На розміщення тваринництва впливають природні умови, ресурси кормовиробництва і передусім природні кормові угіддя. Здебільшого розміщення і спеціалізація тваринництва зумовлені потребами населення, а також транспортабельністю продуктів. Водночас окремі галузі тваринництва прив'язані до м'ясної, м'ясо-молочної, цукрової, спиртової, крохмале- патокової промисловості.
У галузевій структурі тваринництва основну роль відіграють скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство. Менше значення робочого конярства, хутрового звірівництва, бджільництва, ставкового рибництва, шовківництва тощо.
Скотарство в усіх природнокліматичних зонах України є провідною галуззю і має молочно-м'ясну спеціалізацію. Поголів'я великої рогатої худоби на початку 1996 р. становило 17,7 млн голів.
Свинарство набуло переважного розвитку в районах інтенсивного
землеробства, зокрема картоплярства, промислової переробки
сільськогосподарської сировини, фуражного зернового господарства. Поголів'я
свиней в Україні становить 13,1 млн голів. У господарствах Полісся і
Лісостепу свинарство має м'ясо-сальну, а у Степу - сальну спеціалізацію.
Птахівництво - одна з найвисокопродуктивніших галузей тваринництва, що постачає населенню м'ясо і яйця, а легкій промисловості - пух та пір'я. Це найбільш механізована та автоматизована галузь тваринництва, що дає змогу впроваджувати промислову технологію, яка істотно впливає на територіальну організацію цієї галузі. У розміщенні птахівництва чітко простежується тенденція до наближення його до споживача будівництвом птахофабрик навколо великих міст. Виробництво ясць у 1995 р. становило понад 9,4 млрд. шт. за рік.
Вівчарство - найменш інтенсивна галузь тваринництва, що ґрунтується переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним витрачанням концентрованих кормів. В Україні вирощується майже 4,1 млн. голів овець і кіз (у 1995 р.). У степовій, областях вівчарство має тонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію, в лісостепових, поліських та гірських - м'ясо-вовняну.
Не втратила свого значення і така галузь, як конярство. Поголів'я коней становить в Україні менше, ніж 1 млн.
Інтенсивне кліткове звірівництво найбільш поширене в лісостепових областях, зокрема в західних.
Бджільництво сконцентроване в Степу, Лісостепу і Карпатах.
Ставкове рибництво має найвищу продуктивність у лісостепових та карпатських областях.
Певного розвитку набуло шовківництво (розведення тутових і дубових шовкопрядів) в основному у степових і частково в лісостепових областях.
Поголів'я продуктивної худоби у всіх категоріях господарства подано в табл. 2.
|Худоба |1981 |1991 |1992 |1993 |1994 |1996 |
|Велика | | | | | | |
|рогата | | | | | | |
|худоба |25 |24 623|23 |2245 |21 |17 557|
| |368 | |728 | |607 | |
|у тому | | | | | | |
|числі | | | | | | |
|корови |9271 |8378 |8263 |8057 |8078 |7531 |
|Свині |19 |19 427|17 |16 |15 |13 144|
| |783 | |839 |175 |298 | |
|Вівці та |9051 |8419 |7829 |8237 |6863 |4099 |
|кози | | | | | | |
Таблиця 2. Поголів'я продуктивної худоби станом на 1 січня (всі категорії господарств), тис. голів
На території України залежно від природних, економічних та історичних
умов виділяють три основні зони спеціалізації сільського господарства:
Полісся, Лісостеп, Степ, а також гірські і перед-гірські райони Карпат і
Криму.
Поліська сільськогосподарська зона охоплює Волинську, Рівненську, більшу частину Житомирської, північні райони Київської, Чернігівської і Сумської областей. Це зона молочно-м'ясного скотарства, свинарства, льонарства, картоплярства і зернового господарства. Із зернових культур найбільш поширені озиме жито і гречка, а також овес, пшениця; технічних - льон- довгунець, хміль, коноплі, а також картопля, овочі; трав - люпин і конюшина. Полісся дає майже чверть державного виробництва молока і м'яса, три чверті льоноволокна, понад третину картоплі і майже десяту частину зерна.
Лісостепова сільськогосподарська зона займає частину Львівської і
Чернівецької областей, східну частину Івано-Франківської області,
Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку області, північну частину
Кіровоградської області та Черкаську, Полтавську, Харківську області. Це
цукровобуряково-зернова зона з м'ясо-молочним скотарством і свинарством.
Основною зерновою культурою є озима пшениця, висівають також кукурудзу,
ячмінь, гречку, просо. З технічних культур основною є цукровий буряк,
вирощують також соняшник, коноплі. Поширені овочі і картопля. Добре
розвинене садівництво. Розводять велику рогату худобу, свиней, птицю,
розвивають шовківництво, бджільництво.
Степова сільськогосподарська зона охоплює всі південні області, або майже
40% території України. Це зона зернових й олійних культур з розвиненим
овочівництвом, баштанництвом, виноградарством, молочно-м'ясним скотарством,
свинарством і вівчарством. Степова зона - головний виробник товарного зерна
країни.
Основними зерновими культурами є озима пшениця і кукурудза; вирощують
також ячмінь і просо. Головна технічна культура - соняшник, у північній
частині вирощують також цукровий буряк, а в південній - коноплі. Велике
значення має тут садівництво і баштанництво. Розводять велику рогату худобу
і свиней, а в південній частині зони поряд з цими галузями розвинене
вівчарство.
Передгірські та гірські райони Українських Карпат охоплюють частину
Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької областей та Закарпатську
область. У гірських районах головна спеціалізація тваринництва - розведення
великої рогатої худоби і вівчарство, а в землеробстві - невеликі посіви
зернових (жита, вівса, ячменю) і технічних (льону-довгунця) культур,
картоплі і трав. У передгірських районах висівають жито, пшеницю,
кукурудзу, картоплю, льон-довгунець, трави, а в тваринництві переважає
розведення великої рогатої худоби. У Закарпатті розвивається багатогалузеве
сільське господарство: висівають озиму пшеницю, кукурудзу, тютюн; поширене
садівництво і виноградарство; розвивається продуктивне тваринництво.
Передгірські і гірські райони Криму займають південну частину півострова. Сільське господарство спеціалізується на розвитку тваринництва, особливо вівчарства. В долинах і передгір'ях велике значення має садівництво, виноградарство, овочівництво, тютюнництво; вирощують ефіроолійні культури (троянду, шавлію, лаванду), на південному узбережжі вирощують високоякісні сорти винограду, деякі субтропічні культури.
Навколо великих міст і промислових центрів формуються приміські овочево- молочні зони.
Розміщення галузей первинної переробки сільськогосподарської сировини.
До галузей первинної переробки сільськогосподарської сировини належать м'ясна, молочна, цукрова, борошномельно-круп’яна, консервна, олійна і крохмале-патокова. Найважливішими факторами розміщення галузей харчової промисловості є чисельність і густота населення, сировинна база, форми організації виробництва, транспорт. Об'єктивними чинниками є природні умови і науково-технічний прогрес. Залежно від дії основних факторів галузі первинної переробки сільськогосподарської сировини поділяють на такі групи: орієнтуються на джерела сировини: цукрова, консервна, крохмале-патокова, олійна; тяжіють до місць споживання готової продукції: молочна, кондитерська; одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача: м'ясна, борошномельно-круп'яна.
Для того щоб визначити основний фактор, враховують норми витрат та частку сировини порівняно з готовою продукцією.
М'ясна промисловість є однією з основних у харчовій індустрії. На розміщення м'ясокомбінатів вирішальний вплив має сировинна база, а визначальним фактором при розміщенні м’ясо переробних заводів, ковбасних та кулінарних фабрик є наявність споживачів. Розвиток холодильної техніки і холодильного транспорту дає змогу однаково наблизити переробку м'яса та худоби як до сировини, так і до споживача. Розміщення м'ясного виробництва характеризується концентрацією його в індустріальних районах і в районах потужної сировинної бази. Найбільші м'ясокомбінати є в Харкові, Полтаві,
Одесі, Києві, Вінниці, Дніпропетровську, містах Донбасу.
Молочна промисловість об'єднує маслоробну, сироварну, молочноконсервну
галузі, виробництво продуктів з незбираного молока. Розміщення підприємств
по переробці молока переважно тяжіє до районів споживання. Найбільші такі
підприємства е. в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Львові. У
Бердянську (Запорізька обл.), Жашкові і Тальному (Черкаська обл.), Ріпках і
Козельці (Чернігівська обл.), Кременчуці та багатьох інших містах є
маслоробні або сироварні заводи. У Бахмачі (Чернігівська обл.), Смілі
(Черкаська обл.), Первомайську (Миколаївська обл.) великі заводи
консервованого молока випускають згущене молоко з цукром, згущені вершки,
сухе молоко тощо. Підприємства країни виробляють понад 280 тис. т масла,
1,3 млн т продукції з незбираного молока (в перерахунку на молоко) та понад
70 тис. т сиру жирного, у тому числі бринзи.
Цукрова промисловість - провідна галузь харчової промисловості України.
Тепер у країні виробляється майже 4 млн т цукру з цукрового буряка.
В Україні працюють понад 190 цукрових заводів, розміщення яких збігається
з основними районами вирощування цукрових буряків. У витратах на
виробництво цукру частка сировини становить 80 %. Найбільш розвинена
цукрова промисловість у Вінницькій, Черкаській, Хмельницькій, Київській та
Тернопільській областях. Цукрорафінадне виробництво є у Ходорові,
Шепетівкці, Черкасах, Сумах, Дружбі (Сумська обл.), Бердичеві та Одесі.
Борошномельно-круп'яна промисловість відіграє провідну роль у
забезпеченні населення, а також інших галузей харчової індустрії борошном і
крупами. Найважливішими факторами, що впливають на розміщення борошномельно-
круп'яних підприємств, є споживач і сировинні ресурси. Найбільшими центрами
галузі стали Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя,
Львів.
Консервна промисловість. Винятково важлива роль цієї галузі харчової
промисловості полягає в тому, що консервування плодів та овочів забезпечує
тривале зберігання їх. Найважливішим фактором розміщення консервної
промисловості є наявність сировини, яку постачає овочівництво і
садівництво. Найбільшими центрами плодоовочеконсорвного виробництва в
Україні є Одеса, Сімферополь, Херсон, м. Черкаси, Ніжин, Кам'янець-
Подільський.
Олійна промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов'язані з
ними продукти. У своєму розміщенні галузь орієнтується на сировину,
оскільки на виробництво 1 т олії витрачається від З-4 до 5-8 т насіння
олійних культур. Основною олійною культурою в Україні є соняшник, з насіння
якого одержують майже 90 % усієї олії. Найбільшими центрами виробництва
олії є Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Полтава, Кіровоград, Вінниця.
Щороку в Україні виробляється майже 700,0 тис. т олії.
Крохмале-патокова промисловість виробляє крохмаль, що використовується в основному в харчовій промисловості. Сировинний фактор є вирішальним в картопле-крохмальному виробництві, оскільки для одержання 1 т крохмалю необхідно майже 6 т картоплі. Найбільшими виробниками картопляного крохмалю є Чернігівська і Житомирська області. Останнім часом виробляють крохмаль з пшениці, кукурудзи, рису. На переробці кукурудзи у Дніпропетровській області спеціалізується Верхньодніпровський комбінат.
Проблеми та перспективи розвитку АПК.
У структурі сільського господарства України домінують такі галузі:
рослинництво і тваринництво. Продукція сільського господарства в 1995 р. у
порівняльних цінах 1983 р. становила 31,9 млрд крб. За останні п'ять років
частка тваринницької продукції перевищувала 52 %, а за 1995 р. знизилася до
48,5 %.
Основним шляхом підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК є
перехід на інтенсивний розвиток. Інтенсифікація сільського господарства
означає збільшення виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів.
Хоча цей процес сьогодні вже стає реальністю, зростання собівартості
продукції, зниження фондовіддачі свідчать про те, що збільшення
капіталовкладень випереджає збільшення валової продукції. Протягом багатьох
років підвищення продуктивності праці відстає від темпів зростання її
оплати. Все це істотно сповільнює темпи підвищення ефективності
сільськогосподарського виробництва.
В інтенсифікації виробництва найбільш важливими є заходи науково- технічного характеру, спрямовані на перехід від випуску окремих механізмів до комплексу машин, що дадуть змогу забезпечити поточну технологію. Важливе місце у системі заходів належить прогресивним індустріальним технологіям вирощування окремих культур.
Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва передбачає інтенсивне
використання земельних угідь. Площа сільськогосподарських земель в Україні
- 40,8 млн. га, в тому числі 80 % становить рілля, 6,7 млн. га - сінокоси і
пасовища. Сільськогосподарське освоєння території країни перевищило
допустимі норми, а рівень розораності сільськогосподарських угідь найвищий
у світі. Досить того, що розораність сільськогосподарських угідь досягла у
Вінницькій, Тернопільській, Кіровоградській, Черкаській та інших областях
понад 90 %, а в Одеській, Херсонській, Миколаївській - навіть 95 %. При
такій ситуації резервних ресурсів орних земель в Україні практично немає,
тому її слід надзвичайно економко використовувати. Разом з тим для різних
видів будівництва щороку відводиться 12-14 тис. га сільськогосподарських
угідь, внаслідок чого їх площа постійно зменшується. Так, якщо в 1950 р. на
душу населення в Україні припадало 1 га ріллі, то в 1995 р. - лише 0,64 га.
Отже, приріст продукції землеробства в майбутньому можливий тільки за
рахунок підвищення родючості ґрунтів. Продуктивність орних земель
територіальне диференційована, тому для оцінки їх використовують земельний
кадастр, який містить дані про економічну родючість ріллі. Критерієм
останньої вважають кількість розрахункової вартості валової продукції на
одиницю, посівної площі. Для одержання розрахункових показників
застосовують метод добору типових господарств з кожного
сільськогосподарського типу земель. Цей показник у межах окремих районів
досить диференційований.
Найбільш дійовим засобом поліпшення родючості землі й збільшення
виробництва сільськогосподарської продукції є меліорація. Нині площа
меліорованих земель становить 5,9 млн га (або 14 % площі
сільськогосподарських угідь), на них виробляють понад 20 % продукції
землеробства. На осушених і зрошуваних землях вирощують 58 % овочів, 27 %
плодів, ягід і винограду, 18 % кукурудзи на зерно і 12 % озимої пшениці.
Економічна ефективність здійснення меліорації не викликає сумніву.
Підвищення урожайності на меліорованих землях характерне для всіх
сільськогосподарських культур.
В Україні вже сформувалися Поліський гідромеліоративний комплекс, основними завданнями якого є ліквідація надмірного заболочення і перезволоження земель, і Степовий, що має забезпечити посушливі райони водою завдяки зрошувальній меліорації земель.
Інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва повинен
супроводитися зниженням затрат живої праці на виробництво одиниці
продукції. Однак формування і функціонування АПК відбуваються в умовах
загострення проблеми трудових ресурсів, оскільки у колгоспах та радгоспах
деяких областей і особливо низових адміністративних районів, зростає
дефіцит робочої сили. Так, за останні роки середньорічна чисельність
працівників колгоспів, радгоспів, міжгосподарських та інших
сільськогосподарських підприємств зменшилася майже на ЗО %. Потреба у
сільськогосподарських працівниках за рахунок механізації праці,
удосконалення її організації та інших факторів скорочується повільніше, що
погіршує забезпечення господарств робочою силою. Разом з тим цей процес
територіально диференційований. Якщо в 1985 р. кожні 100 га
сільськогосподарських угідь в колгоспах зони Карпат обслуговувало в
середньому понад 32 колгоспники, на Поліссі - 17, в Лісостепу - 16, то в
Степу - трохи більше ніж 10. Отже, збільшувати обсяги виробництва
трудомісткої сільськогосподарської продукції в степовій зоні при існуючому
рівні механізації праці та реальних витратах робочого часу нераціонально.
Однією з найголовніших проблем аграрної реформи на сучасному етапі є
пошук шляхів перетворення землі на об'єкт справді раціонального
господарювання і закріплення її за конкретним зацікавленим господарем. У
земельному законодавстві України передбачено право на вічну оренду з метою
ефективного господарювання і передачу її у спадщину.
Процес реформування аграрних стосунків в Україні відбувається як роздержавлення власності, формування якісно нових структур, які ґрунтуються на різних формах власності, на розвитку підприємництва і конкуренції на продовольчому ринку.
Література
1. РПС за редакцією Качана Є.П.
2. РПС за редакцією Ковалевського В.В.
3. Территориальная организация АПК под редакцией Паламарчука М.М.
-----------------------
[pic]
Страницы: 1, 2
