Мистецтво в структурі людської життєдіяльності
Рівненський державний гуманітарний університет
Кафедра філософії
Реферат на тему:
Виконав:
студент IV курсу фізико-
технологічного факультету
групи ФТТ-41
Громов Микола Володимирович
Перевірив:
викл. Ліщук Наталя Дмитрівна
Рівне–2000
Зміст
МИСТЕЦТВО ЯК СПЕЦИФІЧНА ФОРМА ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ 3
ПРЕДМЕТ МИСТЕЦТВА 3
Мистецтво - одна з форм суспільної свідомості. 6
Погляди Шіллера на роль мистецтва у структурі людської життєдіяльності. 9
МИСТЕЦТВО ЯК СПЕЦИФІЧНА ФОРМА ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ
Мистецтво - вища форма естетичного освоєння дійсності. І це не дивно.
Справа в тому, що в мистецтві естетичне - самоціль. Митець не ставить перед
собою інших цілей крім як створити естетичну цінність, у той час як в інших
видах людської діяльності естетичне походить від цих видів діяльності.
Діяльність робочого, ученого, суспільного діяча і т.д. є реалізація
специфічних виробничих, наукових, суспільних, спортивних цілей, але кожна
має естетичне значення в тій мірі, у який у них виявляється творча сутність
людини, його здатність творити в порівнянності з загальним рівнем досягнень
людського роду і придбань у кожному виді предметів і явищ дійсності. Будучи
вищою формою прояву естетичного, мистецтво займає особливе місце в
естетиці. Воно містить у собі величезний арсенал художніх творів різних
видів і жанрів, історичних епох і напрямків. І завдання естетики в тому,
щоб дати розуміння загальних законів мистецтва.
ПРЕДМЕТ МИСТЕЦТВА
Предметом мистецтва, як і предметом науки, є дійсність, реальний світ,
природа, суспільство, людина. Завдання полягає тільки в тому, щоб
встановити, у чому перебуває відмінність художнього пізнання від наукового.
Однак на відміну від фізика і хіміка, біолога і геолога художник пізнає
природу в її співвіднесенні з людиною, у її ціннісному значенні.
Природа під пензлем художника розкривається такою, якою він бачить її,
емоційно сприймає і духовно осмислює живописець. Михайл Пришвін писав, що
природу він розумів як дзеркало душі людини: і звірю, і птиці, і траві, і
хмарині тільки людина дає свій спосіб і зміст. Звідси завдання художника -
шукати і відкривати в природі прекрасні сторони душі людини.
Таким чином, різниця в предметах пізнання мистецтва і науки потрібно
бачити не в тому, що пізнаються різні об'єкти, різниця тут у самій природі
пізнання. Наука беземоційна, і її беземоційність обумовлена абстрактно-
логічною, теоретичною свідомістю, що здатне вирішувати свої задачі лише за
умови відволікання від стихії емоційного життя людини.
Формою, у якій мистецтво відбиває дійсність, є художній спосіб.
Принципова відмінність художнього способу від способу-уявлення перебуває в
тому, «що художній спосіб є результатом пізнання того ціннісного аспекту
буття, що метафорично прийнято називати «олюдненням» світу, тоді як спосіб
уявлення є відбиток об'єкта як такого, звільнене від його ідейно-емоційної
інтепретації й оцінки».
Художнє пізнання отрієнтовано на пізнання духовного життя людини і
суспільства як на головну і кінцеву мету, тоді як пізнання матеріального
буття природи і людини є лише засобом для досягнення цієї мети. Закономірно
виникає питання: що цікавить художника в тому чий портрет він пише?
Зовнішність що зображується людини або його внутрішній світ, фізичне його
буття або його духовне життя? Ціллю портрета є пізнання внутрішнього,
духовного, психологічного, пізнання ж зовнішнього необхідно мистецтву лише
остільки, оскільки без цього мистецтво не відкриває нові закони, не
встановлює нові факти. Це завдання науки. Але якщо мистецтво і відкриває
факти наукового знання, то це не мета його, а побічний результат. Бальзак
для вчених зробив важливі спостереження, пов'язані із соціальною природою
людини. Письменник Стринберг у романі «Капітан Коль» висловив думку про
можливість одержання азоту з повітря. Живописець Ліотар у картині
«Шоколадниця» інтуїтивно розклалав світло за законами, що фізики відкрили
пізніше.
Мистецтво дає інші знання. Однак інтерес до них обумовлюється не нашим
прагненням збагнути методику наукового експерименту або розширити знання
про конкретну область науки. Завдяки мистецтву ми розуміємо моральну
природу науки, різних по характері людей, що займаються нею. Мистецтво
відкриває нам внутрішній світ людини у всьому його багатстві і відкриває в
ньому нове, несподіване, не замічене нами.
Мистецтво дає знання про життя, про складні людські відношення. Воно
вчить розуміти інших людей і самого себе, учить жити, будить у людині
людське. Коротше говорячи, предметом мистецтва є людина. На це неодноразово
вказували ще росіяни революціонери-демократи. Так, наприклад,
Н.Г. Чернишевський говорив про відтворення дійсності в мистецтві, «головний
предмет якого - людина». Людське життя він називав «єдиним корінним
предметом, єдиним істотним змістом поезії». Аналогічні висловлення є й у
В.Г. Бєлінського, А.Н. Добролюбова, М.Е. Салтикова-Щедріна. Відомо, що
М. Горький говорив про літературу як про людинознавство.
Однак твердження, що предметом мистецтва є людина, потребує деяких
додаткових роз'яснень. Справа в тому, що існують жанри і види мистецтва, у
котрих немає безпосереднього зображення людини. Музика, наприклад, начисто
позбавлена можливості зображення тілесного вигляду" людини, не знаходимо ми
такого зображення й у пейзажі, натюрморті, декоративно-прикладних
мистецтвах, архітектурі. Але це не заважає музиці відтворювати глибинні
процеси життя людського духу, у пейзажі передати визначений настрій, хоча
такого настрою немає ні в поля, ні в лугу, ні в річки. Воно властиво тільки
людині.
Що ж стосується архітектури, декоративно-прикладних видів мистецтва,
то тут сутність людини може бути художньо пізнана через освоєний суспільною
людиною предметний світ. Ця обставина підкреслювалася ще Л. Фейербахом:
«... Той предмет, із котрим суб'єкт зв'язаний по істоті, у силу
необхідності, є не що інше як власна, але об'єктивна сутність цього
суб'єкта». «Людина самого себе пізнає з об'єкта: свідомість об'єкта є
самосвідомість людини. По об'єкті ми можемо впізнати лик століття і його
сутність. У об'єкті виявляється сутність людини, його щире об'єктивне «Я».
Це відноситься не тільки до розумових, але і до почуттєвих об'єктів».
У творах декоративно-прикладного мистецтва, в архітектурних способах
розкриті характери, почуття, погляди людей і через них - суть громадського
життя тієї або іншої історичної епохи. Навіть натюрморт (що; означає мертва
природа) завжди говорить нам не тільки про речі, але і про живу людину,
його відношення до світу. Прикладом цього є мистецтво голландських майстрів
Яна Ван Гейсума, Пітера Класа, Балтазара ван дер Аста й ін. Зображуючи
природу в жанрі натюрморту, вони розкрили типове для того часу відношення
до цієї природи, що склалося в суспільній практиці.
Твори мистецтва розповідають нам не тільки про спосіб життя, думках,
почуттях окремої людини, але і про світогляд, світовідчуванні суспільства,
його ідеалах. Тому предметом мистецтва є не людина взагалі, «а духовний
сенс його соціального буття».
Мистецтво - одна з форм суспільної свідомості.
Мистецтво - специфічний різновид відбитку і пізнання дійсності в
конкретно-почуттєвих способах. Але якщо саме це поняття - абстракція, то
реальне буття мистецтва - художній твір. Таким чином, твори мистецтва і
художній спосіб діалектично взаємозалежні і з необхідністю припускають один
одного. Художній спосіб ідеальний і виникає тільки у свідомості що
сприймає, становлячись частиною суб'єктивної естетичної свідомості, у той
час як твір мистецтва матеріальний та існує поза суспільною й
індивідуальною свідомістю. Але виникнути художній спосіб може тільки
завдяки творові мистецтва, його естетичним якостям, особливим способом
організованою матеріальною структурою твору мистецтва. Співвідношення між
художнім способом і формами об'єктивної реальності показує, що тут має
місце момент тотожністі і розбіжності. Зрозуміло, що ступені подібності
або подоби способу об'єкту відображення залежить пізнавання, а отже,
відношення до способу суб'єкта сприйняття. Але оскільки зміст способу
значно ширше об'єкта відображення, то художній спосіб повинний відрізнятися
від відображуваного об'єкта.
Мистецтво реалістичне, коли воно глибоко проникає в дійсність і
відображає її в динаміку, у єдності об'єктивного і суб'єктивного. Тобто в
ньому цілком суб'єктивне повинно бути одночасно цілком об'єктивним. Лише в
цьому випадку суб'єктивне "може бути естетично передане і сприйняте, тому
що об'єктивне тут і є одночасно цілком суб'єктивним. Така діалектика
суб'єктивного й об'єктивного є лише тоді, коли реалістичне мистецтво
розуміється як єдиний процес, як єдність створення і сприйняття мистецтва.
Творчий суб'єктивний елемент у свідомості творця твору повторюється у
свідомості глядача, читача.
Художній спосіб як ідеальне утворення виникає тоді, коли сприйняття
«повторює» у своїй духовній структурі моменти створення художнього твору,
коли глядач, читач відтворює для себе картину світу, аналогічну тієї, що
Страницы: 1, 2
