Європі юридичні, інституціональні і політичні умови для роздержавлення.
Як уже зазначалося, результати роздержавлення в східноєвропейських
державах, як і в усіх країнах, що розвиваються, неоднозначні. Раніше інших
на цей шлях вступили Польща, Чехословаччина, Угорщина, пізніше — колишній
СРСР, Румунія, Болгарія, де процес реформ і роздержавлення затягнувся
насамперед через складну політичну і несприятливу економічну обстановку. У
процесі роздержавлення при рості міжнародної конкурентноздатності товарів
східноєвропейських країн, при регулюванні цін без утручання держави, чітко
виявилися і негативні соціальні наслідки. У Польщі, Чехословаччині,
Угорщині число безробітних зростає, населення інших держав східного блока
виявилося на межі жебрацтва.
Розділ 3. Роздержавлення та приватизація в Україні.
3.1. Причини та передумови приватизації в Україні.
Зміна форм власності в нашій країні обумовлена необхідністю відходу
від надмірного одержавлення та монополістичного керування з боку держави
економікою та майже усіма сферами суспільного життя. З цієї точки зору
приватизація є важливою складовою частиною системної економічної реформи.
За рахунок зміни форм власності, трансформуючи командно-адміністративну
економічну систему, суспільство має надію одержати ефективний механізм
господарювання.
Одержавлення власності, що здійснювалося в нашій країні, не мало
наукового підгрунтя і суперечило потребам суспільного розвитку. Об’єктивною
необхідністю є існування різноманітних форм господарювання, а отже, і форм
привласнення. Для цього є кілька причин.
Сьогодні рівень розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в
різних секторах народного господарства неоднаковий. Ще зберігаються стійкі
й значні розриви в технічному рівні на окремих підприємствах, у різних
галузях, регіонах, умовах праці тощо.
У міру розвитку НТП відбуваються два взаємозв’язані процеси — концентрація
й диференціація. Усуспільнення виробництва в економічній літературі
пов’язується переважно з концентрацією виробництва, а отже, й
усуспільненням привласнення. Однак при цьому упускається досить важливий
момент, а саме те, що НТП не лише не згортає, а навпаки, посилює
диференціацію, відгалуження, виникнення нових підприємств і виробництв.
Разом з тим, враховуючи складність процесів реформування відносин власності, що зумовлено їх широкомасштабністю, відсутністю відповідного узагальненого світового досвіду, необхідне постійне відстеження цих процесів, коригування законодавчої бази з метою запобігання негативних соціально-економічних наслідків.
3.2. Особливості української приватизації.
Роздержавлення, що проходить в Україні, принципово відрізняється від аналогічного процесу в країнах із розвиненою ринковою економікою.
Перша і головна відмінність українського роздержавлення від західного
полягає в тому, що на Заході не було таких прецедентів, коли власність у
гранично стислі строки перетворювалася із суспільної і державної в
приватну. В усіх країнах і за всіх часів процес розподілу власності — один
із найбільш делікатних і болісних. На формування класу сучасних власників
на Заході пішло декілька сторіч. Крупна власність, частіше усього
нерухомість, засоби виробництва наживалися поколіннями людей. Процес
формування класу власників (принаймні поза екстремальними умовами) завжди
був історично легітимним і тому тривалим. Навіть у такому випадку розподіл
і перерозподіл власності — вельми болісний у соціальному розумінні процес.
В жодній країні він не відбувався відповідно до якого-небудь
організаційного плану та в історично короткі терміни.
Друга принципова відмінність нашого роздержавлення від західного
полягає в тому, що в силу історичних причин переважна частина населення в
Україні практично не має коштів для придбання нерухомого майна. Ця
обставина особливо посилилася після лібералізації цін, у результаті котрої
велика частина населення позбавилася своїх трудових заощаджень. Усе це
потребує цілком іншого підходу до купівлі і продажу нерухомості, оскільки
сьогодні надання безумовного права одержувати в приватне володіння
суспільну власність за гроші означає закріплення незаконно отриманих в
останні роки коштів шляхом вкладення їх у нерухомість. Все це не створює
надійний соціально-політичний фундамент господарювання в Україні. А при
постійній погрозі соціального вибуху про ефективність суспільного
виробництва не може йти мова.
Третя принципова відмінність полягає в тому, що економіка України надзвичайно централізована і монополізована, що робить просту передачу промислових гігантів із державних рук у приватні неефективною і навіть небезпечною.
Четверта принципова відмінність теперішнього українського роздержавлення від західного полягає в тому, що гадані власники в переважній своїй частині навряд чи мають достатньо ясне уявлення про те, що з цим майном робити. Підставою для такого твердження служать наступні обставини: а) недостатня ментальна підготовленість населення до ринкового типу господарювання; б) тривалість формування ринкового культурного середовища; в) низький рівень компетентності як законодавчої, так і виконавчої влади.
Крім того, особливістю економіки України є те, що в її господарській структурі переважають галузі, які потребують дотацій з боку держави, й тому важко піддаються реформуванню. В цілому структура народного господарства країни оцінюється як складна для перетворень, бо її основу становить: сільське господарство — 21,7%, промисловість — 43,3% (в тому числі металургія — 21,4%), енергетика і паливна промисловість — 24,4%. Якщо до цього додати, що країна ще не має достатньо інтегрованого у світовий простір і діючого за законами конкуренції ринкового господарства, то неминучим є висновок про те, що наша економічна система об’єктивно не може відмовитися від активної ролі держави.
Вищезазначені відмінності свідчать про неможливість (і навіть
небезпечність) необдуманого копіювання моделей приватизації інших країн для
використання в Україні. Причому, це стосується не лише розвинених країн
Західної Європи, Америки та Азії, віддалених від України як територіально,
так і за ступенем розвитку продуктивних сил, а й колишніх сусідів по
“соціалістичному табору”.
3.3. Законодавчі акти, що регулюють процеси приватизації в Україні.
Основними законодавчими актами, що регулюють процеси приватизації в
Україні є Закони України “Про приватизацію майна державних підприємств”,
“Про приватизацію невеликих державних підприємств” (малу приватизацію),
“Про приватизацію державного житлового фонду”, “Про особливості
приватизації майна в агропромисловому комплексі” та “Про приватизаційні
папери”. У цих законах визначені основні принципи, засоби, суб’єкти й
об’єкти процесу приватизації. Положення цих законів розвивають і доповнюють
Укази Президента України й інші законодавчі акти.
Щорічно Верховна Рада України затверджує Державну програму
приватизації, яку подає на розгляд Кабінет Міністрів України. У цій
програмі визначаються основні цілі, пріоритети, засоби і порядок
приватизації державного і відчуження комунального майна, групи об’єктів,
які підлягають приватизації, завдання по обсягах приватизації майна, що
знаходиться в державній власності, і державного майна, що належить
Автономній Республіці Крим, умови, що необхідно створити для виконання
Програми, і необхідні для цього організаційні заходи. Вищезазначена
програма складається з трьох частин.
У першій частині — “Пріоритети та умови проведення приватизації” — визначаються об’єкти приватизації, способи приватизації для різних груп об’єктів, порядок випуску та обігу приватизаційних сертифікатів, умови участі іноземних інвесторів у приватизації, умови, що сприяють процесу приватизації, вимоги до республіканської (Республіки Крим) та місцевих програм приватизації.
У другій частині — “Завдання та прогнози щодо зміни структури власності” — обгрунтовуються форми власності та подається прогноз динаміки їх структури, завдання щодо приватизації, прогноз надходження грошових коштів та нормативи їх розподілу.
У третій частині — “Заходи щодо організації процесу приватизації” — передбачаються законодавче, нормативне та методичне забезпечення приватизації, створення мережі державних органів приватизації, сприяння створенню інфраструктури приватизації, інформаційне, науково-дослідне, кадрове та фінансове забезпечення.
Державна програма приватизації розробляється відповідно до концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, законів України “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизаційні папери”.
Законодавство України передбачає. що першочерговій приватизації підлягають об’єкти, які найбільше впливають на розвиток споживчого ринку, а також ті, що нині стримують стабілізацію державного бюджету, гальмують економічний розвиток України, формування її ринкової економіки. Це підприємства оптової і роздрібної торгівлі, житлово-комунального господарства, підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, деревообробної, легкої промисловості, збиткові підприємства всіх галузей, законсервовані об’єкти й об’єкти незавершеного будівництва, строки введення яких вже минули, підприємства матеріально-технічного постачання.
Однак реалізація Програми відбувається дуже повільно. Так, перший невеликий аукціон продажу державного майна відбувся у Львові лише через рік після прийняття програми.
3.4. Державні органи управління, основні принципи, способи, суб’єкти й об’єкти приватизації на Україні.
Державні органи приватизації включають Фонд державного майна України,
який отримав законодавчі повноваження щодо приватизаційного процесу, та
його регіональні відділення і представництва. Зазначений Фонд розробляє
програму приватизації, на поточний рік і прогноз на перспективу, здійснює
організацію і контроль за приватизацією. Він підзвітний Верховній Раді
Укради. Вперше в Україні така програма була розроблена на 1992 р. і дано
прогноз до 1995 р.
Разом з ним участь у приватизації беруть Національний банк, регіональні відділення приватизації майна, Міністерство демонополізації і роздержавлення, Державний комітет допомоги малим підприємствам і підприємництву, Державний приватизаційний фонд. Відсутність законодавчого визначення функцій цих установ України призводить до дублювання їх дій і ряду соціально-економічних наслідків, що ускладнюють і гальмують процес приватизації.
