(багатоколонні) тарифи.
Прості митні тарифи встановлюють одну ставку мита для кожного товару незалежно від походження цього товару.
Складний митний тариф передбачає дві і більше ставки мита для кожного
товару. Звичайно найвища ставка називається максимальною, чи генеральною.
Вона використовується для товарів тих країн, з якими немає торгових угод.
Найнижча, мінімальна ставка звичайно застосовується до товарів тих країн, з
якими підписані торгові договори й угоди і, що особливо важливо, яким
наданий режим найбільшого сприяння.
У сучасних умовах на світовому ринку існує декілька видів митних угруповань. Митний союз - це угода двох чи кількох країн про відміну митних кордонів між ними. Територія держав, котрі входять у митний союз, є єдиною митною зоною, яка має загальний митний тариф. Зона вільної торгівлі також передбачає відміну митних кордонів між державами, які уклали угоду про її створення, але, на відміну від митного союзу, країни-учасниці зони не створюють, єдиного загального митного тарифу по відношенню до країн, що не беруть участі у цій угоді.
Кожна країна має свою національну структуру тарифу. Протягом багатьох
років держави намагалися уніфікувати митні тарифи. До певної уніфікації
тарифів спонукали численні багатосторонні угоди, укладені після другої
світової війни (ГАТТ (Генеральна Асамблея з торгівлі і тарифів), ЄЕС
(Європейська економічна співдружність), НАФТА (Північно-Американська угода
про вільну торгівлю) тощо), які вимагали співставлення тарифів різних
країн. У 1950 р. у Брюсселі була підписана конвенція про уніфікацію
номенклатури митних тарифів і створена т.зв. брюссельська схема митного
тарифу. За цією схемою в основу покладено поділ товарів за виробничим
принципом. Товари, які належать до певної галузі виробництва, починаючи зі
сировини і закінчуючи готовим продуктом, об'єднані в один розділ.
Відповідно до цієї схеми на нині встановлені митні тарифи Англії, Франції,
Німеччини, Італії та інших західноєвропейських країн, а також митні тарифи
багатьох країн, що розвиваються.
Рівень митних ставок, як правило, зростає з підвищенням ступеня обробки, науко- та техноємкості: сировина обкладається низьким митом або взагалі не обкладається ним, за техноємкі ж, готові товари та послуги стягується високе мито.
Кількісні обмеження. Необхідно зазначити, що поряд із митом у зовнішній торгівлі з метою боротьби за ринки використовуються також і кількісні обмеження. Основні форми кількісних обмежень імпорту - це т.зв. контингентування та ліцензійний порядок імпорту.
Контингентування - це обмеження державною владою ввозу товарів певною кількістю чи сумою на встановлений період часу. Контингенти можуть встановлюватися шляхом укладення двосторонніх угод. У такому разі контингенти дійсні тільки для країн, що підписали цю угоду. В іншому разі уряд країни встановлює загальний (глобальний) контингент, який можуть використовувати всі країни. Загальний контингент дає імпортеру країни свободу вибору контрагента серед тих країн, на які поширюється дія контингенту, тоді як двосторонній контингент обмежує вибір імпортера тільки тією країною, якій цей .контингент наданий.
Від контингентів, які встановлюють кількість товарів, що дозволені для імпорту, слід відрізняти т.зв. тарифні контингенти, котрі дозволяють ввозити певну кількість товарів за зниженим митом або безмитне. Товар, який ввозиться понад тарифний контингент, обкладається звичайним митом, встановленим у митному тарифі. Тарифні контингенти широко застосовують країни Європейської співдружності та США.
При ліцензійній системі вільний ввіз тих чи інших товарів забороняється. Імпорт таких товарів може здійснюватися тільки за спеціальним дозволом - ліцензією.
Ліцензія -це дозвіл, який дає право імпортеру ввезти певну кількість товару в країну. Ліцензії звичайно видаються урядовими органами найбільшим імпортерам товарів. Ліцензії, як правило, використовуються у формі генеральних чи індивідуальних ліцензій.
Індивідуальна ліцензія - це переважно разовий дозвіл на ввіз певного товару, дійсний протягом обмеженого терміну.
Генеральна ліцензія становить собою список товарів, які дозволяється ввозити вільно протягом зазначеного у ній часу. Генеральна ліцензія звичайно публікується в офіційних виданнях країн. Багато країн світу застосовують кількісні обмеження і щодо експорту.
Поряд із прямими обмеженнями ввозу товарів у вигляді мита та кількісних обмежень промислове розвинуті країни використовують цілу систему заходів непрямого протекціонізму. В їх число входять різноманітні митні формальності, санітарно-ветеринарні норми, система внутрішніх податків і зборів, різноманітні адміністративні правила, що стосуються використання іноземних товарів, та ціла низка інших положень, котрі прямо не перешкоджають імпорту, але, по суті, створюють приховані перешкоди для ввозу іноземних товарів. Так, поширеними формами непрямого протекціонізму є внутрішні податки й акцизні збори.
Торгово-політичні засоби розширення експорту товарів. Сьогодні існує два основних напрямки торгово-політичних методів розширення експорту, які застосовуються промислове розвинутими країнами.
Один із них - кредитування експорту у різних формах із метою розширення збуту товарів. У цю групу торгово-політичних засобів входять експортні кредити, державні гарантії щодо експортних кредитів, державні методи фінансування вивозу товарів за програмами допомоги іноземним державам.
Другий напрямок у розвитку торгово-політичних засобів розширення експорту - продаж товарів на експорт за цінами нижчими, ніж ціни, встановлені конкуруючими монополіями, і нижчими, ніж світові ціни, у підсумку - за демпінговими цінами.
Субсидування експорту - це форма державної політики, яка дозволяє продавати на зовнішньому ринку товари вітчизняного виробництва за більш низькими цінами, які часто є нижчими від цін внутрішнього ринку, а іноді навіть і від витрат виробництва. У 80-х роках застосування субсидій промислове розвинутими країнами спричиняло гострі торгово-політичні конфлікти.
Експортні премії також є одним із торгово-політичних засобів розширення експорту. Експортні премії можуть бути у прямій чи непрямій формі.
Прямі експортні премії здійснюються шляхом надання експортерам прямих разових субсидій при експорті товарів. Вони видаються з фондів державного бюджету і дають змогу експортерам знижувати ціни товарів, що вивозяться, і таким чином розширювати експорт.
Податкові пільги - це непрямі експортні премії, коли експортерам надаються різноманітні фінансові пільги. Дуже часто це звільнення компаній, які експортують товари, від оплати внутрішніх податків чи надання податкових пільг. Одна з давно практикованих форм непрямих експортних премій - це система звільнення від мита чи його повернення компаніям, котрі застосовують імпортну сировину для виготовлення експортних товарів (т.зв. умовно безмитний ввіз і повернення мита). Суть цієї системи полягає в тому, що для розширення вивозу товарів експортерам повертають мито при вивозі товарів, яке було сплачене за ввіз імпортної сировини чи напівфабрикатів, використаних для виготовлення цих товарів.
Торгові договори й угоди належать до найважливіших засобів сучасної торгової політики країн світу. Вони визначають правові умови, на яких грунтуються економічні взаємовідносини урядів, а також фізичних і юридичних осіб держав, котрі підписали договір.Торгові договори й угоди використовуються порівняно давно.
Сучасні торгові договори й угоди промислове розвинутих країн і країн,
що розвиваються, мають різні найменування й охоплюють широке коло
регульованих процесів. За своїм змістом, характером і значенням вони можуть
бути поділені на дві великі групи: торгові договори (договори про торгівлю
і мореплавання), які визначають найважливіші принципи і створюють правову
базу для всього комплексу економічних взаємин між країнами, і торгові угоди
(угоди про товарооборот, угоди про товарооборот і платежі), які регулюють
окремі сторони економічних взаємовідносин.
Договори про торгівлю та мореплавання (торгові договори загального типу) встановлюють той правовий режим, який сторони надають один одному щодо митного обкладання, торгового мореплавання, транспорту, транзиту, діяльності фізичних і юридичних осіб сторін, що договорюються, і т.д.
Торгові договори укладаються на тривалі терміни (5-10 років) і
передбачають можливість продовження строку їхньої дії на наступний період.
Вони підписуються від імені урядів сторін, що договорюються, і, як правило,
підлягають ратифікації.
Більшість статей торгових договорів промислове розвинутих країн присвячена питанням ввозу та вивозу товарів і капіталів, придбання нерухомого майна у чужій країні, захисту капіталовкладень від націоналізації тощо. Ця група питань займає головне місце у сучасних торгових договорах. Правовий режим цієї групи питань звичайно встановлюється у торгових договорах шляхом взаємного надання сторонами режиму найбільшого сприяння.
Режим найбільшого сприяння - це положення про те, що кожна з держав, які договорюються, зобов'язується надати іншій державі, що бере участь у переговорах, такі ж сприятливі права, переваги, привілеї і пільги, як і ті, що їх вона надає чи надасть у майбутньому будь-якій третій державі. У сучасних торгових договорах цей режим застосовується і в т.зв. безумовній формі. Це означає, що пільги та переваги, які були чи можуть бути надані третій державі однією зі сторін, котрі договорюються, поширюються на іншу сторону, що договорюється, автоматично, тобто безумовно.
Режим найбільшого сприяння поширюється у торгових договорах на питання ввозу, вивозу та транзиту товарів, умови використання морських портів, мореплавання та ін.
Багато країн підписують також різноманітні торгові угоди, котрі - на відміну від торгових договорів - регулюють окремі сторони економічних відносин, зокрема обсяг і товарну номенклатуру взаємної торгівлі, порядок взаємного надання контингентів та їх розмір, умови та способи розрахунків за торговими операціями тощо. Ці угоди мають різні назви - угода про товарооборот, угода про товарооборот і платежі, угода про взаємні товарні поставки і т.д. Звичайно вони укладаються на основі вже діючих торгових договорів і грунтуються на закладених там принципах. Термін їхньої дії переважно один рік, рідше - кілька років. Вони, як правило, не ратифікуються і набувають чинності відразу після підписання. Умови цих угод мають двосторонній характер. Інакше кажучи, вони не поширюються на інші країни, пов'язані з цією державою договірними відносинами (на відміну від багатьох умов торгових договорів, які поширюються на треті країни за принципом найбільшого сприяння). Тому угоди такого типу часто називають угодами про двосторонню торгівлю.
