Адвокат в уголовном процессе

Адвокат в уголовном процессе

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

Конституція – Конституція України

КК – Кримінальний кодекс України;

КПК – Кримінально – процесуальний кодекс України

Кримінальне судочинство є складною та багатобічною діяльністю багатьох органів та осіб, коло яких визначено законом. В ній беруть участь як державні органи та посадові особи, так і громадяни. Вони виконують різні процесуальні функції та наділені законом різними за характером та обсягом правами, різні й їх обов’язки. Однак загальним для них є те, що всі вони тим чи іншим чином беруть участь у справі, вступають між собою у процесуальні правовідношення і тому є суб’єктами кримінального процесу
(суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності).

Разом з тим, не можна не враховувати характер діяльності того чи іншого суб’єкту процесу, значення яке вона має при провадженні по кримінальній справі. Діяльність одних суб’єктів створює значний вплив на ход та рішення руху справи; діяльність інших хоч й пов’язана з активною участю у процесі, такого рішучого впливу не має; а діяльність третіх – пов’язана з виконанням конкретних, часом епізодичних процесуальних функцій.
Вказані розбіжності у правовому статусі суб’єктів кримінального процесу дозволяють класифікувати їх наступні три групи:

1) органи, що ведуть кримінальний процес (чи основні суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності);

2) учасники кримінального процесу;

3) інші суб’єкти кримінального процесу (до неї відносяться особи, чия діяльність, епізодична за своїм характером, має допомагати органам, що ведуть кримінальний процес, у здійсненні завдань кримінального судочинства – свідки, експерти, спеціалісти, перекладники та ін.)

Особливе значення мають перші дві групи вказаної класифікації.
Основними суб’єктами кримінального процесу є суд, прокурор слідчий, начальник слідчого підрозділу, органи дізнання. Саме їх діяльність має першочергове, визначне значення для всього кримінального процесу, з нею пов’язана безпосередньо реалізація завдань кримінального процесу.

Учасники процесу – це громадяни, установи, організації, підприємства, що мають права для активної участі у справі з метою захисту своїх прав та законних інтересів чи прав та законних інтересів осіб, яких вони представляють. До них відносяться підозрюваний, обвинувачений, захисник, постраждалий, цивільний позивач, цивільний відповідач, представники постраждалого, позивача, відповідача. У юридичній літературі існує думка, що до самостійної групи суб’єктів кримінального процесу слід віднести представників громадських організацій та трудових колективів. Однак якщо враховувати, що представники суспільних організацій та трудових колективів, що беруть участь в суді як суспільні захисники чи обвинувачі, по суті є суб’єктами, які за своїм правовим статусом займають таке саме положення, що й учасники процесу, то є достатні приводи для віднесення їх до числа останніх. Не можна разом з тим погодитись з поглядом, що поняттям “учасники процесу” охоплюються всі особи, що приймають ту чи іншу участь у справі – від судді та прокурора до обвинуваченого, захисника, свідка, понятого. По суті це відбирає у класифікації суб’єктів кримінального процесу будь-який зміст.

Розмежування понять “основні суб’єкти процесу” та “учасники процесу” має важливе теоретичне та практичне значення. Воно реально відображає те, що закріплено у діючому законі та практиці, що розвивається на його основі.
Відмежування цих понять дозволяє не тільки визначити в теоретичному плані те загальне та характерне, що притаманне кожній з вказаних груп суб’єктів процесуальної діяльності, але й конкретно вирішити практичні питання, що стосуються характеристики повноважень основних суб’єктів процесу, з одного боку, а також прав та обов’язків учасників процесу – з іншої. Це, в свою чергу, створює необхідні умови для біль чіткої фіксації в законі правового статусу кожного з суб’єктів, які входять в ту чи іншу групу, а відповідно, й для більш ефективної реалізації завдань судочинства.

З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії. Зокрема, в частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу
- це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.

Держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження. Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги:

- державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);

- адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (частина друга статті 59
Конституції України);

- суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;

- об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод
(частина перша статті 36 Конституції України).

Положення частини першої статті 59 Конституції України гарантує кожному право на вільний вибір захисника своїх прав. Визначення поняття "захисник" у чинному законодавстві України відсутнє. У
Конституції України це поняття вживається також у частині четвертій статті 29, положення якої гарантують кожному заарештованому чи затриманому можливість користуватися правовою допомогою захисника.

Науково-теоретична та довідково-енциклопедична література не містить однозначного визначення терміна "захисник". За одним тлумаченням цей термін ототожнюється з терміном "адвокат", за іншим - терміну
"захисник" надається більш широке значення.

Закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин, а не тільки з кримінальних. Право на захист, зокрема, може бути реалізоване фізичною особою у цивільному, арбітражному, адміністративному і кримінальному судочинстві.

Таким чином, положення частини першої статті 44
Кримінально-процесуального кодексу України, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи не відповідає положенням частини першої статті 59 Конституції
України.

Тому Конституційний Суд України вирішив визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними):

- положення частини першої статті 44
Кримінально-процесуального кодексу України, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Захисником є особа, на яку покладено обов’язок використовувати усі зазначені у законі засоби для встановлення обставин, що виправдовують обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного чи пом’якшуючих чи виключаючи їх відповідальність, а також надавати їм необхідну юридичну допомогу (ст.48
КПК).

Участь захисника у кримінальному процесі є одним з найважливіших проявів реального забезпечення права обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного на захист, гарантованого Конституцією України.

На практиці адвокатами є переважно особи, що мають свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю. В стадії судового розгляду, за згодою підсудного, до виступу у ролі захисника можуть бути допущені його близькі родичі, піклувальники, опікуни (ч.1 ст.44 КПК). Як роз’яснив Пленум
Верховного Суду України у постанові №10 від 07.07.1995 р. “Про застосування законодавства, що забезпечує обвинувачуваному, підозрюваному, підсудному право на захист”, повноваження захисника можуть бути підтверджені:

- адвокатів, що займаються адвокатською діяльністю індивідуально або в об’єднаннях – відповідним свідоцтвом, а також ордером на наявність згоди чи згодою на участь у справі;

- близьких родичів, опікунів, піклувальників - заявою підсудного на здійснення цими особами його захисту, а також поручительством і відповідними документами, що є підставою для участі їх у справі.

Оскільки законом не обмежено кількість захисників, на запрошення обвинувачуваного, підозрюваного, підсудного, його родичів, законних представників чи інших осіб до участі у справі можуть бути допущені декілька захисників.

Закон особливо обумовлює момент допущення захисника до участі в справі. За загальним правилом, захисник допускається до участі у справі по всім питанням з моменту пред’явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваного у вчиненні злочину, чи застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту – з моменту оголошення йому протоколу о затриманні чи постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання (ч.2 ст.44 КПК).

По справам про суспільно небезпечні дії, що вчинені особами у стані неосудності, а також по злочинам осіб, що захворіли а душевну хворобу після вчинення злочину, захисник допускається до участі у справі з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи. (ч.3 ст.44 КПК).

У разі, коли дізнання або попереднє слідство не провадилось, захисник допускається до участі в справі після віддання обвинуваченого до суду. (ч.4 ст.44 КПК)

Відомо, що КПК (ч.4 ст.6) надає можливість порушення кримінальної справи у зв’язку з вчиненням суспільно небезпечного діяння особою, що досягла 11 років, але до досягнення нею віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність; розслідування та вирішення таких справ виконується в порядку передбаченому ст.73 КПК. По справах цієї категорії закон встановлює, що захисник допускається до участі з моменту ознайомлення неповнолітнього та його батьків чи замінюючих них осіб з постановою про закриття справи та з матеріалами справи, а у випадку поміщення неповнолітнього до прийомника-розподільника – не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту поміщення до цього закладу (ч.5 ст.44 КПК).

Страницы: 1, 2, 3



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать