Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка
смотреть на рефераты похожие на "Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка"
Міністерство освіти і науки України
Дніпропетровський національний університет
Інститут довузівської підготовки та післядипломної освіти факультет перепідготовки спеціалістів
Реферат
з дисципліни “Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка”
на тему
“Вплив держави на розміщення продуктивних сил”.
Виконав: слухач гр. ФІС-03/В
Мельник Дмитро Валерійович.
Перевірив: доцент
Джур Ольга Євгеніївна.
Дніпропетровськ
2004
Зміст
Зміст.......................................................................
...............................................2
1. Регіональна економічна політика, її сутність та
завдання..........................3
2. Механізм реалізації регіональної економічної політики
держави.............9
3. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів........11
4. Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку
регіону.....................................................................
...........................................16
Список використаної
літератури..................................................................
...22
1. Регіональна економічна політика, її сутність та завдання. Вплив держави на розміщення продуктивних сил (РПС) в країні здійснюється за допомогою економічної регіональної політики. Отже для розгляду впливу держави на РПС необхідно розглянути регіональну економічну політику.
До складу України входять 24 області, АР Крим, два міста
республіканського підпорядкування: Київ та Севастополь. Всього в державі
існує близько 12 тисяч різних територіальних утворень. Різні території
України мають свої особливості й відмінності як щодо економічного розвитку,
так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспектах. Нині в
Україні склалися реальні передумови для розробки та реалізації соціально-
економічної політики і на загальнодержавному, і на регіональному рівнях.
Саме брак власної регіональної політики в недалекому минулому призвів до
значних диспропорцій у регіональній структурі економіки держави,
нагромадження економічних та соціальних проблем.
З таких проблем треба передовсім назвати недосконалість галузевої
структури більшості регіональних господарських комплексів, їх низьку
економічну ефективність; значні відмінності між регіонами в рівнях
соціально-економічного розвитку та істотне відставання деяких регіонів від
чинних нормативів розвитку соціальної та виробничої інфраструктури
(особливо це стосується сільської місцевості); нераціональне використання
місцевих природних і трудових ресурсів; надмірне забруднення довкілля в
багатьох містах і районах; відставання в комплексному розвитку міст і сіл;
незадовільну реалізацію можливостей регіонів щодо міжнародної інтеграції
України, спільного підприємництва в галузі туризму та рекреації, залучення
до країни іноземних інвестицій та ін.
Для розв'язання цих проблем постає необхідність створити умови для оптимальної економічної самостійності регіонів, вжити організаційні, правові та економічні заходи для забезпечення ефективного державного регулювання процесів регіонального розвитку країни та координації міжрегіональних зв'язків, тобто опрацювати засади продуманої державної регіональної політики (ДРЕП).
Розглядаючи регіональну політику держави з погляду розподілу влади між центром і регіонами, можна дати таке визначення ДРЕП. Державна регіональна економічна політика – це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей.
Ці заходи спрямовуються1 на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціонального використання ресурсів, створення нормальних умов життєдіяльності населення, забезпечення екологічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.
Об'єктами ДРЕП є територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування. Склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.
Суб'єктами ДРЕП є органи державної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції розв'язують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів. Як складова частина загальної соціально-економічної політики України ДРЕП включає структурну перебудову продуктивних сил регіону, поліпшення територіальних пропорцій у країні, способи здійснення роздержавлення і приватизації майна, напрямки земельної реформи, розвитку підприємництва тощо.
Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнювання
існуючих відмінностей між економічними й соціальними рівнями розвитку
окремих регіонів, зважаючи на їхні історичні, демографічні, природно-
ресурсні та економічні особливості, і спрямовується на підтримку
внутрішньорегіональної та міжрегіональної збалансованості соціально-
економічного розвитку та суттєве поліпшення екологічного стану регіонів.
Отже, предметом ДРЕП є як розподіл влади між центром і регіонами, так і
практична діяльність держави в регіонах.
Важливо розрізняти державну регіональну політику як стратегію і тактику держави щодо регіональних процесів і «внутрішню» політику самих регіонів. Політика регіонів не завжди відповідає політиці держави. Регіони можуть мати свої пріоритетні напрямки розвитку, які іноді не збігаються з державними. ДРЕП і політика регіонів не повинні бути суперечливими: в ідеалі вони повинні становити одне ціле, доповнюючи та збагачуючи одна одну.
Внутрішня політика регіонів спрямовується на використання внутрішніх ресурсів регіону для вдосконалення структури матеріального виробництва, розвитку соціальної інфраструктури, екологічної безпеки та ін.
Тактика держави розглядається як дії держави щодо вирівнювання умов діяльності та соціально-економічного стану різних регіонів, створення умов для їх ефективного функціонування.
Державне управління розвитком регіону ґрунтується на певних засадних принципах. Найважливішим з них є розподіл влади між центром і регіонами, інші принципи випливають із поточних проблем розвитку держави.
ДРЕП перехідного періоду ґрунтується на таких принципах:
• правове забезпечення дальшого посилення економічної самостійності регіонів чітким розмежуванням повноважень між центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами;
• дотримання пріоритетів загальнодержавного значення та органічної єдності розвитку продуктивних сил регіонів і завдань соціально-економічного розвитку країни;
• урахування вимог екологічної безпеки під час реформування структури господарських комплексів регіонів і розміщення нових підприємств.
Відповідно до різноманітності процесів, що відбуваються в регіонах, виокремлюють і певні складові частини ДРЕП: економічну, соціальну, екологічну, науково-технічну, гуманітарну, національну, управлінську, демографічну та зовнішньоекономічну. Для кожної з них держава встановлює цілі, завдання, пріоритети в регіональному аспекті, тобто визначає права, сфери, ресурси та методи роботи регіонів, здійснює певні дії щодо них та доручає їм виконання окремих завдань.
Розглянемо детальніше складові частини ДРЕП.
1. Економічна політика. Сутність економічної політики полягає в забезпеченні регіонам можливостей для самостійного розвитку на умовах самофінансування та самозабезпечення. До складу економічної політики входять бюджетна та податкова політика; планування, прогнозування та програмування розвитку регіону; використання природних ресурсів і власності регіону (інвестиційна політика); розміщення продуктивних сил; політика розвитку регіональних комплексів (АПК; транспортний, будівельний); контрольно-аналітична діяльність та інформаційне забезпечення.
2. Соціальна політика. Складовими соціальної політики є: забезпечення зростання рівня добробуту населення; соціальний захист; забезпечення громадянам рівних прав і можливостей щодо вибору місця проживання та працевлаштування. Ефективність соціальної політики дуже залежить від економічних можливостей держави, тобто від частки національного доходу, що спрямовується на споживання. Головним завданням соціальної політики є забезпечення соціального захисту різних верств населення регіонів, який здійснюють органи регіонального та місцевого управління в межах своїх можливостей. Це може бути фінансова підтримка, працевлаштування, продаж товарів за зниженими цінами, безкоштовне харчування, медичне обслуговування інвалідів тощо. Найважливішою складовою соціальної політики є забезпечення громадянам прожиткового мінімуму.
3. Науково-технічна політика. Вона спрямовується на визначення пріоритетів щодо вдосконалення та розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в регіоні і базується на попередньому вивченні та аналізі науково-технічного комплексу регіону.
4. Екологічна політика. Нині набула надзвичайно важливого значення в
зв'язку з неприпустимим промисловим забрудненням довкілля. Особливо гострою
є ця проблема в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій,
Харківській та Київській областях. Головною метою екологічної політики є
оздоровлення довкілля.
5. Демографічна політика. Вона спрямовується на гальмування депопуляційних процесів і деструктурування населення. Демографічний стан країни та її регіонів є важливим фактором соціально-економічного розвитку.
6. Гуманітарна політика. Головна мета – це духовний розвиток суспільства, його моральний і фізичний стан. До складу гуманітарної політики входить державна підтримка навчальних закладів, лікарень, поліклінік, театрів, кінотеатрів, клубів, тобто розвиток комунальної власності. Особливістю гуманітарної політики є її чітка регіональна спрямованість.
7. Національна політика. Спрямовується на забезпечення конституційних, політичних, економічних і соціальних прав громадян незалежно від національності та віросповідання. Особливо це стосується регіонів України, що пов'язані з процесами переселення татар, німців в райони їхнього історичного проживання.
8. Зовнішньоекономічна політика. Спрямована на створення СЕЗ для активізації підприємництва, формування ринкової інфраструктури, залучення іноземних інвестицій, нарощування експортного потенціалу окремих регіонів, що потребують прискореного розвитку.
9. Управлінська політика. Основна її мета – це створення єдиної системи регіонального управління, що відповідає завданням регіонального розвитку.
Основні напрямки ДРЕП затверджує Верховна Рада України. Президент
України спрямовує діяльність державної виконавчої влади на розв'язання
найважливіших проблем соціально-економічного розвитку регіонів, видає
нормативно-правові акти з цих питань, очолює Раду регіонів при Президенті
України. Уряд України визначає державні пріоритети й затверджує державні
програми соціально-економічного розвитку регіонів, і забезпечує їх
виконання, бере участь у створенні системи економічних регуляторів,
нормативної та методологічної бази просторового розміщення продуктивних
сил.
