Попит в країні в цілому виявляється більшим сукупної пропозиції товарів і послуг, а це неминуче веде до зростання рівня цін.
Не менш небезпечною є інфляція витрат, коли ціни зростають через збільшення витрат виробництва. Зрослі ціни вимагають нового збільшення витрат при купівлі необхідних виробничих ресурсів, що знову “штовхає” ціни вгору там, де ці ресурси застосовуються. Інфляційні стрибки цін в результаті посилюють один одного, їх зростання стає, по суті, самопідтримуючим, при чому із зростаючими темпами.
Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, - це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергію. Надмірне зростання заробітної плати, як правило, породжує інфляцію, тому профспілки, що вимагають постійного підвищення оплати праці, для праівників своєї галузі, повинні рахуватись із загальном економічним станом країни, середнім рівнем заробітної плати. Зростання витрат виробництва, що обертається накручуванням цін, веде до раптового, непередбачуваного зростання цін на сировинні ресурси, а особливо - на енергоносії, що в повній мірі відчула на собі економіка молодої незалежної України.
Найстрашніше в інфляції втрат те, що вона породжує інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли вмасовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде наростати і на далі. При цьому працівники починають вимагати підвищення заробітної плати “під майбутнє зростання цін", а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит.
Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її становищі - тобто при відносно вільному ринку. При «прихованій» інфляції ріст цін на товари і послуги може не спостерігатись, а знецінення грошей може виражатись в дефіциті прпозиції.
Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається прцентна ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам.У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по- різному на кожний тип товару.
Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію
можна спрогнозувати на який небуть перріод часу і вона як правило є прямим
результатом діянь влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію цін
в Росії в 1992 році і відповідний пргноз росту цін напередодні - в грудні
1991р. Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним скачком цін, що
негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. Увипадку
присутності у населення інфляційних очікувани така ситуація викличе різке
збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює
реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в пргностичних
тенденціях в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше
збільшують інфляційні очікування, які будуть збільшувати ріст цін. Але у
випадку коли раптовий скачок цін відбувається в економіці на зараженій
інфляційними очікуваннями , то виникає так званий «ефект Пігу»- різке
падіння попиту у насулення в надії на швидке зниження цін. В наслідок
зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в
становище рівноваги.
ІV.Маючи успіхи у боротьбі з інфляцією, повинні пам’ятати, що це не
самоціль. Інфляція – це наслідок негативних процесів в економіці, особливо
надмірної кількості грошей до їх товарного забезпечення:
Грошова маса (М х V) = товарна маса (P x Q)
Одже кількість грошей може бути великою або малою лише відносно
кількості товарів. Ця відносність і проявляється у зростанні цін. Тому
ліквідувати інфляційні фактори і українській економіці лише методами
обмеження попиту споживчого ринку і кредитних ресурсів неможливо. Адже за
умов подальшого зниження пропозиції “інфляційний розрив залишиться”.
Враховуючи, що причина інфляції в Україні, є порушення фундаментальних
економічних пропорцій між попитом і пропозицією, першочергового значення
набувають активно-структурна політика у сфері власності, інвестицій,
доходів і цін. Метою цієї політики має бути створення підстав для реального
товарного забезпеченя грошей, створення умов для ефективного функціонування
саме національних товаропродукуючих структур.
Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації проявів інфляції. Але,
на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого
інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції –
інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва.
(Табл.1)
За повідомленням Міністерства статистики України, обсяг помислової
продукції зменшився проти відповідного періоду 1995 року на 14,1% (за 10
місяців 1994 року на – 29,7%). Падіння обсягу виробництва зберігається на
підприємствах усіх провідних галузей.
Таблиця 1. Темпи приросту, зниження обсягів промислової продукції в Україні у 1993-1995 роках (у відсотках до відповідного періоду 1995 року).
| |1993 |1994 |1995 |
| | | |І |січень-|січень-|січень-|
| | | |квартал|квітень|травень|червень|
|Загальний обсяг |-8,0 |-28,2 |-12,1 |-12,7 |-12,7 |-13,6 |
|промислової | | | | | | |
|продукції | | | | | | |
|Виробництво |-15,9 |-26,7 |-20,3 |-22,5 |-22,0 |-22,4 |
|товарів народного| | | | | | |
|споживання | | | | | | |
|в т.ч. | | | | | | |
|- продовольчі |-10,1 |-18,3 |-16,3 |-18,4 |-17,7 |-18,6 |
|товари | | | | | | |
|- алкогольні |-13,9 |-20,2 |47,6 |38,1 |18,8 |12,1 |
|вироби | | | | | | |
|- непродовольчі |-25,1 |-40,4 |32,3 |-34,0 |-34,0 |-33,1 |
|товари | | | | | | |
Найбільшим він залишається в легкій промисловості, промисловості будівельних матеріалів та машинобудуванні та металообробці. Слід відзначити, що аналіз динаміки обсягів виробництва на підпри’ємствах недержавного сектора показує – зміна форми власності у більшості випадків сьогодні не дозволяє подолати загальні для всієї економіки труднощі. У колективних підприємствах обсяги продукції скоротились на 26,8%, - у акціонерних товариствах відкритого типу - на 17.4%.
Існує елементарна закономірність: якщо в економіці відбувається спад виробництва, то товарне забезпечення грошей зменшується. Створюється ситуація, коли при незмінному абсолютному розмірі грошової маси її відносна величина (відносно товарного забезпечення) збільшується. Відбувається знецінення грошової одиниці. Адже саме виробництво є джерелом поповення товарногот забезпечення грошей. А тому результати діяльності у виробництві можуть бути або інфляційним, або антиінфляційним фактором.
Просте обмеження грощової маси хоча й гальмує динаміку цін, але водночас гнітить виробництво, недозволяє розірвати ланцюг трудових зобов’язань. В українській економіці склалася парадоксальна ситуація, коли поряд з інфляцією виник реальний дефіцит грошей, тобто дефляція.
У 1994 році сума виробництва і запасів товарів народного споживання у двічі перевищила грошові витрати (за винятком імпортних товарів та іноземної іалюти). Досвід свідчить, що спонтанні, емісійні вливання, розпорошуючись у банківсько-кредитній системі і мультиплікуючись у тіньовій економіці супроводжується новими інфляційними витками. З іншого боку страшна не емісія сама по собі. Важливо, яку вона має спрямованість, яким чином використовується. Потрібні точно спрямовані грошові ін’єкції, які могли б прискорити загальмований цикл “виробництво-реалізація-виплати”.
Доказом останнього є платіжна криза, яка вже протягом останнього часу затромбувала судини вітчизняної економіки. Зростає взаємна заборгованість в більщості вітчизняних підприємств, установ, організацій незалежно від типів власності і форм господарювання.
Саме тому держава має здійснити перехід до прямої бюджетної підтримки окремих виробництв, які відповідають прілритетам її структурної політики і які в змозі за такої підтримки вийти на ринок ефективного господарювання.
Досвід розвитку української економіки свідчить, що слід виважено і з
наукових позицій підійти до обмежень темпів інфляції і бюджетного дефіциту.
Без комплексу активних і супроводжувальних дій вони пригнічують
платоспроможність як підприємств, так і населення. При цьому потрібен
особливий механізм фінансування з тим, щоб грошові ін’єкції застосовувались
безпосередньо для виробництва і ні заяких умов не йшли на погашення боргів,
нагромаджених підприємствами значно раніше.
Існує необхідність розділити грошові потоки між державними підприємствами та комерційно-посередницькими структурами, виключивши можливість прихованої, неконтрольованої місії за рахунок вторинного використання позичкових і платіжних грошових ресурсів, випуску неліцензованих цінних паперів, які поглинають державні кошти, спрямовуючи їх у тіньовий оборот.
Для забезпечення зазначених засобів необхідне створення Державного
бюджетного банку. Адже державні кошти, розподіл яких здійснюється через
мережу комерційних банків, не знаходять свого конкретного призначення
внаслідок ряду об’єктивних та суб’єктивних причин. Наведемо такий приклад:
У І півріччі 1995 року в ході санацію були прийняті рішення про допомогу
240 підприємствам на суму 36 трлн.крб. По-перше, надання цієї допомоги було
заблоковане комерційними банками під приводом несплати заборгованості. По-
друге, комерційні банки внаслідок
об’єктивних принципів своєї діяльності, максимізації прибутку неможуть
надавати кредити під відсоток, прийнятний для підприємств, які потребують
санації. Тому кредити надаються під непосильні відсотки для пілприємств,
які без того перебувають в важкому фінансовому стані.
Якщо профінансувати пріоритетні програми металургійного, хімічного,
машинобудівного комплексів, медичної та мікробіологічної та харчової
галузей, то ефективність фінансових витрат по імпортозаміщенню й експорту
прогнозується дуже високою. За попередніми розрахунками такі заходи щодо
політики імпортозаміщенню й експорту зумовлять, у кінцевому підсумку зріст
ВВП, зниження споживчих цін 1999 році на 10-13%, у 2000 порівнянно з 1995 у
2 рази. Забезпечення зростання виробництва у зазначених галузей через
механізм мультиплікатора призведе і до пожвавлення виробництва виробництва
в суміжних галузей, а через зростання заробітної плати стимулюватиму випуск
споживчих товарів. Водночас поліпшиться торговельний баланс. Лише за
рахунок цього сальдо торговельного балансу у 1999 році може бути
позитивним. В результаті такі імпульси повинні стимулювати виробництво і
гальмувати інфляцію.
Для забезпечення поповнення виробничих запасів за новими цінами
(частини обігових коштів) у період до закінчення виробничого циклу має
здійснюватися політика поміркованого нешокового обмеження кредитної емісії
з метою пристосування підприємств до умов зниження інфляції. Інакше за умов
політіки подальшого поступового обмеження інфляції існує загроза
фінансового банкрутства підприємства.
