Большая База Рефератов - Інтегральна ефективність діяльності підприємства - бесплатно рефераты, скачать рефераты, рефераты на тему

Інтегральна ефективність діяльності підприємства

p> ІІІ. 2. Напрямки дії і використання.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників під-вищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) не одна-кові за ступенем дії (впливу), використання і контролю. Тому для прак-тики господарювання, керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю і використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішних чинників на різних рівнях управління виробництвом. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шля-хом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішних чинників – економічної соціальної політики держави, діяльності наці-ональних інституційних організацій розвитку інфраструктури і структур-них змін у суспільстві.

Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми ав- томатизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істот-ний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організа-ції трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.

Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продук-тивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні сроки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп
(одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньозмінних витрат робочо-го часу тощо.

Таблиця 3[6]. Інтегрована модель чинників ефективності виробництва

(продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної системи).

|Чинники зростання ефективності виробництва |

Матеріали і енергія. Проблема економії ї зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем від- повідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на таких підпри-ємствах може позитивно розв’язуватись шляхом запровадження маловід-ходної та безвідходної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу, використання деше-вих і низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за до-помогою первинної обробки, заміна імпортних сировини і матеріалів ма-теріальними ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізація управ-ління виробничими запасами і розвитку ефективних джерел постачання.

Вироби. Самі продукти (вироби), їх якість та дизайн також є важли-вими чинниками ефективності. Остання,тобо дизайн, повинна корелю-вати з так званою корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють втілення своєї технічної переваги у конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством для продажу вироби повинні появитись на ринку у потрібному місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв’язку з цим підприємство мусить слідкувати за тим, щоб не виникало бодай найменших організаційних і економічних бар’єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.

Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зрос-тання ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники – керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці багато в чому визначається методами, технікою, особистим умінням, знаннями, відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть проявлятися в умовах функціонування на підприємстві потужного і гнучкого мотива-ційного механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керів-ництво підприємства матеріально і морально заохочує до використання творчих здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистих проблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню благоприємного соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства здійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.

Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональ-ність у делегуванні відповідальності і нормах керованості відносяться до принципів доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують не-обхідну спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських проце-сів і, отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Од-нією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної ви-робничо-економічної системи є занадто жорстка її організаційна струк-тура, надмірне відокремлення підрозділів за професійними групами або функціями. Тому система повинна бути динамічною і гнучкою, пері-одично реорганізованою у відповідності з новими завданнями, що поста-ють перед підприємством при зміні ситуації.

Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах пе-реважання трудомістких процесів стають достатньо перспективними для зростання продуктивності. Наукова організація роботи у всіх підрозділах підприємства мусить зробити ручну працю більш продуктивною за раху-нок удосконалення способів виконання трудових операцій, застосову-ваних механізмів та інструментів, організації робочих місць. Для удос-коналення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична атестація робочих місць, узагальнення і використання нагромадженого на інших споріднених підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої) роботи і виконання корисної з меншими витратами сили, часу і коштів.

Стиль управління. Значний (за деякими оцінками – переважний) внесок у зростання ефективності (продуктивності) виробництва може за-безпечувати сучасна добре організована система управління, під контро-лем якої знаходяться ресурси і результати діяльності підприємства. Складовою частиною такої системи є стиль управління – типовий “м’я-кий” чинник підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що аб-солютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. За-гальна ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і по відношенню до кого застосовується відповідний стиль управлін-ня. Відомо, що стиль управління, в якому поєднані професійна компетен-тність, діловитість і висока етика взаємовідносин між людьми, впливає практично на усі види і напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, в якій мірі враховуються зовнішні чинники зростання ефективності виробництва на тому чи іншому підприємстві.

Максимально можливого впливу внутрішніх (“твердих” і “м’яких”) чинників на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченні необхідної комплексності їх використання, узгодженості взаємодії у часі і просторі. Наприклад, можна використовувати найно-віші технології і устаткування, але продовжувати застосовувати застарілі форми організації праці або мати на підприємстві недостатньо підготов-лені кадри. Зрозуміло, що у такому випадку позитивних зрушеннь у ефективності виробництва не станеться.

На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосе-редній чи непрямий вплив справляють зовнішні чинники ефективності виробництва.
Проте самі підприємства не можуть активно їх контролю-вати. Ось чому ці чинники слід знати і вивчати, зрозуміти їх дію (вплив) і приймати до уваги при розробці (плануванні) і здійсненні програм під-вищенні ефективності виробництва на підприємствах. У зв’язку з цим стає очевидною необхідність суттєвої характеристики і окреслення нап-рямків дії окремих зовнішніх чинників ефективності (продуктивності).

Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного вироб-ництва через: практичну діяльність урядових установ і державних струк-тур; різноманітні види законодавства; фінансові заходи і стимули (подат-ки, тарифи, фінансова підтримка великих науково-технічних і виробни-чих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання процент-них ставок для кредитів); установлювані та контрольовані економічні правила і нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності тощо); створення ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлення власності і приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур неви-робничої сфери тощо. Розвиток економіки України, економічні відноси-ни між окремими підприємствами і організаціями, між підприємствами і державою здійснюються зараз рядом визначальних у цій галузі законів (зокрема про підприємництво в Україні, про власність, про підприєм-ництво, про оподаткування підприємств, про оплату праці та інші), ос-новні положення яких керівникам і спеціалістам підприємств треба доб-ре знати і спиратися на них у своїй практичній діяльності.

Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже зазначалося, залежить від багатьох чинників – внутрішніх і зовніш-них (по відношенню до підприємства), не пересічним завданням держави є створення не лише на національному рівні, не лише відповідних еко-номчних, соціальних, політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови зокрема забезпечуються шляхом заснування і постійного функці-онування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеці-альних інституційних механізмів – організації (дослідно-впроваджуваль-них і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких зорієн-тована на: визначення і розв’язання основних проблем підвищення ефек-тивності
(продуктивності) різних виробничо-економічних систем і еко-номіки в цілому; практично реалізацію стратегії і тактики розвитку на-родного господарства, здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовки (перепідготовки, підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів) для ринкової економіки.
Зараз у світі нараховується біля 150 на-ціональних і регіональних центрів, інститутів і асоціацій по продуктив-ності і управлінню. Зокрема у світовому товаристві відомими і визнани-ми є Японський центр продуктивності, Центр продуктивності ФРН, Ка-надський центр ринку праці і продуктивності,
Американський інститут організації праці і виробництва. В Україні аналогічні функціїї виконує Інститут стратегічних досліджень, Інститут економіки промисловості, Міжнародний інститут менеджменту, Державна академія управління, Кіївський державний економічний універсітет.

Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності
(продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень роз-витку і активна діяльність різноманітних інституцій ринкової, виробни-чої і соціальної інфраструктури. В сучасних умовах усі підприємства у процесі своєї іноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитись без відповідних послуг іноваційних фондів, товарно-сиро-винних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банків та інших інститутів ринкової інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств, рівень ефективності їх вироб-ництва в цілому справляє належний розвиток і високоякісне функціону-вання виробничої інфраструктури – комунікацій, транспорту, оптової і роздрібної торгівлі, спеціалізованих інформаційних систем тощо. Зреш-тою чи не найбільш вирішальне значення для забезпечення динамічного і ефективного розвитку як суспільного виробництва в цілому так і різно-манітних його ланок, включаючи головну з них – підприємства, потужна і розгалужена мережа організаційних структур і система постійно здій-снюваних ними заходів, що у своїй сукупності складають соціальну ін-фраструктуру. У зв’язку з цим державі і відповідним її владним та уп-равлінським установам належить приділяти особливу увагу розвитку і підвищенню ефективності різноманітних закладів освіти, науки, куль-тури, систем житлово-комунального господарства і побутового обслуго-вування населення, його надійного соціального захисту.

Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві належно від якості управління діяльністю окремих під-приємств. При чому така взаємодія у довгостроковій перспективі завжди має двостороній характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модефікації самої структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не лише результатом, але й причиною економічного і соціального розвитку суспільства. Розуміння цих змін дозволяє уникати непотрібних похибок у прийнятті урядових рішень, більш реалістично і цілеспрямо-вано планувати діяльність підприємства, розвивати ринкову і соціальну інфраструктуру.
Найбільш важливим окрім політичних, вважаються структурні зміни економічного і соціального характеру. Найістотніші економічні зміни відбуваються у таких сферах: 1) моделях зайнятості населення – зрушення зайнятостя від сільського господарства до обробної промисловості, а також від останньої до невиробничих галузей (особливо сфери послуг); 2) складі основних фондів (основного капіталу) – визначаються розмірами фонду нагромадження та інвестицій за озна-ками інтенсивності оновлення, строку використання, ступеню втілення технологічних новин, рівнем капіталомісткості; 3) технологіях, наукових дослідженнях і розробках – співвідношення імпорту технологій з залу-ченням іноземного капіталу і вітчизняних технологічних розробок, зрушення нетрадиційних до тихнологій і розробок, що супроводжуються революційними проривами у цих галузях; 4) масштабах (концентрації) виробництва – помітне збільшення частки дрібних
(малих) і середніх підприємств, що можуть стати і стають конкурентоспроможними за умо-ви їх необхідної спеціалізації та наявності великих і розрахованих на тривалий період партій замовлень на виготовлювану ними продукцію. Структурні зміни соціального характеру торкаються головним чином персоналу (робочої сили) і трудового потенціалу; вони характеризуються істотними зрушеннями у їх складі за ознаками – статі, освідченості, ква-ліфікації, національних особливостей характеру тощо.

Висновок.

Одже, вимірювання еффективності виробництва передбачає встановлення критерію економічної ефективності, який повинен бути єдиним для усех ланок економіки - від підприємства до народного господарства в цілому. Таким чином загальним критерієм економічної ефективності виробництва є ріст продуктивності суспільної праці.

В наш час економічна ефективність виробництва оцінюється на основі данного критерию, що виражається в максимізації роста національного доходу
(чистой продукції) на одиницю праці. На рівні підприємства формою єдиного критерія ефективності його діяльності може слугувати максимізація прибутку.
Ефективність виробництва находить конкретний кількісний вираз в взаємопов’язаній системі показників, характеризуючих ефективність використання основних елементів виробничого процесу. Система показників економічної ефективності виробництва повина відповідати наступним принципам:

забезпечувати взаємозв’язок критерія і системи конкретних показників ефективності виробництва; опреділяти рівень ефективності використання всіх видів, застосовуваних в виробництві ресурсів; забезпечувати вимірювання ефективності виробництва на різних рівнях управління; стимулювати мобілізацію внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективности виробництва.

Слід зазначити, що рівень економічної ефективності в промисло-вості залежить від багатьох взаємопов’язаних факторів. Для кожної галузі промисловості в наслідок її техніко-економічних особливостей характерні специфічні фактори ефективності.

На закінчення варто зазначити, що обов’язковість у використанні
(урахуванні) зовнішних чинників не є такою жорсткою, як по відношенню до внутрішних чинників ефективності виробництва. Певне ігнорування підприємствами цієї вимоги може лише загальмувати темпи зростання ефективності.
Список використаної літератури.

1. Закони України (том I) / за ред. Опришко В. Ф. (голова), Горьовий Л. Є.,

Мацюк А. Р., Осауленко А. І. та інші, – К., 1996

2. Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-

Київ:”Видавництво «Хвиля-Прес»”,-1995

3. Основы предпринимательского дела /Под ред. проф. Ю. М. Осипова, Е. Е.

Смирновой,-Москва:БЕК,-1996

4. Сергеев И. В. Экономики предприятия,-Москва:”Финансы и статистика”,-1997

5. Клейнер Г.Б., Тамбовцев В.Л., Качалов Р.М. Предприятие в нестабильной экономической среде: риски, стратегии, безопасность,-Москва:”Экономика”,-

1997

6. Шмален Г. Основы и проблеми экономики предприятия / Под. ред. проф. А.

Г. Поршнева,-Москва:”Финансы и ста-тистика”,-1996

7. Экономика предприятия /Под ред. проф. В. Я. Горфинкеля, В. А. Швандара,-

Москва:”Банки и биржи”,-1998

8. Экономика предприятия (Книга 3(18))/Под ред. проф. В. М. Семенова-

Москва:Центр экономики и маркетинга,-1998

-----------------------
[1] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-
Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.249
[2] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-
Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.251.
[3] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-
Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.253.
[4] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-
Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.258.
[5] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-
Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.259.
[6] Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-
Київ:”Видав-ництво «Хвиля-Прес»”,-1995-стр.270.

Страницы: 1, 2, 3, 4

В соцсетях