Як думає Сугерій «світло матеріальний, або природою в просторах небес розташований, або на землі людським мистецтвом досягнутий є образ світла інтелігибельного і понад усе- самого Світла Щирого». В осмисленні світла і його впливу в епоху готики, що знайшло пряме і безпосереднє втілення в мистецтві вітражів і оформленні ними готичної церкви, зливається в єдину думку метафізичне уявлення про світло як образу, символі божественного світла, і містичний метод його пізнання за допомогою фізичного споглядання світла перебування в створеній цим світлом особливій світловій атмосфері. Такі, характерні плоди середньовічного символічного мислення, як «De gamma animae» Гонорія Отенського або «Speculum ecclesiae» Пьєра де Руассі, як і символічна інтерпретація храмової декорації у творах Сугерія, показують, що знаходження символічного значення творам мистецтва було в середньовіччя однієї з істотних граней процесу освоєння і сприйняття мистецтва й остаточного визначення його місця і ролі в середньовічній церкві і середньовічному суспільстві.
2. Розвиток уявлення про мистецтво як естетичної цінності у готичний період
Середньовічному мисленню було властиво наділяти умоглядні побудови почуттєвими ознаками конкретних речей. Апріорні істини облачались у стрункі, закінчені форми. Уявлення про порядок і гармонію світобудови, про вічну геометрію духовно-космічного простору були результатом своєрідного естетичного усвідомлення божественної світобудови. Естетичне самої своєї суті почуттєве сприйняття абстрактних ідей лежить і в основі всього середньовічного мистецтва. Облачаючи усі відносини буття в одяги символічних інтерпретацій, середньовічний розум одержував чисто естетичну насолоду і від самих символічних тлумачень. Дивна властивість «бачити лінії і поверхні без тілесності, поглядом споглядання» не заважало, але, навпаки, допомагало відчувати красу навколишнього світу з особливою гостротою і глибиною духовного проникнення в її сутність. Те, що «слух знаходить задоволення в різних звуках, так само як зір- у різних фарбах», одночасно і радувало і мучило людину середньовіччя. Милування красою землі і неба, захоплення богом-художником, блискуче виражене ще «спокушеними чарами творіння» Августином, було однією з приваблюючих сторін світосприйняття людини того часу, що вміла любити і цінувати прості радості буття. «Зачарування приємних речей проникає в серце через вікна тіла... За допомогою приємних речей, фарб, запахів, зору знижується або підвищується добробут як тіла, так і серця», - писав Гвідо Аретипський у своєму музичному трактаті. Тому ідеї прекрасного і його властивостей, що розглядалися в метафізичному плані і належали світові трансцендентних цінностей, знаходилися настільки численні і настільки яскраві аналогії в земному світі.
До XII століття, коли весь комплекс середньовічних уявлень здобуває вишукану упорядкованість і стрункість, а краса світобудови в його гармонійній цілісності надихає філософів, так само як і поетів, на глибоко поетичні рядки, усе більша увага починає приділятися окремим питанням краси і гармонії універсума. У багатьох творах XII сторіччя ми зіштовхуємося з обговоренням проблем, що в естетиці Нового часу будуть віднесені до категорій художньої форми. Це проблеми світла, композиції, кольору, форми, пропорційного ладу. Хоча ці питання, як і вся проблема прекрасного, в цілому вирішувалися в метафізичному плані і належали світові трансцендентних ідей, розробка їх зіграла свою роль у додаванні нового сприйняття художньої творчості в епоху готики. Навчання філософської школи монастиря св. Віктора в Парижі внесло значний вклад у розвиток естетичної думки і уявлень про художню творчість.
Теорія споглядання, розроблена спекулятивною містикою XII століття і яка розглядає ряд ступенів споглядання, включала і уявлення про естетичне споглядання і задоволення від споглядання прекрасного, що повідомляють їй особливий емоційний відтінок. У творах Гуго Сен-Вікторського міркування про Естетичний характер споглядання і формальній красі здобувають особливо велику важливість. Подібно тому як вища, дуже чуттєва краса відображається в почуттєвих предметах і видимій красі є образом невидимої, так і задоволення від споглядання земних матеріальних речей стає символом нескінченної насолоди душі при зіткненні з невидимою красою. Гуго розкриває естетичний характер споглядання і бачить його перші ступіні в розгляданні земної краси як найбільш очевидній подобі краси божественної. Краса утвору у Гуго складається з чотирьох частин: розташування, руху, вигляду, якості. Situs - «розташування» - представляється в трактуванні Гуго як гармонія форм, як порядок, згода, композиційна урівноваженість частин. Моtus - рух»-є imago vitae- символ життя і діяльності, вираження духовного життя в тілесній. Species належить до числа формальних категорій, по поясненню Гуго, «species est forma visibilis, quae continent duo figures et colores» - «вигляд (зовнішність) є форма видимого, котра складається з двох: фігури і кольору». Нарешті qualitas - «якість» - визначає естетичну цінність явища, сприймаємих за допомогою інших людських почуттів - слуху, дотику і т.п. Досить важливо, що Гуго виділяє видиму, зоросприймаєму красу, у той час як звичайна віднесена до числа вищих краса, яку чути - музика поєднується їм з явищами, сприймаємими за допомогою інших почуттів. Поглиблюване в XII столітті розуміння значущості видимого світу доповнюється у творах Гуго, Сен-Вікторського ясним розумінням практичних проблем часу. Свою оцінку краси видимого світу Гуго поширює і на твори мистецтва: «Але навіщо говорити про творіння божі, коли незабаром ми дивуємося навіть обманам людського мистецтва, що приваблює очі своєю підробленою мудрістю?»
Поняття краси й окремі аспекти прекрасного, звичайно віднесені до світу метафізичних цінностей, переносяться в теорії Гуго і на предмети видимого світу. Увага Гуго до зоросприймаємої краси і спроба зрозуміти і визначити її структуру змусили сучасних дослідників середньовічної естетичної думки бачити в ньому першого теоретика краси в середньовіччі. Естетична теорія Гуго і естетичні погляди інших представників школи монастиря св. Віктора, як Рішара Сен-Вікторського, так і Хоми Верчеллійського, що створило перейняту глибоким естетичним почуттям містичну теорію краси неоплатонічної користі, у якій світло представляється заставою світової краси і гармонії, дуже вплинули на популярні уявлення XII століття про красу, у тому числі красу навколишнього світу і творів мистецтва, і виразили вимоги століття. Зв'язок і взаємодія цих теорій з художньою практикою свого часу з особливою очевидністю з'являється в працях тих середньовічних письменників, що були своєрідними посередниками між естетичними теоріями часу і художньою практикою,- замовників творів мистецтва, деякі з них залишили нам свої твори. У першу чергу потрібно назвати абата Сугерія, знаменитого церковного і державного діяча середини XII століття, будівельника церкви абатства Сен-Дені під Парижем.
Особистість Сугерія, яка привабила багатьох дослідників, дійсно чудова тим, що «у це рясне святими і героями століття Сугерій залишив за собою перевагу бути людиною». У його творах, присвячених будівництву церкви Сен-Дені, абстрактна думка того часу знайшла втілення в надзвичайно яскравих, простих і конкретних формах. Уявлення про анагогічний шлях пізнання бога, ідея сходження душі від почуттєвого до сверхчуттевого шляхом споглядання матеріальних предметів були їм ясно і чітко зв'язані зі створенням творів мистецтва. Знаходячи у творах Сугерія неоціненний і великий матеріал по історії будівництва церкви Сен-Дені і додавання іконографії готичного мистецтва, занурюючись при читанні їх у стихію життя XII сторіччя, ми вправі шукати в Сугерія відповідь на питання про те, як люди того часу уявляли собі роль і значення художника і сутність художньої творчості. Сугерію як щирому естету і цінителю прекрасного, відчуваючому насолоду від одного опису мерехтіння дорогоцінних каменів у дорогих релікваріях, що тонко відчуває елегантність пропорцій нової церкви, була властива найглибша повага до творців творів мистецтва. У своїх творах він не раз згадує про те, що для роботи в Сен-Дені їм були запрошені з різних місць найкращі живописці, яких він міг знайти, обрані скульптори для створення бронзових воріт, знайдені самі досвідчені художники (artifices peritiores) і самі віртуозні вітражисти.
Прибуття митецьких майстрів на будівництво церкви Сугерій розцінював як знак богоугодності початої ними шляхетної справи по розширенню, зміні і прикрасі церкви головного абатства Франції
«Subtilissima орега», «орега sumptumosa», «орега арргоbаtа»-тонка, чудесна, похвали гідна робота запрошених майстрів викликає його невдаване замилування. Сугерій часто порівнює коштовність роботи з коштовністю матеріалу - золота і каменів і захоплено повторює слова Овідія: «Materiam superabat opus»-«Майстерність виконання перевершило матеріал». Про один рельєф він каже, що він такий же чудовий як за формою, так і за матеріалом. Пресвітле розмаїття вітражів у церкві Сен-Дені було створено, по його словам, «вишуканими руками багатьох майстрів різних народностей» і Сугерій насолоджується легкістю і ніжністю рельєфу слонової кістки і каже про те, яка чудова, що вийшла з рук скульптора і полірувальника, порфірна ваза. У судженнях Сугерія про твори мистецтва вражає не тільки безперервне милування ними і його неабияке художнє чуття, але і широта його естетичних поглядів. Він стверджує, зокрема, що древні майстри бували ще більш схильні до розкоші, чим сучасні йому. Нарешті, віддаючи собі звіт у цінності творів мистецтва, він піклується про їхню схоронність, призначивши відразу ж по закінченні робіт спеціального майстра для догляду і реставрацій вітражів і золотих справ майстра для утримання в порядку дорогоцінного церковного начиння. Приймаючи велику участь у зведенні і прикрасі церкви, Сугерій покладався однак, не тільки на власні судження або судження інших прелатів церкви і чернечої братії, до яких він нерідко апелює у своїх творах. Він високо ставив також авторитет майстрів, знавців своєї справи. Про дорогоцінний сосуд, прикрашений, по переказу, самим святим Елігієм, він каже, що робота останнього вважається найбільш коштовною всіма золотих справ майстрами.
Твір мистецтва в уявленні Сугерія є тим самим дорогоцінним об'єктом, за допомогою якого його людина, що споглядає, піднімається в душі до імматеріального, і стикається з непізнаваним світом божественної краси. Художник цінується їм як майстер, що втілює в представленому матеріалі запропоновані йому замовником символічні композиції, як віртуозний знавець свого мистецтва, як творець краси. По суті, це уявлення про художника характерно для всієї середньовічної епохи в цілому природна турбота про якісне й акуратне виконання замовлення була властива людям раннього середньовіччя точно так само, як і до його кінця. Однак в епоху готики інтерес до творів мистецтва здобуває інші форми й інший розмах. Новий відтінок одержує питання про художню якість речі, якому починає надаватися особливо велике значення. З розповіді Сугерія, що відмічає то ніжність скульптурного рельєфу, то ефект контрасту червоного сардонікса з чорним оніксом, то чудову якість виконання вітража або сосуду, стає ясним, наскільки сильна і ярка могла бути естетична окрашенність сприйняття людини XII сторіччя. У різноманітті елементів, що формують середньовічну культуру, розкривається і здобуває усе більш видимі форми процес виховання естетичесного сприйняття і художнього смаку, що у далекому майбутньому приведе до протиставлення творчості в мистецтві іншим видам людської діяльності. Уява про художню якість виходить за рамки професійного відношення художника-ремісника до своєї роботи. Розвивається власне естетична здатність судження про твори мистецтва. У той час як у раннє середньовіччя людина обмежувала свою оцінку краси твору мистецтва словом «bonus» - гарне, неабияке, добре, приємне, придатне, - у готичну епоху з'являються розгорнуті і досить суб'єктивні судження про красу створених художником речей. Відтінок наївного подиву перед майстерністю майстра, віртуозною майстерністю виконання речі, « що приваблює очі своєю підробною мудрістю», був надзвичайно типовий для середньовіччя. Однак в епоху готики в людей з тонко розвинутим естетичним смаком, як абат Сугерій, або художників-професіоналів, як Віллар де Онпокур, деякі судження про мистецтво все частіше вражають багнистістю і суб'єктивізмом. «У багатьох країнах я бував, але ніде не бачив такої вежі, як у Лане»,-зауважує Віллар у своєму альбомі.
