(національне і світове господарства), так і до мікрорівня (підприємство, фірма, галузь). Якщо йдеться про розширене суспільне відтворення, то в центрі знаходиться проблема пропорційності в зростаючому суспільному виробництві, увага акцентується на капіталонагромадженні та підвищенні суспільної продуктивності праці.
Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кількісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання — екстенсивний та інтенсивний — залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.
Поняття економічного зростання відображає передусім характер використання продуктивних сил суспільства. Більш осяжним і широким є поняття економічного розвитку. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воно включає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних виробничих відносин, у тому числі й соціально-економічних, як суспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконалення виробничих відносин відповідно до вимог розширеного відтворення створюються умови для економічного зростання.
Відтворення на мікрорівні - це індивідуальне відтворення підприємства.
Формою його відтворення є відтворення основних виробничих фондів
підприємства, тобто основного капіталу у вигляді засобів праці — будівель,
машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне відтворення підприємства в
умовах ринкової економіки забезпечується за рахунок: збереження авансованих
коштів (просте відтворення); частки прибутку, отриманого внаслідок
виробництва і реалізації товару (розширене відтворення).
Досвід засвідчує, що індивідуальне відтворення підприємств (як і суспільне відтворення) може бути позначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії.
Ці коливання називаються кон’юнктурними. Коливання мають певні циклічні повторення, тому їх в економічній науці позначають ще як кон’юнктурні цикли.
Рух індивідуального відтворення підприємства від авансування до авансування характеризується кругооборотом основних виробничих фондів.
У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду, організаційної структури, форми власності та господарювання тощо мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7 років тощо}, як мінімум, і з приростом, як максимум.
Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова частина вартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді амортизаційних відрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення, знову авансуються у новий цикл індивідуального виробництва, забезпечуючи його збереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використання частини прибутку. Рух усіх виробничих фондів (основних — засобів праці та оборотних — предметів її) супроводжується їхнім зношенням, використанням і заміщенням у вартісній та натуральній формах. Водночас оскільки до вартості виготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничих фондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукції має не тільки повернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної плати працівників.
Особливості відтворення в аграрній сфері економіки
У сільськогосподарському виробництві економічний процес відтворення
незалежно від його суспільного характеру завжди переплітається з природним.
Тому раціональне управління в цій галузі вимагає знань і вмілого
використання не лише економічних законів, а й законів природи. Тісний
взаємозв’язок економічних процесів з природними зумовлює значний вплив
останніх на результати господарської діяльності, що впливає на темпи
відтворення.
Звідси можливість різкіших коливань темпів нагромадження порівняно з
іншими галузями. Якщо в промисловості людина повністю може впливати на
процеси виробництва, то в сільському господарстві така можливість обмежена,
адже тут об’єктом діяльності людини є живі організми: рослини і тварини;
біологічні процеси їх протікають за певними законами природи і об’єктивно
вимагають пристосування всього ритму виробництва до ритму природи: до
природного проходження виробничого процесу. У сільському господарстві
неможливо прискорити виробничий процес, як у промисловості. Це пояснюється
тим, що предмети праці знаходяться під впливом природних процесів,
протікання яких вимагає певного часу. При цьому процес праці переривається
на час, необхідний для протікання біологічних процесів в предметах праці.
Наприклад, час виробництва озимої пшениці становить 10 міс., а робочий
період місяць. Процес праці переривається в проміжках між сівбою, внесенням
добрив, весняним боронуванням і збором урожаю. Звідси повільний оборот
капіталу, зумовлений великою різницею між часом виробництва і робочим
періодом.
Велика різниця між часом виробництва і робочим періодом зумовлює таку особливість, як сезонність виробництва і використання трудових ресурсів і техніки. У певних межах її можна згладжувати виготовленням інших продуктів, які мають неоднаковий час виробництва і робочий період. Йдеться про таке відтворення та організацію виробництва, що поєднує основні й допоміжні галузі, промислові підприємства і промисли залежно від економічних і природних умов.
На відтворення в аграрному секторі економіки суттєво впливає родючість землі. В сільському господарстві земля є головним засобом виробництва, при правильному використанні вона постійно відновлює свою родючість, більше того, якісно поліпшується. В результаті різниці в природних умовах, насамперед різної родючості землі, на відміну від інших галузей праця однакової кваліфікації та фондоозброєності дає різні результати, тобто продуктивність праці визначається тут передусім продуктивністю природних факторів.
Отже, за інших рівних умов темпи відтворення залежать від природи і родючості землі. Вплив природних факторів на результати виробництва можна обмежити розвитком продуктивних сил. Йдеться про економічну родючість, підвищення якої досягається через раціональне використання землі, систематичне впровадження нових технологій, досягнень науки і техніки, поліпшення культури землеробства тощо. Маючи таку властивість, як родючість, земля безпосерєдньо впливає на результативність виробництва, а та обставина, що вона підвищується, передбачає підвищення темпів відтворення. Родючість грунтів, природні та біологічні процеси справляють значний вплив на спеціалізацію виробництва, на поєднання окремих галузей сільського господарства. Оптимальне поєднання їх характеризується відповідною технологією виробництва і, як наслідок, визначеним набором засобів і предметів праці. У зв’язку з цим напрям капітальних і виробничих витрат в господарствах різної спеціалізації неоднаковий. Через це однією з найважливіших особливостей відтворення в аграрному секторі економіки є те, що формування виробничого потенціалу цієї галузі здійснюється відповідно до природних і економічних умов, неоднорідність яких, наприклад, в Україні характерна не лише для грунтово-кліматичних зон Полісся, Лісостепу, Степу, а й для окремих областей і районів. Для кожного господарства відповідно до спеціалізації важливо встановити таку структуру засобів виробництва, яка б забезпечувала найбільший вихід валової та товарної продукції при низькій собівартості.
Визначення оптимального поєднання основних і допоміжних галузей, промислових підприємств і промислів вимагає формування відповідного виробничого потенціалу на основі досягнень науково-технічного прогресу з метою підвищення ефективності його функціонування, використовуючи ринкові механізми, що передбачає в сільському господарстві не просто використання техніки, а й створення системи машин. Остання повинна враховувати можливості й специфіку виробництва кожного виду продукції в їх поєднанні, виходячи з принципу максимального використання робочих машин, агрегатів транспортних засобів. Дуже важливо також забезпечувати максимальну кількість необхідних засобів виробництва в критичні строки з тим, щоб виконати всі роботи в оптимальний період і не допустити втрат врожаю внаслідок, наприклад, несвоєчасної оранки, боронування або затримки під час посіву чи збирання врожаю. Тому в сільському господарстві необхідна більш висока насиченість його засобами виробництва, більш висока фондо- і енергоозброєність праці.
У зв’язку з тим, що відтворення в аграрному секторі економіки обумовлене природними процесами, роботи технологічного циклу з вирощування сільськогосподарських культур і догляду за тваринами розподілені протягом усього року з інтервалами, які визначаються природою, причому природні фактори значно коригують календарні плани проведення сільськогосподарських робіт. Якщо в Україні в зоні Лісостепу посів ранніх зернових культур господарства проводили з 1 по 5 квітня поточного року, то в наступному році ці роботи можуть виконуватись з 25 по 30 березня або з 5 по 10 квітня залежно від погоди, температури повітря, готовності грунту, швидкості й напрямку вітру тощо.
Тому сучасний менеджер повинен усвідомити необхідність прийняття нестандартних рішень, враховуючи різноманітні фактори з тим, щоб забезпечити своєчасне проведення сільськогосподарських робіт, пристосовуючи ритм виробництва до ритму природи. Так, якщо в промисловості несвоєчасне виконання технологічних операцій впливає на затримку виготовлення продукту, то в сільському господарстві це призводить до прямих значних втрат втіленої в неї праці, а це позначається на результативності функціонування підприємств та можливостях нагромадження.
Особливістю відтворення в аграрному секторі економіки є те, що частина продукту виробництва може бути використана безпосередньо для розширення виробництва як його умови, не набуваючи товарної форми. Частина продукту може ввійти в наступному періоді як засіб виробництва, також не набуваючи товарної форми. Це обумовлено тим, що виготовлений продукт, у тому числі й додатковий, не відрізняється за своєю споживною вартістю від засобів виробництва, які функціонують у процесі виробництва, що визначається характером споживної вартості: входить вона у виробництва як його умова в певному підприємстві, якому належить, чи буде реалізована. У зв’язку з тим нагромадження і розширене відтворення збігаються.
Можливість більш високих темпів відтворення в сільськогосподарському виробництві випливає з особливостей його матеріальної природи. При відповідному розвитку біологічних наук і промисловості продуктивність сільського господарства зростатиме відносно швидше, ніж у промисловості, оскільки в сільському господарстві поряд з людиною об’єктивно діють сили природи. Вміле використання їх на основі сучасної науково-технічної революції є одним з важливих напрямів соціальне-економічного прогресу суспільства.
Суб’єкти ринкового господарства, які вкладають капітал в сільське
господарство, значною мірою обмежені вибором — що виробляти, насамперед
умовами природно-кліматичних зон. Загальним правилом є зональна
спеціалізація культур і поєднання відповідних напрямів рослинництва і
тваринництва. У зв’язку з тим на питання, що виробляти, можна відповісти —
виробляти ті продукти, для яких найсприятливіші умови відповідно до
зональної спеціалізації і які мають найвищу врожайність. Наприклад, високі
врожаї соняшнику, рицини, коріандру можна одержати в районах Степу України.
В Поліссі природні умови для їх вирощування непридатні. Тут доцільно
вирощувати картоплю, льон, кукурудзу на зелений корм тощо, Вибір основних
галузей необхідно вміло поєднувати з допоміжними, з галузями з переробки
сільськогосподарської продукції, з промислами.
Земля як головний і обов’язковий засіб виробництва в аграрному секторі
економіки обмежена в просторі. Обмеженість земельного фонду
сільськогосподарського призначення і зростаючі потреби в продуктах
харчування обумовлюють необхідність тільки інтенсивного типу відтворення.
Тим більше, що землі сільськогосподарського призначення постійно
скорочуються. Ось чому інтенсифікація сільськогосподарського виробництва є
безальтернативним перспективним напрямом його розвитку.
Виходячи з цього в процесі відтворення фонд нагромадження
використовується для розширення виробництва інтенсивним шляхом, додатковими
вкладеннями на одиницю земельної площі живої праці та капіталу. Проте
здійснення цих витрат можливе лише на основі науково-технічного прогресу.
Останній тісно пов’язаний з процесом нагромадження.
Реалізація наукових і технічних досягнень, новітніх технологій в дуже
обмежених розмірах може проходити на основі простого відтворення і впливати
на продуктивність праці та ефективність виробництва. В своїй основі
технічний і технологічний прогрес здійснюється в процесі нагромадження, є
його неодмінною умовою: збільшення засобів виробництва, підвищення їх
технічної досконалості і поліпшення технології використання забезпечують
докорінні зміни умов виробництва, розвиток якісно нових продуктивних сил.
Виходячи з цього темпи технічного і технологічного прогресу визначаються
розмірами нагромадження. Найсуттєвіший в даному випадку зворотний зв’язок:
темпи технічного і технологічного прогресу виступають верхньою межею
величини фонду нагромадження.
Тому додаткові вкладення праці й капіталу передбачають зміну технологічних способів виробництва, нову техніку і технологію, Щоб збільшити в значних розмірах капітал, необхідно винайти нові машини, нові системи рільництва, нові способи утримання худоби тощо, тобто головним для визначення економічної природи додаткових (послідовних) вкладень в землю є не кількісна їх сторона, а якісна, тобто не тільки те, які розміри засобів виробництва і праці вкладені в землю, а за яких умов ці вкладення здійснюються, на які технічні, технологічні й організаційні цілі.
Особливості відтворення в аграрному секторі економіки визначаються тим, що технічний прогрес не обмежується рамками машинної техніки. Рослини і тварини виступають як предмети праці і знаряддя праці, а земля є головним засобом виробництва. Тому одним з найважливіших напрямів розвитку цієї галузі є виведення високоврожайних культур і високопродуктивних тварин, впровадження у виробництво заходів, які забезпечують підвищення родючості землі, що становить сутність агротехнічного і зоотехнічного прогресу.
Підвищення технічної забезпеченості сільськогосподарського виробництва в поєднанні з використанням високоврожайних культур і високопродуктивних тварин є основою запровадження прогресивної технології виробництва. Ці напрями технічного прогресу мають тісний взаємозв’язок. Якість сільськогосподарських робіт визначається досконалістю техніки, що впливає на врожайність культур і продуктивність тварин. В свою чергу, нові, якісніші та врожайніші сорти культур вимагають досконаліших і ефективніших машин, які слід використовувати в процесі виробництва. Ця відповідність забезпечує максимальний ефект прогресивної технології виробництва, що є основою швидких і сталих темпів відтворення.
Література
1. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник. Г.Н.
Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін. За редакцією Г.Н. Климко,
В.П. Нестеренко. - К.: Вища шк. - Знання, 1997.
2. Політична економія. Підручник. Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С.
Медведєв. - К.: Ніка-Центр Ельга, 2000.
Страницы: 1, 2
