Разом з тим, можна казати про наявність спільних рис у моделі розвитку
Китаю, а також Індії одночасно і з новими індустріальними країнами, і з трансформаційними країнами Європи, і також із країнами-аутсайдерами. Разом з тим, є й специфіка, яка диктується розмірами Китаю й Індії. Китай вже серйозно претендує на роль лідера в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, яку традиційно відігравала Японія. Причому йдеться не тільки про валові параметри такої міждержавної конкуренції: вдовольнившись спочатку статусом технологічно наздоганаючої країни, Китай дедалі більше завойовує й технологічні ніші на ринку регіону та світу.
Щодо України, Росії та ряду інших нових незалежних країн, то їхня
належність до очевидно тимчасової класифікаційної групи держав ставить їх
перед історичним викликом: вони мають або наслідувати успіху лідерів
ринкової трансформації, або деградувати до стану ресурсозабезпечених
напівринкових країн (5-а група, причому це актуально для Росії) або до
стану аутсайдерів (6-а група, входження до якої поки що реально загрожує
Україні). Щодо останнього, то про реальність зміни українського статусу
свідчить те, що вже в 2001 році Світовий Банк разом з Киргизією і Беніном
відніс Україну до найбідніших країн світу, причому Україна витіснила зі
списку найбідніших країн світу той самий Китай. (Україна ж виявилася в
списку найбідніших країн після того, як річний доход на душу населення в
країні уперше опустився нижче за відмітку $750.) [[i]].
Виходячи зі сказаного, можна здійснити більш грунтовну оцінку можливих рішень щодо ділеми “Схід-Захід” для України.
Європейський вектор відкритої економіки України
Умовою розв`язання кардинальних проблем внутрішнього розвитку, необхідною складовою зовнішньої стратегії України постало питання про її ставлення до тих або інших міжнародно-економічних об`єднань та коопераційних, інтеграційних процесів. Виходячи з цього, особливий інтерес становить оцінка окремих географічних векторів зовнішньоекономічної орієнтації України, з яких європейський є особливо важливим.
Європейська інтеграція, яка із запровадженням на початку 2002 року євро перейшла у нову, більш високу якість (тільки запровадження нової грошової одиниці має принести виграш від 40 до 50 млрд. дол. щорічно, не кажучи про зниження інфляції, процентних ставок, податків, зменшення потреб підприємств в обігових коштах, стабілізацію фінансого сектора, зниження валютних ризиків, скороченню накладних витрат з обслуговання операцій, прискорення та здешевлення міжвалютних переказів), є важливим фактором формування відкритої економіки України. Адже європейська інтеграція не тільки виступає фактором прискорення економічного розвитку країн ЄС, але зумовлює зростання їх значення в міжнародній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, перетворює їх на центр тяжіння геополітичних інтересів багатьох країн.
Зважаючи на пострадянські умови – неконкурентність технологічно
відсталої промисловості, успадковану штучну однобічність зовнішньої
орієнтації та транспортної інфраструктури, здатність України налагодити
ефективне співробітництво з ЄС постала в 90-х роках та на початку нового
століття індикатором її реального суверенітету. Дійсно, після здобуття
Україною державної незалежності поступова інтеграція в загальноєвропейські
структури і налагодження багатосторонньої кооперації з ЄС постали її
головними геостратегічними пріоритетами. Отримання Україною повноцінного
членства в провідних континентальних економічних та політичних організаціях
можна вважати необхідними передумовами найбільш органічної моделі
реалізації її інтересів на світовій арені, перетворення на активного
учасника життя світового співтовариства.
Згідно урядових програм розвитку економіки України, в результаті
значної диверсифікації міжнародної торгівлі, близько 65-70% її об'єму до
2010 року буде припадати на країни «далекого зарубіжжя». І відносини з
Євросоюзом в цьому контексті розглядаються як базовий вектор
геостратегічної реорієнтації.
Слід враховувати й стабільність моделі розвитку країн Європи. Так, за умов загострення фінансової кризи, від якої особливо постраждала Росія, не кажучи, навіть, про держави Азіатсько-Тихоокеанського регіону, відносна стабільність європейських країн може розглядатися як, до певної міри, стабілізуючий фактор через стабільність попиту на український експорт.
Відносини з ЄС та близькими до нього країнами набувають для України
дедалі більшого геополітичного значення. Так, своєрідною “компенсацією” за
експортні втрати машинобудівників та харчовиків України на ринках СНД
постало збільшення експортних постачань продукції металургії до країн
Заходу, перш за все Західної Європи. Збільшилися експортні постачання
олійного насіння, головними імпортерами якого з України є Нідерланди,
Іспанія. Зросли обсяги експорту органічних хімічних сполук в такі країни,
як Фінляндія, Німеччина. Головним споживачем шкіряної сировини українського
походження (а її експортні обсяги значно зросли) є Італія. Збільшилися
обсяги експортних постачань одягу та предметів одягу до Німеччини та інших
країн. Головним торговельним партнером України в торгівлі міддю та виробами
з неї є та ж сама Німеччина.
В більш загальному плані, можна констатувати, що взагалі сукупні обсяги торгово-економічної взаємодії України з ЄС останніми роками постійно зростають. Наприклад, в на початку нового століття щорічний товарообіг товарами та послугами між Україною та країнами Європи складає 10-15 млрд. дол.
Пріоритетні інтереси, які пов'язані з перспективами багатобічного
розширення коопераційних, інтеграційних контактів з країнами ЄС, для Украни
пов'язані з наступним:
. країни-члени ЄС уявляють собою надзвичайно великий та потужний ринок, причому прив'язка до нього та скасування взаємних обмежень в процесі торгівлі з ним здатні допомогти вирішити основні проблеми збуту продукції, яка виготовляється в Україні;
. присутність в європейському ринковому просторі, а також міждержавне, міжурядове та міжвідомче співробітництво дозволять Україні приймати активну участь в програмах галузевого, технологічного, науково- технічного, освітньо-гуманітарного розвитку Євросоюзу;
. лібералізація та взаємне відкриття економічних режимів є гарантією капіталовкладень, що зумовить притік іноземних інвестицій до країни;
. офіційний європейський статус автоматично означав би поширення на Україну всіх вигідних для її економіки особливостей режиму діяльності в торговельно-інвестиційній сфері, які поширюються і на інших членів
Євросоюзу.
Особливий інтерес для України становить створення зони вільної торгівлі
з Європейським Союзом. Це було передбачено ще Угодою про партнерство та
співробітництво від 16 червня 1994 р., яка постала наріжним каменем та
нормативною основою двостороннього співробітництва України. Але вже на
частку ЄС та Туреччину, яка є членом митного Союзу ЄС та є його
асоційованим членом, припадає понад 20% зовнішньоторговельного обороту
товарами, послугами та роботами України. Але, хоча ЄС і займає друге після
СНД місце в переліку основних торговельних партнерів України, наявні
здобутки у співробітництві зі Співтовариством є все ж замалими, особливо
якщо замислитися над потенціальними можливостями співробітництва.
Крім лібералізації й взаємного наближення торговельних та інвестиційних режимів України та блоку ЄС предметом особливого інтересу для нашої країни можуть бути числені галузеві напрями співробітництва, особливо ті, які пов’язані з високотехнологічним виробництвом, запровадження передових досягнень науки і техніки. Серед науково-технічних пріоритетів найбільш важливими в сфері співробітництва з ЄС ми вважаємо наступні:
. розвиток мікроелектроніки та робототехніки;
. взаємодія в галузі біотехнологій, зокрема генної та клітинної інженерії;
. розвиток оптроніки та лазерної техніки;
. розробка нових матеріалів та прогресивних технологій обробки матеріалів;
. створення та запровадження в практику нових засобів комунікації та зв’язку;
. спільні дії, спрямовані на покращення енергозаощадження, перехід на використання нових та поновлюваних джерел енергії.
Важливим напрямом співробітництва з європейськими структурами для
України становить кредитно-фінансова взаємодія у банківській сфері.
Основним партнером тут виступає Європейській банк реконструкції та розвитку
(ЕБРР), рада директорів якого ще в 1997 р. затвердила стратегію дій
стосовно України. Метою стратегії постало сприяння розвитку фінансової
сфери, зокрема комерційного експортного кредиту, а також кредитування
малого та середнього, а також корпоратизованого бізнесу, аграрного
виробництва, взагалі приватизованого сектору економіки, сприяння
інвестиціям. Об’єкт особливої уваги ЄБРР – модернізація та будівництво
транспортної інфраструктури, допомога Україні в справі якомога більшого
самозабезпечення енергоресурсами, впровадження енергозаощаджувальних та
екологічних технологій у виробництві, фінансування чорнобильських статей
витрат.
Втім, у відносинах України з ЄС існує й чимало проблем. Одна з найбільш болючих та таких, які вимагають діяти, і негайно – антидемпінгові розслідування проти українських товарів. Від них серйозно страждають як окремі вітчизняні виробники так і зовнішньоторговельний і платіжний баланси країни. Причому, з мікроекономічної точки зору, ситуацію, в найгірших випадках, загострює те, що по деяких видах виробництва на продукцію інколи навіть немає альтернативного експорту (тобто зовнішньому попиту) попиту всередині держави.
Важливими передумовами розширення співробітництва між Україною та ЄС, можна вважати:
. загальне покращення макроекономічної ситуації в Україні та більш динамічне просування ходою справжніх та радикальних, а не симулятивних економічних реформ, що не тільки створює базу для більш вигідної економічної взаємодії, а інколи й постає прямою умовою реалізації тих або інших проектів;
. розв'язання тих проблем, які були породжені практикою антидемпінгових розслідувань з боку ЄС, зокрема із більш широким та послідовним застосуванням самою ж України існуючих методів контрантидемпінгу
(сказане не знімає з порядку денного завдання адміністративного попередження реального демпінгу з боку тих вітчизняних експортерів, які до нього вдаються);
. проведення роботи щодо розв'язання проблем, які виникають у України по лінії ГАТТ/СОТ, що є однією з політичних передумов налагодження відносин з Євросоюзом, які є членами цих світових торговельних структур та активно відстоюють їхні принципи на міжнародній арені;
. проведення подальшої організаційної та переговорної роботи щодо розширення номенклатурного та кількісного представництва вітчизняного виробництва на західноєвропейських ринках в тих випадках, коли ще існують відповідні обмеження;
