Затрати виробництва, ціна і прибуток

смотреть на рефераты похожие на "Затрати виробництва, ціна і прибуток"

Міністерство освіти України

Харківський державний політехнічний університет

Чернівецький факультет

Контрольна робота

з мікроекономіки на тему:

Затрати виробництва, ціна і прибуток

Студент: JONY

Чернівці

1998 р.

План

І. Вступ.

ІІ. Завдання обліку затрат виробництва.

1) Групування затрат виробництва.

2) Методи обліку затрат виробництва.

ІІ. Ціна.

1) Метод визначення ціни.

2) Суть ціни, її функції.

ІІІ. Прибуток.

ІV. Висновок.

Вступ

Будь яке підприємство або фірма намагається отримати якомога більший дохід від своєї діяльності, а отже прагне не тільки продати свій товар за максимально високою ціною, а скоротити свої витрати на виробництво й реалізацію продукції. Тому однією з важливих функції підприємства (фірми) є мінімізація витрати виробництва.

Облік виробничих затрат повинен бути організований так, щоб існувала можливість оперативно впливати на зниження собівартості, встановлювати фактори, які впливають на рівень собівартості і виявляти додаткові резерви її зниження.
Завдання обліку затрат виробництва, їх класифікація.

Перед обліком процесу виробництва стоять такі завдання:
1. Обмін і контроль за випуском продукції по її обсягу, асортименту, якості та виконання договорів-замовлень по цих показниках;
2. Обмін на виробництво і контроль за дотриманням кошторисів затрат;
3. Калькулювання собівартості продукції і контроль за виконанням плану собівартості;
4. Виявлення не використаних резервів на виробництво і контроль за недопущенням втрат у виробництві.

Для розв’язання цих завдань необхідно, щоб введення обліку затрат забезпечувало порівняння планових і фактичних показників собівартості.

До собівартості відносять:
1) витрати безпосередньо зв’язані з виробництвом продукції, обумовлені технології і організації виробництва, включаючи витрати на управління;
2) витрати на підготовку виробництва (на освоєння нових видів продукції);
3) витрати на удосконалення технології та організації виробництва, які здійснюються в ході виробничого процесу;
4) витрати на покращання умов праці і техніки безпеки підвищення кваліфікації працівників підприємства;
5) витрати зв’язані зі збутом продукції.

Крім витрат, які включаються в собівартість продукції, підприємства несе ще витрати, які покриваються за рахунок спеціальних джерел: прибутку
(штрафи, пеня, % за кредит), фонду економічного стимулювання і спецпризначення (затрати на капітальний ремонт), капіталовкладень. Всі витрати на виробництво грунтують по таких ознаках:

1. по економічній ролі в процесі виробництва;

2. по способу включення затрат у виробництво;

3. залежно від об’єму виробництва;

4. по однорідності складу;

5. по видах витрат – елементам і статтям витрат;

6. по місцю виникнення – виробництвам, цехам, дільницям;

7. по видах продукції, робіт і послуг – калькулюючим об’єктам

8. по етапах виробничого процесу;

9. по календарних періодах.

Групування затрат по статтях калькуляції показує призначення окремих видів затрат у собівартості продукції. Для контролю за складом затрат по місцях їх здійснення і виявлення собівартості по видах виготовленої продукції необхідно знати не тільки, що затрачено в процесі виробництва, але і на які цілі (куди, на що). Ці затрати проведені, тобто їх треба враховувати по напрямах, відношенню до технологічного процесу. Такий облік затрат дає можливість аналізувати собівартість по її складових частинах і окремих видах продукції. Перелік калькуляційних статей встановлюється галузевими інструкціями.

Номенклатура калькуляційних статей:
1. сировини і матеріали;
2. повернені відходи;
3. паливо і енергія на технологічні цілі;
4. основна зарплата виробничих робітників;
5. додаткова зарплата виробничих робітників;
6. відрахування на соцстрах;
7. затрати на підготовку і освоєння виробництва;
8. витрати на утримання і експлуатацію устаткування (ВУЕУ);
9. загальновиробничі витрати;
10. загальновиробничі витрати;
11. загальногосподарські витрати;
12. інші виробничі витрати;
13. позавиробничі витрати.

Групування затрат.
Затрати на виробництво групують по таким елементам:
1. сировина і основні матеріали за мінусом відходів;
2. витрати на оплату праці;
3. відрахування на соціальні заходи;
4. амортизація основних фондів;
5. інші витрати.

Облік в постатейному розрізі здійснюють системно на відповідних рахунках виробничих затрат. На відміну від цього обмін в по елементному розрізі – позасистемно, тобто за допомогою різних вибірок та додаткових розрахунків.

Крім цього, затрати виробництва групуються: по місцю виникнення затрат, тобто по ознаці того, до якого виробництва вони відносяться
(основного допоміжного), в якому цеху або на якій ділянці здійснені.

Для контролю і аналізу рівня затрат по окремих етапах технологічного процесу і розрахунку незавершеного виробництва з загальної суми затрат, що відносяться на собівартості тих або інших виробів, виділяють затрати на окремі процеси операції.

По календарних періодах виробничі затрати діляться на поточні, тобто постійні (щоденні) і одночасові тобто однократні або ті, що проводяться рідше ніж 1 раз в місяць. Чіткий розподіл затрат виробництва на поточні і єдиночасові має велике значення для правильного щомісячного обчислення собівартості продукції.

Методи обліку затрат виробництва.

В залежності від організації і технології виробництва, характеру випущеної продукції розрізняють три методи обміну затрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції: позамовний попередільний і нормативний.

Позамовний метод обміну витрат на виробництво застосовують в виробництвах з механічним збиранням деталей, вузлів і виробів в цілому: технологічний процес між цехами тісно взаємозв’язані і ГП випускає тільки один, останній в технологічному ланцюгу, цех. Виробничі затрати збираються спочатку по цехам, але потім обов’язково сумують по підприємству в цілому, і завдяки цьому розраховують собівартість одиниці продукції проводять по сумі затрат всіх цехів. Позамовний метод застосовується в індивідуального виробництва або на виготовлення серії 5-10 виробів малосерійному виробництві відкривають замовлення. Непрямі затрати щомісячно розподіляють між замовленнями.

Фактичну собівартість окремих замовлень визначають або після передачі на склад або після здачі замовнику безпосередню.

При замовному методі не можна скласти калькуляцію замовлення до тих пір, поки по ньому не буде виконана вся робота, собівартість не можу бути розрахована вся робота, значним недоліком цього методу обліку.

В процесі виконання замовлень витрати матеріалів і зарплати виробничних робітників контролюється за допомогою кошторисної калькуляції, які складають до запущення замовлення в виробництво шляхом лімітування від пуску матеріалів на виробництво і співставляють начислену зарплату з сумою по цій статті в кошторисній калькуляції. Але кінцевий результат виконання плану по собівартості виявляють тільки після виконання замовлення. Це обумовлює необхідність покращання позамовного методу обліку шляхом застосування принципів нормативного методу обліку затрат виробництва.

Попередній метод обліку затрат виробництва продукції застосовується в таких галузях промисловості, в яких оброблювана сировина проходить декілька окремих самостійних фаз обробки, переділів.

Кожний переділ, за винятком останнього, являє собою завершену фазу обробки сировини, кінцевий продукт обробки, а напівфабрикат особистого виробництва. Напівфабрикат власного виробництва використовують не тільки в наступних переділах свого виробництва, але і реалізують на сторону іншим підприємствам як покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати. Собівартість кінцевого продукту буде складатись з суми затрат всіх переділів.

Нормативний метод є значним досягненням економічної науки. Суть його зводиться до того, що витрати на виробництво обліковується з поділу їх на 3 елементи обліку.
1) витрати в межах норми;
2) зменшення або збільшення витрат порівняно з нормою внаслідок змін норми під впливом технічного прогресу.

Нормативний метод обліку застосовують, як правило в масових і серійних виробництвах різної і складної продукції, яка складається з великої кількості деталей. Це найбільш прогресивний метод, який дозволяє ефективно використовувати дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості і оперативного управління виробництвом. Найважливішим його елементом є своєчасне виявлення відхилень від норм і облік змін норм.

Особливістю нормативного методу обліку затрат є наявність і можливість поточного і попереднього контролю за витратами як по одним документам проводиться відпуск матеріалів, сировини, палива, нарахування зарплати по встановленим нормам затрат. В них проставляються ліміти, нори затрат матеріалів, нормований час і розцінки на оплату праці.

Ціна.

Важливим економічним важелем ринкового господарства є ціна. За допомогою ціни виражається вартість усіх видів продукції, послуг та ресурсів, вимірюються економічні величини обсягів виробництва, обігу і споживання, основних оборотних фондів, складові валового національного продукту тощо. Ціни слугують інструментом управління в будь-який економічній системі. Водночас ціна приховує так багато складностей, що її можна назвати “економічним атомом”. У світовій економічній науці їй присвячено багато досліджень, в яких висловлені різні підходи і думки.

Ціна з’явилась водночас із грошима. Як тільки останні почали відігравати роль товарного еквіваленту, виразника міри вартості, відразу ж виникло запитання: “А скільки грошей треба сплатити за цей товар, тобто яка його ціна?”.

Отже, поява грошей породила проблеми цін, їх величини й способу визначення, або механізму ціноутворення. Що ж таке ціна! У кожному підручнику з економіки або словнику сказано, що ціна – грошовий вираз вартості товару. Вона є об’єктивною економічною категорією, яка визначає функціонування всіх сфер виробництва, розподілу, обміну і споживання. Ціна
– величина не постійна. Вона, як правило, не збігається з вартістю. Вона може бути вищою від вартості при дефіциті товарів на ринку або нижчою при їх надлишку, залежить також від купівельної спроможності грошової одиниці.

До недавнього часу у вітчизняній економічній літературі підкреслювалося, що ціна повинна відображати суспільно необхідно затрати країн. Однак якщо це правильно з точки зору ідеально-теоретичної моделі, то в практично-ринковому середовищі ця теза потребує коректив.

Страницы: 1, 2