Яворницкий Дмитрий Иванович - деятель культуры и искусства
Яворницкий Дмитрий Иванович | |
| |
| | |
|[pic] |Дмитрий Иванович Яворницкий (1855 - 1940) - ученый |
|Памятник Д.И. |необычайно широкого диапазона: историк, археолог, |
|Яворницкому |этнограф, фольклорист, лексикограф, писатель. |
|возле |Непревзойденный исследователь истории запорожского |
|Исторического |казачества, Д. И. Яворницкий опубликовал около 50 научных |
|музея |работ. Среди них такие фундаментальные труды, как |
|[pic] |трехтомная «История запорожских казаков» (первый том вышел|
|Дом-музей Д.И. |в 1892 г., второй в 1894 г. и третий в 1897 г.), |
|Яворницкого |двухтомный труд «Запорожье в остатках старины и преданиях |
|[pic] |народа» (1888г.), «Очерки по истории запорожских казаков и|
|Дмитрий |Новороссийского края» (1889 г.), «Вольности запорожских |
|Иванович |казаков», «Историко-топографический очерк» (1890 г. ), |
|Яворницкий |«Иван Дмитриевич Сирко, славный кошевой атаман войска |
| |запорожского низовых казаков» (1894 г.), «По следам |
| |запорожцев» (1898 г.), двухтомник «Источники для истории |
| |запорожских казаков» (1903 г.), «Запорожцы в поэзии Т. Г. |
| |Шевченко» (1912 г.), «До Історії степовоїУкраїни» (1929 |
| |г.). Д. И. Яворницкий читал лекции по русской истории в |
| |Варшавском (в 1895 – 1896 годах) и Московском (в 1896 – |
| |1905) университетах. |
| | |
| |В 1901 году за труд «История Запорожских козаков» том 1 |
| |Дмитрию Ивановичу Казанским университетом была присуждена |
| |ученая степень магистра российской истории. В 1902 году на|
| |базе коллекций Фабра и Поля в Екатеринославе был основан |
| |Областной музей первым директором которого стал Д. И. |
| |Яворницкий. В декабре 1910 года в пригороде Екатеринослава|
| |– в Мануйловке открылся дом «Просвиты». Д. И. Яворницкий |
| |был центральной фигурой в деятельности «Просвиты». |
| | |
| |Значительная заслуга Д. И. Яворницкого как археолога, |
| |который первым провел систематические раскопки и изучение |
| |археологических памятников Приднепровья, в частности, на |
| |днепровских порогах. |
| | |
| |16 апреля 1929 года Д. И. Яворницкий был избран |
| |действительным членом АН УССР. Ныне его именем назван |
| |Днепропетровский Исторический музей. |
|Исторический музей был основан еще в 1849 году как "Музеум древностей |
|Екатеринославской губернии". Становление и развитие музея тесно связано с |
|именем академика Дмитрия Ивановича Яворницкого, который был директором |
|музея более 30 лет с 1902 года. Современное здание музея было построено в |
|1905 году. В середине 1970-х гг. музей был реконструирован (построено |
|помещение диорамы "Битва за Днепр", значительно расширены площади, и |
|экспозиция). |
| |
| |
| |
| |
|[pic] |
|[pic] |
|[pic] |
| |
| |
| |
| |
| |
Дмитро Іванович Яворницький. Біографія
Дмитро Іванович Яворницький... Це ім'я овіяне легендами. З ним
пов'язані малоймовірні, на перший погляд (для тих, хто не знав близько
вченого), пригоди при розшуках залишків козацької старовини. Копіткий
збирач народних переказів і спогадів, він сам став героєм багатьох з них.
Його знало і щиро поважало чимало людей. Дружбою з ним пишались. Яскраві
публічні виступи на історичну тематику, цікаві, часом інтригуючи
публіцистичні та наукові твори - все це приваблювало до нього. Чуйність,
відвертість і доброзичливість були характерними рисами дослідника. Протягом
довгого життя у Д. І. Яворницького існувало і немало недругів,
заздрісників, переслідувачів-урядовців. Деякі з них потім досить вдало
використали популярність і славу вченого в своїх корисних інтересах. Але,
незважаючи на ніякі перешкоди, вже в кінці минулого століття зійшла його
зірка, коли він набув широкої відомості на Україні - на любій серцю
батьківщині, де за палку пристрасть до історії Запорізької Січі трудові
люди нарекли Дмитра Івановича "запорізьким батьком".
Характеризуючи багатогранну діяльність Яворницького, видатний
український радянський поет-академік М. Т. Рильський влучно відзначив: "Це
був учений і діяч з дуже широким колом інтересів: історик, археолог,
фольклорист, етнограф, лексикограф, письменник-прозаїк, що пробував свої
сили й у віршуванні. Але в центрі його уваги була історія Запоріжжя, в яке
він був по-юнацькому закоханий". На думку Рильського, "запорозький
характерник" (так по-доброму він називав Яворницького) - це "одна з
найсвоєрідніших постатей і один із найцільніших характерів".
Така багатоплановість творчих пошуків, неординарність мислення,
причетність до найбільш важливих питань суспільного життя, зрозуміло, не
могли б розвиватись поза різнобічних контактів і стосунків з представниками
тогочасної передової інтелігенції. В різний час він зустрічався чи
листувався з провідними діячами науки і культури: Л. М. Толстим, М. І.
Костомаровим, І. Ю. Рєпіним, М. Л. Кропивницьким, М. К. Садовським, П. К.
Саксаганським, В. В. Стасовим, О. І. Купріним, М. В. Лисенком, М. М.
Коцюбинським, А. П. Цеховим, О. М. Горьким та іншими. Багато з них
звертались до Дмитра Івановича за фаховими консультаціями. Він же, в свою
чергу, шукав у своїх друзів і знайомих поради та підтримку.
Говорячи про визначний талант якоїсь певної особи, ми, звичайно, не
можемо не зацікавитися тим живлячим ґрунтом, на якому він зріс, а також тим
суспільним середовищем, де сформувався світогляд тієї людини. Конкретно це
стосується і Д. І. Яворницького, який в своїх поглядах еволюціонував від
позиції ліберально-буржуазного вченого до повного визнання Радянської
влади, їй він вірно служив до останніх днів життя науковими пошуками та
активною участю в соціалістичному будівництві.
Метричний запис сухо зафіксував, що в родині сільського диякона с.
Соснівки Харківського повіту (нині с. Борисівка Дергачівського району
Харківської області) 7 листопада (25 жовтня за старим стилем) 1885 року
народився Дмитро, Іванів син, Яворницький. Початкову освіту він здобув
удома. Батько часто читав йому літературні твори на історичну тематику,
зокрема М. В. Гоголя, а також поезії Т. Г. Шевченка. З переказів, легенд,
українських народних пісень і дум, почутих від бабусі, він довідувався про
побут, звичаї й ратні подвиги запорізьких козаків та їх ватажків. Перші
юнацькі враження виявились незабутніми. Так, читання "Тараса Бульби"
Гоголя, за виразом самого хлопця, "кинуло" в його "серце ціле полум'я
страсті" до героїв книги, до всього, що було пов'язане з Запорізькою Січчю.
Після опанування "домашньої науки" юнак поїхав до Харкова здобувати
середню освіту. Під час навчання в школі з ним трапився прикрий випадок,
про який він потім з досадою згадуватиме не один раз. З цього приводу він
якось написав: "Дід і батько мій писалися Яворницький, а мені у школі
якийсь дурень причепив букву "Е" і вийшов я Еварницький, а воно на ділі
"явор", дерево таке, що здається на клена, тільки лист зеленіший, з зубцями
на кінцях і більше від листа клена". Ось чому на більшості праць,
опублікованих Дмитром Івановичем, стоїть прізвище Еварницький (до 1917 р.).
Закінчивши повітову школу в 1874 році, Яворницький три роки провчився
в Харківській духовній семінарії. Очевидно, тут не обійшлося без впливу
батька-священнослужителя. Проте, не довчившись двох останніх богословських
класів, він без особливого жалю залишив стіни семінарії і в тому ж 1877
році успішно склав іспити на історико-філологічний факультет Харківського
університету. Будучи студентом вищого закладу, молодий дослідник відразу
включився в кипучий науковий пошук: почав збирати і вивчати спеціальну
літературу, опрацьовувати джерела з історії запорізьких козаків. У 1881
році Яворницький з успіхом закінчив університет і одержав можливість
залишитись у ньому для підготовки до викладацької роботи на кафедрі
російської історії. Але його жагуче бажання дослідити і висвітлити на
Страницы: 1, 2
