Державна політика зайнятості і її ефективність.
Вплив держави на ринок праці здійснюється прямими і непрямими засобами.
Виникає питання, чи можливе безробіття в нашому суспільстві. Можливо і неминуче, насамперед через економічну кризу виробництва, зміну форм власності, курс на реалізацію виробництва, технічний прогрес і структурні зрушення в економіці, конверсію ВПК.
Реальні і потенційні масштаби безробіття в Україні в різних її формах величезні. Фахівці вважають, що тільки прихована форма безробіття (коли троє виконують роботу одного) досягає в границях колишнього СРСР досягає 37 млн. чоловік. Якщо рівень продуктивності праці в нашому суспільстві підняти до загальносвітових показників (на початку 90 р. на одного шахтаря приходилося 320 т. видобутку на-гора вугілля в рік, у США - 7,143 т. Одна людина, що зайнята у сільському господарстві в СРСР могла своєю працею прокормити тільки 15 чол., тоді як у США - близько 90 чол., і т.д.), то безробітними стало б більш 30 млн. чол. У 1988 р. , по розрахунках фахівців, з 131 млн. чол., зайнятих у народному господарстві, 16 млн. чол. були зайвими на виробництві. Ними покривалася загальна потреба підприємств у робочій силі, коли від них були потрібні люди для сільгосп робіт, збирання території й інших невиробничих робіт. Фактором збільшення безробіття в нашому суспільстві є політика, спрямована на фінансово- кредитну стабілізацію економіки, утримання росту інфляції. В усьому світі такий напрямок внутрішньої політики держави сприяє зниженню попиту на робочу силу і збільшує армію безробітних.
Для нашого суспільства є два варіанти розвитку. Перший полягає в тому, щоб усім зберегти статус-кво, тобто усім платити однаково і мало, робочу силу залишити іммобільною. Другий полягає в тому, щоб істотно підвищити рівень заробітної плати, але не всім однаково, а диференційовано, у залежності від реального внеску у виробництво. При цьому вводити працезберігаючу техніку і технологію, скорочувати надлишкові кадри, виплачувати їм грошову допомогу, розмір якої прямо залежить від рівня зарплати, і надавати безкоштовно можливість перекваліфікації і допомоги в працевлаштуванні. Перший варіант значно зменшує якість робочої сили, продуктивність праці. Другий - це модель розвитку ринку праці у всіх розвитих країнах. Тому наше суспільство повинне перенаправляти свої соціальні орієнтири, що виконують корінні перетворення в розвитку і використанні трудових ресурсів. Мова ведеться про зміну концепції робочої сили, тобто про відмовлення від концепції повної зайнятості і прийняття на озброєння концепції ефективної зайнятості.
Політика повної зайнятості склалася в нашому суспільстві внаслідок
панування теорії і практики примітивного комунізму, що були розкритиковані
К. Марксом ще в ранніх його роботах. Вона була результатом нерозвинених
виробничих відносин соціалізму і низького рівня розвитку продуктивних сил,
переваги екстенсивних методів господарювання.
Безпосередньо суспільна праця в нашому суспільстві в кращому випадку стає працею міського працівника, відчуженого від засобів виробництва, результатів і змісту своєї праці. Його положення в системі суспільного виробництва практично визначається не стільки загальсоціологічними законами, скільки відносинами пізнього феодалізму в сумі з відносинами раннього капіталізму. І хоча зараз застосовуються міри до перебудови господарського механізму, заснованого на пануванні державної власності як глобальної приватної власності, положення більшості загальних робочих сил і нині характеризується такими рисами.
Повна зайнятість перетворилася в нашому суспільстві в поголовну зайнятість маломобільної робочої сили, що звикла одержувати низьку заробітну плату не за працю, а за робоче місце. Значна частина працівників і зараз зайнята некваліфікованою робочою працею в сфері виробництва. Ця модель використання трудових ресурсів націлена на дешеву робочу силу з нерозвиненими сучасними потребами і великою кількістю безкоштовних соціальних послуг досить низької якості.
Ігнорується зворотний зв'язок - “виробництво - людина”. Виробництво націлене в основному на свої цілі і вирішує свої задачі. При відсутності соціального орієнтованого суспільного виробництва така політика стосовно до трудових ресурсів породила деформації: зниження народжуваності, простого відтворення робочої сили, погане виховання дітей, низький рівень кваліфікації й утворення робочої сили і т.п. Повна зайнятість - це добровільна трудова служба, організована по військовому зразку (“хто не працює той не їсть”, мається на увазі тільки державний сектор). З погляду держави, вона була кращим способом забезпечення всіх робітниками місцями і мінімальними засобами існування, а також тотальним контролем за населенням за населенням.
При цьому зайнятість характеризувалася великими диспропорціями: поруч з надлишком робочої сили в одних сферах і видах діяльності існує колосальний дефіцит робочих кадрів в інші ( на 100 верстатів, що працюють в одну зміну, приходиться 60 працівників, п'ята частина машин простоює в автопарках через відсутність водіїв, не дістає доярок, механізаторів і будівельників).
Тому в другій половині 80-х років була визначена й одержала офіційне
схвалення концепція ефективної зайнятості. Це не поголовна, а соціально
орієнтована зайнятість, основними компонентами якої є: скорочення
(ліквідація в майбутньому) важкої, примітивної, некваліфікованої праці;
стимулювання гнучких форм зайнятості, що дає можливість забезпечити роботою
всіх бажаючих працювати настільки, наскільки вони цього бажають; формування
соціального партнерства працюючих по найму з адміністрацією, що передбачає
можливість ведення переговорів за умовами й оплатою праці; воля вибору
місця роботи з погляду форми власності (держ. підприємство, приватне,
кооперативне, колективне, суспільне і т.п.); посилення зв'язку оплати праці
з кінцевим результатом, ліквідація принципу оплати за вихід, за робоче
місце; визнання суспільно повноцінної роботи у домогосподарстві; уведення
мінімуму і ліквідація максимуму заробітної плати.
Ефективна зайнятість - це модель розвитку і використання
кваліфікованої, дорогої і мобільної робочої сили, орієнтовано на переоцінку
її зростаючих матеріально-побутових потреб. Велику роль у реалізації
концепції ефективної зайнятості повинні грати державна служба
працевлаштування, заснований державою фонд поліпшення зайнятості
(відрахування на нього складають 1% від фонду заробітної плати незалежно
від форми власності). Необхідно організувати також службу прогнозування
процесів, що відбуваються в сфері попиту та пропозиції праці, розробляти
програми перетворення усіх форм рівнів утворення і навчання, підготовки і
перепідготовки робочих кадрів. Політика ефективної зайнятості є більш
раціональною, соціально спрямованою, що відповідає вимогам ринку робочої
сили, що формується.
Забезпечення зайнятості.
Найперші кроки до ринкової економіки вдарили ще по одній сфері відносного соціального благополуччя в колишній системі господарювання - по повній зайнятості.
Проблема ця винятково складна вже тим, що посягає на основи колишньої економічної системи, що виключала безробіття, у всякому разі, не приховану залученням надлишкових працівників. Важливо відзначити, що безробіття, з яким ми починаємо зіштовхуватися зараз, зв'язано не з технічним прогресом чи кризою надвиробництва, як це відбувається циклічно в ринковій економіці, а з факторами, обумовленими глибокими деформаціями в попередньому розвитку народного господарства.
Усунення таких деформацій вимагає форсованого зростання виробництва
товарів народного споживання, появи в цій області нових підприємств, фірм.
Тут у зв'язку з високим попитом (і, виходить, високими цінами) повинна
більше підвищуватися і заробітна плата.
Тому в даній сфері в цілому погроза безробіття повинна бути відсутня.
Підприємства ж машинобудування, військово-промислового комплексу
знаходяться в занепаді.
Таке положення утворить базу для структурного безробіття, характерного для нашої економіки, що перетвориться. І мова тут, мабуть, йде про процес не тільки важкий і хворобливий, але і дуже затяжний, оскільки усунення глибоких структурних перекосів у короткий термін нереально. Утім, і це усунення не зніме проблему безробіття цілком. Остання лише знайде форми, характерні для зрілого ринкового середовища, у якій звільнення працівників відбувається насамперед під впливом реалізованих пропозицій науково- технічного прогресу й інтенсифікації виробництва.
Далі, якщо на Заході безробіття виникає в умовах надвиробництва товарів і відносної вузькості ринку, результатом чого і є падіння попиту на робочу силу, то в наших умовах ситуація інша. Узагалі говорячи, не може бути безробіття в тім суспільстві, де порожні полки магазинів: попит на продукти і товари повинний автоматично зайняти працівників, що звільняються, показали неготовність як державних органів так і самих підприємств до рішення проблеми.
Відмовлення від установки на повну зайнятість означає утрату важливої соціальної гарантії з усіма наслідками, що звідси випливають. Тут потрібно якщо не повне запобігання такої втрати (це неможливо), те, принаймні, ослаблення породжуваних нею явищ.
Необхідний комплекс заходів, що упорядковують процес, що не дають безробіттю стать масовим, що дозволяють ефективно вести перекваліфікацію працівників, підтримувати їх у період пошуку роботи, активно створювати нові робочі місця і т.д.
Зниження капітальних вкладень у державному масштабі може бути трохи компенсовано енергійною інвестиційною політикою місцевої, регіональної влади.
Зараз у першу чергу передбачається забезпечити компенсацію втрат в оплаті праці. Мова йде насамперед про посібники по безробіттю, виплаті підйомних на новому місці проживання, вихідних допомог т.п. Питання упирається в джерела фінансування, у створення особливих служб зайнятості, системи перепідготовки кадрів, інформаційних центрів, що зосереджують дані про надлишки робочої сили і потреби в ній.
В даний час підприємства виплачують частина своїх доходів для формування фонду зайнятості.. Ці відрахування, передбачається, будуть витрачатися переважно на посібників по безробіттю працівникам бюджетних установ, на перенавчання кадрів і зміст служб зайнятості.
Найбільш перспективною й ефективною представляється система
економічних пільг підприємствам, що самі створять у себе додаткові робочі
місця і працевлаштовують працівників, що звільняються, перенавчать їх. У
нагороду такі підприємства можуть звільнятися від частини податків,
одержувати пільгові інвестиції під приріст робочих місць і інші переваги.
Якщо ж підприємство (будь-якої форми власності) виштовхує зайву робочу
силу, то сума її шести - дванадцятимісячного утримання повинна вноситися в
муніципальні органи, що перерозподіляють і перепідготовляють звільнених
людей. Роботодавця корисно ставити перед альтернативою: створювати нові
робочі місця на власному підприємстві, чи оплачувати утримання своїх
колишніх робітників. Саме такий механізм, до речі, існує у Швеції, де,
як і в Японії, безробіття помітно менше, ніж в інших державах з розвитий
ринковою економікою.
