Етика Ф. Нiцше
Міністерство освіти та науки України
Київський національно-економічний університет
РЕФЕРАТ З ЕТИКИ
тема:„Етика Ф. Ніцше ”
Виконала:
Хоменко Марина
Михайлівна
спеціальність 6104
група №5
Перевірив:
Волошко Ірина Євгенівна
Київ 2004 р.
План
Вступ
1. Особистість Фрідріха Ніцше й описова психологія
2. Вчення Ніцше про надлюдину
2.1 "Так говорив Заратустра"
2.2 "Ідеал людини - надлюдин"
2.3 "Чи тварина я тремтяча або право маю…". Теорія Раскольнікова в творі Ф.М. Достоєвського «Злочин і покарання»
Висновок
Література
Вступ
Є подвижники думки з урівноваженим епічним складом духу, що створюють наприкінці життя струнку й стійку логічну архітектуру свого навчання. Такі Аристотель, Спіноза, Кант, Гегель, Спенсер... І є філософи жагучого ліричного складу, що втілюють собою ненаситне шукання, вогненну динаміку вічного потоку. Такі Платон, Руссо, Фіхте й Ніцше... Розкриття світозору останніх неможливо тепер без послідовних психологічних життєписів. Багатогранна й суперечлива філософія Ж.Ж. Руссо й Фр. Ніцше може бути витлумачена лише в нерозривному зв'язку з обережною патологією їхнього хворобливого генія.
Життя Ніцше - втілення самої його філософії у всій її суворому величчі й трагічності. Не знаючи першу, важко зрозуміти другу. І не зрозумівши другу, неможливо осягти те винятково сильний вплив, що зробило навчання Ніцше на що йде ХХ століття.
Багато разів у літературі робилися спроби витлумачити жорстоку щиросердечну недугу, що отруїла останню чверть життя Фрідріха Ніцше, як праведну божественну кару за його нечестиве вільнодумство, як гідне спокута його сатанинської гордині.
Ніцше, дійсно, заплатив божевіллям за героїчну непокору своєї питаючої думки, віддав мимоволі життя за своє запізніле безсмертя. Непроникна темна хмара огорнула назавжди гордовиту вершину його духу саме тоді, коли він, здавалося, дочекався осяяння, що відроджує, від світового світила - Логосу й запік захоплений переможний гімн. Точно льодовий вихор Хаосу погасив назавжди цей трепетний Прометеїв вогонь. У сутінках божевілля, що насувалося, Фрідріху Ніцше стало здаватися, що щиросердечні й плотські страждання послані йому, як Рятівникові людства, він бачив самого себе в золотому німбі й так дивно ототожнював себе з Розп'ятим.
Було б справедливо віднести до нього слова великого Толстого про Мопассана, про того Мопассана, якого Ніцше настільки любив і вважав настільки родинним собі духовно: "Він дожив до того трагічного моменту життя, коли починалася боротьба між неправдою, що оточувала його, і істиною, що він починав усвідомлювати. Починалися вже в ньому приступи духовного народження... Якби йому призначено було не вмерти в муках народження, а народиться - він би дав великі повчальні витвори, але й те, що він дав нам у своєму процесі народження, уже багато чого. Будемо ж вдячні цій сильній правдивій людині й за те, що він дав нам."
1. Особистість Фрідріха Ніцше й описова психологія
Німецький філософ Фрідріх Ніцше народився 15 жовтня 1844р. у день народження прусського короля. Він був серйозним урівноваженим хлопчиком. Незважаючи на молоді роки, совість його була надзвичайно вимогливою й боязкою. Страждаючи від найменшої догани, він не раз хотів зайнятися самовиправленням. Хлопчик знав, що серед товаришів користується престижем. "Коли вмієш володіти собою - повчав він важливо сестру, - то починаєш володіти усім світом". Він був гордий і твердо вірував у шляхетність свого роду. Їм володів тиранічний інстинкт творчості. В 12 днів написав історію свого дитинства. Фр. Ніцше хотів надійти в Пфорта. Йому дали стипендію, і він покинув свою сім'ю в 1858 р. Він рідко брав участь в іграх, тому що не любив сходитися з незнайомими йому людьми. З раннього дитинства в нього був інстинктивний потяг до письмового мовлення, до видимої думки.
Ніцше нічого не затверджує: він навіть засуджує поспішне судження про важливі предмети. Улюбленими авторами Ніцше були Шіллер, Байрон, Гельдерлін. Душу його завжди мала здатність швидко прив’язуватися до місця й житла, рівною мірою вона дорожить спогадом про щасливі хвилини й про меланхолійні настрої.
В 1862 р. Ніцше залишає Наумбург і відправляється в боннський університет. Життя послало йому саму гірку самітність переможеного. Не він сам покинув студентське середовище, - його попросили вийти. Ніцше був занадто поетом і занадто аристократом для того, щоб цікавитися політикою мас.
Він вирішує закінчити університет у Лейпцизі.
Шопенгауер безроздільно скорив Ніцше своєю перевагою, тонким смаком і широким розмахом.
Він довіряє себе мудрості Шопенгауера й у такий спосіб бачить своє найглибше бажання що здійснилося: у нього є вчитель! Ніцше любив успіх і переживав його з почуттям найпростішого марнославства, у якому зізнавався сам.
На противагу іншим ученим, він хоче писати в найглибшому, класичному значенні цього слова.
Прусська армія в 1867 р. зарахувала його в артилерійський полк, що квартирував у Наумбурзі.
У жовтні він переїжджає в Лейпциг. Незабаром він відкриває собі нового генія - Ріхарда Вагнера.
В 24 роки, не маючи наукового ступеня, отримав кафедру професора базельського університету. Щоденні заняття, безперестанна зосередженість думки на певних наукових питаннях негативно діє на гостроту сприйняття розуму й у корені кладуть свій відбиток на філософське розуміння речей.
В 1869 р. після поїздки по Німеччині Ніцше починає жити між Базилем і Трібшеном, де живе Вагнер.
Війна перетворила його, і він вихваляє її: вона будить людську енергію, тривожить заснулі розуми, вона змушує шукати мети занадто жорстокого життя в ідеальному ладі, у царстві краси й почуття боргу.
З 1876 р. і все життя страждав тяжкими головними болями, вони виснажували його. 200 днів у році проходили в моторошних стражданнях. Але це не було невропатологією, як прийнято вважати. Його "Ранкова зоря" (1881), написана в стані неуявних фізичних страждань, свідчить про зрілий розум. Твору Ніцше здебільшого написані у формі коротких фрагментів, афоризмів. Ця форма була єдино можливою в подібному стані.
У листопаді 1888 р., уже одержимий божевіллям, Ніцше намагався написати історію свого життя.
Всі учні покинули його: німецькі філологи оголосили його "людиною, що вмерла для науки".
У Ніцше немає Бога, немає батька, немає віри, немає друзів; він навмисно позбавив себе всякої підтримки, але всі таки не зігнувся під вагою життя. Страждання виховують його волю й запліднюють його думки.
Етика Ніцше тісно пов'язана з його психологією, з усією його життям. На перший погляд ми бачимо прославляння зла, сили, жорстокості.
Загиблий інтелект урятувати було не можна.
Фрідріх Ніцше вмер у Веймарі, 25 серпня 1900 р.
2. Вчення Ніцше про надлюдину
2.1 "Так говорив Заратустра"
"КНИГА ДЛЯ ВСІХ І НІ ДЛЯ КОГО" - так звучить підзаголовок "Заратустри" Ніцше. Такий коло справжніх читачів Ніцше й усього про нього.
"По ранках я піднімався по південній гарній гористій дорозі, у напрямку до Зоагли. Тут мені спало на думку весь початок Заратустри, навіть більш того - Заратустра сам, як тип, з'явився мені..."
У десять тижнів він закінчує свою поему. Це було нове й, якщо додержуватися генезису його думки, - захоплюючий витвір; без сумніву, їм був задуманий ліричний священний витвір, основна частина якого повинна була дати ідею "Вічного повернення". У першій частині Заратустри думка про "Вічне повернення" ще не попадається; у ній Ніцше переслідує зовсім іншу думку, думку про Надлюдину, символ сьогодення, що визначає всі явища прогресу, обіцянці можливого звільнення від випадку й долі.
Заратустра є ознакою Надлюдини; це пророк благої звістки. У своїй самітності він відкрив обіцянку щастя й несе цю обіцянку людям; із благодійною й м'якою силою він пророкує людям велике майбутнє в нагороду за велику працю; іншим часом Ніцше змусить його тримати більше суворі мовлення. Читаючи цю першу частину книги, не треба змішувати його з тими, які з'являться потім: тоді тільки можна оцінити весь задум книги й всю м'якість його мови. Чому Ніцше залишив думки про "Вічне повернення" ? Він зрозумів всю неможливість свідомого й розумного настрою своєї гіпотези. Але це анітрошки не зменшувало її ліричної цінності, для якої через рік він зробив гарне застосування; але це, звичайно, не може пояснити появу зовсім протилежної ідеї. У глибині самого себе він не переставав відчувати всю силу своїх колишніх думок, але, не могти переносити всю жорстокість свого символу, він не міг цілком щиро запропонувати його людям і замінив його іншим - Надлюдиною.
"Я не хочу починати життя спочатку. Звідки найшлися б у мене сили винести це ? Створюючи Надлюдину й спрямовуючи на нього свої погляди, чуючи, як він говорить "Так" життя, я, на жаль, сам пробував сказати так!"
Він хоче вірити і йому вдається ввірувати в Надлюдину. Йому хочеться затвердитися в цій надії; вона дуже підходить до змісту його витвору. Ніцше хоче у своїй книзі показати людство, пробуджене до нового життя прославлянням своєї власної істоти, чеснотами добровільного обраних меншостей, що очищає й обновляє свою кров. Чи вичерпується на цьому все його завдання? Звичайно, немає. Корінь думок у Ніцше завжди мають важливе й віддалене походження. Остання його воля полягає в тім, що він хоче визначити й направити діяльність людей: він хоче заснувати нові вдачі, указати підлеглим їхнього обов'язку, сильним їхній борг й обсяг влади й вести все людство до вищого майбутнього.
Його більше не задовольняє думка про "Вічне повернення"; він не хоче жити бранцем сліпої природи, його, навпаки, скоряє ідея про Надлюдину; у ньому він бачить принцип дії, надію порятунку.
У чому полягає зміст цієї ідеї? Це символ або реальна дійсність? Ілюзія або надія? Важко відповісти на ці питання. У Ніцше надзвичайно рухливий і сприйнятливий розум; потужний порив його натхнення не дає йому ні часу, ні сили доводити свою думку до кінця; і він іноді не може ясно осмислити хвилюючих його ідей, і сам тлумачить їх по різному. Іноді Надлюдина представляється йому цілком можливою дійсністю, але іноді здається, що він зневажає всяким точним викладом своєї думки і його ідея робиться тоді тільки ліричною фантазією, якою він бавиться для того, щоб збудити нижчі шари людства. Але це ілюзія й ілюзія корисна, доброчинна. Він тоді любив часто повторювати виречення Шіллера: "Май сміливість мріяти й брехати". Нам здається, що, головним чином, Надлюдина мрійлива неправда поета - лірика. Кожен існуючий вид має свої границі, яких він не може переступити; Ніцше знає це й пише саме про це.
