3. Державна власність. Ця форма є панівною формою власності в
Україні. Від попередніх форм вона відрізняється тим, що абсолютні права
власності знаходяться не в окремих приватних осіб і їхніх об'єднань, а в
державного інституту публічної, політичної й економічної влади. Держава є
верховним розпорядником майна (умовами виробництва). Керують виробництвом
призначені державою керівники (менеджери). Особливість власності державних
підприємств полягає в тому, що їхнє майно не поділяється на частки і не
персоніфікується в окремих учасниках економічного процесу, і в цьому смислі
вона унітарна.
Власність на основні фактори (кошти) виробництва одержує тут вищу форму анонімності, оскільки суб'єктом розпорядження майном підприємств виступають федеральні державні органи.
Розвиток процесів усуспільнення в індустріальному виробництві веде до наростання процесу анонімності власності й у спеціальних органах різного рівня. Паралельно відбувається наростаюча соціалізація економіки. Тому деякі риси державної власності як об'єктивно необхідної форми знаходять свою актуальність у вже доступній для огляду перспективі. В області екології й інших національно значимих сферах вони здобувають практичну значимість і інституціональний механізм реалізації екологічних, соціальних і інших програм.
Державна власність реалізується ще в одному напрямку. Володіючи економічною (і політичною) владою, вона директивно привласнює частину доходів суб'єктів економічного процесу (через податки, акцизи, мита і т.д.) і перерозподіляє їх.
У економічно розвинених країнах державна власність зазнає змін. Вона все більше використовується у загальнонаціональних інтересах.
4. Муніципальна власність. Поряд з державною муніципальна власність
є різновидом публічної власності. Верховним розпорядником майна
муніципальних підприємств є органи місцевої влади (міські, районні й ін.).
Управління муніципальними підприємствами здійснюється або безпосередньо
муніципальними органами, або через призначених керівників (чи менеджерів).
Створений доход може розподілятися муніципальними органами, керівниками чи
самостійно за участю трудових колективів.
5. Кооперативна власність. В основі цієї форми лежить об'єднання
індивідуальних власників. Але це не арифметична сума індивідуальних
власників, а їхня функціонуюча єдність. Кожний у кооперативі бере участь
своєю працею і майном, має рівні права в управлінні і розподілі доходу.
Кооперативна власність може бути частковою, де визначені частки кожного
учасника в майні кооперативу, чи безчастковою, тобто без виділення і
персоніфікації часткою майна кожного учасника.
У невеликих по розмірах кооперативах не створюються особливі органи
управління. У великих кооперативах створюються спеціальні органи управління
і виділяються спеціальні люди для управління справами кооперативу. У цьому
випадку кількісний ріст породжує якісні особливості, оскільки учасники
кооперативу делегують особливим органам і модулям одне з найважливіших прав
власності — управління і навіть частково функції розпорядження. Тому
необхідно помітити, що протиріччя між функціями і суб'єктами розпорядження
і управління можливі в кооперативній формі, оскільки відбувається
делегування функції управління особливим органом і учасником. По змісту до
кооперативної власності дуже близькі підприємства, що одержали назви
"робочої власності", що утвориться в результаті викупу працівниками
підприємств у приватних власників.
6. Корпоративна форма. Поступово в процесі економічного розвитку домінуючого значення набула корпоративна форма власності як колективно- приватна. Корпорації – акціонерні підприємства.
Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона, з
одного боку, зберігає (через володіння акціями окремими особами) все те
позитивне, що несе в собі приватна власність, – підприємницький інтерес,
ініціативу, націленість на накопичення особистого, а звідси – й суспільного
багатства, право безстрокового успадкування тощо. Водночас корпорація долає
обмеженість, що притаманна класичній формі приватної власності.
Зберігаючись у загальній структурі корпорацій, як юридичний інститут
володіння, приватна власність забезпечує себе економічно: вона реалізується
через більш зрілі – колективні – форми організації виробництва. Отже, по
суті відбувається реалізація тези про позитивне заперечення приватної
власності.
Серед переваг корпоративної форми власності є і такі, як виробнича
гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої
належності. До того ж корпорація є більш демократичною формою власності.
Особливе значення має соціально-інтегральна функція корпорації.
Корпорація не є застиглою формою власності. Вона еволюціонує. Дедалі
більшої ваги набуває якісно нове явище у розвитку корпоративної власності.
Йдеться про передання певної частини акціонерного капіталу найманим
працівникам підприємств, що входять до корпорацій.
Сутність заходів, про які йдеться, полягає в тому, що за рахунок кредитних ресурсів корпорації скуповують частину своїх акцій і створюють акціонерний фонд персоналу, з коштів якого формуються акції працівників цієї компанії.
7. Акціонерна власність. У зв'язку із широким поширенням акціонерної
власності в сучасній ринковій і перехідній економіці необхідно більш
детально розглянути природу й особливості цієї форми. Тут об'єктом
власності є не засоби виробництва, а лише цінні папери, які їх
представляють. Ці папери дають безумовне право на частину доходу й умовне
право на участь в управлінні. Але самі по собі ці папери не дають ніякого
права на розпорядження навіть тією часткою майна, що відповідає номінальній
чи ринковій ціні цінного папера. По-друге, номінальне право на участь в
управлінні може перетворитися в реальну можливість тільки для тих, хто
сконцентрував у своїх руках контрольний пакет. З цього погляду акціонерна
форма є видом анонімності власності, що створює великі можливості для
концентрації економічної влади у частини (як правило меншої) учасників.
Акціонерна форма має особливості в порівнянні з приватною власністю. Одна
особливість полягає в тому, що одні приватні власники (власники
контрольного пакета акцій) одержують можливість розпоряджатися не тільки
чужою працею і доходом, але і чужою власністю інших учасників. У цьому
смислі акціонерна власність — своєрідна форма мультиплікативної приватної
власності. При цьому величина мультиплікатора є обернено пропорційною до
частки, що утворює контрольний пакет акцій.
Іншою особливістю акціонерної форми є її асоціативність чи узагальненість ознак форми власності.
Акціонерна власність — це власність багатьох фізичних (і юридичних) осіб на єдиний процес присвоєння з нерівномірно розподіленими правами. Одні фізичні особи мають право на користування майном (засобами виробництва) і на доход у формі зарплати. Інші фізичні і юридичні особи мають право тільки на доход (володіння привілейованими акціями). Треті мають право на доход і участь в управлінні. Окремі учасники акціонерного товариства чи їхня група можуть сконцентрувати реальні права, що дають економічну владу (через контрольний пакет). Разом з тим всі учасники акціонерного товариства так чи інакше поступаються правами управління спеціальному органу і спеціальним людям, що у великих компаніях, особливо з розпиленим пакетом акцій, приводить до відокремлення функції управління і концентрації приватної економічної влади в руках менеджерів. Акціонерна власність по своєму змісту не укладається в класичні рамки приватної власності. Вона має реальні риси асоційованої власності багатьох учасників з делегуванням деяких прав і утворенням структур, що концентрують ці делеговані права.
Отже, акціонерна власність має наступні основні особливості. По- перше, по складу учасників (власників) вона є змішаною і комбінований одночасно. Її учасниками можуть бути самі різні юридичні особи (включаючи державу й іноземних учасників). По-друге, акціонерні товариства створюють ефект мультиплікативного розпорядження чужим майном і чужими активами, причому на добровільній основі. Власники контрольного пакета акцій розпоряджаються реальним майном учасників товариства, що не володіють контрольним пакетом. По-третє, акціонерна власність породжує ознаки перехідної форми. По своєму змісту вона сполучає риси приватної і суспільної власності.
8. Змішані форми. Сучасна економіка характеризується динамізмом, різноманіттям змін економічних відносин, форм і інститутів. Стосовно до власності відбувається дифузія різних форм і відносин власності, у результаті чого ускладнюється внутрішній зміст окремих форм. Усередині окремих форм з'єднуються риси різних форм власності. Наприклад, усередині державних підприємств можуть утворитися структури приватнопідприємницького і кооперативного характеру, і в рамках державних підприємств утворяться риси різних форм власності. У перехідній економіці України цей процес торкнувся всіх сфер. Наприклад, різні медичні центри в державних медичних установах функціонують на приватних чи кооперативних початках. Аналогічні структури маються й у державних вищих навчальних закладах. Чи, наприклад, колгоспи і радгоспи перетворені в акціонерні товариства, але продовжують функціонувати на кооперативних початках, знову об'єднавши виділені працівникам паї.
Особливим напрямком утворення змішаних форм власності є соціалізація окремих форм: участь працівників у управлінні виробництвом і розподілом доходу; участь державних і приватних підприємств у забезпеченні працівників житлом, медичним обслуговуванням змінює соціальну сферу різних форм власності.
Не слід ототожнювати змішані форми власності зі змішаною економікою.
Форма власності — це характеристика складної внутрішньої структури окремої
форми власності. Тут у рамках окремої форми сполучаються різні типи
головних правомочностей по праці, управлінню, доходу.
3.2. Економічна теорія прав власності.
У сучасній економічній теорії одержав розвиток цілий напрямок економічного аналізу, іменований неоінституціоналізмом.. Одною з найбільш відомих теорій цього напрямку є економічна теорія прав власності.
