В Україні найпоширенішими є такі породи індиків, як бронзова, північнокавказька, московська та ін.
Розведення, годівля і утримання птиці
Основним методом розведення птиці є чистопородне розведення, а на товарних фермах - промислове схрещування, яке дає кроси птиці з підвищеною життєздатністю.
Поняття кроса включає в себе гібрид птиці, який одержують схрещуванням ліній однієї чи різних порід, а також самі вихідні батьківські форми. Залежно від кількості ліній, які використовують для схрещування, розрізняють "дво-", "три-" і "чотирилінійні" кроси птиці. До розмноження відбирають здорову, міцну, спокійну птицю, яка добре поїдає корм.
Півнів і курок спаровують у віці одного року і використовують 3-4 роки, індиків у віці 1-1,5 і використовують 2-3 роки, качок - 1-річному віці і використовують 2-3 роки. Для нормальної заплідненості яєць стадо комплектують з розрахунку 1 півень на 10-12 курок, крижень - на 7-8 качок, гусак - на 3-4 гуски, індик - на 10-12 індичок.
На сучасних птахофабриках молодняк виводять в інкубаторах, що дає змогу уникнути сезонності розмноження птиці, підвищити вихід молодняку тощо. Інкубатори обладнують обігрівачами, системами зволоження і вентиляції повітря, механізмами перевертання яєць. Найчастіше використовуються промислові електричні інкубатори "Універсал" на 45, 50, 55 тис. яєць і "Кавказ" - на 92 тис. яєць.
Яйця, що закладаються в інкубатор, повинні бути свіжими (не більше 2-3 днів), чистими, їх не можна мити чи витирати. Яйця закладають за певним графіком - по кілька лотків кожного дня, з інтервалом 3-4 доби або за один раз.
У камерах інкубатора підтримуються певні умови для виведення молодняку з яєць, який називається режимом інкубації.
Режим інкубації включає регулювання температури, відносної вологості повітря, вентиляцію, періодичне перевертання яєць.
Режими інкубації для різних видів птиці різні: для качок - температура 37,5 °С, тривалість 27 діб; гусей - 39,5 °С, тривалість 30 діб; індиків - 37,5 °С, тривалість 27 діб.
У віці 130-140 днів молодих курочок відбирають для комплектування основного маточного поголів'я. Яйцекладка в курей несучого напрямку продуктивності розпочинається у 150-160-денному віці, а в м'ясних - 170-180-денному.
На птахофабриках дорослих курей годують переважно сухими кормами - повнораціонними комбікормами. Вони можуть бути розсипні або гранульовані, їх збагачують вітамінами, мікроелементами, а також додають антибіотики. Використання комбікормів полегшує процес і покращує якість годівлі, кількість корму точніше нормується тощо. Приблизно добова норма комбікорму для курки-несучки становить близько 100 г, індички - 260, індика - 500, качки 240 г. Також необхідно в годівницях постійно тримати подрібнений до 2-4 мм гравій або пісок і воду.
У деяких господарствах з метою використання дешевих кормів власного виробництва в раціон птахів, крім комбікормів, вводять ціле, подрібнене чи проросле зерно злакових й зернобобових культур, м'ясо-кісткове, рибне і трав'яне борошно, пшеничні висівки, макуху, збиране молоко, зелень, коренебульбоплоди та інші корми, які дають у вигляді вологих мішанок.
У господарствах сільськогосподарську птицю утримують на підлозі і в клітках.
Утримання на підлозі передбачає розміщення птиці в одноповерхових пташниках на підстилці з торфу, соломи, тирси тощо. На 1 м2 розміщують 4-5 курок, обладнують місця для яйцекладки (одне на 6 курок), встановлюють насісти у вигляді похилих драбин.
Утримуючи птицю в клітках, її розміщують у кліткових батареях, які розставляють переважно багатоярусно, що дає змогу значно скоротити площі для утримання. Процеси годівлі, напування, збору яєць, видалення посліду, регулювання умов довкілля (температура, освітлення, вентиляція) в таких пташниках автоматизуються.
Індиків, качок і гусей утримують переважно на підлозі. Приміщення ділять на секції з певною кількістю особин: для качок по 25-30, гусей - 100-150 голів тощо. Біля таких приміщень влаштовують площадки для вигулу. Слід відмітити, що в літній період гусей цілодобово утримують на пасовищах.
11.ХАРАКТЕРИСТИКА М’ЯСА ЗАБІЙНИХ ТВАРИН
М'ясо великої рогатої худоби, свиней і овець складає м майже 80% всього його промислового виробництва в країні, зокрема яловичина і телятина — приблизно 45%, свинина — близько 30, м'ясо дрібної рогатої худоби (в основному баранина) — 3, м’ясо кролів – 1, м'ясо птиці — 15, інше -6%.
М'ясна продуктивність худоби визначається кількістю і якістю отримуваного з неї м'яса і інших продуктів забою. Вона характеризується живою і забійною масою тварини, його забійним виходом. Жива маса — це чиста маса тварини за мінусом знижки 3% на вміст шлунково-кишкового тракту (для тільних тварин знижка 10%). Забійна маса — це маса парної туші після її обробки. Живу і забійну масу виражають в кілограмах. Забійний вихід — це відношення забійної маси до живої маси худоби, виражене у відсотках. Велика рогата худоба має найбільшу живу і забійну масу, свині дають максимальний забійний вихід. Серед кожного виду худоби найбільший вихід м'яса мають молоді і вгодовані тварини, а також самці.
Якість м'яса визначається, його морфологічним і хімічним складом, харчовою цінністю, органолептичними і технологічними властивостями (див. відповідні розділи підручника).
М'ясна продуктивність худоби залежить від виду, породи, статі, віку, вгодованості і умов утримання тварини.
У СРСР худобу, призначену для забою, підрозділяють по наступних ознаках: велика рогата худоба — за віком, статі і вгодованості; овець — по вгодованості; свиней — за віком, статі, живій масі, виду відкорму і вгодоаваності. По цих же ознаках розрізняють м'ясо в промисловості і торгівлі.
Велика рогата худоба за віком і статі підрозділяють на чотири групи: I — воли (кастровані самці) і корови; II — бики (бугаї — некастровані самці); III — молодняк (тварини старші за 3 міс, але не старше за 3 роки) — телиці, нетелі, бички і кастрати; IV — телята у віці від 14 днів до 3 міс. незалежно від статі. По ступеню вгодованості волів, корів і молодняк підрозділяють на три категорії — вищу, середню нижче середньої; биків і телят на дві категорії— I і II.
Вівець по вгодованості підрозділяють на три категорії — вищу, середню і нижче середньої.
Ступінь вгодованості тварини визначається розвитком м'язової тканини і підшкірних жирових відкладень, що встановлюють по екстер'єру (зовнішнім контурам) тулубу і промацуванні підшкірного жиру і м'язової тканини. У зв'язку з відсутністю простих і надійних об'єктивних способів визначення прижиттєвої вгодованості тварин і виходів м'яса приймання худоби нині здійснюється по масі і якості (вгодованості) м'яса, отриманого після переробки худоби.
Основними показниками вгодованості волів, корів, молодняка великої рогатої худоби є наступні.
Вища вгодованість — округлі форми тулуба; добре розвинена мускулатура; остисті відростки спинних і поперекових хребців не виступають; відкладення підшкірного жиру добре промацуються у підстави хвоста, на сідничних горбах, маклаках і двох останніх ребрах, а у вівець — на поясниці.
Середня угодованість — трохи незграбні форми тулуба; задовільно розвинена мускулатура; остисті відростки спинних і поперекових хребців злегка виступають; відкладення підшкірного жиру промацуються у підстави хвоста і на сідничних горбах, а у овець — помірні відкладення жиру на поясниці.
Вгодованість нижче середньо — незграбні форми тулуба; незадовільно розвинена мускулатура; остисті відростки спинних і поперекових хребців помітно виступають; відкладення підшкірного жиру можуть не промацуватися.
Бики (бугаї) I категорії вгодованості мають приблизно такі ж показники, як і воли вищої вгодованості, а II категорії — як воли середньої вгодованості
Телята I категорії вгодованості— це телята-молочники (випоєні молоком) живою масою не менше 30 кг із задовільно розвиненою мускулатурою; остисті відростки спинних і поперекових хребців злегка промацуються.
Телята II категорії вгодованості — це телята-молочники, що отримували крім молока ще й підгодівлю, а також що мають незадовільно розвинену мускулатуру; остисті відростки спинних і поперекових хребців злегка виступають.
Тварин, не відповідних вимогам нижче середньою або II категорії вгодованості, відносять до худих.
Свиней залежно від якості м'яса підрозділяють на п'ять категорій.
До I категорії (беконної) відносять молодих свиней, відгодованих на раціонах, які забезпечують отримання м'яса високої якості для виготовлення крупнокускових виробів і шинок. Свині повинні бути у віці 6—8 міс, мати білу тонку шкіру без складок і травматичних пошкоджень. Самці повинні бути кастровані у віці не старше 2 міс. Не допускаються до цієї категорії самки поросні і такі, що опоросилися. Жива маса свиней 80—105 кг Товщина шпика 1,5—3,5 см над остистими відростками 6—7-го хребців. Різниця в товщині шпика на загривку (у найтовщій її частині над остистими відростками перших спинних хребців) і на поясниці (у найтоншій її частині над поперековими хребцями) повинна бути не більше 1,5 см.
II категорія (м'ясна)— це молоді свині живою масою 60—130 кг з товщиною шпика 1,5—4 см. До цієї категорії відносять також підсвинків живою масою 20—60 кг з товщиною шпика 1 см і більше.
III категорія (жирна)— це свині без обмеження живої маси з товщиною шпика більше 4 см.
IV категорія (промпереробна) — це свині живою масою понад 130 кг з товщиною шпика 1,5—4 см.
V категорія (м'ясо поросят)— це поросята-молочники живою масою 4—18 кг
Свиней, не відповідних вимогам вказаних категорій, відносять до тощих
.
Велика рогата худоба. Залежно від переважної продуктивності розрізняють породи великої рогатої худоби м'ясного, молочного і комбінованого (м'ясо-молочного і молочно-м'ясного) напрямів. Поголів'я м'ясної худоби складає приблизно 5% загальній чисельності великої рогатої худоби в країні, молочної - 50, худоби комбінованого напряму -45%.
М'ясна худоба характеризується скороспілістю, високою живою і забійною масою, великим забійним виходом, відмінною якістю м'яса (тонковолокнисте, ніжне, соковите, смачне), при інтенсивному вирощуванні досягає високої м'ясної продуктивності вже у віці 12—18 місяців. Тварини мають широкий тулуб, короткі ноги і м'ясисту шию, невелику голову, добре розвинену м'язову тканину в області спини, поясниці і тазу, усередині якої накопичується жир, що обумовлює мармуровість м'яса; жир відкладається також під шкірою і в незначних кількостях на внутрішніх органах.
Забійний вихід м'ясної худоби 55—70% залежно від породи тварин.
Молочна худоба володіє найбільш розвиненою молочною продуктивністю, має незграбний тулуб, слабке розвиття мускулатури і сполучної тканини, тонкий кістяк, тонку шкіру, добре розвинене вим'я; м'ясо смачне, помірно просочене жиром, м'язові волокна негрубоволокнисті. Тварини відрізняються меншою живою масою в порівнянні з худобою м'ясного напряму при забійному виході до 55%.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
