РОЗДІЛ 3. ПРИНЦИП СПРАВЕДЛИВОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ
3.1. Дія принципу справедливості у кримінальному праві
В юридичній науці принцип справедливості розглядається в якості властивості усієї системи національного права. Особливе значення набуває даний принцип для кримінального права і кримінального правосуддя. Мабуть, не випадково термін “justice” в англійській мові водночас означає і справедливість і правосуддя.
Не дивлячись на виняткову важливість даного принципу для кримінального права розробка його в юридичній науці є недостатньою. Основні точки зору, що існують з даної проблематики можна звести до наступного:
1. Справедливість – це принцип кримінального права;
2. Справедливість – це принцип кримінальної відповідальності;
3. Справедливість – це принцип призначення покарань.
Такі положення є наявним свідченням звуженого розуміння даного принципу у кримінальній науці. Не можна розглядати справедливість лише як принцип відповідальності і тим більше призначення покарання, так як будь- яка норма кримінального законодавства має бути справедливою.
Келіна С.Г. та Кудрявцев В.Н. виділяють 3 рівні прояву принципу справедливості у кримінальному праві. Перший торкається справедливості призначення покарання, другий передбачає для законодавця вимогу визначити справедливу санкцію за злочинне діяння і третій торкається формування кола злочинних діянь. Але водночас вони зазначають, що “навряд чи слід враховувати всі ці аспекти при формуванні справедливості в якості кримінально-правового принципу.” Таким чином, автори керувалися тим, що оскільки кримінальне право регулює відносини між громадянами і державою і не відноситься безпосередньо до законодавця, то в законодавчому визначення цього принципу повинен бути відображений тільки прояв справедливості при визначенні судом міри покарання. На основі цього у працях даний принцип сформульовано таким чином: “покарання чи інший захід кримінально-правового впливу, що застосовується до особи, яка скоїла злочин, повинна відповідати тяжкості злочину, ступеню вини особи, що його вчинила і даними про його особистість.”[20] До речі, до такого ж висновку прийшли і більшість підручників з Загальної частини кримінального права, які виділяють справедливість як самостійний принцип кримінального права.
Попов А.Н. у своїй статті “Принцип справедливості в уголовном законодательстве” піддає критиці такий підхід у розумінні кримінально- правового принципу справедливості. Він вважає, що “норми, що закріплюють принципи права, у повній мірі можуть слугувати для законодавця певним орієнтиром в його діяльності”[21].
Отже, справедливість є принципом всього кримінального права. Звідси випливає вимога її впливу на цю галузь права. Доцільним виглядає розглянути наступні точки впливу даного принципу на норми кримінального права, окрім вже згаданого принципу справедливості для призначення покарання: визначення кола злочинів, класифікація злочинів, встановлення меж санкцій.
При визначенні кола злочинів, тобто при проведенні криміналізації
(декриміналізації) суспільно небезпечних діянь, необхідно поряд з іншими
вимогами криміналізації (декриміналізації), які досить ретельно розроблені
наукою кримінального права, враховувались також вимоги соціальної
справедливості як елементу суспільної свідомості. Ігнорування цієї
обставини веде до того, що кримінально правова заборона не отримує
підтримки і схвалення у населення, в результаті чого не додержується як
громадянами, так і працівниками державних органів.
Важливо враховувати вимоги справедливості при проведенні класифікації
злочинів, оскільки остання повинна слугувати в якості правової підстави
подальшої диференціації відповідальності за злочинні діяння в кримінальному
законодавстві, що забезпечує справедливість при призначенні покарань. На
даний момент у чинному кримінальному законодавстві немає норми, що була б
присвячена класифікації злочинів. У ст. 7-1 КК України дається перелік
тяжких злочинів, які являють підвищену небезпеку для суспільства.
Загальноприйнятою є думка про те, що суспільна небезпека визначається
суворістю санкції, яка за його скоєння передбачена. При аналізі ж санкцій
злочинів, передбачених ст. 7-1 КК виникає ряд питань: чи справедливо
відносити до однієї категорії злочинів, максимальні межі санкцій за які,
коливаються від 5 до 15 років, чим пояснити той факт, що мінімальні межі
санкцій за тяжкі злочини можуть бути і 1 рік (ч. 2 ст. 206 ККУ), і 10 років
(ст. 56 ККУ). У підсумку маємо, що при таких санкціях диференціація
відповідальності і справедливість покарання принципово не можуть бути
досягнути так, як особа, що скоїла злочин іншого ступеня суспільної
небезпеки отримує таке покарання, а можливо навіть і більш суворе аніж
особа, що скоїла тяжкий злочин.
У зв’язку з цим видається недосконалою законодавче класифікація злочинів. А це передбачає широку наукову теоретичну розробку даної проблеми та тактичне втілення її результатів у законотворчій діяльності державних органів.
Тільки після проведення цієї великої роботи, тобто створення дійсно
справедливої класифікації злочинів, можна було б встановлювати санкції за
різноманітні категорії злочинів. Цікавим у цьому плані є пропозиція Попова
А.Н., який вважає, що мінімальна межа санкції за злочин з більш високою
суспільною небезпекою має бути максимальною для категорії[22].
В роботі Келіної С.Г. та Кудрявцева В.Н. дається наступне визначення
справедливих санкцій: “справедливою може бути визнана така санкція, яка не
тільки відповідає тяжкості описаного в законі злочинного діяння, але і
погоджується також з санкціями, передбаченими за скоєння інших
злочинів…”[23] Таке визначення є не зовсім зрозумілим, що мається на увазі
під вимогою погодження однієї санкції з іншими. Звідси виникає потреба
конкретизувати дане положення. Така погодженість має передбачити: по-перше,
різницю між санкціями для злочинів, які віднесені до різних категорій; по-
друге, санкції за злочини також повинні бути кваліфіковані між собою у
справедливому співвідношенні. На даний ж момент за нашим кримінальним
законодавством особа, яка вчинила розкрадання державного чи колективного
майна максимально може отримати до трьох років позбавлення волі, водночас
за крадіжку у великих розмірах максимальна межа санкції становить 15 років
(ст. 81 КК України); по-третє, що стосується самих санкцій взагалі, то в КК
не повинно бути занадто широких меж санкцій так, як не сприяє призначенню
покарання. У чинному законодавстві є, наприклад, санкції розміри яких
розтягнуті від 3-х місяців до 7 років (ч. 2 ст. 143 КК) або ж, взагалі,
передбачають штраф як альтернативу позбавлення волі (ст. 148-6 КК). Такі ж
широкі межі кримінально-правових санкцій за злочинні діяння не гарантують
справедливого призначення покарання за його вчинення, а, навпаки, зумовлює
відсутність, тому що залежить виключно від особистого досвіду і рівня
правосвідомості судді, а ці критерії занадто суб’єктивні.
3.2. Конкретизація справедливості в кримінальному праві
В літературі справедливість досить рідко виділяється як самостійний
кримінально-правовий принцип. Водночас майже всі автори, що займалися даною
проблемою визнають принципом кримінального права індивідуального
покарання. А, наприклад, Матишевський П.С. взагалі ототожнює поняття
справедливості та індивідуалізації покарання[24]. Дійсно, принципи
індивідуалізації та справедливості покарання по своїй суті є близькими, але
повністю не співпадають. Індивідуалізація покарання завжди відноситься до
особистості злочинця, а справедливість – поняття більш широке: тут
враховується особистості і суспільні інтереси. Ці підходи не завжди
розрізняються у літературі. Так, Фефелов П.А. вважає, що принцип
індивідуалізації покарання полягає “у врахуванні характеру і ступеня
суспільної небезпеки, скоєного злочину, особистості винного, обтяжуючих та
пом’якшуючих обставин, які дозволяють при реалізації принципу
невідворотності покарання призначити особі, що скоїла злочин, справедливе
покарання.” Безперечно, що вимоги до суду є правомірними, але вони виходять
далеко за межи принципу індивідуалізації відповідності. Індивідуалізація
при притягненні до кримінальної відповідальності особи, винної у вчиненні
злочину, передбачають врахування її індивідуальних особливостей – фізичного
стану, характеру, виховання, професії, способу життя, середовища, у якому
вона перебуває, тощо. Оцінка ж злочинного діяння з позиції суспільних
інтересів, що охороняються законом, відбувається на основі принципу
відповідності (співрозмірності) покарання тяжкості вчиненого злочину. Без
сумніву, цей принцип витікає з багатьох суспільних інститутів, моральності
та громадських почуттів. Для того, щоб співрозмірити покарання і тяжкість
вчиненого злочину, необхідно відповідні мірки відрахунків, міри, масштаби.
Коржанський М.І. досить сумно наголошує на такому, що в чинному
законодавстві України санкції багатьох норм визначені дуже свавільно, як і
межі окремих видів покарань. В більшості випадків зовсім не зрозуміло, що
лежить в основі санкції, чому вона визначена саме в таких межах[25].
Вказаний принцип не дотримується у цілій низькі статей чинного КК
України. Так, санкції ч. 4 ст. 81 та ч. 3 ст. 117 КК України є однаковими –
від 5 до 15 років позбавлення волі, хоча у першому випадку мова йде про
викрадення державного чи колективного майна, а другому – про серйозні
фізичні та анатомічні наслідки для зґвалтованої жінки, а тим паче для
неповнолітньої.
Отже, принцип справедливості будучи властивим праву взагалі, отримує своє втілення у кримінальному праві, зокрема, суттєвий вплив принцип справедливості справляє на визначення кола злочинних діянь, класифікацію злочинів, встановлення справедливих санкцій та їх меж. Однак, безперечно, найголовнішу роль у кримінальному праві даний принцип відіграє при притягненні особи, винної у скоєнні злочину до кримінальної відповідальності і призначення їй покарання з урахуванням тяжкості скоєного, особистості винного та всіх інших індивідуальних особливостей даного конкретного випадку. Реальне втілення принципу справедливості дає змогу подолати певний формалізм, закладений у розглянутому вище принципі рівності громадян перед законом, тобто до досягти більш повної фактичної рівності громадян у сфері кримінального судочинства.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
