прагнуть до вираження матеріальності, зберігаючи прийоми традиційної
іконографії. Високий пафос визвольної боротьби українського народу
1648—1654 рр. проти польсько-шляхетської агресії спричинив піднесення
національної культури й мистецтва. Графіка рукописної книги XVI — XVII ст.
досягає найвищого розвитку. Книга набуває більшої декоративності,
мальовничості. У композиції релігійного змісту все частіше вводяться сюжети
світського характеру — місцевий пейзаж, архітектура, портрет, побутові
сцени.
Вражає велике розмаїття в орнаментальному оздобленні книги. Заставки й
ініціали з комбінацій геометричного плетіння щедро доповнюються рослинним
кольоровим орнаментом, який обрамляє всю сторінку довкола тексту. Розкішний
рослинний орнамент домінує тепер в оздобленні рукописної книги протягом
всього часу її існування. Незважаючи на те, що в середині XVI ст. в Україні
виникло книгодрукування, рукописна книга не припинила свого існування. Вона
продовжувала свій розвиток паралельно з друкованою книгою протягом всього
XVII ст. і навіть у наступному столітті.
В оздобленні рукописів художники часто використовують копії з гравюр
стародруків і виконують їх у техніці рисунка пером з розкольоровкою
аквареллю. Колись, ще на печатках книгодрукування, було навпаки: гравери,
наслідуючи орнаментику рукописів, переводили її форми в гравюру на дереві.
В середині XVI ст. в Україні почало відновлюватися занепале
книгодрукування. Вважають, що його начебто активізував московський
першодрукар Іван Федоров, надрукувавши у Львові 1574 року “Апостола”,
“Граматику” та ще кілька книг в Острозі, серед яких кращим виданням була
“Біблія” 1580 р. На основі багатої народної орнаментики російського і
українського народів та кращих зразків тогочасного західноєвропейського
книжкового мистецтва Федоров витворив свій стиль графіки, на який
взорувався ряд тогочасних майстрів. Під опікою церкви та князів
книгодрукування швидко розвивалося по всій Україні. Друкарні почали
працювати у багатьох містах та при монастирях: друкарня львівського
братства, дві друкарні — Федорова та Гедеона Балабана у Крилосі й Стрятині,
друкарні в Острозі, Дермані, Уневі, Почаєві, Чернігові, Новгороді-
Сіверському і особливо друкарня Києво-Печерської лаври, що розгорнула
широку видавничу справу. Такому активному розвитку книгодрукування сприяла
активізація визвольного і просвітительського руху проти посилення
реакційних ідей з боку польської шляхти, яка намагалася ополячити й
покатоличити український народ, придушити його культуру. Умови віковічної
соціальної і національно-визвольної боротьби українського народу вимагали
посилення полемічних виступів проти католицизму та унії, що їх силоміць
насаджували на Україні католицьке духівництво та польська шляхта. Полемічна
боротьба вимагала і своєрідної зброї — освіти. Це й було однією з причин
інтенсивного розвитку книгодрукування, а разом з тим і гравюри. Над
оздобленням та ілюструванням книг на Україні працює багато граверів.
Високим художнім рівнем відзначаються видання стрятинської та крилоської
друкарень, видавничою діяльністю яких керував один з найвидатніших діячів
української культури XVII ст. Памво Беринда. Він був ученим-лексикографом,
поетом, друкарем і гравером. Художня цінність орнаментального оздоблення та
ілюстрацій стрятинських і крилоських видань настільки велика, що їх, як і
графіку федоровських першодруків, широко наслідували всі українські
друкарні. А в друкарні Києво-Печерської лаври, що почала свою видавничу
діяльність на основі стрятинської друкарні, гравюри останньої друкувалися
протягом цілих століть.
З самого початку діяльності києво-печерської друкарні тут працює чималий
колектив граверів, які помічають свої твори лише ініціалами: “Т. П.”, “Т.
Т.”, “М. Т.”, “Л. М.”, “В. Р.”, “К..”, “Г.”, “Л. Т.”. Майстром складних
розповідних композицій був монограміст “Т. П.” (може, Тимофій Петрович?).
Цей майстер у своїх гравюрах уже відходить від Іконописних традицій
площинної будови, компонує за ренесансними принципами, в просторі
відповідно до перспективних планів. Пейзаж, архітектуру зображує так, ніби
малює з натури. Малюнок гравера “Т. Т.” більш примітивний, але привертає до
себе увагу правдивістю, своєрідним світосприйманням, прагненням до
найповнішої розповідності.
Для творчості київських граверів першої половини XVII ст. характерно те,
що вони не обмежуються лише релігійними сюжетами. Навіть біблійні
ілюстрації вони насичують світськими сценами, взятими з місцевого народного
побуту.
Гравер “Л. Т.” — майстер складних композицій, професійно володіє різцем.
У своїх композиціях декоративного характеру широко використовує елементи
ренесансного орнаменту; він уже знайомий зі стилем бароко, окремі сцени в
своїх заставках та кінцівках замикає в барочні картуші.
У 20-х рр. XVII ст., незважаючи на вузьке призначення книжкової гравюри
як ілюстрації церковних книг, у них все ж трапляються мотиви часу, що
передував визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. У 1622 р.
києво-печерською друкарнею була видана книга Касіяна Саковича “Вірші на
жалосний погреб... гетьмана Петра Сагайдачного”. Вона була ілюстрована
трьома світськими гравюрами. Серед них кінний портрет Петра Сагайдачного,
герб Війська Запорозького і сцена взяття запорожцями турецької фортеці Кафи
(1616 р.) під проводом гетьмана. В цих гравюрах прославляється козацтво як
збройна сила українського народу, що піднялася на захист батьківщини. На
жаль, автор цих гравюр залишається невідомим.
У 40—50-х рр., навіть під час національно-визвольної війни, друкарня
Києво-Печерської лаври не припиняла роботи. Завдяки активній діяльності
митрополита Петра Могили готувалися все нові й нові видання. Зокрема, ним
була задумана гравірована “Біблія” — на зразок виданої в Німеччині Іваном
Піскатором “Біблії для неписьменних”, що складалася з п’ятисот гравюр на
металі. Над гравюрами до київської “Біблії” працював один з кращих майстрів
друкарні — Ілля. Беручи за основу композиції з німецького видання, він
виконав 139 гравюр на дереві. З невідомих причин дальша робота припинилася
й книга не була видана. Залишились і збереглися лише пробні відбитки з
дощок Іллі, за якими можна оцінити його як майстра з щедрою фантазією. У
1655— 1658 рр. Ілля працював над гравюрами до “Патерика Печорського”,
надрукованого 1661 р. Ці гравюри стали вершиною творчості обдарованого й
плодовитого художника. Якщо в гравюрах до “Біблії” він змушений був
взоруватися на композиції німецьких майстрів та біблійні канони, то в
ілюстраціях до “Патерика Печерського” він повністю виявив свободу власної
творчості і високу майстерність володіння різцем. Ілля був одним з
провідних граверів першої половини XVII століття. За роки своєї творчості
спочатку у Львові, а потім у Києві він виконав понад п’ятсот гравюр на
дереві, насичених багатофігурними композиціями і розкішним орнаментом, в
якому він з великим смаком поєднав рослинний орнамент з елементами
ренесансного та барочного мистецтва.
В другій половині XVII—XVIII ст. настає небувалий розквіт українського
граверства. Це був час національно-визвольної боротьби українського народу
проти польсько-шляхетського поневолення, утвердження національної
самосвідомості. Все це давало велике натхнення українським митцям.
Пожвавлення релігійно-полемічної та культурно-освітньої діяльності
сприяло розширенню книговидавничої справи. Крім Києва і Львова, працюють
друкарні в Чернігові, Новгороді-Сіверському, Почаєві.
Графічне оздоблення стародруків стає дедалі багатшим і розкішнішим.
Особлива увага художників приділяється титульному аркушеві, композиція
якого збагачується сюжетно-орнаментальними елементами та фронтиспісом, що
друкувався на звороті титула. Текст книги щедро ілюструється сторінковими
або невеликими текстовими гравюрами і декорується сюжетно-орнаментальними
заставками з гарною шрифтовою в’яззю, ініціалами, кінцівками та іншими
декоративними елементами. Орнаментика книжкових прикрас завжди вигадливо
компонується з елементами ренесансного та барочного мистецтва, яке було
співзвучне добі національного піднесення й стало органічною часткою
української культури.
Наприкінці XVII — початку XVIII ст. у київській і чернігівській друкарнях
працював у техніці гравюри на міді й офорті чималий колектив обдарованих
художників, які своєю творчістю підняли українську різцеву гравюру на вищий
щабель. Серед них, зокрема, були такі майстри різця, як Олександр і Леонтій
Тарасовичі, які пройшли вишкіл у західноєвропейських майстрів, були добре
обізнані з кращими досягненнями світової гравюри. Твори Тарасовичів, як і
Інокентія Щирського, який працював одночасно з ними, виконані на рівні
кращих світових взірців. До приїзду в Київ О. Тарасевич навчався в
Аугсбурзі, жив деякий час у білоруському містечку Глуську та Вільно, де
виконував ілюстрації до різних видань, що друкувалися у Кракові, Вільно,
Замості. Працював також над портретними гравюрами, серед яких відомі
портрет польського короля Яна Собеського, хорунжого Казимира Клоцького та
митрополита Кипріяна Жоховського.
Ставши ченцем Києво-Печерської лаври, О. Тарасович очолив лаврську
друкарню, де працював над гравюрами переважно релігійного змісту,
гравірував також портрети сучасників, у яких прагнув до реалістичного
відтворення моделі, виявлення її психологічного стану. Відомі його портрети
Мелетія Вуяхевича, Лазаря Барановича і особливо майстерно виконаний портрет
