Большая База Рефератов - Необходимая оборона (ст. 35, 36 УК Украины) - бесплатно рефераты, скачать рефераты, рефераты на тему

Необходимая оборона (ст. 35, 36 УК Украины)

p> Однак при необхідній обороні не можна говорити про пропорційність зусиль, що додаються при нападі, зусиллям, що додається при захисті. І законодавець у даній ситуації повинний поставити останнього у свідомо вигідне положення, щоб збільшити його шанси на "перемогу".

Однак відзначається, що захист визнається правомірним, якщо він явно не перевищує посягання або якщо запобігти посяганню явно не можна або важко шляхом заподіяння меншої шкоди, ніж фактично заподіяна шкода.
Звідси випливає, що саме характер і небезпека посягання визначають межі припустимої шкоди при необхідній обороні.

Тому для правильного вирішення питання про межі необхідності, потрібно оцінювати усі обставини справи в сукупності, а саме:
1) засоби, застосовувані при нападі;
2) стрімкість нападу і спосіб посягання;
3) на що посягає злочинець і важливість об'єкта посягання;
4) сили і можливості злочинця довести до кінця задуманий злочин;
5) сили і можливості особи, яка обороняється, його вік і фізичні сили;
6) засоби, застосовувані особою, яка обороняється.

При вчиненні посягання групою осіб той, хто обороняється має право застосувати до будь-кого з нападаючих такі засоби захисту, що визначаються небезпекою і характером дій усієї групи, в тому числі, при нападі навіть і неозброєної групи осіб дозволяється використовувати зброю як засіб необхідної оборони (ч. 5 ст. 36 КК України).

Частина третя статті 36 КК України встановлює, що "перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього
Кодексу”, а саме “умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця” (ст.
118 КК України), чи умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124 КК України).

Слід відмежувати стан необхідної оборони від стану психологічного афекту, тобто стану сильного душевного хвилювання. Афект страху є реакцією самозахисту. Він виникає від небезпеки посягання, що сприймається як загроза найбільш важливим благам, наприклад, життя. Оцінка небезпеки може бути перебільшеної, тобто помилкової. У цьому випадку особа не підлягає кримінальній відповідальності і допущене перевищення меж необхідної оборони не може вважатися навмисним (ч. 4 ст. 36 КК України). Наприклад, убивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання під впливом вчиненого насильства, може бути кваліфіковане як убивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України).

У двох випадках заподіяння тяжкої шкоди особистості при перевищенні меж необхідної оборони розглядається як самостійний злочин. Це убивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст.118 КК) і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 124 КК). За ці злочини передбачені значно більш м'які санкції в порівнянні із санкціями за відповідні злочини, зроблені поза зв'язком із необхідною обороною, що викликано їх мотивом (прагнення до захисту), метою (припинення посягання), з тим, що ці злочини мають у визначеній мірі змушений характер і відбуваються під впливом страху, для надійності припинення посягання.
Доцільно було б у ряді випадків перевищення меж необхідної оборони орієнтувати суд на застосування умовного осуду або на мотивоване зниження покарання нижче нижчої межі каральної санкції.

Важливим є питання про те, чи несе майнову відповідальність особа за заподіяння шкоди в стані необхідної оборони. Дане питання знайшло свій відбиток у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду від 16 серпня 1984 р., де вказується, що в силу ст. 444 ЦК шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, відшкодуванню не підлягає.

Таким чином, правомірним за умов здійснення необхідної оборони є такий захист, що відповідає суспільно небезпечному нападу, не перевищує меж необхідності та за своєю метою спрямований на захист законних прав та інтересів як особи, що є безпосередньою жертвою посягання, так і третіх осіб.

РОЗДІЛ 4. ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ В ДІЯЛЬНОСТІ ОВС

На певних категоріях громадян лежить не тільки моральний, але і юридичний обов'язок оборонятися від злочинних нападів, серед яких чільне місце займають працівники органів внутрішніх справ. Відмова від оборони в такому разі може утворювати самостійний склад злочину або правопорушення - халатного відношення до службових обов'язків або дисциплінарній провині.

Законодавець визнав необхідну оборону активної, наступательною діяльністю. На наступательний характер необхідної оборони вказує ряд законів, що дозволяють застосовувати зброю для припинення посягань. У ст.ст. 13, 14, 15, 15-1 Закону України "Про міліцію" говориться, що співробітники міліції мають право застосовувати спеціальні засоби, у тому числі і зброю, для відбиття нападу на громадян і співробітників міліції, для припинення завданого співробітнику міліції опору19. Отже, для більшості громадян можливість здійснення необхідної оборони є їхнім особистим правом. Відхилення або відмова від використання цього права може призвести лише до морального осуду. Тоді як для працівників органів внутрішніх справ захист інтересів держави, суспільства, а також інтересів громадян – службовий обов’язок. В такому аспекті було раціональним стало введення нової кримінально-правової норми – ст. 38 КК
України, що виключає кримінальну відповідальність у зв’язку з заподіянням шкоди при затриманні особи, що вчинила злочин подібно до статті 39
Кримінального кодексу РФ.

Питання про допустимість оборони проти дій посадових осіб особливого значення набуває при розгляді справ про опір представнику влади або представнику громадськості, і, зокрема про опір працівнику міліції, коли мало місце незаконне затримання ними громадянина. У випадках незаконних дій цих осіб, зроблений ними опір може при відомих умовах бути актом необхідної оборони. Проти незаконних дій представників влади або громадськості, що виразились в насильстві над особою потерпілого, останній може оборонятися.

У юридичній літературі не висловлено заперечень про допустимість необхідної оборони проти незаконних дій посадових осіб, але деякі вчені кримінального права вважають, що оборона проти таких дій можлива при наявності додаткових умов. Тому обмеження необхідної оборони проти неправомірних дій посадових осіб породжує презумпцію невинуватості їх дій, що приводить до обмеження права громадян на необхідну оборону.

Однак, характерним є той факт, що в умовах, коли правоохоронні органи нашої держави стикаються з труднощами при забезпеченні недоторканості особи, власності тощо, реалізація громадянами права на необхідну оборону набуває особливого значення і повинна заохочуватися суспільством. Заборона громадянам оборонятися від злочинів полегшила б злочинцям вчинення таких суспільно небезпечних посягань. Саме в цьому аспекті прийняття правової норми, що врегулювало застосування інституту затримання злочинця та відповідним чином стимулювало його всебічне провадження у світлі реалізації державної комплексної політики боротьби зі злочинністю, повинно покращити криміногенну ситуацію, що має місце на сучасному етапі розвитку України.

ВИСНОВОК

Неправильне розуміння і застосування закону про необхідну оборону, що призводить до судових помилок, обмежує право громадян на законний захист і сприяє створенню обстановки безкарності хуліганів, грабіжників і інших антигромадських елементів, що викликає справедливе невдоволення громадян і ускладнює боротьбу зі злочинністю.

На довершення на ґрунті проведених узагальнень необхідно сформулювати рекомендації, що можуть сприяти більш правильному розслідуванню і розгляду справ даної категорії в межах чинного законодавчого визначення необхідної оборони і перевищення її меж :
1. При наявності об'єктивних ознак ситуації "напад - оборона" необхідно установити причину виникнення події, його ініціатора, наявність шкоди здоров'ю в учасників інциденту і інші обставини, що істотно впливають на оцінку суспільно небезпечної події.
2. Необхідно дати діянню повну кримінально-правову кваліфікацію, що повинна бути основою оцінки відповідних дій особи, яка обороняється.
3. Необхідно враховувати, що необхідна оборона можлива тільки проти посягань, вчинених активною дією, а випадки заподіяння шкоди при бездіяльності потрібно розглядати по правилам крайньої необхідності.
4. Необхідна оборона є суспільно корисною обставиною, тому заподіяння нападаючому певних збитків необхідно розглядати не як шкоду, а як змушений результат відбиття його суспільно небезпечного посягання, тому той, хто нападав, не повинний визнаватися потерпілим і завжди повинно обговорюватися питання про можливість притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
5. Під час обговорення питання про наявність або відсутність перевищення меж необхідної оборони судово-слідчі органи повинні оцінювати всі отримані обставини справи в сукупності.
6. При оцінці захисту від посягання варто пам'ятати, що нападаючий, має значні переваги перед тим, хто обороняється, що виражається в раптовості нападу, у можливості заздалегідь вибрати місце, час, спосіб, знаряддя і жертву посягання.
7. Заподіяння наслідків по необережності не кримінально каране, тому варто завжди з'ясовувати суб'єктивну сторону діяння особи, яка оборонялося, пам'ятаючи, що відповідальність по ст. 118, 124 КК наступає при наявності наміру на заподіяння тяжких наслідків без будь-якої на те необхідності.

До того ж законодавець доцільно додав у число обставин, що виключають злочинність діяння новий інститут, більш деталізуючи вже наявний інститут необхідної оборони, а саме “затримання особи, що вчинила злочин”. На жаль, до останнього часу переважає думка про те, що затримання особи, що вчинила злочин, є прерогативою діяльності органів держави, зокрема, представників органів міліції, що певною мірою звужує обсяг прав інших осіб; так само застосування спеціальних засобів та методів, в тому числі вогнепальної зброї, є пріоритетним напрямком діяльності лише органів міліції, що в умовах криміналізації суспільства є вкрай недоречним, адже розширення сфери діяльності окремих осіб, не міліціонерів, могло б покращити становище в сфері боротьби зі злочинністю.

Аналізуючи все вище зазначене, автор в цілому погоджується з положенням, що визначає необхідну оборону уявну оборону, викладеному у у статтях 36, 37 Кримінального Кодексу України в редакції від 5 квітня 2001 року.

СПИСОК НОРМАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

І. Нормативні акти
1. Загальна декларація прав людини. – К.: Укр. Правнича Фундація. Вид-во

Право, 1995. – 12 с. – (Сер. “Міжнародні документи ООН з прав людини”).
2. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Україна, 1996.
3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. – К.: Атіка, 2001. –

168 с.
4. Цивільний кодекс України // www.rada.gov.ua.
5. Собрание кодексов Российской Федерации. Официальные тексты. В 2-х томах.

– М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА-М, 1998.
6. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1991 // www.rada.gov.ua.
7. Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань: Постанова Пленуму

Верховного суду України від 28 червня 1991 р. № 4//www.rada.gov.ua.

8. Про застосування судами законодавства, що забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань: Постанова Пленуму Верховного

Суду СРСР від 16 серпня 1984 р. N 16 // www.rada.gov.ua.

ІІ. Книжкові видання

9. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харков,

Основа, 1991. – 350 с.
10. Гельфанд И.А., Куц Н.Т. необходимая оборона по советскому уголовному праву: Учебное пособие. – К., 1962. – 46 с.
11. Козак В.Н. Право граждан на необходимую оборону. – Саратов, 1972.
12. Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К.: ТОВ “Генеза”, 1999. –

208 с.
13. Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студнтів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С.Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер,

1997. – 512 с.
14. Кримінальне право України: Особлива частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С.Матишевського та ін. – К.: Юрінком

Інтер, 1999. – 896 с.
15. Кримінальне право. Особлива частина: Підручник / Відп. ред. В.І.Шакун.

– К.: НАВСУ-“Правова джерела”, 1998. – 896 с.
16. Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть. – К.: Ред.-изд. отдел МВД Украины. – 260 с.
17. Михайлов М.П. Право граждан на необхомую оборону. – М.: Госюриздат,

1962. – 29 с.
18. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. Коржанський

М.Й. – К.: Атіка, Академія, Ельса-Н, 2001. – 656 с.
19. Паше-Озерский Н.Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат. – 181 с.
20. Советское уголовное право: Часть общая. В 18-ти вып. – М., 1961. – Вып.

9: Обстоятельства, исключающие общественную опасность и протиправность деяния / Н.Д. Дурманов. – 1961. –45 с.
21. Соколов Н.Н., Чукаленков М.Г. Необходимая оборона. – М: Моск.

Рабочий,1972. – 96 с.
22. Тишкевич И.С. Защита от преступных посягательств. – М.: Госюриздат,

1961. – 70 с.
23. Тишкевич И.С. Оборона от нападения преступника. – Минск:Изд-во БГУ,

1972. – 136 с.
24. Тишкевич И.С. Условия и пределы необходимой обороны. – М.: Юрид. лит.,

1969,. – 192 с.
25. Ткаченко В.И. Необходимая оборона по уголовному праву. – М.: Юрид.лит.,

1979. – 119 с.
26. Якубович М.Й. Вопросы теории и практики необходимой обороны. – М.:

Юрид. лит., 1961. – 227 с.
27. Якубович М.Й. Необходимая оборона и задержание преступника: Пособие для слушателей. – М.: Знание, 1976. – 80с.

ІІІ. Публікації у книжкових та періодичних виданнях

28. Заяць Н. Місце органів внутрішніх справ у реалізації прав людини //

Право України. – 1999. – N 9. – С. 29
29. Осадчий В. Співвідношення права на застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу та права на необхідну оборону, затримання злочинця в діяльності правоохоронних органів // Право

України. – 1998. – N 4. – С.69-74.
30. Підкоритова Л. Кваліфікація перевищення меж заподіяння шкоди злочинцю при його затриманні // Право України. – 1999. – N 8. – С. 65

ДОДАТОК 1.

ВІДМЕЖУВАННЯ ІНСТИТУТУ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ ВІД ІНСТИТУТІВ КРАЙНЬОЇ

-----------------------
[1] Див.: Дурманов Н.Д. Понятие преступления. М.-Л., 1948. - С.4.
[2] Див.: Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния.
Харьков, 1991, С.13.
3 Якубович М.Й. Необходимая оборона и задержание преступника: Пособие для слушателей. – М.: Знание, 1976. – С. 7.

5 Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студнтів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С.Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997.
– С.200

6 Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина Загальна: Курс лекцій. –
С.219

7 Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть. – К.,1995. – С.109.

10 Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. вузів і фак./За ред. П.С. Матишевського. – С.201
11 Див.: Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань: Постанова
Пленуму Верховного суду України від 28 червня 1991 р. №4. – п.
3//www.rada.gov.ua.

12 Див.: Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань: Постанова
Пленуму Верховного суду України від 28 червня 1991 р. №4.
//www.rada.gov.ua.
13 Там само.
16 Якубович М.И. Необходимая оборона и задержание преступника. – М.:
Знание, 1976. – С. 13.

17 Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань: Постанова Пленуму
Верховного суду України від 28 червня 1991 р. №4. //www.rada.gov.ua.

18 Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань: Постанова Пленуму
Верховного суду України від 28 червня 1991 р. №4//www.rada.gov.ua.

19 Див..: Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1991 року // www.rada.gov.ua

Страницы: 1, 2, 3

В соцсетях