Другим видом об’єктивного зла є добро у суспільних процесах. Виникає воно за участі людської свідомості, але все-таки у багатьох випадках незважаючи на його волю. Соціальне відчуження, яке знаходить вираз у класовій ненависті, насиллі, важких відчуттях заздрості, презирства, народжується з об’єктивного процесу розподілу праці, який незмінно приводить до приватної власності та експлуатації, після чого виникає об’єктивне протистояння інтересів - боротьба за землю, джерела сировини які обертаються агресією, війнами, у які втягують велику кількість людей незважаючи на їх особисту думку. Соціальні катаклізми починаються також стихійно та неконтрольовано, як і бурі, і важке колесо історії безжалісно проходить крізь тисячі людських життів, ламаючи та калічачи їх. Результуюча, що виникає із взаємодії та зіткнень багатьох воль, знаходить себе у історичних подіях як сліпа та могутня сила, яку не можна підкорити індивідуальним зусиллям, не можна відвести від себе. Можна бути зразково-моральною, гарною порядною людиною, але за бажанням долі з'явитися у епіцентрі соціального зла, якими є війна, революція, рабство.
Третій вид зла - зло суб’єктивне за походженням, тобто моральне зло. Моральним називається зло, яке вчиняється при безпосередній участі людського внутрішнього світу - його свідомості та волі. Зло, що відбувається і створюється самою людиною, поділяється на два різновиди - ворожість та розпущеність.
До ворожості відноситься прагнення до зруйнування, агресія, насилля, гнів, ненависть, бажання гибелі, придушення інших. Ворожість активна, енергійна, вона прагне знищити чуже буття та благополуччя. Ворожо налаштована людина свідомо прагне причинити іншим шкоду, збитки, страждання, приниження. Однак суспільство дуже часто схвалює і керує ворожістю, нагороджуючи та прославляючи її.
Розпещеність - інший різновид морального зла, що об’єднує такі людські пороки: боягузтво, лінь, невміння керувати своїми потягами, бажаннями та пристрастями. Вся історія розвитку моралі та моральної філософії - це наполеглива боротьба з розпущеністю.
Філософи з давніх часів ставили перед собою питання: звідки з’явилося зло? Чому воно знаходиться навколо нас з усіх сторін у об’єктивних та суб’єктивних формах? Чи була дійсність споконвічно гарна та досконала чи вона при своїй появі вже була злою та жорсткою?
У той чи іншій формі релігійні версії виникнення зла повторюють одна одну, пояснюючи усе це боротьбою добрих та злих духів.
Для християнства зло принципово вторинне, саме тому що, світ створюється одним єдиним Богом. Бог - це Благо та буття, він створює світ із-за любові, і саме тому зло не можу бути властиво його творінню.
Теологія припускає пояснення походження зла: зло породжено гордістю та невірним використанням свободи. Перше зло виникло у результаті заздрості, коли ангел Люцифер вирішив, що він такий, як і сам Бог та хотів зайняти його місце. У ньому перемагають темні пристрасті, егоїстичне самоствердження, ворожість до створеного Богом світу, заздрість до важливого атрибуту Бога - здатності створювати.
Причина, що здійснила запуск механізму зла - свобода, яку Господь дав створеним духам. Він створив людину у повному сенсі слова по своєму образу та подобі, наділяючи її свободою та здатністю любити.
Іноді можна почути слова про абсолютне зло. Якщо виходити з усіх можливих міфологічних та релігійний смислів, то абсолютне зло втілив у собі Диявол. За розмовами о "абсолютному злі" може ховатися нездатність зрозуміти, що дійсне джерело зла може знаходитися у своїй людині, також як і дійсне джерело добра.
Діалектика добра і зла
1. Добро та зло по різному сприймаються у різних культурах. Якщо прийняти умовне розділення культурних регіонів на Захід та Схід, то ми відразу помітимо розходження у моральних відмітках одних тих самих явищ. На Заході високою моральною відміткою оцінюється прагнення людини до індивідуальності, унікальності та своєрідність. Бути неповторною особистістю та голосно заявити про себе - благо, це варто похвали та наслідування. На Сході, напроти, не прийнято показувати себе, тут вітається бути добре "вписаним" у колектив, бути одним з його "гвинтиків". Голо слива маніфестація своєї оригінальності розглядається тут як зло і потрапляє у розряд "непристойної поведінки".
2. Уявлення про добро та зло розрізняється і по епохам і по поколінням. У традиційному суспільстві доброчесністю вважалось беззаперечне підкорення старшим і дії по тому стереотипу, який вони пропонували. Сучасне покоління обирає свободу від диктатурі та опіки, для нього справжнє добро - це самостійність, можливість робити все на свій розсуд та з власної волі.
У минулому усюди діяв подвійний стандарт для оцінки поведінки різних полів. Жінкам треба було бути слухняними та терплячими, їм відводилась тільки сімейна роль, і усі спроби жінки бути самостійною отримували у суспільстві різке моральне осудження. У сучасному світі схвалюється жіноча активність, прагнення бути особистістю, професіоналом, соціальним діячем.
3. Те, що є беззаперечним добром для людини або колективу, може бути також недвозначним злом для інших людей або іншого колективу. Яскравий тому приклад - перемога у війні. Переможці вважають її добром, особливо якщо вона визвольна, "справедлива", радіють їй, прославляють своїх керівників. А переможені бачать у своїй поразці зло, втрати, економічні, фізичні та моральні збитки.
З точки зору високої моралі, будь-яка війна, з яких причин вона не велась - це зло, бо вона є проявом насилля, пробуджує агресивні інстинкти, що супроводжуються кровопролиттям та мародерством. Війн без крові та збитків практично не буває.
4. Те, що є безумовним злом, при деяких обставинах оцінюється людьми як добро. Це перш за все відноситься до вбивства. У священних книгах різних народів присутня заповідь "не вбий". Однак люди вбивають, і дуже часто їх поведінка розцінюється як добро.
Вбиває кат, який виконує смертний вирок, який винесли жорстокому злочинцю. Вважається, він творить благе діло, реалізуючи справедливість: той, хто злочинницьки губив невинних, повинен бути позбавлений власного життя, щоб уникнути нових жертв з його боку та щоб був урок іншим.
Вбиває солдат на війні та генерал, що віддає накази. Солдат, що вбиває ворога ризикує собою, бо також може бути вбитий і він готовий віддати на благо Батьківщини найцінніше, що в нього є - власне життя. Саме тому захисників Вітчизни прославляють як героїв, нагороджують, ставлять пам’ятники, прирівнюють до святих. Але солдати порушують біблейську заповідь "не вбий".
Вбиває людина, на яку вчинено напад, і таке вбивство при самозахисті не характеризується як зло. Таким чином, заповідь "не вбий" перетворюється у форму "там, де є пряма загроза твоєму чи іншому життю - вбивай агресора".
У таких випадках фундаментальне веління високої моралі, трансформується, але не втрачає свого значення. Якщо є можливість не вбивати, то слід обійтись без цього. Навіть вимушене позбавлення життя іншої людини - моральне зло. Люди повинні невпинно шукати можливості уникати взаємного знищення, і вони це роблять, спираючись на моральний орієнтир "не вбий". Але все-таки, у сучасному світі, на жаль, поки не можна зовсім обійтись без насилля або хоча б загрози насилля, при протистоянні злу, але, по можливості, його треба зменшувати до мінімуму, інакше будь-яка блага справа може сама обернутися у зло.
5. Одне і теж саме явище може у одному випадку виступати як добро, а у іншому як зло. З одного боку науку розглядають як велике благо для людства. Вона дозволяє створювати зручності, збільшувати матеріальне благополуччя, позбавляє людей від страшних хвороб, подовжує життя, дозволяє раціонально використовувати простір та час. З другого боку, наука виступає як джерело зла. Вона створює техніку, що знищує природу, зброю масового знищення. Багато явищ соціальної культурної дійсності суперечливі і появляють то темну, то світлу сторону, а іноді обидві одночасно.
Люди можуть щиро вірити, що вони творять добро, у той час як їх дії об'єктивно обертаються злом. Наприклад, батьки, щиро люблячи свою дитину і бажаючи їй добра, можуть настільки відгородити дитину від життя з його проблемами, що дитина виросте зовсім непристосована до складностей реальних людських відносин. Або напроти, дуже сучасні батьки принципово надають своїй дитині повну самостійність, до якої вона поки ще не готова. У результаті такої "доброти" дитина потрапляє у погану компанію, а сім'я буде рвати на собі волосся, бо вони "хотіли як краще".
Часто трапляється, коли явища, які на перший погляд є безперечним злом, насправді можуть виявитися добром. Лікування, що проводить лікар, може бути болісним, але результатом буде одужання. Ліки можуть бути гіркими, але корисними. Суворе виховання дає гарні плоди: виростає особистість, що може керувати собою, самостійна та сильна, готова до самостійного життя. Хоча тут, як і у всьому іншому, треба знати міру. Занадто суворе виховання та муштра - дуже шкідливі, вони породжують негармонійний внутрішній світ.
Усіляке явище перевіряється часом, і об’єктивну оцінку йому можуть дати лише інші покоління, коли вчинені діяння можуть бути оцінені спокійно та правильно.
Різниця між добром та злом
З точки зору моралі, добро та зло усвідомлюються як особливого роду цінності та характеризують навмисні дії, що свідомо співвідносяться з певним стандартом, який можна назвати ідеалом.
Природа сліпа у своїх стихійних проявах, людина ж має силу у деякій мірі приборкувати стихію. У крайньому випадку, стихію власного характеру: не піддаватися гніву, не віддаватися спокусам слави, користі, влади.
Добро - те, що наближує людину до ідеалу, а зло віддаляє від нього. У історії існували різні думки відносно того, до чого повинна прагнути людина, щоб досягти досконалості, звідси було і різноманіття у розуміннях добра та зла, яке сприймалось людьми як щастя та нещастя, насолода та страждання, користь та шкода.
Поверхневе розуміння добра та зла може привести до його неточного тлумачення, внаслідок чого виникають різні оцінки вчинків: одним подобаються задоволення, іншим - благочестя. У результаті це може призвести до морального волюнтаризму, після чого привести до аморальності, оскільки усяка байдужість у відношенні добра і зла потенційно відкриває дорогу злу.
Добро та зло як моральні поняття формуються людиною відносно її внутрішнього світу. Будь-які цінності можуть бути як добром так і злом у залежності від того, як особа "засвоює" ці цінності у відношенні до ідеалу.
Зовнішні дії, нехай вони і корисні для оточуючих, але без прагнення людини до благодійності, залишаються лише формальним обрядом.
Зміст та взаємновизначеність добра і зла
За своїм змістом добро та зло - дві сторони однієї медалі. Вони взаємовизначені і у цьому рівні. Людина пізнає зло, оскільки має визначене уявлення про добро: вона починає цінувати добро, пізнавши на власному досвіді, що таке зло. Не можна бажати тільки добра, неможливо у повному обсязі відгородитися від зла, не ризикуючи у той чай втратити добро. Існування зла інколи уявляється деякою мірою умовою або неодмінним супутником обставин існування зла.
Добро та зло пов’язані тим, що взаємозаперечують одне одного. Вони існують на Землі, як існують світло і тінь, ці поняття відносні у їх відповідності до моральних ідеалів як зразкам досконалості або добра. Але протилежність добра та зла абсолютна. Ця протилежність реалізується через людину: її рішення та оцінки.
У з'ясуванні природи добра і зла було б марно шукати їх побутову основу. Як людська якість добро, тобто доброта, виявляється в милосерді, любові, а зло, тобто злісність, у ворожості, насильстві.
Добро і зло змістовно діалектично взаємовизначені і пізнаються в єдності одне через інше. Але в житті повне використання цього принципу небажане або навіть шкідливо тому, що "проба" одну з понять без знання іншого може принести абсолютно протилежний результат від очікуваного. Для готовності опору злу недостатньо розуміння зла і протистояння злу; само по собі це не приведе до добра. Недостатньо вивчити дорогу в Пекло, щоб потрапити у Рай, хоча цю дорогу треба знати обов'язково, щоб не опинитися на ній у своїх благих намірах, пам'ятаючи відому приказку: "Благими намірами викладена дорога в Пекло".
Добро і зло не просто взаємовизначені, а вони залежать один від одного: добро практично затверджується у відкиданні зла. Іншими словами, дійсне добро - це діяння добра, тобто чеснота, як практичного і діяльного виконання людиною осудних йому мораллю вимог.
Проблема вибору
У ситуаціях конфлікту людина бачить своє завдання в тому, щоб зробити правильний і гідний вибір. Моральний вибір полягає у виборі між добром і злом. Людині часто трапляється вибирати між позитивними цінностями, а точніше між образами життя, в яких затверджуються різні позитивні цінності.
При цьому людина часто опиняється в ситуаціях, коли доводиться ухвалювати рішення, не лежачі в рамках однозначного протистояння добра і зла. Це - рішення в умовах вибору між великим і меншим добром або великим і меншим злом. На цьому рівні моралі, вибір особливо важкий. Тим більше в ситуаціях, коли доводиться вибирати за принципом "найменшого зла". У випадках з вибором між великим або меншим добром у будь-якому випадку буде добро. При виборі ж навіть меншого зла, вибраним виявляється зло. Наслідок такого вибору - не менше зло, а зло, не передбачуване як для оточення, так і для того, хто вибирає.
Важливим аспектом морального вибору меншого і більшого добра або зла пов'язаний з тим, що ці поняття хоча і "збалансовані" на рівні понять, але представляють собою нерівні підстави для оцінки відповідних дій. Одна справа протиставляти одне іншому і інше дозволяти злу творитися. "Заступництво злу" морально негоже, "потурання злу", тобто сприяння злу, - неприпустимо і майже прирівнюється моральною свідомістю до творіння зла.
З моральної точки зору шкода зла значніше, ніж благо добра. Недопущення несправедливості, з моральної точки зору, істотніше, ніж творіння милосердя: зло несправедливості - більш руйнівно для співтовариств, чим добро милосердя - творчо.
Висновок
На порозі нового тисячоліття нові інформаційні технології упроваджуються у всі сфери суспільного життя, і особливо гостро встала проблема місця і ролі етичних цінностей в суспільному житті, коли стало очевидно, що найвидатніші досягнення технічного прогресу обертаються катастрофічними наслідками для людини.
Швидко змінюється зовнішність сучасного миру, характер і спосіб людського спілкування, виробничої діяльності. Хід історичного процесу не передбачуваний.
У наш час прогресивні мислителі все більш звертають свою увагу на людину, її життя, благополуччя, свободу, розвиток здібностей, реалізацію творчих сил, звільнення від неуцтва і пороків.
Криза, що переживається нашою країною, в значній мірі викликана втратою гуманістичних етичних цінностей. Стає все більш очевидним, що одних тільки соціально-економічних і політико-правових реформ для його подолання недостатньо. Необхідно сформувати новий світогляд, нову національну ідею. Будь-які соціальні перетворення тільки тоді мають прогресивний сенс, коли служать духовно-етичному відродженню і вдосконаленню суспільства. Тому властивий моралі критичний настрій по відношенню до дійсності, незадоволеність реальністю і її оцінка, є необхідними передумовами відповідності соціальної практики, проголошуваним гуманістичним цілям. Тому етичне відродження і духовне вдосконалення людини - це і мета, і засіб прогресивних і успішних соціальних перетворень. Такими вони можуть бути тільки за однієї умови: залучення кожної людини до функціональних етичних цінностей, перетворення їх в стійкі переконання і мотиви поведінки.
На тривалому історичному шляху етика нажила багатий матеріал, що має універсальне значення для виховання суспільства і особи. Адже мораль відноситься до загальних умов життєдіяльності суспільства, а моральність є істотною характеристикою людини. Тому вивчення етики необхідне кожній людині, незалежно від його роду діяльності, адже етичні знання формують в людині насамперед не спеціальні професійні знання і уміння, а саму особу.
Список використаної літератури
1. Гусейнов А. А., Апресян Р. Г. "Этика". Москва, 1998 г.
2. Золотухина-Аболина Е. В. "Курс лекций по этике". Ростов-на-Дону, 1999г.
3. Кондрашов В. А. "Этика". Ростов-на-Дону, 1998 г.
4. Андрущенко В.П., Михальченко М. І. "Сучасна соцiальна фiлософiя. Курс лекцiй". Київ, 1996 р.
Страницы: 1, 2
