Застосування застави як запобіжного заходу в кримінальному процесі

ЗМІСТ:
ВСТУП
Розділ І
Запобіжний захід. Мета і підстави його застосування.
Розділ ІІ
Природа та сутність застави, як запобіжного заходу. Проблеми застосування в юридичній практиці.
Висновок
Список використаної літератури

ВСТУП
Метою дослідження курсової роботи є висвітлення, систематизація та вивчення проблем застосування застави, як міри запобіжного заходу в судово-слідчій практиці. Показати її природу та сутність і основні ключові моменти її застосування на прикладі аналізу практики.
Застава не означає “куплений” суд! Внесення застави не дає права розмовляти зі слідчим нерозважливо і давити на нього, докоряючи цією самою заставою.
Скривджений таким хамським відношенням слідчий доможеться зміни запобіжного заходу. Застава завжди вноситься в депозит суду, якому за Законом підсудна ця кримінальна справа поза залежністю від того, хто застосували цей запобіжний захід - наслідок, чи прокуратура суд. Гроші вносяться наявними чи безготівковими (“безналом” зручніше, щоб уникнути у випадку реально великої застави випадкової крадіжки із суду, - коштів на зміст судів не вистачає, і багато будинків не обладнані сигналізацією), іноді суди приймають як заставу цінності на встановлену суму. Якщо обвинувачують у розкраданні, приміром, партії ювелірних виробів, простежите за тим, щоб не представити як заставу те, що відразу може перейти в розряд “речовинних доказів”.

Розділ І

Запобіжний захід. Мета і підстави його застосування
У будь-якому випадку запобіжний захід є істотне обмеження Ваших прав і воль, а без достатніх на те основ - порушення Конституції України. За
Законом і по внутрішніх інструкціях Правоохоронної Системи цього ж правила діють і у відношенні підозрюваного, однак до нього застосовується запобіжний захід тільки у виняткових випадках, обумовлених “достатніми підставами”.[1] На практиці співробітники ОВС не роблять розходжень між обвинувачуваним і підозрюваної, тому і ми не будемо проводити чітких розходжень.
Серед заходів процесуального примусу, які застосовуються при провадженні у кримінальних справах, запобіжні заходи законодавець виділяє як окрему главу, бо вони істотно обмежують свободу обвинуваченого чи підозрюваного.

Відповідно до закону за наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скриється від слідства й суду, або перешкодить встановленні істини у кримінальній справі, займатиметься злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку, орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд вправі застосувати щодо обвинуваченного один із запобіжних заходів (ч.1 ст.148, ч.2 ст. 274, 343
КПК України).

Підставою для застосування запобіжнного заходу є наявні в кримінальній справі докази, які вказують на те, що обвинуваченний може ухилитися від слідства й суду або виконання вироку, перешкодити встановленню істини чи займатиметься злочинною діяльністю. Питання про наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу в кожному конкретному випадку вирішується особою, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором і судом з урахуванням даних про те, що обвинувачений не має постійного місця проживання чи постійних занять, що він будь-яким чином схиляє свідків чи потерпілих до відмови від показань чи дачі неправдивих показань, намагається знищити документи, предмети, які можуть бути речовими доказами, замислив чи готує новий злочин. Закон передбачає, що вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, належить врахувати також тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, його вік, стан здоров‘я, сімейний стан (ст.150 КПК України).[2]

Метою застосування запобіжного заходу є перешкодити обвинуваченому скритися від слідства й суду, заважати встановленню істини у справі, займатися злочинною діяльністю або ухилятися від виконання вироку, тобто забезпечити обвинуваченого за органами розслідування й суду, та його належну поведінку.
Запобіжного заходу можуть застосовуватися судом, прокурором, слідчим, дознавачем лише в тому випадку, коли зібрані по кримінальній справі матеріали дають достатні підстави думати, що підозрюваний чи обвинувачуваний можуть: сховатися від органа, що веде карний процес; перешкодити чи розслідуванню розгляду справи судом, у тому числі, шляхом: надання незаконного впливу на осіб, що беруть участь у карному судочинстві; чи приховання фальсифікації матеріалів, що мають значення для справи; неявки по викликах органа, що веде карний процес, без поважних причин; зробити заборонене карним законом діяння; ухилитися від покладання кримінальної відповідальності і несення призначеного покарання; протидіяти виконанню вироку суду.
2. Арешт і альтернативні йому запобіжного заходу можуть застосовуватися тільки до обвинувачуваного: у здійсненні злочину, за здійснення якого може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на термін понад один рік; у здійсненні злочину, за здійснення якого може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на менший термін - у випадках, коли судом установлені факти здійснення обвинувачуваним зазначених у частині першої дійсної статті дій, для запобігання яких можуть застосовуватися запобіжного заходу.
3. Передача під нагляд поліції може застосовуватися тільки до підозрюваного чи обвинувачуваний, котрим приписується здійснення злочину, за здійснення якого може бути призначене покарання у виді позбавлення волі.
4. При дозволі питання про необхідність застосування запобіжних заходів і виборі з них підметів застосуванню до конкретного підозрюваного чи обвинувачуваного, суд, прокурор, слідчий, дознавач враховують: вага і характер приписуваного діяння; особистість підозрюваного чи обвинувачуваного; їхній вік і стан здоров'я; рід їхніх занять; їхній родиний стан і наявність утриманців; їхнє майнове положення; наявність у них постійного місця проживання; інші істотні обставини.
5. При відсутності необхідності в обранні запобіжного заходу в підозрюваного й обвинувачуваних відбирається письмове зобов'язання бути по викликах дознавач, слідчого, прокурора, суду і повідомляти їм про зміну місця проживання.

Таким чином слід розрізняти підстави і мету застосування запобіжного заходу, а також обставини, які враховуються при цьому.

Застосувати запобіжний захід при наявності для цього достатніх підстав – це право, а не обов‘язок слідчого органу дізнання, прокурора чи суду і судді. Якщо немаж підстав для застосування запобіжного заходу, від обвинуваченого відбирається письмове зобов‘язання про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування, а також про те, що він з‘явиться до слідчого або суду, за їх викликом (ч.3 ст. 148 КПК України). Це зобов’язання не є запобіжним заходом, і його не слід плутати з підпискою про невиїзд (ст. 151 КПК України). При порушенні цього зобов‘язання до обвинуваченого можуть бути застосований привід або запобіжний захід.

Як правило запобіжний захід застосовується до обвинуваченого. Проте у виняткових випадках він може бути застосований щодо підозрюваного. В цьому разі обвинувачення повинно бути пред’явлено йому не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлене, запобіжний захід скасовується (ч.4 ст.148 КПК України).
Можливості відібрання від підозрюваного зобов’язання про явку КПК не передбачає.
Запобіжного заходу застосовуються відповідно до постанови прокурора, слідчого, дознавача чи по постанові суду. Рішення органа, що веде карний процес, про застосування запобіжного заходу повинне бути мотивованим, містити вказівка на злочин, приписуваний підозрюваному чи обвинувачуваний, і обґрунтування необхідності обрання відповідної запобіжного заходу з посиланнями на відповідні докази.
2. Арешт, домашній арешт, застава, звільнення з посади можуть застосовуватися тільки за рішенням суду, прийнятому як по представленню прокурора, так і, при розгляді кримінальної чи справи матеріалу судом, по його власній ініціативі. Домашній арешт і заставу можуть також застосовуватися судом замість арешту по представленню чи слідчого клопотанню сторони захисту.
3. Орган, що веде карний процес, повідомляє своє рішення про застосування запобіжного заходу підозрюваному й обвинувачуваний і вручає їм його копію негайно по його оголошенні
Таким чином можна зробити висновок, що під запобіжними заходами в кримінальному процесі розуміють сукупність заходів процесуального примусу, яка застосовується органами дізнання, слідчими, прокурорами і судами до обвинувачених, а у виняткових випадках до підозрюваних з метою перешкодити їм скритися від суду або слідств, заважати встановленні істини в кримінальній справі, займатися злочинною діяльністю, ухилитися від виконання вироку.

Розділ ІІ
Природа та сутність застави, як запобіжного заходу. Проблеми застосування в юридичній практиці.
Застава полягає у внесенні на депозит органу попереднього розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими, фізичними чи юридичними особами грошей, або передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання забов‘язаня не відлучатися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без дозволу слідчого або суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано цей запобіжний захід (ч.1 ст. 1541 КПК України).
Цей запобіжний захід застосовується тільки із санкції прокурора.

Щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду застава може бути обрана лише з дозволу прокурора, який дав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду – судом.

Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував цей захід, але він не може бути меншим:
1) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років

– 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (тобто 17 000 гривень);
2) Щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого злочину чи раніше судимої - 500 таких мінімумів (тобто 8500 гривень).
У всіх випадках розмір застави не може бути менший від розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами, бо застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень (ч.2,7 ст. 1541 КПК України)

При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз‘яснюється його обов‘язки та наслідки їх невиконання, а заставодавцю – у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовано запобіжний захід застава, і що в разі невиконання нею своїх обов‘язків застава буде звернена в доход держави. Заставодавець може відмовитися від узятих на себе зобов’язань до виникнення підстав для такого звернення. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.

Страницы: 1, 2