Таким чином, закон визначає два види необережної вини: а) злочинна самовпевненість; б) злочинна недбалість.
Вони відрізняються як за інтелектуальною, так і за вольовою ознакою
5. Злочинна самовпевненість характеризує-ться тим, що особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків (інтелектуальний момент) і легковажно розраховує їх відвернути (вольовий момент).
Передбачення особою суспільно небезпечних наслідків своїх діянь зближує самовпевненість з умислом. Але, на відміну від умислу, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачає неминучість настання наслідків, при злочинній самовпевненості йдеться лише про передбачення особою можливості настання наслідків. Адже тільки при цій умові може бути і легковажний розрахунок у даному конкретному випадку відвернути наслідки, при цих умовах особа не допускає думки, що вони можуть мати місце.
При злочинній самовпевненості особа передбачає дві протилежні можливості: завдання суспільно небезпечних наслідків і можливість їх відвернення, при цьому недооцінює першу можливість за рахунок переоцінки другої. Безпідставний, неправомірний ризик при злочинній самовпевненості саме й виражається в переоцінці можливості відвернення прикрих наслідків.
Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості - передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків - наближає її до побічного наміру і водночас відрізняє від злочинної недбалості.
6. Злочинна самовпевненість відрізняється від побічного умислу
вольовою ознакою: при побічному умислі особа свідомо допускає настання
суспільно небезпечних наслідків. Вона байдуже становиться до їх настання.
При злочинній самовпевненості особа діє легковажно. Вона й не гадає про
реальне настання наслідків, сподіваючись їх відвернути чи своїми силами, чи
іншими заходами.
7. Злочинна недбалість характеризується тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, хоча могла і повинна була б їх передбачати. Тобто вона характеризується трьома ознаками:
1) передбаченням особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків від своїх діянь;
2) обов"язком особи передбачати такі наслідки;
3) наявністю в особи можливості їх передбачати і відвернути.
При аналізі цього виду необережної вини не робиться поділу на інтелектуальний і вольовий моменти. Адже особа не усвідомлює суспільної небезпеки свого діяння. Її вчинки можуть бути небезпечними тільки тоді, коли особа проявить недбалість, неуважність, необачність. Особа непередбачає навіть можливості настання шкідливих наслідків. Вони могли б не настали, якби була проявлена певна увага, обачність, сумлінність. Тобто відсутній інтелектуальний момент.
Обов"язок передбачити шкідливі наслідки - об"єктивний критерій, а можливість їх передбачення - суб"єктивний критерій злочинної недбалості.
Кримінальна відповідальність за злочинну недбалість настає тоді, коли встановлено, що особа за даних конкретних умов не тільки повинна була, а й мала реальну можливість передбачити шкідливі наслідки свого діяння, тобто є обидва критерії. Закон покладає обов"язок передбачати суспільно небезпечні наслідки свого діяння тільки на тих, хто може їх передбачити.
8. Злочинну недбалість треба відрізняти від випадку казусу, який виключає кримінальну відповідальність за скоєння особою діяння. Про казус може йтися тоді, коли діяння особи привели до шкідливих наслідків, але ця особа не передбачала і в силу конкретних умов в даній ситуації не повинна була чи не могла передбачати, що вони настануть. А коли особа не мала реальної можливості передбачати насталі наслідки, то вони є невинно завданими, казусом. Як відомо, кримінальна відповідальність за невинно завдану шкоду виключається.
ІV. Складна форма вини.
1. При визначенні в законі умислу (ст.8 КК) і необережності (ст.9 КК) вказується на психічне відношення винного до діяння і суспільно небезпечних наслідків.
При скоєнні діянь, описаних у законі у вигляді матеріальних складів злочинів, найчастіше суб"єктивна сторона злочину характеризується єдиною формою вини і щодо діянь, і щодо насталих наслідків. Але закон не виключає того, що відношення особи до злочинного діяння може виражатися в одній формі вини, а до наслідків - в іншій. Деякі склади злочинів сформульовані так, що особа коїть діяння навмисно, а до наслідків, які настануть, ставиться необережно. Це ї є склади злочинів зі складною (змішаною) формою вини.
Винне відношення особи до завдання тяжкого тілесного ушкодження виражається у формі умислу, адо настання смерті потерпілого - тільки у формі необережності. Особа навмисно завдає тяжке ушкодження, при цьому вона передбачає можливість настання смерті, але легковажно розраховує її відвернути, або не передбачає можливість настання смерті, але за обставинами справи повинна і могла це передбачити.
2. До злочинів зі складною формою вини можна зарахувати злочини, визнані у ст.68, 77, 89, ч.3, ст.109, ч.3, 135, 215, 218-219 КК.
V. Мотив і ціль (мета) скоєння злочину.
1. Як зазначалося, за своїм психологічним змістом вина включає інтелектуальний і вольовий моменти. Різне співвідношення цих моментів при скоєнні злочинного діяння дає підставу розрізняти намір і його види, необережність, і її види.
Діяльність людини завжди пов"язана з певним емоційним ставленням до
своїх вчинків, до навколишності. Це емоційне ставлення виражається у формі
почуття задоволення, радості, гніву, страху, злості, помсти і т.п. Емоційну
сторону треба враховувати і при розгляді суспільно небезпечних діянь.
Емоційні моменти самі по собі не є складовими частинами тієї чи іншої вини,
але вони інколи можуть на неї впливати. Чітке з"ясування, під впливом яких
почуттєвих мотивів особа скоїла той чи інший злочин, допомагає глибше
зрозуміти характер і зміст вини особи у конкретному злочині.
2. Мотив злочину - це те внутрішнє спонукання, в силу якого коїться злочин. Мотив - це джерело дії, поведінки в цілому. У цій якості мотив завжди передує скоєнню діяння,він зумовлений певними обставинами і суб"єктивними якостями особи і відіграє неабияку роль при характеристиці та оцінці особи, що скоїла злочин, її психічного стану в момент скоєння злочину. Мотив злочину характеризує не тільки особу, а й ступінь суспільної небезпеки скоєного діяння.
3. Мотив введений до складу деяких злочинів як необхідний елемент самого складу злочину, чи як пом"якшуюча або обтяжуюча обставина. Мотив є необхідним елементом суб"єктивної сторони складц злочину в тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції кримінального закону як ознака даного злочину.
Коли мотив передбачений законом як обов"язкова ознака конкретного злочину, то це означає, що вказані в ньому діяння визначаються злочинними тільки в тому разі, коли вони скоєні саме з цих мотивів, а не з якихось інших. Якщо ж млтив не є обов"язковою ознакою злочину, то він не впливає на кваліфікацію.
4. При розслідуванні і розгляді справи в суді необхідно ретельно з"ясовувати, з яких мотивів скоєно злочин. Згідно із ст.64 КПК, мотив скоєння злочину є однією з обставин, які підлягають доказуванню по кримінальній справі.
5. Мета, або ціль, злочину - це те, до чого прагне особа, яка коїть
злочин. Мета близько стикається з мотивом але це не рівнозначні поняття.
Так, мотивом злочинів, визначених у ст.81-861 КК, є користь, а метою -
бажання протиправно вилучити майно з державних чи колективних фондів і
звернути собі, або іншим на вигоду.
6.Встановлення мотиву та мети злочину має принципово важливе практичне
значення. При розслідуванні злочину, розгляді кримінальної справи в суді
необхідно ретельно з"ясовувати мотиви, мету скоєння злочину (ст.223, 334
КПК України). Згідно зі ст.64 КПК України, мотив злочину є обставиною, яка
підлягає доказуванню у кримінальній справі.
VI. Помилка і її вплив на кримінальну відповідальність.
1. У деяких випадках особа в силу певних обставин неправильно оцінює свою поведінку, скоєне нею злочинне діяння, насталі шкідливі наслідки.
У кримінальному праві помилкою вважається неправильне уявлення особи
про юридичні чи фактичні властивості скоєного нею діяння та його наслідки.
Помилкове уявлення особи може в деяких випадках за певних умов впливати на
форму вини, а тим самим і на вирішення питання про кримінальну
відповідальність особи, яка допустила помилку.
Розрізняють юридичну і фактичну помилку.
2. Юридична помилка - це неправильне уявлення особи про юридичні властивості і правові наслідки діяння, яке вона коїть. Юридична помилка особи полягає у помилковому уявленні про те, злочинні чи незлочинні скоєні нею діяння, а також відносно характеру покарання, яке призначається за скоєний злочин.
Юридична помилка може також заключатися в помилковому уявленні особи про правомірність скоєного діяння, в той час як насправді воно визначається злочинним.
3. Фактична помилка - це помилкове уявлення особи про фактичний характер чи фактичні наслідки своїх дій. Таке помилкове уявлення може стосуватися до об"єкта посягання, коли особа направляє свої дії проти одного об"єкта, помилково маючи його за інший.
4. Для кримінальної відповідальності немає значення помилка в предметі. Якщо злочинець хотів викрасти майно свого сусіда, а вкрав майно, яке належить сусідовому родичеві, то це не має значення для кваліфікації. В обох випадках йдеться про крадіжку особистої власності.
5. Не впливає на відповідальність і так назване відхилення дії, коли особа стріляє в одну людину, а попадає в іншу. Відповідальність настає і за замах на навмисне вбивство, і за необережне вбивство.
6. Помилкове уявлення особи про наявність в її діях ознак об"Єктивної сторони складу злочину, яких насправді немає, не впливає на форму вини.
7. До різновиду помилок у характері дії належить і помилка в засобах скоєння злочину. Це ті випадки, коли особа для досягнення злочинного результату помилково використовує такі засоби, які за своїми об"єктивними властивостями не здатні забезпечити настання бажаного особою результату. В цих випадках має місце використання непридатних засобів.
Помилка у використаннях може істотно змінити характер скоєного діяння, зокрема в тих випадках, коли особа, не маючи наміру скоїти злочин, помилково використовує такий засіб, який призводить до настання суспільно небезпечного наслідку.
8. Помилка може торкатися кваліфікуючих ознак. Особа вважає, що краде майно у великих розмірах, а насправді розмір незначний. У цьому випадку скоєне розцінюється як замах на розкрадання у великих розмірах.
9. Мають місце і помилки, пов"язані з причинним зв"язком. Особа дає потерпілому отруєне яблуко, сподіваючись, що той від нього помре. Насправді ж потерпілий подавився першим же шматком яблука, воно йому попало в дихальні шляхи, і смерть настала від асфіксії. В цьому випадку відповідальність настає за замах на вбивство шляхом отруєння, оскільки немає причинного зв"язку між діями особи і злочинним результатом.
Страницы: 1, 2
