створені в нематеріальному виробництві (духовні, моральні цінності, утворення, охорона здоров'я і т.д.). По своїй вартісній структурі сукупний продукт складається з вартості витрачених засобів виробництва, необхідного продукту, що складає з благ і послуг особистого споживання, і прибавочного продукту, призначеного на розширення споживання і виробництва. К. Маркс показав це формулою:

C + Y + m = K

де: З - вартість витрачених засобів виробництва;
Y - заробітна плата; m - прибавочна вартість.

Важливою формою суспільного продукту є кінцевий продукт. Він утвориться шляхом вирахування з валового продукту всього обороту предметів праці, тобто шляхом усунення їхнього повторного рахунка.

Чистий національний продукт (НП) по американській статистиці складає ринкову вартість усіх кінцевих благ, зроблених у країні протягом року. У ньому немає повторного рахунка (наприклад, з вартості хліба виключається вартість тесту, з вартості машини - вартість металу і т.д.). НП можна вимірити трьома способами:

1. Як суму доданих цінностей, приєднаних у ході виробництва кінцевих благ кожним виробником протягом року.

2. Як суму доходів, отриманих у формі заробітної плати, відсотка, ренти і прибули тими, хто протягом року використовував свої ресурси для виробництва.

3. Як суму витрат на кінцеві блага, що здобуваються споживачами, фірмами й урядом, тобто суму кінцевих продажів.

По розмірі цього продукту не можна судити про добробут нації. У ньому багато умовностей, і зіставлення НП різних країн скоріше характеризує рівень розвитку націй, чим рівень життя населення. При порівнянні і зіставленні НП необхідно застосовувати незмінні ціни.

Якщо цілком виключити з валового суспільного продукту матеріальні витрати (З), тобто витрати упредметненої праці минулого років, то одержимо чистий доход суспільства. В економічній теорії і сучасній обліково- статистичній практиці чистий продукт суспільства одержав назву національного доходу.

Створюваний у процесі виробництва суспільний продукт проходить у своєму русі стадії розподілу, обміну і споживання. На всьому шляху його руху між людьми складаються, постійно підтримуються і розвиваються визначені економічні відносини. Головними, визначальними є відносини, що мають місце в самім виробництві. Вони накладають відбиток на весь наступний ланцюжок економічних взаємозв'язків, визначають їхній характер, спрямованість розвитку.

К. Маркс відзначав, що кожному способу виробництва суттєвий свій спосіб розподілу створюваного продукту. Але розподільні відносини не пасивні. В одних випадках вони можуть гальмувати виробництво, в інших виступати в якості його прискорювача.

Через розподіл і обмін забезпечується повернення у виробництво різних засобів виробництва і робочої сили. Тим самим підтримується пропорційність у господарстві або відбувається розладнаність у всьому господарському механізмі (бюджетний дефіцит, інфляція, безробіття і т.д.).

На стадії розподілу встановлюється частка різних класів, соціальних груп і окремих людей у виробничому продукті. Це частка доходить до споживача через обмін. Обмін опосередковує зв'язок між виробництвом і розподілом з однієї сторони і споживанням з іншої. Він являє собою купівлю- продаж сукупного продукту. Як продавців і покупців виступають підприємства, організації і населення. Обов'язковою умовою безперервності самого процесу виробництва є повна реалізація створеного продукту.

При цьому умові виробництво одержить необхідний приплив матеріальних і людських ресурсів, а населення - свою частку в продукті, визначену розподільними відносинами.

Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживання. Почавши рух з виробництва, продукт чи цілком поступово зникає в споживанні. Тим самим забезпечується відтворення самого життя людини і його діяльностей.

Валовий національний продукт (ВНП) (англ. gross national product) - також, як і валовий внутрішній продукт (ВВН), є найважливішим макроекономічним показником статистики народного господарства країни.
Містить у собі суму товарів і послуг, зроблених національними суб'єктами
(підприємствами, організаціями і приватними особами) за рік, незалежно від їхнього територіального місця розташування. ВНП відрізняється від ВВП на сальдо (різниця між грошовими надходженнями і витратами за визначений період) зовнішньоекономічних операцій, включаючи сальдо експорту й імпорту товарів і послуг, сальдо перекладу заробітної плати іноземних робітників і сальдо перекладу прибутків від вивезеного за рубіж капіталу. ВНП може бути чи більше менше ВВП у залежності від знака сальдо.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) (англ. gross domestic product) - макроекономічний показник статистики народного господарства, обчислювальний як сукупна вартість кінцевої продукції галузей матеріального виробництва і сфери послуг. ВВП може бути обчислений по реальних витратах виробників на виробництво продукції, тобто без обліку податків і субсидій. У таких випадках показник зветься "валовий внутрішній продукт по факторній вартості". З обліком підсумкового сальдо податків і субсидій показник перетворюється в "валовий внутрішній продукт за ринковими цінами" і показує, у скількох він обійшовся споживачам. ВВП розраховується трьома способами:

1) по виробництву - як сума умовно-чистої продукції (чи доданої вартості) усіх галузей матеріального виробництва і сфери послуг;

2) по розподілі - як сума державного і приватного споживання, державних і часток капіталовкладень, чи приросту зменшення усіх видів запасів і експорту;

3) по доходах - як сума заробітної плати найманих робітників, усіх видів прибули, рентних доходів, амортизаційних відрахувань і непрямих податків. Усі три методи підрахунку валового продукту в кінцевому рахунку повинні давати той самий результат. Показник може бути обчислений або в поточних, або в постійних цінах. Для зручності міжнародних порівнянь ВВП розраховується в єдиній валюті - в американських доларах. Порівнянність показників забезпечується єдиною методологією національних рахунків, розробленою статистичною службою ООН і прийнятої в більшості країн капіталістичного світу.

Динаміка ВВП є одним з найважливіших показників господарської кон'юнктури в країні.

Валовий доход – сукупний грошовий виторг підприємства, отриманий у результаті діяльності основних, допоміжних і побічних виробництв підприємства, а також від реалізації підсобних послуг.

Національний доход (НД) (national income) – вартість, знову створена протягом визначеного періоду (звичайно року) у народному господарстві тієї чи іншої країни (чи галузі), частина валового суспільного продукту, що залишається за винятком матеріальних витрат, витрачених на його виробництво
(фонду відшкодування). Національний доход виражає весь обсяг чистої продукції країни (галузі). У національний доход включають продукцію сфери матеріального виробництва, а також вартість продукції сфери послуг. По методології міжнародної статистики кількісна різниця між валовим внутрішнім продуктом і національним доходом дорівнює вартості амортизаційних відрахувань. Національний доход поділяється на зроблений і використовуваний на споживання і нагромадження. Використовуваний національний доход менше зробленого на величину втрат у результаті стихійних лих, воєнних дій, у процесі транспортування і збереження і на величину незавершеного будівництва.

Причини виникнення монополій, монополія як антипод конкуренції

Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні.
Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні і штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні і міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої- небудь діяльності. В той же час монополія — це концентрація виробництва, об’єднання технологічних, інтелектуальних та фінансових ресурсів. Що ж є монополія — шкода чи благо?

В Концепції національної безпеки однією з “економічних” загроз названа і наявність монополізму виробників. “Монополія”, “монополізований ринок”,
“монопольна ціна”, “монополістичний протекціонізм” — все це є антиподи обов’язковому атрибуту ринкової економіки, без якого не можна будувати ринкові відносини — вільній та необмеженій конкуренції.

Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні договірних зобов’язань, “відкачку” з економіки і без того недостатніх коштів; вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залучення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чинячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чиновницьку владу.

Страницы: 1, 2, 3