Богдан Хмельницький
Славетний гетьман, визволитель України Богдан Хмельницький був сином
чигиринського сотника Михайла Хмельницького. Народився він близько 1595
року. Спочатку навчався в Київській братській, далі, за твердженням
польських істориків, у єзуїтській школі, що в Ярославі над Сяном.
Обдарований природним розумом, він був досить освіченою для свого часу
людиною, вільно володів польською і латинською мовами, а Пізніше Ще й
турецькою та французькою.
Здобувши освіту, Хмельницький, подібно до Сагайдачного, вступив до лав
козацького війська, брав участь у польсько-турецькій війні 1620—1621 років.
У цій війні вбито його батька, а Богдан тоді потрапив до турецькі неволі,
пробувши в полоні два роки в Константинополі. Повернувшись додому,
Хмельницький прибув на Запорожжя і час від часу ходив у морські походи з
козаками на турецькі міста. Найуспішніше в серпні 1621 року, коли гетьман
Сагайдачний мужньо відбивав під Хотином атаки багатотисячних військ Османа.
Зібравши десять тисяч відважних козаків, Хмельницький потопив на Чорному
морі дванадцять турецьки галер, а решту переслідували козацькі чайки аж до
самісінького Царгорода. Успішний був і другий похід 1629 року, коли козаки
«окурили мушкетним димом» мури Царгорода, спаливши передмістя столиці й з
багатою здобиччю щасливо вернулися на Січ. Згодом Хмельницький прибув у
рідні краї, до Чигирина, одружився з переяславкою Ганною Сомківною і
одержав чин чигиринського сотника...
Польський уряд, узявши на свою службу й утримання реєстрових козаків і
зробивши їх привілейованим станом, намагався протиставляти їх запорожцям,
відмежувати від народу.
У цей час Хмельницький не раз перебував у козацьких посольствах до короля і
до сейму зі скаргами про тяжке становище українського народу для захисту
його прав. Під час однієї з таких місій король Владислав IV відправив
Хмельницького до Франції, щоб найняти козаків на військову службу у війні з
Іспанією. 1646 року 2400 козацьких добровольців виїхали до Франції, де
відзначились у взятті фортеці Дюнкерка.
Приборкавши козацько-селянські повстання, польська шляхта посилила свій
гніт і свавілля над українським народом. Жертвою цієї політики став і сам
Богдан Хмельницький. 1646 року чигиринський підстароста Чаплинський
силоміць захопив у Хмельницького його хутір Суботів і побив на смерть
десятилітнього сина. Даремно Хмельницький шукав захисту й справедливості в
суді, навіть у самого короля. Владислав IV нібито відповів Богданові: «Ви
воїни й носите шаблю, то хто вам забороняє захистити себе?» Скривджений
Хмельницький хотів прислухатися до поради короля й зі зброєю в руках
захистити свої права, а водночас і знедолену свою Батьківщину, тобто
підняти народ на збройне повстання. Коли ж про це довідався коронний
гетьман Потоцький і намагався ув'язнити Богдана, то останній, видуривши в
черкаського полковника Івана Барабаша королівську грамоту про збільшення
козацького війська й право будувати чайки для морських походів проти
турків, у грудні 1647 року втік на" Запорожжя. На козацькій раді, коли
Хмельницький оголосив свої плани підняти народ на збройну боротьбу,
запорожці підтримали його й почалася підготовка національно-визвольної
війни. Селяни масами прибували на Січ, а сам гетьман поїхав до кримського
хана шукати собі союзника.
Польські гетьмани Потоцький і Калиновський, довідавшись про дії
Хмельницького, рушили разом із реєстровими козаками проти запорозьких
повстанців. Одначе козаки перейшли на бік Хмельницького і 8 травня 1648
року в урочищі Жовті Води польський загін був розгромлений, а його ватажок,
молодий син коронного гетьмана Стефан Потоцький убитий. 16 травня під
Корсунем польське військо знов було розтрощене, а його керівники потрапили
до полону, їх віддали татарам. Переможці захопили всю артилерію, обоз,
військові припаси. Корсунська перемога рішуче вплинула на піднесення
народного духу. Селяни скрізь вступали під стяги Хмельницького. По всій
Україні полилися річки крові гнобителів, палали шляхетські маєтки, гинули
пани, орендатори, єзуїти, євреї. Україна здобула цілковиту свободу.
Залишилось тільки зміцнити новий суспільний лад. Але замість того, щоб
негайно рушити з козацькими загонами до Польщі, де тоді помер король
Владнслав IV, Хмельницький чотири місяці вів даремні переговори з поляками.
У вересні 1648 року козацьке військо під Пилявця-ми знову розгромило 30000
армію польської шляхти, яка, перелякавшись чуток про наближення великої
татарської орди, покинула свої обози. Хмельницький рушив до Львова, обложив
місто, взяв викуп. Запорожці дійшли до Замостя, звідки їм відкрився шлях на
Варшаву Але гетьман знову марно простояв місяць, очікуючи виборів нового
короля. Ян Казимир прислав Хмельницькому листа і просив його очікувати
комісарів, які мали висунути умови миру. Гетьман у грудні урочисто вернувся
до Києва, де його зустріли кияни, вище духівництво, дзвонили дзвони,
стріляли з гармат. Хмельницького вітали як «нового Мойсея», що визволив
Україну з лядської неволі.
Слава про могутність козаків хутко розлетілась по сусідніх державах, і до
Хмельницького в Переяслав прибувають посли: від Туреччини, Молдавії,
Валахії, семиградського князя, а також із Москви. Приїхали посли й від
польського короля, які вручили Хмельницькому грамоту на гетьманство, булаву
і стяг. Богдан і козаки розуміли марність будь-яких переговорів із Польщею.
Гетьман відверто заявив послам, що він визволить із шляхетської неволі весь
український народ, що живе також на Волині, Поділлі та Галичині, і об'єднає
українські землі в одне незалежне князівство.
Наближалася нова війна з поляками, і під прапори Хмельницького стали
шикуватися добровільці з усієї України. Навіть міщани, війти, бургомістри
писалися до козацтва. Хмельницький поділив Україну на 24 полки. Найвища
влада зосереджувала в своїх руках військову й адміністративну владу, яку за
давнім звичаєм обирали на козацьких радах.
Весною 1649 року Хмельницький разом із ордою хана Іслам-Гірея взяв облогою
польське військо під Збаражем. На допомогу осадженим вирушив сам Ян Казимир
з 20000 армією, але її раптово оточив і розгромив Хмельницький. До гетьмана
потрапив сам король, однак Богдан змилостився над ним, і під Зборовом Ян
Казимир розпочав переговори. Умови висувалися такі: гетьман визнавався
найвищим керівником козацького війська, яке мало налічувати. 40000 і
поповнювалося із мешканців України: Київського, Брацлавського та
Чернігівського воєводств. Тут забороняли перебувати польським військам і
жити євреям. Всі посади обіймали українці; єзуїтам не дозволяли відкривати
в Києві свої школи; київський митрополит отримував місце в сенаті,
скасовувалась унія.
Умови Зборівської угоди свідчать, що в цей час Хмельницький ще гуманно
уявляв своє історичне покликання й не передбачав наслідків того руху, який
очолив. Згодом гіркий досвід, низка невдач, тяжких розчарувань навчили його
по-іншому дивитися на світ. Але тоді він ще зумів вести справу так, як
цього вимагала доля та сподівання народу. Гетьманові слід було використати
до кінця здобутки щасливих перемог, захопити в полон короля, піти в глибину
Польщі, зруйнувати її аристократичний лад, такий ненависний українцям, і
вже тоді висунути перед поляками свої умови миру, які б забезпечували
остаточне політичне визволення українських земель і створили б у
майбутньому можливості добросусідських відносин з Річчю Посполитою. Адже в
усьому краї не лишилось жодного поміщика, ксьондза, єврея. Зборівська угода
зовсім не відповідала умовам свого часу та обставинам. Вона мало чим
узгоджувалася з політичними й соціальними вимогами народу, оскільки
Хмельницький виріс і виховувався у польсько-шляхетському середовищі, зжився
з його звичаями й поняттями, порядками, на яких грунтувався тодішній
політичний і громадський лад Речі Посполитої. І тому не можна було
очікувати, що гетьман відразу стане на бік народного ідеалу, який цілком
заперечував ці порядки. Хмельницькому здавалося, що досить забезпечити
свободу віри й незалежне становище православної церкви, захистити Україну
від повернення ненависних народові євреїв та жовнірських постоїв, збільшити
кількість постійного козацького війська — і всі причини невдоволення
польським пануванням зникнуть назавжди. Другою, ще більшою помилкою
Хмельницького, яку він допустив, підписуючи Зборівську угоду, було те, що
козацький реєстр обмежувався тільки 40000 козаками, тобто стільки козаків
отримали земельні ділянки, виконуючи лише військову службу. Основна ж маса
повсталого народу мала стати до кріпосницької праці своїх поміщиків. Це
була величезна несправедливість щодо переважної більшості населення
України. Адже в козацькому повстанні, яке підняв Хмельницький і яке
забезпечило йому успіх тим, що в ньому взяв участь не один лише козацький
стан, як раніше, а весь народ, впевнений у своєму визволенні. Здобутками
народних перемог і скористався Хмельницький, підписуючи Зборівську угоду.
Звідтоді колишня популярність Хмельницького на Україні значно похитнулась.
Можна твердити, що Збаразька битва завершила перший блискучий період
історії війн Хмельницького — це була вершина могутності українського народу
та слави його вождя. Після неї починається другий період із нещасними й
тяжкими випробуваннями.
Розпустивши військо, Хмельницький восени 1649 року заходився складати
козацький реєстр, запроваджував військовий і цивільний порядок на Україні.
З гетьманською булавою король віддавав Хмельницькому все Чигиринське
староство. Ось чому Чигирин з того часу стає столицею всієї України.
Польська шляхта й не думала дотримуватись умов Зборівської угоди.
Київського митрополита Сильвестра Косова католицьке духівництво не
допустило посісти місце в сенаті, польська шляхта поверталася, незважаючи
на встановлений кордон, на українські землі; Потоцький, який зазнав
татарського полону, розправлявся на Поділлі над українськими селянами. Сама
угода не мала сили, бо її не затвердив сейм і навіть у грудні 1650 року
відхилив. Шляхта не хотіла припиняти війну. Вона гарячкове озброювалась. Та
Страницы: 1, 2
