Етичні засади діяльності працівників прокуратури

Тенденцією взаємодії правової та моральної систем є гармонізація між цими двома найбільш вагомими соціальними регуляторами. Так, законодавчими нормами є норми Конституції України 1996 р.[1] і відповідні норми галузевого законодавства щодо права на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), звільнення від відповідальності осіб за відмову свідчити або пояснювати щодо членів сім'ї чи близьких родичів та деякі інші статті. З позиції правового прогресу моральна оцінка права, незалежно від відмінностей її критеріїв у часи різних історичних епох, завжди виступала головним імпульсом його розвитку, найважливішим чинником гуманізації та удосконалення правових систем.

Мораль засуджує здійснення правопорушень і особливо злочинів. У оцінці таких діянні право і мораль єдині " Мораль вимагає, щоб перш за все було дотримано право і лише після того. як воно вичерпане, вступають в дію етичні визначення"

Звичайно, істина конкретна, тому можуть бути такі діяння, по відношенню до яких мораль або індиферентна або навіть не засуджує їх, наприклад недоносительство, відмова надавати свідчення свідків проти родичів і так далі Але в принципі право і мораль по абсолютній більшості правопорушень займають єдину позицію.[14]

Всяка протиправна поведінка, як правило, є також проти етичним. Право наказує дотримувати закони, того ж добивається і мораль. У багатьох статтях нині чинної Конституції, Декларації прав і свобод людини, інших найважливіших актах оцінки права і моралі зливаються. Це і не дивно - адже право, як вже мовилося, ґрунтується на моралі. Воно не може бути аморальним.

Не випадкове право нерідко представляють у вигляді юридично оформленої моральності, її норм і принципів. Такі заповіді християнської моралі, як "не убий", "не вкради", "не лжесвідчи", беруться під захист правом, яке карає за їх порушення. Як видимий, взаємодія права і моралі нерідко виражається в прямій тотожності їх вимог, звернених до людини, у вихованні у нього високих цивільних якостей.[7]

В процесі здійснення своїх функцій право і мораль допомагають один одному в досягненні загальних цілей, використовуючи для цього властиві ним методи. " Там, де право відмовляється давати які-небудь розпорядження, виступає зі своїми веліннями мораль; там, де моральність буває не здатна одним своїм внутрішнім авторитетом стримувати прояви егоїзму, на допомогу їй приходить право зі своїм зовнішнім примушенням". Як бачимо, вони об'єктивно потрібні один одному.

Завдання полягає в тому, щоб зробити таку взаємодію можливо гнучкішим і глибшим. Особливо це важливо в тих відносинах, де проходять грані між юридично-караним і суспільно засуджуваним, де правові і етичні критерії тісно переплетені.

Відомо, що різного роду криміногенні елементи у ряді випадків намагаються обійти закон або навіть прикритися їм, створити видимість правомірної діяльності. Тут якраз і покликана повною мірою заявляти про себе мораль, бо для подібних суб'єктів найнеприємніше - це гласність, моральне викриття, бойкот тих, що оточують.

Сьогодні моральні основи нашого буття підірвані, процвітає не тільки правовий, але і етичний нігілізм. Подолання цих явищ - найважливіша передумова соціального і духовного відродження. З наростанням негативних процесів посилюється і ступінь непримиренності до них людей, які хотіли б бачити юридичні і моральні важелі дієвішими і результативнішими в боротьбі за оздоровлення суспільства.[22]

Право і мораль плідно "співробітничають" у сфері відправлення правосуддя, діяльності органів правопорядку, юстиції. Виражається це в різних формах: при дозволі конкретних справ, аналізі всіляких життєвих ситуацій, протиправних дій, а також особи правопорушника. Фактичні обставини багатьох справ оцінюються із залученням як юридичних, так і етичних критеріїв, без яких неможливо правильно визначити ознаки таких, наприклад, діянь, як хуліганство, наклеп, образа, приниження честі і гідності, понять цинізму, користі, користолюбства, "низовинних спонук", виступаючих мотивами багатьох правопорушень.

Правові норми служать і повинні служити провідниками моралі, закріплювати і захищати етичні засади суспільства. І ефективність права багато в чому залежить від того, наскільки повно, адекватно воно виражає ці вимоги. Сила законів збільшується, якщо вони спираються не тільки на владу (особливий апарат), але і на мораль. У свою чергу, дія моралі, як і інших соціальних норм, неабиякою мірою залежить від чітко функціонуючій юридичної системи.

Право і мораль:

- і ті, та інші є надбудовними явищами над економічним базисом і суспільством;

- мають загальну економічну, соціально-політичну і ідеологічну основу;

- їм властива загальна мета: затвердження загальнолюдських цінностей в суспільстві;

- вони складаються із загальних правил поведінки, що виражають певну волю, тобто направлені на встановлення і підтримку на необхідному рівні дисципліни і порядку в суспільстві;

- мають нормативний характер, і в тих, і в інших присутні санкції, що забезпечують негативні наслідки для порушників норми;

- є засобами активної дії на поведінку людей.


1.3 Характерні особливості права і моралі


Право і мораль активно взаємодіють між собою та впливають одне на одного, а тому в реальних соціальних відносинах досить непросто провести між ними чітку межу. Найкращою і бажаною є ситуація, коли мораль підтримує правові норми, додаючи їм нормативної сили з огляду на моральну оцінку і виправдання правової поведінки з позицій добра і зла, інших подібних цінностей. Є й такі сфери стосунків між людьми, де різницю між моральними та правовими приписами встановити можна тільки умовно, наприклад, у родинно-шлюбних стосунках.[12]

І право, і мораль зорієнтовані на свободну волю людини і її відповідальність. Але між ними, як різновидами соціальних регуляторів, є суттєві відмінності. Перш за все, норми моралі відображають уявлення людей і суспільства про добро і зло, честь і гідність та інші моральні цінності і є відповідно їх нормативним виразом, тобто їх своєрідною мірою. А норми права відображають узгоджену суспільством і підтриману державою міру соціальної рівності й свободи у стосунках між учасниками суспільних відносин й заснований на цій мірі формально визначений і забезпечений державою порядок. Тому, якщо право виступає як соціальний інститут, як форма, перш за все, практичного освоєння соціального буття, то мораль більш тісно зв'язана з духовністю, зі світоглядом людини, зі ставленням як до людей, до світу в цілому, так і, врешті-решт, до самої себе.[17]

Норми моралі базуються на фундаменті віковічних традицій та звичок, що передаються людьми з покоління в покоління і тому мають з ними тісний зв'язок. Так, потрібно зауважити, що першою історичною формою права для всіх народів було звичаєве право, тобто звичай, якому безпосередньо надавалося юридичне значення. Що стосується норм права, то їх формулювання належить до компетенції спеціально уповноважених державних органів. Але і за сучасних умов законодавець не є винахідником правової норми, його роль виявляється в тому, що він аналізує, зважує кілька варіантів поведінки, правових вимог, вибирає той, який вважає за найкращий за конкретних історичних обставин і надає йому формальної визначеності та загальнообов'язкового характеру. Якщо норми моралі існують тільки у свідомості людей та реалізуються в їх поведінці, то норми права завжди мають документальне, формально визначене відображення в законах, указах, постановах тощо. Остання обставина надає праву значної соціальної динаміки - правові норми відносно легко можуть встановлюватись, змінюватись правотворчими суб'єктами, тоді, коли мораль є більш стійкою і навіть може бути консервативною (кровна помста тощо).

Мораль регулює поведінку людей у вигляді загальних принципів та імперативів: «так можна», «так не можна», прототипом яких слід вважати історичне табу. Норми права формулюються у вигляді точних, однозначно визначених (наскільки це можливо) приписів, що конкретно вказують, яким чином дозволяється себе поводити, яка конкретна поведінка в даній ситуації вважається обов'язковою, або є забороненою. Наприклад, у кримінальному праві вважається, що будь-яка поведінка, не передбачена конкретною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України, не може за жодних умов вважатися злочином.

Регулююча функція права пов'язана з двома критеріями:

а) державною значущістю відповідних відносин

б) можливістю їх проконтролювати. [5]

До відносин, що регулюються правом, належать найбільш важливі для стабільного функціонування і розвитку даної соціальної системи. Наприклад, пов'язані з конституційним устроєм державної влади, формою правління, реалізацією основних прав і свобод людини і громадянина, власністю, визначенням злочинів, покарань, призначенням покарань, порядком застосування кримінальної відповідальності тощо. Отже, за межами правового регулювання залишаються відносно невеликі сфери соціальних відносин, регуляторами яких у чистому вигляді є мораль та інші не правові соціальні норми, що є однією з істотних рис правового суспільства і державності. Контроль за стосунками між людьми можливий тільки тоді, коли вони мають зовнішні параметри, тобто виходять за межі особистих стосунків і пов'язані з настанням суспільно значущих наслідків. Людина у правових відносинах виступає, перш за все, як член суспільства і громадянин держави. Тому норми права є деперсоніфікованими, формально однаковими і обов'язковими для всіх, кого вони стосуються. Норми права окреслюють свободу зовнішньої поведінки людей, залишаючись у більшості випадків формально нейтральними до її внутрішніх мотивів.

У свою чергу, мораль опосередковує ті суспільні відносини, які не можуть бути врегульованими правом через неможливість здійснювати за ними зовнішній контроль. До сфери морального регулювання входять міжлюдські стосунки, обмежені внутрішнім світом людини, а тому прямо не чіпають суспільні інтереси, не мають безпосереднього зовнішнього вияву. У моральних відносинах людина виступає, перш за все, як індивід, як наділена неповторними рисами і прагненнями особистість. Мораль не тільки визначає межі зовнішньої свободи людини, а й вимагає внутрішнього самовизначення свободи.

Норми моралі виконуються людьми, виходячи з їх внутрішнього переконання, громадської думки, що, однак, не означає, ніби мораль менш захищена, ніж право, з точки зору механізму її забезпечення, який у кінцевому рахунку є досить ефективним. Виконання норм права забезпечується гранично визначеним і гарантованим механізмом застосування різних форм державного впливу аж до державного примусу.

Взаємозв'язок і взаємодія моралі та права є узгодженням двох найвагоміших різновидів соціальних регуляторів.

За наявності суперечності між мораллю і правом, у одній ситуації моральна норма не має відповідної зовнішньої гарантії у вигляді заходів державного примусу і її виконання залежатиме виключно від суб'єктивних чинників, у іншій - реалізація права не може розраховувати на якість інших засобів крім сили державного примусу, що здатне істотно послабити потенціал і морального, і правового впливу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать