Основна частина послiдовникiв економiчного вчення К. Маркса, якi назвали собі марксистами, головну увагу сконцентрували на розкриттi сутностi експлуатацiї та на створеннi розумів переходові до безринкового господарства в пiсляреволюцiйний час. Головний шлях розвитку суспiльства смердоти вбачали у швидкому переходi до нового улаштую, що має всiляко пiдштовхуватися державним насильством. Iсторичний же досвiд свiдчить, що перехiд до нового суспiльного ладу вiдбувається не через полiтичне насильство, а через виникнення нових економiчних вiдносин на основi розвитку продуктивних сил та еволюцiю органiзацiйно-економiчних i соцiально- економiчних вiдносин.
Науковi послiдовники К. Маркса не вiдкидали i значення дослiдження та розкриття поряд з соцiально-економiчними й органiзацiйно-економiчних проблем зростання багатства суспiльства, особливо за пiсляреволюцiйних розумів.
Представники iншого напряму, виходячи з концепцiї обмеженостi факторiв виробництва (передусiм землi, працi, капiталу), головну увагу зосередили на питаннях використання останнiх для одержання прибутку, економiчного зростання в iнтересах пiдприємцiв - власникiв засобiв виробництва. Але iсторичний розвиток довiв важливу роль соцiальних питань, тому вченi змушенi були усе частiше вдаватися до розгляду в економiчнiй теорiї питань соцiально-економiчних вiдносин, хоча й оцiнювали їх здебiльшого як похiднi вiд органiзацiйно-економiчних..
Межею, що подiляє означенi двi течiї в полiтичнiй економiї, є проблема форм власностi. Якщо перша вiдстоює та обгрунтовує суспiльну власнiсть як потребу економiчного розвитку, то друга - приватну. Iсторичний же досвiд свiдчить, що обидвi форми у своїй багатогранностi можуть сприяти соцiально- економiчному прогресу, а разом з ним i загальному розвитку суспiльства в цiлому та кожної окремої людини. Проблема полягає не в самих формах власностi, а в тому, як смердоти спiвiснують вiдповiдно до конкретних розумів той щабель розвитку суспiльства, зокрема його продуктивних сил.
Слiд зазначити, що проблема розвитку товарного виробництва, його ролi та значення, яка тiсно пов'язана з проблемою форм власностi, також займає важливе мiсце в розмежуваннi двох сторiн, розвитку економiчної теорiї.
На сучасному етапi державне регулювання економiки, як свiдчить практика, має поєднуватися з ринковим через рiзнi форми суспiльної та приватної власностi.
Сьогоднi не можна ставити в центр уваги лише питання трудового походження вартостi чи органiзацiї ефективного функцiонування господарства. Тiльки їх дiалектичне поєднання дає можливiсть розкрити економiчну теорiю в усiй її багатогранностi. Одвiчним суттєвим питанням є ті, як вирiшити проблему зростання суспiльного багатства водночас з його використанням у iнтересах тихий, хто його створює.
Отже, предметом економiчної теорiї в її полiтеконо-мiчному аспектi е вивчення виробничих вiдносин у їх взаємодiї з продуктивними силами та органiзацiєю управлiння господарським процесом i системи ефективного ведення господарства як чинникiв суспiльного багатства.
З різних областей громадського життя К.Маpкс виділив економічну, а з усіх суспільних відносин - виробничі. Це дало йому можливість обгрунтувати свою основну ідею в історичному матеріалізмі - ідею про природничоісторичний розвиток товариства. У передмові до «критики політичної економії» К.Маpкс писав: «Загальний результат, до якого я прийшов і який послужив потім керівної нитью в моїх подальших дослідженнях, може бути коротко сформульований у такий спосіб. У суспільному виробництві свого життя люди вступають у визначені, необхідні, від їхньої волі відношення, що не залежать - виробничі відношення, що відповідають визначеного щабля розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відношень складає економічну структуру товариства, реальний базис, на якому піднімаються юридична і політична надбудова і якому відповідають визначені форми суспільної свідомості. Засіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їхнє буття, а, навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхня свідомість».
Єдність продуктивних сил і відповідних їм виробничих відношень складає
засіб виробництва матеріальних благ - основу суспільно-економічної
формації. К.Маpкс і Ф.Энгельс нараховували п'ять суспільно-економічних
формацій в історії людства: первіснообщинний будуй, рабовладельчество,
феодалізм, капіталізм, що вже мали або мають місце на Землі, і комунізм, що
складається з двох фаз, - соціалізму і власне комунізму - майбутнє людства.
Рушійною силою товариства є протиріччя, насамперед, між продуктивними
силами і виробничими відношеннями, що зримо виступають як класова боротьба
між експлуатованими масами й експлуататорами, що еволюційний шлях розвитку
товариства перериває революціями. Скачки-революции є рубежами переходу від
однієї суспільно-економічної формації до іншої. Людство як би по сходинках
піднімається до усе більшої свободи, що повною мірою восторжествує в
комунізмі зі скасуванням приватної власності на засоби виробництва,
установленням суспільної власності і принципу «Від кожного - по
спроможностях і кожному - по потребах».
Спроба втілити марксистську філософію історії як революційну теорію в життя
вперше була почата в СРСР, Китаї, на Кубі, у деяких інших країнах Європи й
Азії. Проте марксизм, пристосований В.И.Леніним для недостатньо просунутих
у капіталістичному відношенні країн, насамперед, для СРСР і деяких інших
країн Європи, так називаних країн народної демократії, виявився
нежиттєздатним. Проте, побудова соціалізму в СРСР і в країнах народної
демократії Європи було єдиним суспільним експериментом світового масштабу,
заснованим на теоретичних філолофсько-історичних узагальненнях, що уніс
величезні перерви в історичний розвиток людства.
Людина була і завжди залишиться головним чинником виробництва. Економічна
теорія у вивченні людського товариства виходить із того, що людина є
одночасно і виробником і споживачем економічних благ. Він створює, пускає в
хід і визначає засоби використання техніки і технології, що, у свою чергу,
пред'являють нові вимоги до фізичних і інтелектуальних можливостей людини.
Коли прогресивні засоби праці і технології одержують широке поширення, вони
починають пред'являти підвищені вимоги до робітника, "підтягати" його до
свого рівня. Ручні знаряддя праці припускають один тип робітника, машини -
інший, верстат із програмним забезпеченням і керування складними
автоматизованими системами - третій. Світовий досвід останніх десятиліть
свідчить, - більш двох третин великих і понад сімдесятьох відсотки всіх
інших катастроф, пов'язаних із господарською діяльністю відбуваються з вини
людини, із його недостатньою підготовленістю для взаємодії зі складними
технічними системами.
Вимоги, запропоновані до робочої сили з боку засобів виробництва й основних технологій пов'язані з підготуванням високо кваліфікованих, професійно орієнтованих робітників, із рівнем витрати робочої сили, із розміром витрат на її відтворення. Історії відомі приклади, коли технічне нововведення сторіччями чекало нового суспільного устрою і нового типу робітника.
Нині в індустріально розвитих країнах, поряд із безробіттям, виробництво відчуває найгострішу потребу у високоосвічених професіоналах. Ріст вимоги до якості робітника - це загальноекономічна умова розвитку суспільного виробництва.
У обстановці примітивної ручної праці ця залежність протягом сторіч майже себе не виявляла і виявлялася через дуже повільні, мало помітні зміни. З переходом до машинного виробництва відбулося прискорення суспільного прогресу і зазначеної тенденції стала виявлятися з наростанням. З особливою інтенсивністю вона діє в умовах науково-технічної революції. Основним двигуном науково-технічного прогресу стає інформаційна техніка. Вона перетворюється в базу для всіх новітніх технологій. перетворить усі види виробництва, грає головну роль у підвищенні продуктивності праці, зниженні вартості продукції. Починаються спроби створення "штучного інтелекту", виникає питання: чи не втрачає людський чинник свого значення в міру удосконалювання ЕОМ і комп'ютерної техніки?
Проте не варто забувати, що корінні зміни у виробництві, супроводжуючись рухами в кваліфікаційній і фаховій структурі населення, не знищують до кінця потреби в малоквалифікованій праці. Більш того, у ряді випадків така потреба воспроизводится безпосередньо в самому науково-технічному і суспільному прогресі.
Характерна риса особистого чинника виробництва складається в тому, що людина не просто елемент виробництва, а головна продуктивна сила товариства. Робітник одночасно є і носієм робочої сили (і тим самим чинником виробництва) і суб'єктом виробничих відношень. Воздействуя на виробництво, змінюючи його, він тим самим змінює всю систему економічних відношень, змінює своє власне економічне поводження. Його роль у виробництві ніколи не можна зрозуміти поза визначеною системою суспільних відносин. У товаристві, як і у виробництві, усе виходить від людини й усе зводиться до нього.
Науково-технічний прогрес стає реальністю не самий по собі, а завдяки робітникам, що знаходяться у визначених суспільних умовах. Ці умови, а точніше суспільні економічні відношення завжди в більшій або меншій мірі орієнтують на прогрес, а можуть і взагалі не створювати до нього належних стимулів. В другому випадку товариство зштовхується з необхідністю перебудови системи виробничих відношень. Останні визначають спрямованість у відтворенні робочої сили.
З позицій виробництва людина не тільки його суб'єкт, але і його кінцева ціль. Суспільний продукт, пройшовши через розподіл і обмін, завершує свій шлях у споживанні. Задоволення потреб людини, його розвиток є природним кінцевим призначенням суспільного виробництва. Будь-який підприємець у своїй господарській діяльності має на меті одержати вигоду, але ця ціль буде реалізована лише тоді, коли на продукцію його фірми знайдеться покупець (споживач).
3. Еволюція розвитку продуктивних сил в у різних суспільних формаціях.
У процесі тривалої еволюції у всіх країнах світу затвердилося панування ринкової економіки як основної і найбільше ефективної форми ведення господарства. Її основу складає товарне виробництво. Під ним розуміється виробництво продуктів окремими, приватними, відособленими виробниками, кожний із який спеціалізується на виробітку одного якогось продукту, тому для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів на ринку, їхній обмін.
