Інформація і дезінформація в просторі засобів масової інформації

У розвитку системи ЗМІ у наш час відбуваються карколомні зміни. Взяти, .для прикладу, ту ж рекламу. Реклама сьогодні — складова частина маркетингу, що має за мету збути вироблену і заплановану для виробництва продукцію. І водночас сучасна реклама (як складова частина ЗМІ) широко використовується у передви­борних і інших політичних кампаніях, у справі поширення гума­нітарних і соціальних цінностей. У ліберальних системах влада лідера узаконюється його красномовністю, здатність його до кому­нікації за допомогою ЗМІ стає неодмінною умовою процвітання у політиці. Громадська думка і реклама мають більше значення у формуванні іміджу політичного діяча, ніж зміст його програми. Можна сказати, що ми, як і Захід, вступаємо в епоху «політики надсучасної технології».

Хоча б побіжно розглянемо, які ж це нові технічні засоби? Що таке надсучасна технологія? Нові технічні засоби не такі вже й нові, їх розвиток почався із спільного використання ЕОМ і засобів дальнього зв'язку. Вони нині використовуються засобами масової інформації у політичних кампаніях надто широко. Час від часу з'являються справжні новинки, на зразок відеокасети, яку мож­на подивитись вдома. Але, що стосується, однак, їх більшої частини, то ці технічні засоби (мікроінформатика, кабельне телебачення, супутниковий зв'язок, лазерна преса тощо) з'явилися у попередньому десятиріччі і тепер знаходять нові сфери застосування. Коротко зупинимось на них:

1. Кабельне телебачення. Хоча воно використовується в основ­ному для передачі розважальних програм, однак має суспільно-політичний характер.

2. Відеомагнітофони. Різке зростання продажу відеомагнітофонів почалося у 1983 р. Останнім часом цей різновид відеотехніки все більше використовується для різноманітної реклами.

3. Телеконференції (телемости, телепереклички тощо). Зобра­ження й звук використовуються для того, щоб встановити зв'язок між двома точками на Землі.

4. Електронна пошта. Мова йде про послання, що передаються завдяки електроніці та ЕОМ, які зберігають її доти, поки їх адресати не ознайомляться з ними.

5. Електронні банки даних. У них зберігаються короткі анотації, статути, судові справи, термінові послання, офіційні та інші відомості, які доступні абонентам за допомогою електронних засобів. Ці бан­ки фігурують на ринку вже давно у галузі Юридичних і технічних даних, але їх все частіше використовують у політичних цілях.

6. Банки політичних даних. На місцях, скажімо, списки виборців все частіше оновлюються за допомогою ЕОМ. Виходячи з цього, кандидати можуть створювати власні картотеки даних про вибор­ців.

7. Лазерна преса. Вона має дуже високу швидкість роботи і за допомогою її можна друкувати індивідуальні звернення із швид­кістю фотокопіювального пристрою.

8. Персональні комп'ютери. Персональні комп'ютери та їх про­грамне забезпечення були у центрі багатьох дискусій про викорис­тання нових технологій у політичних кампаніях.

9. Відеогазети. Мініатюризація відеотехніки і створення порта­тивних передавачів дають можливість випускати щоденні «телега­зети».

Які ж характерні зрушення у всій системі ЗМІ відбулись остан­нім часом у світовому контексті?

Насамперед, подальший розвиток на Заході одержав процес монополізації і концентрації преси. Одночасно ще більше зросла роль реклами як джерела доходів. Так звана « незалежна преса», що не контролюється видавничими корпораціями, продовжує скорочува­тися.

Що стосується радіомовлення, то спочатку у Західній Європі, а потім і у нас почало активно розвиватися приватне радіомовлення, а разом з ним зростає вплив комерційних інтересів на програмну політику радіостанцій.

У телевізійному мовленні спостерігається така тенденція, як по­ширення мікрохвильового телебачення, розрахованого на роботу в умовах приміських зон.

У життя людства, випередивши за темпами свого розвитку не тільки радіо, але й телебачення, стрімголов увірвалося відео. [4;75]За прогнозами, до кінця століття у високорозвинених країнах практич­но кожна сім'я матиме власну відеосистему.

Характерною прикметою процесу інформації є з'ява найрізно­манітніших інформаційно-комунікаційних служб. Одна з них — відеотекс (Інколи термін «відеотеко» замінюють термі­ном «відеотекст»). Відеотекс почався як експерименталь­на служба, яка давала можливість своїм клієнтам вступати у взає­мозв'язок з базами даних за допомогою спеціальних терміналів.

Звернімо увагу на одну важливу тенденцію системи сучасних ЗМІ: «вибух комунікації» немов поділив її кадровий потенціал принаймні на дві групи:

1. Працівники власне ЗМІ. За своїм способом мислення, харак­тером роботи вони наближаються до художників та інших творчих працівників. Людському фактору надається велике значення. Техніка має для них лише статус знаряддя. Вони віддані гума­ністичній традиції. Ідеалом для себе вони вважають діяльність, повністю вільну від політичної влади, а основним покликанням — не формувати свідомість, а говорити правду.

2. Спеціалісти в галузі телекомунікацій, відеотексів, відео, обчис­лювальної техніки тощо. Інформація, повідомлення сприймаються ними з наукової точки зору у таких символах, як термін, сигнал, шуми. Культура обчислювальників основана на традиціях, що йдуть від Декарта і Лейбніца до Вітгенштейна і Тьюрінга, вона позначена пошуками раціональної істини, логічного доказу і дедукції, а також універсальної мови. У цьому смислі інформатика пильно вивчає процеси інтелектуальної творчості, тяжіє до створення штучного розуму. Рівень соціальної залученості обчислювальників значно нижчий, ніж рівень їх колег із ЗМІ і телекомунікацій, вони більше схильні до політичного нейтралізму. Це не заважає, однак, інфор­мації займати певне місце у соціальному просторі і навіть, як інколи стверджують, бути рушієм істинної «революції» або центром нової «технічної культури».[5;21]

Отже, засоби масової інформації організаційно відособлені, але в той же час зв'язані між собою специфічним чином. Цей органічний взаємозв'язок обумовлений двояко: по-перше, їх єдиними суспіль­ними функціями, а, по-друге, спільністю об'єкта-аудиторії, на яку спрямований їх вплив. Саме ці характеристики необхідні для виз­нання преси, радіо і телебачення цілісною системою. Іншими її важливими ознаками є інтегральні властивості і динамічний харак­тер взаємовідносин між складовими частинами.

Потік соціальної інформації, що передається різними каналами ЗМІ, необхідно розглядати як цілісне утворення. Кожну конкретну газету, програму радіо і телебачення слід розглядати у взаємозв'яз­ку синхронного впливу на аудиторію, оскільки вони є елементами цієї системи.

Функціональна спільність, зв'язки з аудиторією, по відношенню до якої засоби масової інформації в міру їх консолідації все більше виступають як одне ціле, приводять до формування системних, інтегральних якостей.

Система в цілому характеризується такими властивостями, як тематична універсальність, актуальність, оперативність, аналітичність, емоціональність, безперервність, наступність і систематичність при передачі соціальної інформації. Причому кожна з цих інтегральних властивостей відрізняється від властивостей преси, радіомовлення і телебачення, взятих окремо, і тим більше від їх властивостей у різні періоди їх розвитку (наприклад, преси ХІХст., радіо 20-х рр., телеба­чення 50-х рр.).

Виникнення радіомовлення і документального кіно, власне кажу­чи, і сповістило про зародження самої системи засобів масової інформації.

Що стосується кінодокументалістики, то вона стала невід'ємною частиною аудіовізуальних засобів масової інформації і розвивалась разом з ними. І хроніка, і документальне, і науково-популярне кіно вдосконалюють форми свого співробітництва з телебаченням, посту­пово стираючи, так би мовити, відомчі бар'єри.[5;30]

Екскурс в історію кінематографа переконує, що з перших днів свого народження він, насамперед, ставав засобом масової інфор­мації, своєрідним історіографічним джерелом, бо відображав життя таким, яким воно насправді було, тобто протокольне і документаль­но точним. Про це переконливо свідчать перші фільми братів Люм'єр («Вихід робітників з фабрики», «Прибуття поїзду»), видові серії, зняті в Росії французькою фірмою «Пате» («Рибалка в Астрахані», «Повінь у Москві 1908 року», «Донські козаки»), роботи кінохронікерів того часу.

У житті суспільства документальному кіно з самого початку його виникнення відводилась та ж роль, що й пресі.

Справді, радіо потрібен був певний час, щоб воно перетворилося з технічного устрою для передачі звукових сигналів на далекі відстані в могутній засіб впливу на мільйони людей, набуло своїх системних властивостей і функцій.

Спочатку радіо тільки озвучувало матеріали преси, потім від­крило свої власні виражальні особливості і жанри.

Аналогічний шлях у своєму розвитку пройшло і телебачення, але воно спиралось вже на досвід не тільки преси і кіно, але й радіо. А з появою нових технічних засобів, таких як кабельне телебачення і супутниковий зв'язок, стихійним виникненням приватних телестанцій почали говорити про «телебачення без кордо­нів» і навіть про «телешовінізм».

І знову новими гранями обернувся процес взаємопроникнення, скажімо, того ж телебачення і кіно, щоправда, вже на значно вищому рівні. Так, останнім часом, особливо в Америці і Японії, бурхливо почало розвиватися телебачення високого вирішення (ТВВ) — но­вої технології, яка дозволяє на екранах телевізорів у кожній сім'ї забезпечити таке ж чітке зображення, як і на кіноекранах. Одна з привабливих сторін ТВВ заключається у тому, що якість його зобра­ження настільки висока, що кінематографічна промисловість може зацікавитися можливістю його використання при зйомках фільмів. [5;47]Це буде означати, що програми як для кінематографа, так і для телебачення можна буде знімати одним і тим же обладнанням, відпаде необхідність займатися справою, що забирає багато часу — перетворенням програм, які були призначені для іншого засобу масової інформації.

До речі, розвиток аудіовізуальних комунікацій, в тому числі й на Україні, дуже гостро поставив проблему телерадіоосвіти. Вирішен­ня питань телерадіоосвіти може бути продуктивним лише у зв'язку з оцінкою сучасного стану і прогнозуванням майбутнього телеба­чення і радіомовлення в Україні. Сьогодні підготовка кадрів для телерадіомовлення розпорошена по різних закладах, і ні кількісно, ні якісно не забезпечує вкрай зрослих на сучасному етапі кадрових потреб не лише новостворених комерційних, але й державних структур, що породжує нездорову конкуренцію між ними і спонукає їх самотужки вирішувати цю проблему, часто « кустарними», диле­тантськими методами, а також відсутній єдиний інформаційно-координуючий центр, який би визначав номенклатуру спеціальностей, потребу в них, програмний рівень підготовки. [5;69]Внаслідок цього досі повністю відсутня фахова підготовка спеціалістів з багатьох вкрай необхідних для розвитку сучасного телебачення і радіомовлення професій, наприклад, відеомонтажерів, фахівців з електронних ефектів та комп'ютерної графіки, телерепортерів-журналістів, операторів та режисерів в одній особі та багатьох інших. Навіть телевізійна журналістика сприймається як монопрофесія, а це ж складний конгломерат різноманітних спеціальностей та спеціалі­зацій: редактори, сценаристи, репортери, коментатори, ведучі, інтер­в'юери, — кожна з яких потребує спеціальної фахової підготовки. Ніхто не готує і фахівців середньої ланки —монтажниць, адмініс­траторів, асистентів звукорежисерів та ін. Існує ще багато інших невирішених, але принципових питань щодо телерадіоосвіти, від якої врешті залежить сучасне і майбутнє аудіовізуальних комунікацій в Україні.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать