Біполярні транзистори
Біполярні транзистори
Зміст
Вступ
Теоретична частина
1.Загальні відомості
2. Принцип дії n–p–n транзистора
3. Підсилення за допомогою транзистора
3.1 Схеми включення транзисторів (СБ, СК, СЕ)
3.2 Схема із спільним емітером (СЕ)
3.3 Схема із спільною базою (СБ)
3.4 Схема із суспільним колектором (СК)
4. h-параметри
5. Вплив температури на роботу біполярного транзистора
Вступ
У 1958 р. американські учені Дж. Бардін і В. Браттейн створили напівпровідниковий тріод, або транзистор. Ця подія мала величезне значення для розвитку напівпровідникової електроніки. Транзистори можуть працювати при значно меншій напрузі, чим лампові тріод, і не є простими замінниками останніх: їх можна використовувати не лише для посилення і генерації змінного струму, але і як ключові елементи. Визначення "біполярний" вказує на те, що робота транзистора пов'язана з процесами, в яких беруть участь носії заряду двох сортів (електрони і дірки). Визначення "біполярний" вказує на те, що робота транзистора пов'язана з процесами, в яких беруть участь носії заряду двох сортів (електрони і дірки).
1. Загальні відомості
Транзистори – це напівпровідникові прилади, придатні для посилення потужності, що мають три виводи, або більше. У транзисторах може бути різне число переходів між областями з різною електропровідністю. Найбільш поширені транзистори з двома n–p–переходами, звані біполярними, оскільки їх робота заснована на використанні носіїв заряду обох знаків. Перші транзистори були точковими, але вони працювали недостатньо стійко. В даний час виготовляються і застосовуються виключно площинні транзистори.
Будова площинного біполярного транзистора показаний схематично на мал.1
Мал.1 Будова площинного біполярного транзистора
Транзистор являє собою пластину германію, або кремнію, або іншого напівпровідника, в якій створено три області з різною електропровідністю. Для прикладу узятий транзистор типа n–p–n , що має середню область з дірковою, а дві крайні області – з електронною електропровідністю. Розповсюджені також транзистори типу p–n–p , у яких дірковою електропровідністю володіють дві крайні області, а середня має електронну електропровідність.
Середня область транзистора називається базою, одна крайня область – емітером, інша – колектором.
Таким чином, в транзисторі є два n–p–переходи: емітерний – між емітером і базою і колекторний – між базою і колектором. Відстань між ними має бути дуже малою, не більш за одиниці мікрометрів, тобто область бази має бути дуже тонкою. Це є умовою хорошої роботи транзистора. Крім того, концентрація домішок в базі завжди значно менше, ніж в колекторі і емітері. Від бази, емітера і колектора зроблені виводи.
Для величин, що відносяться до бази, емітера і колектора, застосовують як індекси букви “б”, “е” і “к”. Струми в дротах бази, емітера і колектора позначають відповідно iб, iэ, iк. Напруга між електродами позначають подвійними індексами, наприклад напруга між базою і емітером Uб-э , між колектором і базою Uк-б . На умовному графічному позначенні (мал.2) транзисторів p–n–p і n–p–n стрілка показує умовний (від плюса до мінуса) напрям струму в дроті емітера при прямій напрузі на емітерному переході.
Мал.2 Умовне графічне позначення транзисторів
Залежно від того, в яких станах знаходяться переходи транзистора, розрізняють режими його роботи. Оскільки в транзисторі є два переходи (емітерний і колекторний), і кожен з них може знаходитися в двох станах (відкритому і закритому), розрізняють чотири режими роботи транзистора. Основним режимом є активний режим, при якому емітерний перехід знаходиться у відкритому стані, а колекторний - у закритому. Транзистори, що працюють в активному режимі, використовуються в підсилювальних схемах. Окрім активного, виділяють інверсний режим, при якому емітерний перехід закритий, а колекторний - відкритий, режим насичення, при якому обоє переходи відкрито, і режим відсічення, при якому обоє переходу закрито.Основним є активний режим. Він використовується в більшості підсилювачів і генераторів. Режими відсічення і насичення характерні для імпульсної роботи транзистора.
У схемах з транзисторами зазвичай утворюються два ланцюги: вхідний (керуючий) – в нього включають джерело підсилювальних сигналів і вихідний (керованаий) – в нього включається навантаження.
2. Принцип дії n–p–n транзистора
Розглянемо принцип роботи транзистора, на прикладі n–p–n транзистора в режимі без навантаження, коли включені лише джерела постійної живлячої напруги E1 і E2 (мал. 3)
Мал.3 Схема включення n–p–n транзистора без навантаження
Полярність їх така, що на емітерному переході напруга пряма, а на колекторному – зворотне. Тому опір емітерного переходу малий і для здобуття нормального струму в цьому переході досить напруги Е1 у десяті долі вольта. Опір колекторного переходу великий, і напруга E2 зазвичай складає одиниці або десятки вольт. З схеми на мал. 3 видно, що напруги між електродами транзистора зв'язані простою залежністю
.
При роботі транзистора в активному режимі зазвичай завжди Uб-э<<Uк-б і, отже, Uк-э»Uк-б.
Вольт-амперна характеристика емітерного переходу являє собою характеристику напівпровідникового діоду при прямому струмі, а вольт-амперна характеристика колекторного переходу подібна до характеристики діода при зворотному струмі.
Принцип роботи транзистора полягає в тому, що пряма напруга емітерного переходу, тобто ділянки база – емітер (Uб-э), істотно впливає на струми емітера і колектора. Чим більше ця напруга, тим більше струми емітера і колектора. При цьому зміни струму колектора лише незначно менше змін струму емітера. Таким чином, напруга Uб-э, тобто вхідна напруга, керує струмом колектора. Посилення електричних коливань за допомогою транзистора засноване саме на цьому явищі.
Фізичні процеси в транзисторі відбуваються таким чином. При збільшенні прямої вхідної напруги Uб-е знижується потенційний бар'єр в емітерному переході і відповідно зростає струм через цей перехід – струм емітера iе. Електрони цього струму інжектуються з емітера в базу і завдяки дифузії проникають крізь базу в колекторний перехід, збільшуючи струм колектора. Оскільки колекторний перехід працює при зворотній напрузі, то в цьому переході виникають об'ємні заряди, показані на малюнку колами із знаками «+» і «–». Між ними виникає електричне поле. Воно сприяє просуванню (екстракції) через колекторний перехід електронів, що перейшли з емітера, тобто втягують електрони в область колекторного переходу.
Якщо товщина бази досить мала і концентрація дірок в ній невелика, то більшість електронів, пройшовши через базу, не встигають рекомбінувати з дірками бази і досягає колекторного переходу. Лише невелика частина електронів рекомбінує в базі з дірками. В результаті рекомбінації виникає струм бази. У сталому режимі число дірок в базі має бути незмінним. Унаслідок рекомбінації кожну секунду деяка кількись дірок зникає, але стільки ж нових дірок виникає за рахунок того, що з бази вирушає у напрямі до плюса джерела E1 таке ж число електронів. Інакше кажучи, в базі не може накопичуватися багато електронів. Якщо деяке число інжектованих в базу з емітера електронів не доходить до колектора, а залишається в базі, рекомбінуючи з дірками, то таке саме число електронів повинне вирушати з бази у вигляді струму iб. Оскільки струм колектора виходить менше струму емітера, то відповідно до першого закону Кирхгофа завжди існує наступне співвідношення між струмами:
Струм бази є даремним і навіть шкідливим. Бажано, аби він був якомога менше. Зазвичай iб складає малу долю (відсотки) струму емітера, тобто, а отже, струм колектора лише незначно менше струму емітера і можна вважати. Саме для того, щоб струм iб був якомога менше, базу роблять дуже тонкою і зменшують в ній концентрацію домішок, яка визначає концентрацію дірок. Тоді менше число електронів рекомбінуватиме в базі з дірками.
Якби база мала значну товщину і концентрація дірок в ній була великою, то велика частина електронів емітерного струму, дифундуючи через базу, рекомбінувала б з дірками і не дійшла б до колекторного переходу. Струм колектора майже не збільшувався б за рахунок електронів емітера, а спостерігалося б лише збільшення струму бази.
Коли до емітерного переходу напруга не прикладена, то практично можна вважати, що в цьому переході немає струму. В цьому випадку область колекторного переходу має великий опір постійному струму, оскільки основні носії зарядів віддаляються від цього переходу і по обоє сторони від кордону створюються області, збіднені цими носіями. Через колекторний перехід протікає лише дуже невеликий зворотний струм, викликаний переміщенням назустріч один одному неосновних носіїв, тобто електронів з p-області і дірок з n–області.
Важлива властивість транзистора – приблизно лінійна залежність між його струмами, тобто всі три струми транзистора змінюються майже пропорційно один одному.
Подібні ж процеси відбуваються в транзисторі типа p–n–p, але в нього міняються ролями електрони і дірки, а також змінюються полярності напруги і напряму струмів(мал. 3). У транзисторі типа p–n–p з емітера в базу інжектуются не електрони, а дірки, які є для бази неосновними носіями. Із збільшенням струму емітера більше таких дірок проникає через базу до колекторного переходу. Це викликає зменшення його опору і зростання струму колектора.
Роботу транзистора можна наочно представити за допомогою потенційної діаграми, яка приведена на мал. 4 для транзистора типу n–p–n. Потенціал емітера прийнятий за нульовий. У емітерному переході є невеликий потенційний бар'єр. Чим більше напруга Uб-э,, тим нижче цей бар'єр. Колекторний перехід має значну різницю потенціалів, прискорюючу електрони.
Мал.4 Потенційна діаграма роботи n–p–n транзисторa
Окрім розглянутих основних фізичних процесів в транзисторах доводиться враховувати ще ряд явищ.
Істотно впливає на роботу транзисторів опір бази rб0, тобто опір, який база надає струму бази iб (нуль в індексі тут означає, що дана величина відноситься до постійного струму). Цей струм протікає до виведення бази в напрямі, перпендикулярному напряму еміттер–коллектор. Оскільки база дуже тонка, то в напрямі від емітера до колектора, тобто для струму iк її опір дуже малий і не береться до уваги. А у напрямі до виведення бази опір бази rб0 (його називають поперечним) досягає сотень ом, оскільки в цьому напрямі база аналогічна дуже тонкому провідникові. Напруга на емітерному переході завжди менша, ніж напруга Uб‑э між виводами бази і емітера, оскільки частина напруги, що підводиться, втрачається на опорі бази. З врахуванням опору rби 0 можна змалювати еквівалентну схему транзистора для постійного струму (мал. 5).
Страницы: 1, 2
