Україна не могла уникнути інфляції витрат, яка, правда, сама себе усуває.
На перших порах майже не існувало проблеми інфляційних очікувань домогосподарств. Але знецінення заощаджень населення дуже швидко навчило громадян України пристосовуватися до умов інфляції. Нова економічна поведінка їх проявлялася у прагненні якомога швидше звільнитися від готівки на користь інших активів, що не втрачали своєї реальної вартості.
Недовіра резидентів до власної грошової одиниці та розквіт спекуляції,
відсутність чи недосконалість спеціального законодавства стимулювали
"доларизацію" економіки. Сильніші іноземні валюти витісняли внутрішню,
перебираючи на себе основні функції грошей. Надмірний попит на іноземну
валюту вів до стрімкого знецінення українських грошей, що посилювало
інфляційні процеси. Здешевлення національної валюти теоретично є добрим
стимулом для внутрішнього експортера. І справді, обсяги легального та
нелегального експорту швидко зростали. Це призвело у 1992—1994 рр.
буквально до розпродажу національного багатства. В умовах фінансової
нестабільності не повернулася в Україну також більшість заробленої за
кордоном іноземної валюти.
Інфляційні очікування існували й у промислових підприємств. Щоб не зазнати збитків, останні "закладали" майбутню інфляцію у поточні ціни продукції. Такий метод самозахисту тільки посилював інфляційні процеси, які набували руйнівних масштабів.
Ситуація, що склалася, потребувала від уряду кардинальних дій для
стабілізації сфери цін. Найголовніші з них — це стримуюча фіскальна і
монетарна політика, які, однак, у 1992—1994 рр. використовувалися
незадовільно. Фіскальна політика уряду у 1992—1994 рр. була вкрай
непослідовною. Разом із лібералізацією цін у 1992 р. держава вдалася до
стимулюючої фіскальної політики. Про це свідчить рекордний за роки реформ
дефіцит бюджету - 27,1% від його видаткової частини, або 12,2% від ВВП.
Така економічна стратегія, безперечно, була помилковою, бо лише підсилила
інфляцію, яка вже у 1991 р. становила майже 300%. До кінця 1992 р. індекс
споживчих цін уже досягнув 2100%. У 1993 р. уряд знизив дефіцит бюджету
майже у 2 рази і довів його до 6,5% ВВП (14,0% до поточних бюджетних
видатків). Проте ситуація в сфері цін значно погіршилася. Рівень інфляції у
1993 р. становив 10255%. Очевидно, далися взнаки "огріхи" фіскальної
політики попереднього року, а також зростання імпортних цін на енергоносії
з одночасною катастрофічною девальвацією українського карбованця [16].
У 1994 р. уряд знову вдався до стимулюючої фіскальної політики.
Дефіцитність бюджету тепер зросла майже вдвічі і становила 10,5% (дефіцит у
% до ВВП). Однак цей рік став роком зниження темпів інфляції в Україні. На
перший погляд, у 1994 р. виникла парадоксальна ситуація. При подвоєнні
дефіцитності бюджету інфляція зменшилася приблизно у 20 разів. Таких
успіхів було досягнуто коштом призупинення ринкових реформ. Посилилося
втручання держави в економіку країни. Так, частка видатків із бюджету на
фінансування народного господарства знову збільшилася з 24,3% у 1993 р. до
33,2% у 1994 р. [16].
Також важливою для інфляційних очікувань є політика валютного курсу. З середини 1995 року в результаті посилення бюджетної та грошово-кредитної політики стало можливим ввести валютний коридор, який в той період зіграв позитивну роль та дозволив обмежити інфляційні очікування. В середині 1996 року відбулось послаблення бюджетної політики, і в 1996-1997 роках та на протязі семи місяців 1998 року населеннями підтримувався стійкий стереотип реальних грошових витрат на особисте споживання. Але, незважаючи на низький рівень інфляції в першій половині року, інфляційні очікування на 2 півріччя погіршились через фактори інституціонального характеру. Такими факторами були підвищення мита, відміни пільг для ряду товарів по ПДВ, введення додаткових податків. І починаючи з середини 1998 року домінуючим фактором, що визначає темпи інфляції, став курс обмінний курс гривні, що в великій мірі залежить від інфляційних очікувань. Середньомісячний приріст споживацьких цін в цей час складав від 4 до 25% (для порівняння – за рік до цього такий приріст складав 0,9%) [16].
Таким чином, можна зробити висновок, що інфляційні очікування в
Україні останнім часом погіршились. До цього спричинились і падіння гривні,
і дефіцит на ринку енергоносіїв, зокрема палива. Населення, очікуючи нового
витка інфляції, створює небезпечні інфляційні очікування. Для підприємств
результати їх інфляційних очікувань можна було бачити при подорожчанні
палива.
3 Напрямки стабілізації інфляційних очікувань
Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції примушують шукати шляхи її регулювання. Так як одним з найбільших чинників інфляції є інфляційні очікування, слід шукати шляхи їх регулювання та поступового зменшення. Все це примушує уряди різних країн проводити певну економічну політику. Антиінфляційна політика налічує велику кількість найрізноманітніших грошово-кредитних, бюджетних заходів, податкових заходів, програм стабілізації та дій за регулюванням та розподіленням прибутків.
Для того, щоб регулювати інфляційні очікування, перш за все потрібно правильно оцінити ці інфляційні очікування. Тому що вжиття заходів до інфляційних очікувань без реальної їх оцінки може призвести до повного краху економіки. Методи оцінки інфляційних очікувань вже існують, розроблені урядами інших країн, і можна скористатись їхнім досвідом (так, уряд США розробив програму випуску довгострокових облігацій з метою контролювати адаптивні інфляційні очікування) [13]. Для України необхідно створювати методи оцінки застосовно до теперішньої ситуації.
Наступним кроком після оцінки інфляційних очікувань є їх регулювання.
Це досить складно, тому що доводиться враховувати всі види інфляційниїх
очікувань. При найпростіших розрахунках враховуються лише масові інфляційні
очікування, так як саме вони спричиняють найбільший вплив на інфляційні
процеси.
Існує декілька методів регулювання інфляції, при яких потрібно враховувати інфляційні очікування і які можна застосувати, враховуючи теперішню ситуацію на українському ринку.
В рамках першого методу, що пропонується прихильниками сучасного
кейнсіанства, передбачається активна бюджетна політика – маневрування
державними витратами та податками з метою впливу на платоспроможний попит
(його скорочення). При цьому, в класичному варіанті, не враховуються
інфляційні очікування. Це може призвести до падіння інвестицій і
виробництва (тобто примусово скорочуються інфляційні очікування населення,
але збільшуються інфляційні очікування підприємств). При врахуванні
інфляційних очікувань ефективність даного методу може збільшитись.
Другий підхід рекомендується прихильниками монетаризму. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, що проводиться центральним банком, який не підпорядкований уряду. Він визначає емісію, змінює кількість грошей в обігу та ставки позикового проценту. Тут врахування інфляційних очікувань є дуже важливим, так як реакція на дані заходи населення та підприємств завжди миттєва [12].
З початку 1999 року фінансова система України відчувала зростання негативного впливу ряду зовнішніх та внутрішніх факторів. Основними факторами є:
- податково-бюджетні проблеми, що пов’язані з низьким рівнем збирання податків, збільшеннями заборгованості по заробітній платі та соціальним виплатам;
- зростання взаємних неплатежів;
- загострення ситуацій на світових фінансових ринках (відтікання міжнародного капіталу з країн, що розвиваються);
- наростання негативних очікувань з боку економічних суб’єктів у відношенні здатності уряду виконувати свої фінансові зобов’язання.
В такій ситуації необхідно проводити грошово-кредитну політику, що
дасть змогу призупинити інфляцію і в першу чергу інфляційні очікування.
Необхідно вжити таких заходів:
- стимулювання економічної активності;
- створення умов для зайнятості населення. Метою є вирішення задачі зниження інфляції та інфляційних очікувань без підвищення відкритого та прихованого безробіття. Для стимулювання малого підприємництва можна сформувати законодавчу базу для розвитку кредитних союзів;
- стимулювання зростання організованих заощаджень. Це дозволить збільшити грошову масу, виплачувати зарплату, скоротити неплатежі, здійснювати інвестиції з метою майбутнього розвитку країни. Для цього потрібно завоювати довіру населення, створити високонадійні, гарантовані та зручні кошти збереження в гривнях, ринковими методами забезпечити підвищення схильності населення до організованих заощаджень. Необхідно вжити заходів по відновленню довіри громадян до банківської системи, по забезпеченню довготривалого та стабільного функціонування, прискорення прийняття закону про гарантування вкладів в банках;
- покращення стану платіжного балансу;
- відновлення фінансового ринку;
- відновлення банківської системи;
- вдосконалення платіжної системи.
Необхідно також нормалізувати валютний курс. Це є необхідним для зупинення інфляційних очікувань у зв’язку з курсом долара. Зробити це досить важко. Потрібно регулювати валютний курс та зовнішню торгівлю. Але подібні дії уряду зараз досить непопулярні в широких колах. Дії уряду за останній час примушують його стримувати грошову емісію та роздавати кредити після чергового обурення промисловості.
Для успішного вирішення цих проблем необхідна атмосфера довіри, щоб приватні особи могли в своїх розрахунках виходити з факту реформування та адаптуватись з найменшими втратами. Якщо недовір’я приватного сектору виявиться стійким, то приватні особи збережуть інфляційні очікування та будуть діяти відповідно, і багато результатів реформ буд втрачено. Люди будуть втримуватись від поставок товарів на ринку, вони будуть помилково трактувати цінові сигнали і таке інше. При недостачі довір’я реформа все- таки може бути доведена до кінця – наприклад, до стабілізації цін – але це буде досягнуто більш дорогою ціною.
Висновки
Інфляція є однією з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу. Інфляція негативно впливає на всі сторони життя суспільства. Висока інфляція знищує грошову систему, провокує витікання національного капіталу за кордон, послаблює національну валюту, сприяє її витісненню всередині країни іноземною валютою, підриває можливості фінансування державного бюджету.
Витоки інфляційних явищ є в макроекономічних диспропорціях, що склалися та постійно відновлюються, а також в створеній в адміністративній економіці формі управління, що визначає модель ціноутворення, спосіб прийняття інвестиційних та зовнішньоекономічних рішень. Розділення причин інфляцій на структурні, управлінські та монетарні досить умовне, оскільки всі вони тісно пов’язані та взаємообумовлені, між ними існують множинні прямі та зворотні зв’язки.
В даній курсовій роботі були розглянуті наступні питання: з наукових позицій визначена сутність інфляційних очікувань, їх причини та наслідки, а також узагальнений світовий досвід регулювання інфляційних очікувань, проаналізована на основі статистичної та фактичної інформації реальна економічна ситуація інфляційних очікувань в Україні, сформульовані аргументовані пропозиції щодо регулювання інфляційних очікувань.
Очевидно, що розширення внаслідок інфляційних очікувань поточного попиту стимулює подальше зростання цін. Одночасно скорочуються заощадження та зменшуються кредитні ресурси, що стримує зростання виробничих інвестицій та, що випливає з цього, пропозиція товарів та послуг. Економічна ситуація в цьому випадку характеризується повільним збільшенням сукупної пропозиції та швидким зростанням сукупного попиту. Результат – загальне підвищення цін.
Таким чином, інфляційні очікування підтримують інфляцію. Дефіцитне зростання ринкової ціни в сукупності з песимізмом раціональних очікувань населення та бізнесу, невизначеністю кон’юнктури провокує зростання попиту в кількісному вимірі (чим дорожчий товар, тим більше попит). Темпи приростів рівня цін в короткостроковому періоді мають певну інерційність, або мають очевидний часовий тренд. Під інерційністю в даному випадку розуміється наявність стійкої залежності поточної інфляції від попередніх значень темпів приросту. Часовий тренд передбачає очевидну тенденцію до зниження або зростання темпів приросту цін з випадковим характером коливань. Інфляційні очікування пов’язані з зростанням цін прямо. Тому інфляційні очікування необхідно досліджувати, складати оцінку інфляційних очікувань, аналізувати отримані дані та на основі даних робити висновки про подальші заходи, що могли б покращити економічний стан країни.
Вчені виділяють декілька видів інфляційних очікувань. Інфляційні очікування поділяються на очікування покупців та очікування виробників, що мають різну природу та різні механізми дії. Крім того, існують адаптивні, раціональні, перспективні очікування. При оцінці майбутньої інфляції економічні агенти користуються переважно адаптивними очікуваннями, так як саме ці очікування легко передбачити, та вони є головною основою для неухильно зростаючої інфляції.
Проаналізувавши стан ринку України, чином, можна зробити висновок, що інфляційні очікування в Україні останнім часом погіршились. До цього спричинились і падіння гривні, і дефіцит на ринкуу енергоносіїв, зокрема палива.
Заходи, що дадуть змогу призупинити інфляцію та і в першу чергу інфляційні очікування, наступні:
- стимулювання економічної активності;
- створення умов для зайнятості населення;
- стимулювання зростання організованих заощаджень;
- покращення стану платіжного балансу;
- відновлення фінансового ринку;
- відновлення банківської системи;
- вдосконалення платіжної системи.
Необхідно відмітити, що методи регулювання інфляції та інфляційних очікувань будуть ефективні лише у випадку їх адекватної відповідності до їх причин. Оскільки інфляцій в нашій країні носить структурно-системний характер, тобто породжена створеною структурою економіки та діючої довгий час системи керування господарством, і лише після того традиційними монетарними факторами, регулювання цього процесу повинне базуватись на знятті всіх бар’єрів на шляху дії ринкових механізмів, забезпеченні умов структурної перебудови економіки та включати в себе широкий спектр кредитно- грошових та бюджетно-фінансових регуляторів.
Література
1. Макроекономiка: пiдручник/ за ред. Савченка А.Г. та iн., Киiв,
1995, с.102-113.
2. Давыдов А.Ю. Инфляция в экономике: мировой опыт и наши проблемы.
Москва., “Международные отношения”, 1991, с.12-14, 40-45.
3. Тимофєєв В. До питання антиiнфляцiйного оподаткування i регулювання цiн в умовах ринкових вiдносин. Економiка України, 1993, №1, с.37-
45.
4. Чувилин Е.Д., Дмитриева В.Г. Государственное регулирование и контроль цен в капиталистических странах. Москва., “Финансы и статистика”, 1991, с. 9-12, 20-23, 87-91.
5. Богиня Д., Волинський Т. Питання макроекономiчної стабiлiзацii в
Українi. Економiка Украiни, 1996, №2, с.4-13.
6. Экономика Украины.- Киев: “ Преса України “ - 1993 г., с.14-15.
7. С.Архиереев «Эластичность спроса и инфляция в трансформационной экономике» // БИЗНЕСИНФОРМ, №15, 1998, с.25-28.
8. Пинзенык В. Макроэкономическая стабилизация в Украине: итоги и проблемы первого года. Вопросы экономики, 1996, №2, с.88-97.
9. Илларионов А. Финансовая стабилизация в республиках бывшего СССР.
Вопросы экономики, 1996, №2, с.88-97.
10. Панчишин С.М. та інші. “Фіскальні аспекти інфляційного процесу в умовах трансформації економіки України“ // ‘Фінанси України’, №5,
1998 р., с.61-66.
11. “Indian Express” 1998 (Bombay). Матеріали Інтернет.
12. “Інфляційні процеси в країнах СНД”. Матеріали Інтернет.
13. Milena Linden, Monte Sant Angelo Mercy College, North Sydney
“National Economic Management”. Матеріали Інтернет.
14. Кевин Доуд. «Денежная реформа в посткоммунистических странах» Часть
II. “Подход к денежной реформе с позиций laisser-faire”. Матеріали
Інтернет.
15. “Wall Street Jorney” Monday March 17, 1997, page C18.
16. Матеріали всесвітньої мережі «Інтернет».
Додаток 1. Крива Філіпса.
Додаток 2. Врахування інфляційних очікувань та природного рівня безробіття в кривій Філіпса.
-----------------------
[1] “Wall Street Jorney” Monday March 17, 1997, page C18.
[2] “Indian Express” 1998 (Bombay)
[3] Mitch Pletcher, матеріали Інтернет
-----------------------
Рис.1. Інфляційне коло
Адаптивні інфляційні очікування
Збільшення сукупного попиту
Зростання цін
Інфляція, %
Безробіття, %
6% - природний процент безробіття
5%
10%
Безробіття, %
Інфляція,%
F3
F2
F1
