Основні етапи господарського розвитку первісного суспільства
смотреть на рефераты похожие на "Основні етапи господарського розвитку первісного суспільства"
Відкритий міжнародний університет розвитку людини
Кафедра облік і аудит
Контрольна робота на тему
1.Основні етапи господарського розвитку первісного суспільства.
2.Економічні здобутки трипільської культури.
Виконала студентка
Київ – 2003 р.
Основні етапи господарського розвитку первісного суспільства.
План.
1. Вступ.
2. Етапи господарського розвитку первісного суспільства
1. Кам' яний вік.
2. Вік міді та бронзи.
3. Залізний вік.
3. Висновок.
4. Список використаної літератури.
1.Вступ.
Територія, яка належить українському народові, починаючи від доби
найстаршого кам'яного віку — палеоліту — й до наших часів, ніколи не
залишалася пустою. «Покоління людей виростали одне по одному. Над краєм
пролітали хуртовини , війни, але покоління від поколінь переймали здобутки
попередніх надбань і передавали їх своїм нащадкам. Культурне життя на
українських землях не переривалося ніде, ніколи.» Так характеризує
історичний процес йа території України один із видатніших археологів
України, проф. Петро Курінний.
Одним із головних завдань історичної науки є вивчення закономірностей розвитку людського суспільства та поділ процесів еволюції матеріальної, соціальної і духовної культури на основні, якісно відмінні один від одного періоди, іншими словами, створення історичної періодизації
Ще давньокитайські і давньоримські філософи помітили послідовність у використанні каменю, бронзи (міді) і заліза для виготовлення знарядь праці та зброї на певних етапах історичного розвитку. Проте наукове обгрунтування цього спостереження було дане лише наприкінці XIX ст., коли був запропонований поділ історії суспільства на кам'яний, бронзовий та залізний віки, що послідовно змінювали один одного.
2. Етапи господарського розвитку первісного суспільства.
1. Кам 'яний вік.
Палеоліт
Біля 600 000 років тому значна частина України була вкрита льодовиками.
Перше зледеніння не досягло меж України, але друге своєю південною межею
пройшло недалеко від Полісся та Чернігівіцини. Трете зледеніння захопило
вже значну частину України. Льодовики дійшли до підніжжя Карпат. Два
величезних язики спускалися до Дніпра, до Кременчука, та до Дону, устя
Хопра та Медведиці. Льодова маса поволі посувалася на південь, проходячи
від 3 до 5 км. на рік, в залежності від рельєфу місцевости. Величезні
камені виривала вона з землі, відривала від гірських масивів і несла з
собою, вигладжуючи їх по дорозі. Такими каменями, валунами, позначився
кінець льодовика. У Києві, наприклад, лежить великий-валун із Фінляндії,
менші валуни зустрічаються на полях Катеринославщини. В селі Сухі Горби на
Лубенщині залишилися брили червоного граніту. Коли льодовики танули, на
поверхні землі, звільненій від льоду, зароджувалося життя: з'являлися флора
та фауна. Вони не були подібні до сучасних. Ліси кедрів, ялин, смерек,
сосен вкрили територію України. Сибірський носоріг, печерний ведмідь,
печерний лев, мамут, бізон, слон-тригонтерій, гігантський олень — це
головні представники фауни тих часів. Тоді ж на території України з'явилась
і людина. Існування ліодини доводять рештки самої людини та знаряддя,
примітивно зроблені з каменю. Ця доба має назву «доби каменя». Найдавніша
називається «давньокам'яною добою», або палеолітичною. (Ця назва походить
від грецьких слів: «палеос» — давній та «літос» — камінь.) Довгий час у
науці панувала думка, мовляв, в Україні людина з'явилася значно пізніше,
ніж у Західній Евроігі, і що в Україні не було палеоліту. Тому перша
знахідка палеолітичних знарядь разом із кістками мамутів, викрита на
території України в 1871 р. Ф. І. Камінським біля села Гонців на
Полтавщині, справила велике враження в наукових колах. Після того на
території України було зроблено багато знахідок того ж роду. Пам'ятки
палеолітичної доби знаходять здебільшого у так званих «стоянках»-
«сгійбишах», де людина перебувала більш-менш довгий час, та у «майстернях»
— місцях, де був відповідний до вимог техніки людини камінь. З нього людина
виробляла свої знаряддя й залишала уламки каменя. Палеоліт поділяється на
кілька періодів, які позначаються за назвами тих місцевостей, де вперше
було їх знайдено. Найдавніша палеолітична доба — Шельська характеризується
масивними мигдалевидними кам'яними ручними рубилищами. Датується вона
приблизно 200 000 років до Хр., коли, між періодами двох зледенінь, було в
Европі тепло. Деякі археологи, як от І. Г. Шовкопляс, Я. Пастернак,
відносять до Шельської доби знахідки біля с. Лука-Врублевська в
Подністров'ї Інші археологи, серед них В. Щербаківський, А. Л. Монгайт та
інші, ставляться скептично до цього і вважають речі Луки-Врублевської
пізнішої доби. Аналогічні речі знайдено на півдні Англії, на верхів'ях
Рони, Райну, Дунаю. Більше матеріялів (і певнішого характеру) про людність
України стосуються наступної доби — Ашельської. Вона збігається з наступом
на Україну льодовика. Підсоння змінюється, зникають теплолюбні тварини,
людина шукає захисту від холоду в печерах, гротах. Вона полює на звірів,
м'ясо яких споживає, а з шкір робить одяг. До цієї доби на Україні належать
стоянки на Дніпрі, в урочищах Круглий, Ненаситець, у с. Буремка, на Сулі.
Наступна доба — Муст'єрська, що датується біля 100 000 років до Р. X.,
припадає на найбільше зледеніння в Україні, 3 тварин живуть мамути,
шерстисті носороги, зубри, дикі коні, північні олені, ведмеді, гієни тощо.
До цієї доби стосується вже багато пам'яток перебування людини в Україні.
В. М. Щербаківський вважав, що людина з'явилася в Україні тільки за
Муст'єрської доби. Територія, де перебувала людина, дуже обширна: на
південь від Пинських болот, басейну Десни, до Сіверського Дінця. Пам'ятки
перебування людини знайдено в Чернігівщині (біля Деркуль), на Дніпрі
(Кодак, Запоріжжя), на Волині (Житомир), у Галичині (с. Касперівка) тощо.
Вдосконалюється техніка обробки каменю, ручні рубила замінюють конечники,
скребла. Вживають також кістки тварин як голки, вила.
До цієї доби належить найбільше відкриття, яке зробило будь-коли
людство: вміння здобувати вогонь. Людина користувалася з нього для
огрівання й освітлення житла, для печення та варення їжі. Глиняного посуду
ще не було, і людина використовувала для варення черепи тварин. До цієї
доби належать житла людини в землянках. Так, у Києві на Кирилівській вулиці
знайшов археолог В. В. Хвойка селище з землянками та рештками 70 мамутів.
Решток людини цієї доби не знайдено в Україні, але у Криму, в печері Кіїк-
Коба, серед крем'яних знарядь муст'єрського типу та кісток тварин знайдено
такі рештки; руку та кістки дитини. Типом ця людина належить до
«неандертальського», названого так за річкою Неандер, у Німеччині, де
вперше було знайдено її череп. Неандертальська людина була невелика на
зріст, присадкувата, з низькочолим черепом, великими надбрівними дугами.
Можливо, вона ще не володіла розчленованою мовою. Але ця неандертальська
людина вже відчувала існування вищої сили, що керує життям, і намагалася
привернути до себе її увагу та прихильність. Так постали складні магічні
заходи. До цієї доби стосуються й початки вірувань у містичних предків
людини, «тотеми». Таким предком могли бути тварини, рослини, камені тощо.
Пережитки цих тотемічних уявлень збереглися до наших часів у мистецтві, в
байках, казках, піснях. За цієї доби вперше констатовано ритуальні
поховання мерців, здебільшого в
самих селищах. При покійниках ставили їжу та різне знаряддя. Пізній
палеоліт поділяється теж на три доби; Оріньякську, Со-Яютрейську та
Мадленську. За час пізнього палеоліту людність зайняла вже широкі простори
в Европі: Францію, Іспанію, Баварію, Бельгію, Саксонію, Чехію, Білорусь,
Україну, Крим, Кавказ. На півночі — фінські землі: верхів'я Волги,
Перміцину до Уралу. В той же час «намічається різниця культур південної та
північної Европи: на півночі не було культур Солютрейської та Мадленської,
які дали такі цікаві пам'ятки на півдні. На базі Оріньякської культури —
першої форми пізнього палеоліту — розвивалася т. зв. Сві- дерська культура
(названа від села Свідра Велька, біля Варшави), яку можна вважати основою
балтонордійської культури. В Україні дуже багато знахідок пізнішого
палеоліту (епохи: Оріньякська, Солютрейська, Мадленська). Крім гротів та
печер, людина мешкає в житлах типу куреня. Стіни їхні обставлено кістками
мамутів — іклами та лопатками — і вкрито шкурами тварин. Найвидатніші з
знахідок: Деркул у басейні Сіверного Дінця, Пушкарі на Новгород-Сіверщині,
Чулагів на Десні, Колесниково на Сівер. Дінці, Старий Кодак біля
Катеринослава, Гонці на Удаю, Мізин на Новгород-Сіверщині, Кирилівська в
Києві, Довгоничі біля Овруча, Фастів, Дубова Балка тощо.
Починаючи з Муст'єрської доби, як сказано вище, в пам'ятках палеоліту
знаходять багато вказівок на існування віри людини у вищу силу, на бажання
ії привернути їй допомогу різними знаками й зображеннями та магічними
причаровуван- нями З цим пов'язані переважно пам'ятки мистецтва, яких було
дуже багато. Так, були фігурки жінок (Гонці), тварин, пташок, малюнки та
різьблення на стінах (напр., с. Озаринці на Поділлі, Кам'яна могила біля
Мелітополя, різьба на мамутових іклах Кирилівської стоянки в Києві, пташки
та орнаменти браслетів, меандром у Мізині на Новгород-Сіверщині тощо).
Взагалі Мізинська стоянка, досліджена Ф. К. Вовком, Л. X. Чикаленком та
іншими видатними археологами, дає дуже багато. Серед величезного числа
виробів з каменю та кости заслуговують на особливу увагу фігурки пташок,
вкриті геометричним орнаментом, браслети з ікол мамута й інші різьблені
речі. На них — найстарший в історії мистецтва орнамент меандра, але
поставлений похило, навкоси. До Мадленської культури належить чимало
мистецьких виробів, наприклад, у Костенках знайдено 43 статуетки. Від цієї
доби залишилися поховання й рештки людини. Це вже не неандертальська
примітивна людина, а людина кроманьйонського типу, яка мало відрізняється
від сучасного європейця. Вона трималася просто, вертикально, руки ії
рухалися вільно. Вона володіла мовою. Підбиваючи підсумки, треба сказати,
що за доби палеоліту населення України мало багато спільного з населеяням
Західньої європи — південної Франції, Піренеїв, Швайцарії, Баварії: і
антропологічним типом, і технікою знарядь, і побутом, і мистецтвом, і
релігійними поглядами. З другого боку, можна спостерігати чимало рис, які з
палеоліту збереглися в мистецтві України (порівняти орнаменти Мізиня з
українськими вишивками тощо). «Культурна єдність з 100 тисяч років до Р.
X.— найкращий довід европейського походження культури і фізичного типу
українського народу», — пише проф. П. Курінний." З другого боку, важливе
те, що з палеоліту оформлюється дві групи європейських культур: одна
охоплювала північну Німеччину, Польщу, північні землі Східньої Европи,
друга розгорталася на південних землях Европи від Піренеїв, південної
Франції, Швайцарії, Чехії, Білоруси, України. Так з палеоліту зароджується
розподіл культур північно-нордійської та південної — кельтсько-дунайсько-
української.
