Гуцульська — це єдина місцева
порода коней, яку розводять на території України. Цю породу виведено українцями
Східних Карпат, яких звали гуцулами. Перші письмові згадки про породу були
датовані 1603 р.
Порода виведена схрещуванням гірських коней Буковини, Галичини й Угорщини з
жеребцями норійського типу — гафлінгерами і пінцгауерами, а також з кіньми
східного типу, в тому числі й арабською породою. На початку XX ст. у
схрещуваннях використовували чистокровних верхових коней — англо-арабських, а
пізніше й кабардинських коней.
Однак існує думка, що гуцульські коні — це прямі нащадки тарпанів, які
переселилися до Карпат дуже давно. Близькість гуцульських коней до тарпанів
пояснюється великим поширенням серед них зебровидності, яка є характерною для
багатьох аборигенних порід.
Основний тип гуцульського коня — запряжно-в'ючний. Склад його тіла масивний,
форми тіла округлі, конституція міцна. Тулуб широкий, глибокий, довгий,
середньої величини голова з широким лобом, прямим або вгнутим профілем, шия
товста коротка, холка низька довга, лопатка крута кінцівки короткі, широко
поставлені, передні — часто з коротким п'ястком і підставлені, задні майже
завжди іксоподібні. Середні проміри жеребців (см) — 136—140—159—178; кобил —
132—137—155—167. Масть переважно гніда і руда, зустрічаються також ворона,
мишаста, булана з темними відтінками. Гуцульські коні схильні до швидкого
відновлення вгодованості. Відрізняються плодючістю і довголіттям.
Використовують гуцульських коней досить інтенсивно під сідлом і в'юком, на
транспортних та сільськогосподарських роботах. Вони добре пристосовані до
роботи в тяжких гірських умовах. По гірських стежинах коні цієї породи з в'юком
на спині вагою 100 і більше кілограмів проходять до 100 км за добу.
Основним методом племінної роботи з гуцульською породою коней є розведення
"в собі". Для збереження породи, її типу та характерних селекційних
ознак у західних областях країни (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька)
проводять роботу по створенню нових племінних ферм.
1.6.КРОЛІ
Стан та перспективи розвитку галузі кролівництва в Україні.
Кролівництво відіграє значну роль в забезпеченні людства продовольством та хутровими виробами. Світове виробництво м'яса кролів перевищує 2 млн. тонн (оцінка ФАО). У Китаї його виробляють близько 1 млн. тонн, Італії -160-180 тис. тонн, Франції - 140-180 тис. тон. В роки найвищого розквіту галузі (1975-1985 роки) в Україні щорічно вироблялось 120-165 тис. тонн кролятини і 30-45 млн. шкурок, а її частка в світовому виробництві кролятини досягала 8 відсотків.
В Загальнодержавному обсязі виробництва м'яса на частку високо дієтичної кролятини припадало 8-10 %.Кролівництво В Україні було досить прибутковою галуззю, а цією справою займались понад 600 тис. кролівників. Проте, в останні роки кролівництво занепало через відсутність сучасних наукових розробок з питань повноцінної годівлі, технології утримання кролів, низький рівень ведення племінної роботи і ветеринарного забезпечення Стримує розвиток галузі відсутність координуючих органів, як у центрі так і на місцях. У найближчій перспективі м'ясо кролів займе вагоме місце в харчуванні людей всього світу.
Швидкому відтворенню та подальшому розвиткові галузі сприяють виняткові біологічні та господарсько-корисні особливості кролів. Це - висока плідність, скоростиглість, оплата кормів, невибагливість до умов утримання (клітки на подвір'ї, шведи, навіси, хліви), доступність догляду широких верств населення та ефективного використання поширеного асортименту кормів (посівних, лугових, лісових) поживних з мінімальною витратою дорогих концентрованих кормів та інше. Жодний вид тварин не може зрівнятися з кролями, за енергією збільшення живої маси (росту).
За досить короткий проміжок часу кролі можуть дати багато м'яса, хутра і пуху. На виробництво 1 кг. Кролятини витрачається кормів не більше, ніж на виробництво 1 кг. свинини, яловичини або баранини. У м'ясі кролів високий вміст холестерину - отже, це незамінний продукт харчування літніх людей, хворим на гіпертонію, при захворюваннях печінки і шлунку. Вирощування кролів - прибуткова справа, тому що крім м'яса можна одержати гарне хутро, пух.
Розвиток цієї галузі має неабияке соціальне значення. Це підвищення зайнятості населення, трудове виховання дітей, прищеплення любові до живої природи. Населення регіонів, які прилягають до великих промислових та шахтарських центрів, зможе забезпечити себе продуктами харчування, а підсобні промисли - сировиною.
На м'ясо кролів майже не існує національних (релігійних) обмежень, як наприклад на свинину чи яловичину (іслам, індуїзм та інші релігії).
На даний період кролепоголів'я на 97 -98% сконцентровано в індивідуальних селянських господарствах і становить 1,2-1,3 млн. маточного і ремонтного поголів'я, а решта в фермерських господарствах та племінних суб'єктах різних форм власності та господарювання. За результатами державної атестації, племінну базу галузі в Україні на 2008 рік складають 1 племінний завод та 7 племрепродукторів з розведення порід кролів.
кролі білий велетень |
|
Порода м'ясо-шкуркового напряму, виведена у
XIX ст. в Бельгії та Німеччині тривалою селекцією кролів-альбіносів з
ознаками м'ясності, ніжної конституції і підвищеної скороспілості з породи
фландр. До нас завезені в 1927—1928 pp. з Німеччини. Для поліпшення породи
застосовувалося прилиття крові шиншили і сірого велетня з наступною селекцією
за міцною конституцією, широкогрудістю, плодючістю, життєвістю. |
||||
|
||||
кролі радянська шиншила |
||||
Порода м'ясо-шкуркового напряму, виведена в
1963 р. у звірорадгоспах "Анисовський" Саратовської і
"Черепановський" Новосибірської областей та на кролівничій фермі
Науково-дослідного інституту хутрового звірівництва і кролівництва методом
вбирного схрещування порід шиншила, завезеної в 30-і роки, і білого велетня з
наступним цілеспрямованим добором та підбором. Роботу проведено під
керівництвом кандидата біологічних наук Н. С. Зусмана. Кролі цієї породи
придатні для розведення в усіх регіонах України. Чисельність їх становить
близько 35—40 тис. маточного поголів'я.
|