Попереднє розслідування
ЗМІСТ.
1. Вступ.
2. Дізнання, його загальні принципи.
3. Попереднє слідство.
1. Слідчі дії.
4. Пред`явлення обвинувачення і допит обвинуваченого.
5. Зупинення попереднього слідства.
6. Закінчення попереднього слідства.
7. Обвинувальний висновок.
8. Висновок.
1. Вступ. Необхідною умовою реалізації конституційного принципу законності (п.1 ч.3 ст. 129 Конституції України) в кримінальному судочинстві і здійснення поставлених перед ним завдань є правильне встановлення фактичних обставин справи з метою досягнення об`єктивної істини. Попереднє розслідування являє собою процесуальну діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури щодо виявлення, закріплення й оцінки доказів з метою розкриття злочинів і викриття осіб, що їх заподіяли, тобто воно й покликано практично здійснювати зазначений принцип. Це - друга стадія українського кримінального процесу, яка слідує за порушенням кримінальної справи та передує виданню обвинуваченого до суду або закриттю справи. Необхідність існування цієї стадії у кримінальному процесі на відміну від процесу цивільного зумовлена ступенем суспільної небезпеки діянь, що переслідуються у кримінальному порядку та необхідністю практично гарантувати додержання вимог законності та принципів Конституції і кримінального закону.
Кримінально-процесуальний закон встановлює дві форми попереднього розслідування: дізнання й попереднє слідство.
2. Дізнання, його загальні принципи.
Закон розрізняє поняття і компетенцію органа дізнання й особи, що робить дізнання.
Орган дізнання представляє його керівник, що вправі робити дізнання по будь-якій справі, віднесеноої до компетенції дізнання, і здійснювати окремі слідчі дії. Орган дізнання в особі його начальника керує дізнанням, призначає осіб для ведення дізнання і несе повну відповідальність за якість розслідування. Особа, що проводить дізнання, - це посадова особа, уповноважена органом дізнання на виробництво дізнання. Будучи самостійним суб'єктом процесу, вона старанно досліджує всі обставини справи і, як і слідчий, оцінює доказу по своєму внутрішньому переконанню, керуючись законом і правосвідомістю.
Особа, що робить дізнання, відповідає за законність і обгрунтованість своїх дій. Проте її процесуальна самостійність більш обмежена, чим слідчого. Це виявляється у взаємовідносинах і з керівником органа дізнання, і з прокурором. Якщо слідчий усі рішення приймає самостійно, крім випадків, коли потрібна санкція прокурора або рішення суду, то особа, що робить дізнання, багато рішень приймає за згодою начальника органа дізнання або по його дорученню. Найбільше важливі дії і рішення відбуваються і приймаються органом дізнання. Тільки орган дізнання вправі порушити кримінальну справу або відмовити в її порушенні, затримати особу, підозрювана у вчиненні злочини , призупинити або припинити виробництво в справі. У коло його обов'язків входить виявлення причин і умов учинення злочинів і прийняття необхідних мір до їхнього усунення. Практично це означає, що дані рішення приймаються від імені начальника органа дізнання або їм затверджуються.
Дізнанням називається попереднє розслідування справ, яке провадиться правомочними на те органами дізнання (ст. 101 КПК):
- міліцією;
- податковою поліцією;
- органами безпеки;
- командирами військових частин, з`єднань, начальниками військових установ;
- митними органами;
- начальниками ВТУ, слідчих ізоляторів та ЛТП;
- органами державного пожежного нагляду;
- органами прикордонної охорони;
- капітанами морських суден, що перебувають у далекому плаванні;
З цього переліку органів дізнання очевидно, що дізнання здійснюється різноманітними органами і пов'язано з основними функціями цього органа.
Капітани морських судів, командири військових частин, з`єднань, начальники військових установ виконують діяльність по дізнанню епізодично, у зв'язку з виниклою необхідністю.
На органи дізнання покладається обов`язок прийняття необхідних оперативно-пошукових і інших передбачених угловно-процессуальным законом мір, необхідних для попередження і припинення злочинів. Встановлюючи обов'язок органа дізнання, закон мав на увазі насамперед міліцію як постійно чинний орган дізнання.
Міліція займається оперативно-пошуковою діяльністю і здійснює процесуальне розслідування по більшості кримінальних справ у формі дізнання.
Оперативно-пошукова діяльність, маючи важливе значення для успішного здійснення кримінально-процесуальної діяльності, у поняття дізнання як процесуальної діяльності не входить.
За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і проводить слідчі дії до встановлення особи яка його вчинила, а після її встановлення у строк не більше 10 днів складає постанову про передачу справи слідчому, яка подається прокурору для затвердження.
У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у строк до десяти днів з моменту порушення справи.
Якщо у справі про тяжкий злочин не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.
Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.
Якщо у справі про злочин, що не є тяжким , особу яка його вчинила, не встановлено, дізнання зупиняється (ч. І ст. 108 КПК).
За наявності обставин, що виключають провадження в кримінальній справі, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві (ст. 109 КПК).
Таким чином, під дізнанням у кримінальному процесі слід розуміти види попереднього розслідування, що провадяться уповноваженими на те законом посадовими особами й органами і що складаються: у вчиненні невідкладних слідчих дій по встановленню і закріпленню слідів злочину, у виконанні доручень і вказівок слідчого про виробництво слідчих дій по справах, по яких проводиться попереднє слідство; у повному розслідуванні по справах, по яких попереднє слідство не обов'язково.
3. Попереднє слідство. Попереднє слідство — основна форма розслідування
злочинів, яка застосовується в більшості кримінальних справ ( ст. 111, 112
КПК). Воно повинно бути закінчене протягом двох місяців. У цей строк
входить час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з
обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для
розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру
або до закриття чи зупинення провадження у справі.
Строк попереднього слідства може бути продовжено районним, міським та
прирівняним до них прокурором до трьох місяців, прокурором Автономної
Республіки Крим, області, міста Києва,
Севастополя і прирівняним до них прокурором або їхніми заступниками – до шесті місяців. Надалі продовжувати строк попереднього слідства можуть лише Генеральний прокурор України або його заступники.
Якщо справа повернута судом для провадження додаткового слідства, його строк встановлюється в межах одного місяця. Подальше подовження строку слідства в цих справах здійснюється на загальних підставах.
3.1. Слідчі дії. До слідчих дій, які провадяться органами розслідування в українському кримінальному процесі належать: допит свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, експертів; очна ставка; пред`явлення для впізнання; обшук; виїмка; огляд; ексгумація трупа; освідування; відтворення обстановки та обставин події; провадження експертизи; накладення арешту на майно, поштово-телеграфну кореспонденцію.
Основним способом одержання інформації, зафіксованої в пам`яті людей, є
допит потерпілих, свідків, підозрюваних та обвинувачених. Інформація
отримана таким чином є для слідчого вкрай необхідною. Вона допомагає йому
вибрати правильний напрям роботи, перевірити отриману процесуальну
інформацію, більш повно і всебічно досліджувати матеріали справи.
Допит свідка й потерпілого. Допит свідка — слідча дія, яка найчастіше
застосовується органами розслідування. Свідка можна допитувати про факти,
які стосуються даної справи, а також про особу підозрюваного чи
обвинуваченого, потерпілого. Свідок має право відповідно до положень
Конституції України відмовитися давати показання відносно близьких родичів,
коло яких визначається законом.
Свідок викликається до слідчого повісткою, яка вручається під розписку свідкові, а в разі його тимчасової відсутності — кому-небудь з дорослих членів його сім`ї, домоуправлінню, сільській або селищній Раді народних депутатів чи адміністрації за місцем його роботи. Свідок може бути викликаний також телеграмою або телефонограмою.
Свідок допитується в місті провадження попереднього слідства, а в разі необхідності — в місці його перебування. Він допитується окремо і за відсутності інших свідків. При цьому слідчий вживає заходів, щоб свідки, викликані в одній справі не змогли спілкуватися між собою до закінчення допиту.
Перед допитом слідчий встановлює особу свідка, повідомляє його, в якій
справі він викликаний, і попереджає його про кримінальну відповідальність
за відмову дати показання і за дачу завідомо неправдивих показань (ст. 178,
179 КК). Потім він з`ясовує стосунки між свідком і підозрюваним чи
обвинувачуваним, потерпілим і починає допит.
Допит свідка практично ділиться на дві частини. Перша з них являє собою вільну розповідь свідка про відомі йому обставини справи, друга складається із запитань слідчого й відповідей на них.
Допит свідка оформляється протоколом, у якому вказуються: прізвище,
ім'я та по батькові свідка, його вік, громадянство, національність, освіта,
місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості
про його стосунки з підозрюваним, обвинуваченим і потерпілим. У протоколі
зазначається, що свідкові роз`яснено його обов`язки і відповідальність за
відмову давати показання і за дачу завідомо неправдивих показань.
Показання свідка та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в
перший особі й по можливості дослівно. Свідкові, коли він про це просить,
може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності
слідчого, про що зазначається в протоколі. Після закінчення допиту слідчий
пред`являє свідкові протокол для прочитання. На прохання свідка протокол
може бути йому прочитаний слідчим. Свідок і особи, які були присутні при
допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправок до протоколу.
Свідок підписує кожну сторінку протоколу (ст. 170 КПК).
Допит потерпілого ведеться за тими ж правилами, що й допит свідка. КПК
України встановлює лише одну особливість: потерпілого попереджають лише про
відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, тобто давати
показання – це право, а не обов`язок потерпілого і відповідно до цього
права він може відмовитися від дачі показань.
