Температура нагрітої води на виході електронагрівника може не відповідати технічним умовам при несправній схемі автоматики або одного чи кількох трубчастих нагрівників. Виявлені несправності усувають. Потім електроводонагрівник відключають від мережі на комутаційному апараті кріплять плакат "Не вмикати. Працюють люди".
Перевіряють відсутність витікання воли з резервуара для води і трубопроводів.
Потім знімають захисну кришку (може бути дві) нагрівного пристрою і перевіряють надійність кріплення контактів кабеля живлення. Ослаблені кріплення підтягують. Контролюють справність кожного трубчастого нагрівника і цілісність їх нагрівних елементів. Після цього захисну кришку встановлюють на місце.
Перевіряють справність заземлення корпуса електроводонагрівника і заміряють перехідний опір контакту заземлення, який повинен бути не більше 0,1 Ом між заземлюючим проводом і найбільш доступною металевою частиною електроводонагрівника. Якщо він більший, контактне з'єднання розбирають і зачищають контактні поверхні (бака і заземлюючого проводу) до металевого блиску. Зачищені місця покривають мастилом і повторно замірюють перехідний опір.
З комутаційного апарата знімають плакат "Не вмикати. Працюють люди" і вмикають електроводонагрівник. Нормальну роботу визначають за температурою води на виході.
Технічне обслуговування електродних електроводонагрівників (водогрійних та парових) проводять на місці їх встановлення без демонтажу та розбирання.
Перш за все термометром ТПГ-СК вимірюють температуру води на виході. Для електроводонагрівників типу ЗПЗ і КЗВ вона повинна бути 90±5 оC. В електроводонагрівниках типу КЗПР спочатку перевіряють робочий тиск насиченої пари, використовуючи при цьому манометр ОБМ1-160. Він повинен становити 0,7—0.6-105 Па (ТУ 34-1312-75).
Якщо температура води і робочий тиск пари відповідають номінальним значенням, то продовжують виконувати технічне обслуговування. При відхиленні параметрів з'ясовують причину несправностей і усувають їх.
Потім електроводонагрівник відключають від мережі, на комутаційному апараті кріплять плакат "Не вмикати. Працюють люди" і продовжують роботу.
Перевіряють відсутність витікання води в-резервуарі й трубопроводі. Обов'язково стежать за надійністю кріплення контактних з'єднань, особливо у силовій електромережі. Ослаблені кріплення підтягують.
Перевіряють опір ізоляції між корпусом електродного котла і контуром заземлення (для електродних котлів, ізольованих від землі в процесі експлуатації), який повинен бути не менше 0.6 МОм.
З метою електробезпеки під час експлуатації електродних електроводонагрівників визначають перехідний опір контакту заземлення (в електродних котлах із заземленим корпусом).
Перехідний опір між затискачем заземлення і найдоступнішою металевою частиною котла, у тому числі і знімного, повинен бути не більше 0,1 Ом. Якщо він більший, з’єднання розбирають, контактні поверхні зачищають наждачною шкуркою до металевого блиску і змащують. Після нього з'єднання складають і повторно виміряють його перехідний опір.
Після закінчення робіт з комутаційного апарата знімають попереджувальний плакат і вмикають електроводонагрівник. Крім цього, регулюють потужність водонагрівника для забезпечення найменшої частоти вмикання та вимикання, прослуховують котел для виявлення нерівномірних шумів та стуків, перевіряють симетричність струму по фазах. Зменшення струму, що споживається водонагрівником, свідчить про відкладання накипу на електродах, а стукіт всередині котла вказує на пробій між електродами. У таких випадках, а також при несиметричності завантаження по фазах понад 15 % котел вимикають, спускають воду і провітрюють, а потім розбирають та оглядають. Спрацьовані деталі замінюють новими. Важливим фактором нормальної роботи електродних водонагрівників є правильна підготовка води.
Допускається робота водонагрівників на воді з питомим опором 10—50 Ом-м і температурі на вході та виході, що відрізняється від номінальної. У цьому випадку споживану потужність визначають за формулою:
Р=Рн К1 К1
де Рн — номінальна потужність водонагрівника, кВт; К1, і К2 — коефіцієнти, які враховують відповідно вплив питомого опору води (рис. 1) і середньої температури води у водонагрівнику (рис. 2) на споживану потужні.
В усіх випадках добуток К1 і К2 не повинен перевищувати одиницю.
Робота водонагрівника на воді з питомим спором нижче 10 Ом.м не допускається через збільшення щільності струму на електродах, швидкого їх спрацювання, інтенсивного відкладання накипу і можливості утворення вибухонебезпечного газу. Коли питомий опір води при 20°С більший 50 Ом.м. споживана потужність його зменшується. Якщо при номінальній температурі води на вході та виході потужність водонагрівника не досягає номінального значення або перевищує її, то для виведення на номінальний режим необхідно відповідно підготувати воду. Треба враховувати, що споживана водонаггивником потужність не завжди правильно характеризує питомий опір води. Так, споживана потужність може бути менше номінально у двох випадках — при малому питомому опорі води і наявності накипу на електродах або при великому опорі води і чистих електродах.
Рис. 1. Залежність коефіцієнта К1, від питомого електричного опору води при температурі 20 оС для водонагрівників: 1 — ЭПЗ-100И2; 2 — ЭПЗ-100/0,4
Рис. 11.2. Залежність коефіцієнта K2 від середньої температури води у водонагрівниках.
Замість кальцинованої соди у воду можна добавляти кухонну сіль, але вона збільшує відкладання накипу на електродах.
Треба мати на увазі, що при оцінці відповідності води джерела водопостачання водонагрівннку даного типу має значення не стільки p20 вихідної води (джерела), скільки питомий електричний опір ргоуст, який встановлюється в кінці початкоїшго періоду роботи після осаду із води накипу. Досліди свідчать, що вже через 10 год. роботи водонагрівника електричний опір води зростає приблизно у два рази.
Електродні водонагрівники працюють, як правило, в автоматичному режимі без постійного обслуговуючого персоналу. Періодичний огляд і технічне обслуговування повинен виконувати електромонтер з кваліфікаційною групою не нижче четвертого розряду.
Технічне обслуговування електрокалориферів виконують на місці їх встановлення без демонтажу і розбирання електромонтер з кваліфікаційною групою з електробезпеки не нижче п'ятої.
Крім операцій, загальних при технічному обслуговуванні нагрівних установок, термометром вимірюють температуру повітря на виході електрокалорифера і в приміщенні, яке обігрівається. Вона повинна бути відповідно 50 °С (ТУ 16-532-051—76) і відповідати заданому значенню. Потім електрокалорифер відключають від мережі і на комутаційному апараті кріплять плакат "Не вмикати. Працюють люди". Демонтують бічні кришки електрокалорифера і перевіряють надійність кріплення контактів і цілісність нагрівних елементів трубчастих електронагрівників. Ослаблені кріплення підтягують, а несправні трубчасті нагрівники замінюють, контролюють наявність заземлення і вимірюють перехідний опір контактного заземлення. Якщо він перевищує 0,1 Ом, то з'єднання розбирають, поверхню зачищають до металевого блиску, змащують і затягують. Бічні кришки електрокалорифера встановлюють на місце.
Після завершення технічного обслуговування знімають з комутаційного апарата попереджувальний плакат і виконують пробний пуск електрокалорифера.
Технічне обслуговування освітлювальних і опромінювальних установок.
Рівень освітленості на робочих поверхнях в процесі експлуатації освітлювальних установок значно знижується. Основними причинами зниження освітленості є: старіння джерел освітлення І вихід їх з ладу; запиленість І забрудненість світильників; старіння світильників, тобто погіршення їх світлотехнічних властивостей, які не можна усунути шляхом очищення; погіршення відбивних властивостей поверхонь (стін і стелі) приміщень.
Вплив цих факторів на рівень освітленості і ефективність освітлення будуть неоднаковими для освітлювальних установок з лампами розжарювання, люмінесцентними лампами і дуговими ртутними лампами високого тиску.
Тому правильне обслуговування освітлювальних установок забезпечує їх безперебійну роботу І підтримує необхідну освітленість у приміщеннях. .
Згідно з системою ТО при технічному обслуговуванні освітлювальних установок з лампами розжарювання спочатку вимірюють освітленість в контрольних точках. Світильник очищають від пилу і бруду, перевіряють його роботоздатність, замінюють перегорілі лампи. Перевіряють відповідність ламп типу світильника. Замінюють захисне скло, яке мав тріщини або зломи. Знімають корпус патрона і перевіряють стан його частин. Зачищають окислені або підгорілі контакти І складають патрон. Підтягують ослаблені затискачі. Перевіряють стан Ізоляції проводів на вводі в світильник, а також надійність приєднання нульового провода до затискача на корпусі світильника.
Світильники з газорозрядними лампами також очищають від пилу і бруду. Потім перевіряють його роботоздатність, замінюють перегорілі лампи, перевіряють стан розсіювачів. Знімають І розбирають патрони ламп і стартерів, зачищають окислені і підгорілі контакти, а потім складають патрони.
Перевіряють надійність кріплення до корпуса світильника пускорегулювального апарата (ПРА), конденсаторів, патронів, клемних колодок. Перевіряють стан ізоляції проводів на вводі в світильник, а також надійність приєднання нульового проводу до затискача на корпусі світильника. Підтягують ослаблені затискачі.
Технічне обслуговування опромінювальних установок здійснюють аналогічно. Пил та бруд а установках видаляють щіткою і вологою ганчіркою. Сильно забруднені місця витирають ганчіркою, змоченою у 5%-ному розчині каустичної соди. Перевіряють наявність і стан ущільнювальних прокладок світильників. Прокладки, що втратили еластичність, замінюють. Замірюють перехідний опір між будь-якою металевою частиною установки і магістральною шиною заземлення. Вій не повинен перевищувати 0,1 Ом.
Таблиця 6. Періодичність технічного обслуговування і поточного ремонту освітлювального і опромінювального обладнання
|
Обладнання |
Періодичність, міс |
|
|
ТО |
ПР |
|
|
Світильники для приміщень: сухих і вологих вогких і особливо вогких з хімічно активним середовищем |
6 3 3 |
24 24 12 |
|
Опромінювані тепличні |
6 |
12 |
Таблиця 7. Трудомісткість технічного обслуговування і поточного ремонту освітлювального і опромінювального обладнання
|
Обладнання |
Періодичність, міс |
|
|
ТО |
ПР |
|
|
Світильники для сухих і вологих приміщень з лампами: розжарювання газорозрядними |
0,1 0,13 |
0,25 0,3 |
|
Світильники і опромінювачі для приміщень вогких і особливо вогких з хімічно активним середовищем з лампами: розжарювання газорозрядними |
0,15 0,2 |
0,4 0,5 |
|
Опромшювачі тепличні з газороз-рядними лампами високого тиску |
0,5 |
1 |
Періодичність проведення технічного обслуговування і ремонту освітлювального і опромінювального обладнання наведені в табл. 11.6 і 11.7.
Технічне обслуговування електропроводки
Електропроводку оглядають і виявляють її обриви, провисання тощо. Волосяною щіткою очищають від пилу та бруду проводи і кабелі, а також зовнішні поверхні труб і відгалужувальні коробки. У вогких та особливо вогких приміщеннях застосовують обтирний матеріал.
Оглядають заземлені проводи і їх з'єднання з металевими оболонками кабелів, трубами, перевіряють наявність з'єднання із заземлюючою конструкцією. Роз'ємні з'єднання розбирають, контакти зачищають до металевого блиску, затягують. Пошкоджені нероз’ємні з'єднання проварюють або пропаюють.
Мегомметром на 1000 В вимірюють опір ізоляції між струмоведучими проводами і проводами та заземленими елементами конструкцій електропроводки. її опір при температурі 20 °С повинен бути не менше 0,5 МОм. У іншому випадку проводку а низьким опором замінюють. Пошкоджені ділянки обмотують бавовняною ізоляційною стрічкою, а у вогких і дуже вогких приміщеннях застосовують полівінілхлоридну стрічку ПВХ.
Для перевірки електричних з'єднань, відкривають кришки відгалужувальних коробок. У разі наявності всередині коробки, на контактах і проводах вологи або пилу, перевіряють стан ущільнень кришки коробки і вводів у неї. Ущільнення, що втратили пружність 1 не забезпечують герметичність коробок, замінюють. Оглядають клеми і проводи, що приєднані до них. З'єднання з слідами окислення або оплавлення розбирають, зачищають, змащують технічним вазеліном і складають. Гвинти та гайки з зірваною різьбою замінюють. Оглядають з'єднання, які виконані методом скручування, зварювання, паяння чи спресовування. У з'єднаннях з обгорілою та пошкодженою ізоляцією її знімають, усувають причину поганого контакту, зачищають та пропаюють (опресовують тощо) і знову обмотують Ізоляційною стрічкою. У вогких І особливо вогких приміщеннях пошкоджені місця покривають спеціальним лаком, а потім обмотують трьома-чотирма шарами поліхлорвінілової липкої ізоляційної стрічки.
Крім цього, перевіряють відповідність площі поперечного перерізу проводки фактичному струмовому навантаженню, а також стан маркування.
4. Захист електрообладнання від корозії
Корозія металів буває атмосферною та контактною. Перша виникає при з'єднанні двох або кількох металів з різними електричними потенціалами при наявності вологи в місці контактування. Усувають II ізолюванням місця контактування (для запобігання потраплянню вологи на контактну пару) та правильним вибором матеріалів для деталей контактування.
Широко застосовують мідь та алюміній. Але з'єднувати їх між собою не можна, тому що виникне активна контактна корозія. З'єднують мідь з алюмінієм лише через стальні або мідні, покриті нікелем, оловом або хромом шайби. Неінтенсивна контактна корозія спостерігається у з'єднаннях міді з бронзою, латунню, нікелем, оловом, сріблом. Алюміній можна з'єднувати із сплавами алюмінію, нікелем, оловом, сталлю, хромом, шиком.
Для захисту металів від атмосферної корозії використовують лакофарбові покриття, металізацію, фосфатування, оксидування та електрохімічне анодування.
Лакофарбові покриття застосовують для захисту конструкційних елементів електрообладнання від атмосферної корозії. Для обладнання, яке працює в умовах помірного клімату, використовують емалі ВЛ-725, МЛ-25, ХВЗ, ЗП-74г, ГФ-95, лаки К-44, К-48 та ін. Перед їх нанесенням поверхню очищають від бруду, іржі, знежирюють. '. При металізації на підготовлену поверхню наносять тонкий шар (до 200 мкм) стійкого проти корозії металу (алюміній, кадмій, хром, мідь, цинк тощо) шляхом гарячого напилення або гальванічного осаджування.
Для захисту стальних конструкцій застосовують електрохімічне та хімічне оксидування сталі. Операцію проводять у кислому середовищі при підвищеній температурі. В результаті утворюється окисна плівка товщиною до 10 мкм.
Кольорові метали, мідь та алюміній захищають за допомогою електрохімічного анодування. Найкраще анодувати алюміній в розчині сірчаної кислоти концентрацією 180—200 г/л. При цьому можна одержати покриття товщиною до 200 мкм.
Використана література
1. Б. Ю. Липкин "Электроснабжение промишлених предприятий и установок" -М.: Колос, 1990 - 560с.
2. Жилін А.П., Лєус І.С., Косцов І.А., "Технічне обслуговування машин тваринницьких ферм і комплексів ", Москва „Колос", 1978 р., 304 с
3. Бельских В.И. Диагностирование и обслуживание сельскохозяйственой техники. – М.: Колос, 1980. -575 с.
