Рахунок продуктів і послуг
Рахунок виробництва
Рахунки утвороння, розподілу й використання доходів
Рахунок капітальних витрат разом з фінансовим рахунком
Рахунки зовнішньоекономічних зв'язків
У складі СНР є також зведена економічна таблиця й таблиця “витрати- випуск”, які відображають взаємозв’язки між секторами, галузями, виробниками і споживачами, тобто економічний кругообіг на макрорівні.
Тепер розглянемо класичну макроекономічну виробничу функцію.
В макроекономічних моделях економічного зростання класична виробнича функція відображає технологічний взаємозв'язок між обсягом суспільного продукту (ВНП, ВВП, національного доходу) і різними факторами виробництва: працею, капіталом, землею (природою), технічним прогресом тощо. У цьому її економічний зміст.
Взаємозв'язок між обсягом продукту і виробничими факторами визначається певними числовими співвідношеннями у функціональній залежності:
Y= [pic](K,L, N ...) де Y - обсяг продукту; [pic]- функціональна залежність; К - капітал; L
- праця (робоча сила): N - земля (природні фактори) тощо.
Дана функціональна залежність показує, що при даному рівні технології обсяг продукту визначається обсягом капіталу, праці, природних ресурсів тощо.
Якщо виробнича функція така, що будь-який обсяг суспільного продукту
може досягатись шляхом різноманітних комбінацій виробничих факторів, то
вона називається функцією із змінними коефіцієнтами. Виробничий коефіцієнт
— це кількість певного фактору, необхідного для виробництва одиниці
продукції.
Якщо для створення певної кількості продукції необхідно витратити визначену кількість факторів виробництва, то така виробнича функція називається функцією з постійним коефіцієнтом.
Якщо кількість виробничих факторів зростає у тій же пропорції, що і
обсяг продукту, то така виробнича функція відображає постійність масштабу
віддачі. Якщо обсяг продукту зростає швидше, ніж кількість виробничих
факторів, то виробнича функція є виразом зростання віддачі. Нарешті, якщо
обсяг продукту зростає у менших пропорціях, ніж зростають фактори
виробництва, то така функція відображав скорочення масштабу віддачі. В
класичних моделях економічного зростання, як правило, фігурує виробнича
функція з постійною віддачею. Це дозволяє їй виражати обсяг продукту
(доходу) і капіталу в розрахунку на одного працівника.
Розглянемо тепер модель міжгалузевого балансу, зокрема модель “затрати- випуск” Леонтьєва.
Розробка міжгалузевого балансу розпочалась ще в 20-х роках 20 ст.
Особливий вклад у цю проблему вніс відомий американський економіст
В.Леонтьсв, який свого часу емігрував із СРСР. Він розробив і обгрунтував
економіко-иатематитичну микроекономічну модель «витрити-випуск», за що й
одержав Нобелівську премію по економіці.
У цій моделі кожна виділена галузь (може бути укрупнений і
деталізований варіанти) розглядається як покупець (споживач) матеріальних
благ і послуг із інших галузей, що складає її витрати, і як продавець
(виробник) своєї продукції іншим галузям, що складає її доходи (випуск).
Міжгалузевий баланс розкриває прямі і зворотні зв'язки між галузями, які
свідчать про напрями та обсяги потоків товарів і послуг та доходів і
відповідні пропорції розподілу суспільного продукту (ВВП). На основі цих
пропорцій визначаються коефіцієнти витрат виробничих ресурсів (капіталу,
праці, природних ресурсів) на одиницю продукції у відповідній галузі, що
дозволяє виявити напрями регулювання вказаних пропорцій.
Моделі міжгалузевого балансу можуть існувати у вигляді так званої
«шахової таблиці» або ж системи алгебраїчних рівнянь.
На схемі по вертикалі показуються усі витрати галузей на виробництво продукції, а по горизонталі — усі доходи. Сума витрат, з одного боку, і доходів — з іншого, утворюють вартість ВВП.
|Розподіл |Виробниче |Кінцеви| |
| |споживання |й | |
| | |продукт| |
|Матеріальні витрати|1 |3 |4 |Сп|Наг| |
| | | | |о-|-ро| |
| | | | |жи|мад| |
| | | | |-в|жен| |
| | | | |ан|ня | |
| | | | |ня| | |
|1 |Промисловість |Міжгалузеві |Галузев|ВВП |
| | |поставки |і | |
| | |продукції (І |елемент| |
| | |квадрант) |и | |
| | | |кінцево| |
| | | |го | |
| | | |продукт| |
| | | |у, ІІ | |
| | | |квадран| |
| | | |т | |
|2 |Сільське | | | |
| |господарство | | | |
|3 |Будівпицтво | | | |
|4 |Транспорт, | | | |
| |зв'язок, | | | |
| |торгівля | | | |
|Амортизація |Амортизація і| |
| |чистий | |
| |продукт по | |
| |галузях,III | |
| |квадрант | |
|Чистий продукт | | |
|Валовий внутрішній | |
|продукт | |
У математичній формі міжгалузевий баланс — це система, алгебраїчних рівнянь такого типу:
A11X1 +A12Х2+А13X3+...+А1nХn+у1=В1
А21Х1+ А22Х2 + А23ХЗ +...+А2nХп +y2=В2
A31X1+А32Х2+А33X3+...+А3nХп-+у3=В3
…
Аn1Хі +An2X2+AnЗXЗ+…+AnnXn+yn=Bn
V1+V2+V3+...+Vn=V m1+m2+m3+...+mn=m
B1+B2+В3+...+Bn=В, де A11, A32, An3 і т.д. — напрям руху продукції галузі (скажімо, А32
показує, що продукт 3-ї галузі спрямовується у 2-гу галузь); Х1, Х3, Хп і
т.д. — обсяг (вартість) продукту, що переходить із галузі в галузь
(зокрема, вираз A22Х2 показує, скільки продукту другої галузі зеалізусться
у цій же галузі, а А31Х1 — вартість продукту 3-ї галузі, по продасться у І-
шу галузь); у1, у2, у3 і т.д. — вартість кінцевого -іистого продукту кожної
галузі; V1, V2, V3 і т.д. — вартість необхідного тродукту кожної галузі;
т1, т2, т3 і т.д. — вартість додаткового тродукту кожної галузі; В1, В2, Вn
і т.д. — вартість всього продукту кожної галузі: V, т і В— відповідно,
величини необхідного, додаткового і валового внутрішнього продукту
суспільства.
Принцип обчислення ВВП тут такий же: по вертикалі — сума продукту, розрахована за витратами галузей, по горизонталі — сума продукту, обчислена по доходах.
Розробки В.Леонтьсва широко і успішно застосовувались в Японії,
Півд.Кореї, Кувейті, Сінгапурі та інших країнах для побудови збалансованої
ринкової економіки. Моделі міжгалузевого балансу розробляються також іншими
вченими, зокрема, російським економістом Л.Канторовичем (теж лауреатом
Нобелівської премії). Слід також відзначити, що дані моделі не визначають
магістральних напрямів досягнення макроекономічної рівноваги, їx втілення у
практику можливе лише за значного впливу держави на економіку.
Моделі міжгалузевого балансу визначають пропорції між окремими галузями, що дозволяє побудувати збалансовану економіку. Ці моделі враховують усі економічні зв'язки в комплексі. Проте їх втілення у практику можливе лише при значному державному регулюванні процесу відтворення.
Розглянемо тепер моделі ринків(національний ринок і ринки товарів, робочої сили, фінансовий зокрема).
Основними складовими частинами національного ринку є ринок товарів та платних послуг, ринок грошей та цінних паперів, ринок робочої сили.
Ринок товарів та платних послуг являє собою систему економічних відносин між продавцями та покупцями з приводу руху товарів та послуг, які задовольняють споживчий та інвестиційний попит макрокономічних суб'єктів.
Умови рівноваги товарного ринку у відкритій економіці з урахуванням діяльності держави:
[pic], де I –інвестиції; S –заощадження; [pic] -зовнішньоторгівельне сальдо; G
–державні витрати.
Грошовий ринок -це ринок короткострокових кредитних операцій (до 1 року), на якому попит на гроші та їхня пропозиція визначають рівень процентної ставки (тобто ціну грошей).
Ринок грошей утворюється в результаті взаємоді Національного банку з комерційними, а також у результаті взаємодії комерційних банків.
Умови загальної рівноваги на ринку грошей та цінних паперів:
[pic], де [pic] -пропозиція грошей; [pic] -операційний попит; [pic]
-спекулятивний попит;
[pic] -лаг між отриманням і використанням грошей; [pic] -рівень цін;
[pic] -ліквідна пастка.
Ринок робочої сили являє собою систему економічних відносин між його суб'єктами з приводу купівлі-продажу трудових послуг, які пропонуються найманими працівниками за цінами, що скапаються під впливом співвідношення попиту та пропозиції.
Суб'єктами ринку робочої сили є працедавці та наймані працівники.
Об'єктами ринку робочої сили є умови найму на роботу та якість трудових послуг.
Рівновага на ринку робочої сили встановлюється тоді, коли попит на робочу силу дорівнює пропозиції робочої сили (L° = LS) і рівень заробітної плати задовольняє як працедавців, так і найманих робітників.(Див. додатки)
Розглянемо тепер макроекономічні моделі з точки зору загальної класифікації. Спершу означимо моделі розвитку.
Моделі розвитку.
Ринкова економіка характеризується приватною власністю на економічні
ресурси й використанням ринкового механізму для регулювання економіки. У
такій системі поведінка кожного учасника мотивується ного особистими
інтересами, кожний економічний суб'єкт прагне досягти максимального доходу
на основі індивідуального прийняття рішень. Але приватний інтерес — це
одночасно й носій суспільного інтересу. Кожний економічний суб'єкт здатний
реалізувати свій приватний інтерес лише в тому випадку, якщо він є носієм
суспільного інтересу. Таке поєднання приватного інтересу із суспільним
здійснюється на ринку. На дану властивість ринку звернув увагу ще Адам
Сміт, який проголосив принцип «невидимої руки» ринку. Це означає, що кожний
індивід, який реалізує свій приватний інтерес через ринок, не усвідомлюючи
того, одночасно працює на задоволення суспільного інтересу. «Невидима рука»
ринку—його закони та категорії. Насамперед це закон вартості, закон попиту
та пропозиції, а також ціна й прибуток. Останні є тими чинниками, що
регулюють діяльність виробників товарів та дають відповіді, на наступні три
запитання: що впробляти, скільки виробляти і з якими витратами?
Основним рушієм ринкової економіки є конкуренція. Конкурентна економіка—це економіка, в якій панує споживач.
Ринкова економіка — це економіка з вільним ціноутворенням. Ціна, що склалася на основі цільного порозуміння сторін, забезпечує рівновагу між попитом і пропозицією, між виробництвом і споживанням. Ціни, за якими забезпечується рівновага в економіці, називають рівноважними. Рух ринкових цін до рівноважного рівня приводить виробництво у відповідність із суспільними потребами і розподіляє ресурси відповідно до цих потреб. Ці потреби не абсолютні, а ринкові, платоспроможні.
Отже, ринкова економіка має такі властивості, що забезпечують її здатність до автоматичного саморегулювання. Цей тип економіки часто розглядають як найдосконалішу економічну систему, коли стає непотрібним державне втручання в економічні процеси. Роль уряду при цьому повинна обмежуватися захистом приватної власності та встановленням сприятливого правового поля для вільного функціонування ринку.
