Політичний портрет М. Грушевського
План
Вступ 2
Научна діяльність 3
На чолі Центральної ради 4
Трагедія Бреста 8
Шлях на Голгофу 10
Закінчення 11
Література 12
Вступ
У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в
змозі прикрити пил віків, як і не можуть зламати їх кайдани можновдадців чи
оббрехати діячі псевдонауки. До таких велетнів української національної
культури, політич-ної думки і дії останніх двох століть безнеречно належать
Тарас Шевченко, Іван Франко та Михайло Грушевський. Саме з їх іменами,
їхньою творчою спадщиною насамперед пов’язані ідеї відродження української
культури, науки, громадської думки, відродження історичної свідомості й
національної гідності народу. Всі вони належали до революційного крила
української інтелігенції, яка ніколи не обмежувала поле своєї діяльності
суто національними проблемами, а поряд з усвідомленням необхідності
боротьби за національне визволення прагнула домогтися й визволення
соціального.
Саме їхній приклад, їхня самопожертва і непримиренна позизія революційних
демократів будили свідомість народу, кликали його до боротьби за
державність. На такому грунті великої історичної свідомості і виріс геній
М. Грушевського — невтомного дослідника історії та культури українського
народу, поборника його соборності, злуки розшматованих імперіалістичними
силами всіх українських земель.
Але якщо постаті Тараса Шевченка й Івана Франка, хоч і в за
ідеологізованій ретуші, в цілому не підлягали забороні, то Михайла
Грушевського, якщо і згадували, то неодмінно з негативноими ярликами. Його
наукова, культурницька, педагогічна, громадсьха та політична діяльність
неодмінно подавались у викривленому віддзеркаленні. Протягом десятиліть
геніального вченого і відомого політичного діяча неодмінно зображували
буржуазним раціоналістом (хоч він був соціалістом-революціонером),
ідеологом і натхненником української контрреволюції (хоч насправді він був
одним із вождів української революції та федералістом), ворогом Радянської
влади (хоч він виступав за найширше, але рівноправне співробітництво з
нею), агентом австро-німецького імперіалізму(хоч він був його непримиренним
ворогом), заклятим вррогом українського народу (хоч він залишався його
вірним сином до своеї раптової смерті), фальсифікатором історії України
(хоч нічого глибшого і достовірнішого за його історичні дослідження на цій
царині ми досі не маємо).
Народився М. Грушевський 17(29) вересня 1866 року в невеликому місті
Холмі (тепер Хелм на території Польші), де його батько вчителював у греко-
католицькій гімназії, хоч сам сповідував православну віру. У своїй короткій
«Автобіографії» славетний історик згодом відзначав, що його родина з XIII
ст. «загніздилася» в Чигиринському повіті — в самому серці України. Багато
з його пращурів Грушів (эгодом Грушевських) були церковними службовцями,
допоки його дідові Федору не вдалося перебратися під Київ, до села Лісники.
Батько майбутнього історика, Сергій Федорович (1833— 1901), здобув
світську освіту в Києві, викладав славістику. Його підручник
церковнослов'янської мови став офіційним виданням, ним широко користувалися
в усій Російській імперії. Мати — Глафіра Опакова — також походила з родини
служителів культу. 1869 року трьохрічний Михайле разом з батьками
переїздить на Кавказ, у 1880—1886 рр. навчається у Тифліській гімназії.
У гімназичні роки майбутній історик зачитувався книгами М.Костомарова, П.
Куліша, М. Максимовича, які йому діставав батько — шкільний інспектор.
Батько всіляко заохочував потяг сина до історичних знань, передплачував для
нього «Киевскую старину», де друкувалося чимало полемічних статей про
походження Русі, історію України, козаччину.Мабуть, під впливом цих перших
історичних студій юний гімназист у далекому Тифлісі мріє якнайскоріше
повернутися на Україну і, по суті, ще в останньому класі визначає своє
майбутнє. У липні 1886 р. він звертається з листом до ректора Університету
Святого Володимира, що в Києві, з проханням зарахувати його на історичне
відділення історико-філологічного факультету.
Научна діяльність
Дослідницькі нахили студента, йото постійний інтерес до історії України
привернули увагу видатного історика, професора Володимира Антоновича. Під
його керівництвом М. Грушевський написав чимало коротких статей, оглядів,
есе. Вінцем його наукових пошуків студентського періоду стала перша глибока
наукова розвідка «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV
века», за яку автор одержав золоту медаль.
По закінченні університетського курсу талановитого молодого дослідника
залишають при кафедрі російської історії. Прихід Грушевського в науку
збігся з кампанією жорстокого переслідування всього українського в царській
Росії. Згодом вчений писав про ті часи: «...по числу письменних Росія
стоїть на однім з останніх місць поміж іншими краями. А між різними краями
Росії Україна також належить до гірших, найменьше освічених».
Значно сприятливішими були умови для національного відродження на
західноукраїнських землях. Прагнучи утримати під своєю короною клаптикову
імперію, цісарський уряд Австро-Угорщини, на відміну від царизму, певною
мірою сприяв послабленню національних утисків. Отож самє Галичина стає
центром тяжіння усіх націоиально-свідомих сил. Там створюються вогнища
відродження української культури. Величезну роботу в цьому напрямі
проводить Іван Франко. Саме навколо нього гуртуються найкращі сили
української інтелігенції.
1894 року Михаило Грушевський очолює щойно утворену кафедру всесвітньої
історії у Львівському університеті, яка зосереджує свої науково-педагогічні
зусилля на вивченні проблем історії Східної Європи. Того ж року вчений у
великому залі Університету Святого Володимира блискуче захищає магістерську
дисертацію.
Роки професорства у відомому в Європі Львівському університеті стали для
Грушевського школою замужніння. І як талановитого викладача історії України
та ряду інших дисциплін, і як глибокого дослідника історії свого народу.
Тут же виявляються неабиякі його здібності як громадського діяча.
Переїхавши до Львова, М. Грушевський активно співпрацює в Науковому
товаристві імені Шевченка, активно залучає до нього талановитих студентів,
учителів, молодих науковців. Саме співпраця в НТШ зближує Михайла
Грушевського й Івана Франка. З 1897 року Грушевський очолює Товариство із
великим Каменярем вдосконалює його організаційну структуру, розширює сферу
його діяльності, докладає великих зусиль, щоб українські дослідження
набрали міжнародного розголосу.
Мабутъ, одному вченому ніколи не вдалося б видати понад 100 томів
«Записок Наукового товариства імені Шевченка», якби він не згуртував
навколо себе талановитих молодих дослідників, кожен з яких став помітним
явищем в українській науці й культурі кінця XIX — початку XX століть.
Незважаючи на підступи ідейних противників, польського шовіністичного
бюрократичного апарату, наукових недоброзичливців, діяльність могутнього
тандема Івана Франка та Михаила. Грушевського дає надзвичайно плідні
результати. Виходить ряд літературних та публіцистичних часописів, постій-
ними авторами яких стають Леся Українка, Михаиле Коцюбинський, Іван Нечуй-
Левицький, Ольга Кобилянська... 1898 року нарешті з'являється перший том
фундаментальної «Істори України-Руси», невдовзі виходить друком том другий,
1900 року — третій...
Але царські власті не дозволили розповсюджувати ці томи ні на
Слобідській, ні на Наддніпрянській Україні. Загадковими залишалися
досягнення української історичної науки и для Європи. Великим кроком на
шляху подолання цього незнання стало запрошення М. Грушевського до Парижа,
де він прочитав курс лекцій з історії України в російській вільній школі. З
метою розширення наукових контактів вчений відвідує Лондон, Лейпціг,
Берлін, де знаходить однодумців серед відомих вчених-істориків.
Революція 1905 року в Росії і певна відлига в національній політиці, що
наступила згодом, покликали М. Грушевського на дорогу його серцю
Наддніпрянщину. Після відвідання Харкова, Києва, Одеси, Санкт-Петербурга
він схиляється до повернення в Київ, де проишли його студентські та
ад'юнктські роки. Тут мешкала і його сестра Ганна Сергіївна. Алє и після
переїзду на береги Дніпра вчений зберігає якнайтісніші зв'язки зі Львовом.
На чолі Центральної ради
Початок першої світової війни захопив родину Грушевських у Карпатах. Шлях
додому виявився складним і небезпечним: через Відень, де були давні знайомі
и друзі. Вони допомогли родині перебратися в Італію, яка на той час ще не
знала, на чиєму боці вона воюватиме. Звідти через Румунію повернулися
додому, в Київ. Та місцева влада зустріла історика холодно, і недовірою. На
підставі наклепницькогозвинувачення в «симпатіях до Австрії» його було
заарештовано і посаджено в Лук'янівську в'язницю. Щоправда, під тиском
масових протестів у Києві, Петрограді і навіть в Нью-Йорку власті зрештою
звільняють видатного вченого, але депортують разом з родиною до Симбірська.
Невдовзі Грушевським дозволяють переселитися до Казані. До 1916 року
