Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи (ч.7 ст. 1541 КПК України).
Застава є проміжним запобіжним заходом між підпискою про невиїзд, яка в
деяких випадках може бути не ефективною, і взяттям під варту, коли без
нього можна обійтися. Звичайно, тут з‘являється можливість для заможних
людей “відкупитися” від арешту, внісши заставу, а також до появи лихварів,
які будуть робити бізнес, позичаючи під великі відсотки гроші незаможним
для внесення застави або самі вносячи її, як заставодавці і ставлячи таким
чином цих незаможних людей у залежність від себе, з наступним "вибиванням"
з них грошей з відсотками, або втягнення їх у злочинну діяльність для
“відробітку” позиченого, або інші незаконні дії.
Сума застави визначається органом, що обрав даний запобіжний захід, з
урахуванням характеру зробленого злочину, особистості обвинувачуваного,
матеріального становища заставника і т.д.
В основі розглянутій мері припинення лежить як і єкономічна зацікавленість у збереженні золотовій маси, так і моральна обов’язковість обвинувачуваного (підозрюваного) перед особами й організаціями внісшими заставу.
Розглядаючи історичний аспект даної проблеми застосування мір запобіжних заходів в кримінальному процесі на практиці, те важливо відзначити, що даний запобіжний захід мав досить широке поширення в період непа, коли заставниками були представники різних соціальних прошарків суспільства, що мали можливість і кошту для внесення застави.
Деякі вважають, що застосування запобіжного заходу застави – це недоцільно, тобто укладає в собі занадто слабку основу, - в основному єкономічну, що ставали некоректними, скажемо у випадку, якщо людина заможня і може “відкупитися” від правосуддя. Негативне відношення до можливості законодавчого існуванню застави вважається неправильним. Її застосування можливо в тих випадках, коли по обставинах справи немає необхідності у висновку обвинувачуваного (підозрюваного) під варту, а залишати його під підпискою про невиїзд, чи інною запобіжним заходом бути всеже недостатнім для забезпечення його належного поводження, у тому числі і для невідхилення від слідчих, прокурорських і судових органів. До того ж необхідно врахувати, що в особі заставника можуть виступати як будь-яка фізична особа, так і організації, установи й ін.
Аналіз практики показує, що застава, як запобіжний захід,
обирається часто при здійсненні злочинів проти особистої власності
(крадіжках, грабежах, знищеннях і ушкодження майна), зловживанням чи владою
службовим становищем і до деякої міри при здійсненні злочинів проти
особистості.
У деяких випадках навіть неупереджений суддя схильний залишити ув'язненого
під стражою, не довіряючи його словам (а тому не застосовуючи підписки про
невиїзд) і не зважуючись замінити арешт заставою з побоювання, що він не
буде внесений по звільненні обвинувачуваного (підозрюваного) з-під варти.
На практиці випробуваний наступний варіант дій:
а) обвинувачуваний (підозрюваний) виражає готовність внести застава і
вказує його приблизні розміри, виходячи з ваги обвинувачення, свого
майнового положення і можливостей своїх "спонсорів"-заставників;
б) суддя виносить попереднє рішення про принципову можливість звільнити
обвинувачуваного (підозрюваного) з-під варти за умови, що їм чи за нього у
визначений термін буде внесена застава у встановленої суддею сумі, і
відкладає засідання на 2-3 дня;
в) заставник (фірма, де працює арештований, його родичі, що діє від його
імені адвокат) вносить обумовлену суму в депозит суду;
г) у відновленому судовому засіданні суддя приймає документи, що
підтверджують внесення застави, прилучає їх до матеріалів судового
виробництва, виносить постанову про звільнення обвинувачуваного
(підозрюваного) з-під варти і видає заставнику копію протоколу про
прийняття застави.
Одночасно зі звільненням особи з-під варти суддя вправі обрати у відношенні
обвинувачуваного (підозрюваного) будь-який інший запобіжний захід, що, як
правило, і робиться. Звичайно обирається підписка про невиїзд чи, у три
рази рідше, застава.
Навіть внесши заставу, підсудний (підозрюваний) не можете бути упевненим, що запобіжний захід йому не змінять на арешт. Застава переважно застосовувати в тому випадку, коли підсудний знає, як саме на волі він доможетеся припинення справи по підставах, що реабілітують.
Хоча якщо у підсудного є гроші для внесення застави, то він знайде кошти, щоб проконсультуватися з грамотним юристом.
Практика свідчить, що переважно і застава, і поручительство
застосовуються рідко. І закінчується це найчастіше тим, що ми потім не
можемо знайти підслідного. Гроші, внесені як заставу, йдуть у доход
держави. Однак це ніяк не може компенсувати збиток, нанесений злочином.
Розслідування по кримінальній справі провадитися не може, правосуддя не
відбувається, злочинець залишається безкарним. Може бути з погляду
матеріальної економії це і було б виправдано: не треба витрачатися на зміст
арештованого в ІТТ. Але з погляду законності і правосуддя сума застави і
збиток від злочину не порівнянні.
У цієї проблеми є й інша сторона. У нашій країні ще дуже не багато багатих людей, у яких реально є кошту для того, щоб внести застава в такій сумі, що якось істотно стримувала б підслідного від бажання сховатися від наслідку і суду. Суми застави, що реально може внести велика частина громадян настільки незначні, що не приходиться всерйоз говорити про мерю припинення. У практиці найбільша сума застави складала
4 млн. гривень.
Злочинні угруповання, ті, кого прийняте називати бандитами, можуть внести великі суми як заставу. Але для них це скоріше щось начебто відступного, а зовсім не гарантія участі обвинувачуваного у виробництві по кримінальній справі.
Тут слід також зазначити і те, що наші громадяни, що ніколи не мали скільки-небудь значної власності, не звикли цінувати неї, не бояться утратити своє майно, якого в них фактично і немає. А щось схоже на волю російські громадяни мали. Її вони бояться втратити. Тому повинно пройти ще багато часу, поки російські громадяни будуть цінувати свою власність настільки, що погроза втрати навіть її частини буде деякою гарантією їх правослухняного поводження. Тільки при цьому умові застава буде ефективною заміною утриманню під вартою. Поки перспектива утратити волю утримує обвинувачуваних від утеч від наслідку надійніше.
Для застосування застави в даний час є й організаційні труднощі. Заставні суми повинні десь зберігатися. Сьогодні банки не мають права пускати ці гроші в оборот, тому вони не зацікавлені зберігати їх у себе на рахунках.
Якщо зберігати ці гроші в банківських осередках, то за них потрібно платити. Ні в органів наслідку, ні в прокуратури грошей на це немає.
Через якийсь час, можливо, усі ці питання будуть урегульовані.[3]
Про прийняття застави складається протокол, копія якого вручається
заставнику. Сума застави визначається органом, що обрав даний запобіжний
захід , відповідно до обставин справи. При внесенні застави заставник
повинний бути поставлений у популярність про сутність справи, по якому
обрана даний запобіжний захід. У випадку відхилення обвинувачуваного,
підозрюваного від явки по викликах особи, що робить дізнання, слідчого,
прокурора, судна, внесений заставу звертається в доход держави визначенням
суду, винесеним у порядку, передбаченим ст. 154 КПК.
Розглянемо, як практично застосовується застава як запобіжний захід. Для цього наведемо приклад заяви про заставу:
Заява про заставу
У ____________ районний (міський)
суд _______________________ області
(краю, республіки)
від
________________________________
(ф., і., о., найменування
___________________________________
організації, адреса)
ЗАЯВА
про заставу
У виробництві ________________ суду знаходиться кримінальна справа
____________ за обвинуваченням _________________________ по ст. ____ КК
РФ.
(ф., і., о.)
На підставі ст. 154 КПК України прошу суд обговорити мою
(нашу) прохання
і винести визначення про обрання у відношенні ________________________
(ф., і., о. підсудного)
запобіжного заходу у виді застави
_______________________________________.
(указати суму чи грошей цінності)
Мені (нам) відомі сутність справи, по якому буде обраний
даний запобіжний захід, а також те, що у випадку відхилення
_____________________________ від явки по викликах суду, внесений застава
(ф., і., о. підсудного)
звертається в доход держави.
Керівник організації
(чи особа, що вносить заставу)
_________________________
(підпис)
"__"_________ 19__ м.
(Печатка)
По чинному законодавству застава як запобіжний захід, застосовувана
при виробництві по кримінальній справі, складається в грошах чи цінностях,
внесених на депозит суду обвинувачуваною, підозрюваною або іншою особою чи
організацією для забезпечення явки обвинувачуваного, підозрюваного по
викликах особи, що робить дізнання, слідчого, прокурора, судна (ст. 154-1
КПК України). У відношенні предмета застави сказано ще тільки те, що сума
застави визначається органом, що обрав даний запобіжний захід, відповідно
до обставин справи. Інші властивості предмета застави ні в діючому, ні в
передбачуваному законодавстві не урегульовані.
Окремі сторони, що характеризують предмет застави, знайшли відображення в
дослідженнях, присвячених теорії і практиці застосування даного запобіжного
заходу. Зокрема, докладно вивчене питання про те, чи можуть складати
предмет застави тільки гроші і недобірні види іншого коштовного рухомого
майна чи ж і різна нерухомість, (у т.ч. будівлі), а також іноземна валюта.
Висловлено обґрунтовані судження про нормативні підстави і методику
визначення розміру коштів, внесених як заставу.
Випливає, однак, відзначити, що практично без уваги залишилося питання про
походження чи грошей інших цінностей, внесених як заставу. На це питання
відсутня відповідь в чинному законодавстві, немає і досить переконливих
суджень по ньому й у юридичній літературі. Тим часом він представляється
дуже важливим. Його довільне рішення може не тільки створити умови для
використання як заставу "брудних" грошей, але послужити своєрідною формою
їхнього відмивання. Таке явище не може бути терпимим, оскільки створює
сприятливий ґрунт для легалізації (відмивання) коштів і іншого майна,
придбаних незаконним шляхом, що вже саме є злочином, за яке в статтях КК
України передбачена відповідальність. Це тим більше важливо, оскільки
порушення відбуваються в сфері карного судочинства, спеціально призначеного
для боротьби з такого роду явищами.
З обліком сказаного можна зробити висновок про необхідність удосконалювання
нормативного регулювання застави як запобіжного заходу по кримінальних
справах. У законодавчій процедурі застосування застави необхідно
передбачити ряд таких норм, послідовне виконання яких виключило б
можливість внесення як заставу "брудних" чи грошей інших цінностей. У числі
цих норм пропонуються що передбачають[4]:
1. Обов'язок посадової особи, що застосовує заставу, перевірити законність
походження внесених сум чи грошей інших цінностей.
2. Можливість у випадку, якщо сума застави не перевищує розміру валового
сукупного річного доходу фізичної особи, оподатковуваного прибутковим
податком по мінімальній ставці, обмежитися усними поясненнями про
походження і джерела одержання внесених на депозит суду сум.
3. Якщо сума застави перевищує розмір валового сукупного річного доходу
фізичної особи, оподатковуваного прибутковим податком по мінімальній
ставці, необхідність документального підтвердження її легальності
обвинувачуваним, підозрюваним, іншим чи особою організацією.
4. Прийняття в якості достатнього документального підтвердження легальності
походження коштів, внесених як заставу, копії декларації, з якої випливає,
що внесена сума не перевищує суми усіх видів нарахованих доходів за
попередній календарний рік, або іншого фінансового документа, що свідчить
про сплату з представленої суми всіх передбачених законом податків і інших
платежів.
5. У випадку вказівки як на джерело коштів на третіх осіб або організації
або безпосереднє внесення останніми грошових сум поширення на них
приведеної вище норми про документальне підтвердження легальності
походження коштів, внесених як заставу.
6. Можливість при наявності сумніву перевірки посадовою особою, що приймає
заставу, дійсності представлених документів або зведень, відбитих у їхніх
копіях.
7. Звертання внесеної застави у випадку відсутності належного підтвердження
легальності походження коштів у доход держави в порядку, встановленому в
ст. 154-1 КПК України.
8. Рішення в останньому випадку питання про застосування запобіжного заходу
в звичайному порядку як у ситуації, коли обвинувачуваний, підозрювана або
інша чи особа організація не внесли застави.
Висновок
Сукупність приведених норм робить інститут застави більш адекватним
сучасним реаліям. Їхнє законодавче закріплення виключило б використання
застави як своєрідної форми відмивання коштів, придбаних незаконним шляхом.
Актуальність теми полягає в тому, що застосування застави, поступово
обертає все більш практичну обгрунтованість, і дослідження данної теми
важливе, оскільки багато питань практичного застосування застави залишились
не вирішеними.
Тому можна підсумувати, що застава полягає у внесенні на депозит органу
попереднього розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним,
іншими, фізичними чи юридичними особами грошей, або передачі їм інших
матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання
забов‘язаня не відлучатися з місця постійного проживання або тимчасового
знаходження без дозволу слідчого або суду, явки за викликом до органу
розслідування і суду особи, щодо якої застосовано цей запобіжний захід (ч.1
ст. 1541 КПК України).
Список використаної літератури
1) Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 208 с.
2) З.З. Зинатуллин Уголовно-процессуальное принуждение и его эфективность.
– Казань, 1981. – 134 с.
3) М.М. Михеєнко В.Т. Нор В.П. Шибіко Кримінальний процес України 2-ге видання, перероблене і доповнене. – К.: Либідь, 1999. – 520 с.
4) М.М. Михеєнко В.Т. Нор В.П. Шибіко Кримінальний процес України – К.:
Либідь, 1992. – 420 с.
5) В.Н. Григорьев Совершенствование нормативного регулирования залога в качестве меры пресечения по уголовным делам как одно из направлений в борьбе с отмыванием денежных средств, приобретенных незаконным путем –
М.: Магистр-S, 1995.
6) Товстоліс М. Розуміння застави в звичаєвому праві України. - К., 1928.
7) Бублик В. Залоговое право: практика применения. // Хозяйство и право. -
1994. - №№ 3, 4.
-----------------------
[1] Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 208 с.
[2] М.М. Михеєнко В.Т. Нор В.П. Шибіко Кримінальний процес України 2-ге
видання, перероблене і доповнене. – К.: Либідь, 1999. – 520 с.
[3] В.Н. Григорьев Совершенствование нормативного регулирования залога в
качестве меры пресечения по уголовным делам как одно из направлений в
борьбе с отмыванием денежных средств, приобретенных незаконным путем – М.:
Магистр-S, 1995.
[4] З.З. Зинатуллин Уголовно-процессуальное принуждение и его эфективность.
– Казань, 1981. – 134 с.
Страницы: 1, 2
