CEFTA, а також в системі єврорегіонів.
Важливим напрямом договірної діяльності України є забезпечення режимів
вільної торгівлі з державами, які є кандидатами на вступ до ЄС. Так, в 2000
році було проведено кілька раундів переговорів з підготовки Угоди про
вільну торгівлю з Македонією (Угода підписана 18 січня 2001р); велась
робота по приведенню Угоди про вільну торгівлю з Литвою до стандартів ЄС.
Було також укладено міжурядову торговельну Угоду з Кіпром, Конвенцію про
уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи і на капітал
та Угоду про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і вантажів з
Швейцарією, міжурядову Угоду про транскордонне співробітництво з
Словаччиною.
Позитивних прикладів інвестиційного та технологічного співробітництва
України з країнами ЄС поки що небагато. Одним з них є залучення капіталів
шведської фірми AGA, відомої як другий в світі продуцент кріогенного
обладнання, до дніпропетровського заводу “Дніпрокисень” через продаж 25 %
акцій цього підприємства. В результаті цього заходу очікується
запровадження новітніх технологій, які будуть відзначатися не тільки
продуктивністю, а працюватимуть в енергозаощаджувальному режимі.
Було створено і ряд інститутів, що сприяють активізації партнерства. Це
– Рада та Комітет Співробітництва, а також парламентський комітет з числа
депутатів Верховної Ради України та Європарламенту. Головне економічне
міністерство України – Мінекономіки певний час навіть в своїй назві
“виношує” ціль європейської інтеграції держави. В Україні функціонує
Міжвідомчий комітет з розвитку відносин з ЄС, а з боку Союзу українськими
“справами” займається Генеральний Директорат з відносин з країнами
Центральної та Східної Єсропи та Новими Незалежними Державами. Відкрито
постійне представництво України при Союзі в Брюсселі, в той час як в Києві
- посольство ЄС та місія Глави делегації Європейської Комісії.
Таким чином, коли йдеться про відносини Україна – ЄС, варто враховувати, що насправді йдеться про процес, а не про оцінку дійсно несприятливої сучасної кон`юнктурної ситуації в Україні в застиглому її варіанті. Крім того, як вважається в Україні, на кожному з послідовних кроків, які мають наближувати її до ЄС, будуть відкриватися додаткові можливості співробітництва - як у вигляді збільшення пільг та скасування кількісних, зменшення тарифних обмежень з боку ЄС, так і у формі залучення західноєвропейських інвестицій, участі нашої держави в спільних технологічних проектах.
Отже, хоча очевидним є те, що мета широкої інтеграції в європейський господарський простір не є реальною на найближчі роки, а обсяги необхідної підготовчої роботи, і перш за все в середині самої України, потребуватимуть надзвичайно великих зусиль, інтенсифікація роботи щодо зближення з євроструктурами є конче потрібною та є дійсно стратегічним геоекономічним напрямом для України.
Правові засади співробітництва України з ЄС
Проблема “наближення до Європи” значною мірою полягає у правовій
площині. Так, ще в 1995 році Єврокомісія опублікувала так звану “Білу книгу
про підготовку асоційованих країн Центральної та Східної Європи до вступу у
внутрішній ринок ЄС”. Після цього значно інтенсивнішим став процес
узгоджень законодавчих систем зазначеної групи країн у відповідності до
загальноєвропейських стандартів. За оцінками фахівців, реалізація
аналогічного завдання щодо узгодження законодавчої бази для України, у
відповідності до 150 конвенцій Ради Європи, 60 міжнародних європейських
угод, 1,5 тисяч інших актів ЄС та численними прецедентними рішеннями
Євросуду, виглядає справою особливо непростою. Адже належить внести зміни
та доповнення не менш як до 4 тисяч національних законодавчих актів.
На міжнародному рівні базовим правовим документом, який регулює процес європейської інтеграції України є Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, яка складається з 9 розділів та 100 статей. Угода встановлює як рамки широкого політичного діалогу між сторонами, так і важливі економічні пріоритети. Важливою метою в цьому відношенні є погоджена перспектива створення між Україною та Європейським Союзом зони вільної торгівлі.
Взагалі цей документ можна вважати одним з найважливіших міжнародних документів, які були коли-небудь підписані Україною. Фактично Угода встановила загальні принципи двосторонього співробітництва у сферах торгівлі, руху капіталів, здійснення взаємних платежів, кооперування в області промисловості та агропромисловому секторі, науково-технічному співробітництву. В Угоді декларується підтримка Євросоюзом ринкового реформування української економіки. На нашу державу було поширено загальну систему преференцій для країн, що розвиваються. Угода визначила порядок застосування режиму найбільшого сприяння, а також національного режиму для європейських компаній в Україні та вітчизняних у країнах ЄС. Україна отримала квоти на експорт по найбільш захищених від імпорту в ЄС товарних позиціях – текстилю, виробах з сталі та ін.
У відносинах між Україною і ЄС, крім базової – Угода про партнерство та співробітництво – діє ряд угод, які регламентають різні аспекти двостороннього співробітництва. Це, зокрема, наступні акти:
Угода між Європейськими Співтовариствами та Україною про торгівлю текстильними виробами (підписана 5.05.93);
Угода між Урядом України і Комісією Європейських Співтовариств про заснування представництва Комісії Європейських Співтовариств України та про його привілеї та імунітети (підписана 17.09.93);
Угода між Урядом України і Комісією Європейських Співтовариств про створення Контактної групи по вугіллю та сталі (підписана 08.06.94);
Угода між Європейським Співтовариством по вугіллю та сталі та Урядом
України про торгівлю сталеливарними виробами (підписана 15.07.97); Угода
про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським
Співтовариством з атомної енергії в галузі керованого термоядерного синтезу
(підписана 23.07.99);
Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та
Європейським Співтовариством з атомної енергії в галузі ядерної безпеки
(підписана 23.07.99), а також інші документи, які стосуються сфер науково-
технічного співробітництва, мирного використанні ядерної енергії, включаючи
торгівлю ядерними матеріалами, та ін.
Україна в системі єврорегіонів
Наприкінці ХХ століття спостерігалося зростання значення міжнароднополітичних факторів прикордонного співробітництва. Саме в такому контексті можна розглядати підтримку Євросоюзом, зокрема організаційним та фінансовими засобами, процесів розвитку форм прикордонного співробітництва в центрально-східноєвропейському регіоні.
При формуванні перспективної інтеграційної моделі України, для якої, згідно об'єктивної оцінки можливих вигід та переваг, а також офіційних декларацій, ЄС становить найбільш бажаний вектор, слід враховувати роль та особливості прикордонного співробітництва на континенті.
Передусім слід відзначити прийняття “Європейської рамкової конвенції
про транскордонне співробітництво між регіональними общинами або властями”
1980 року, Додатковий Протокол до конвенції 1995 та 1998 років, а також
програми ІНТЕРРЕГ, які приймалися в рамках ЄС. Приймалися й міжнародні
документи на рівні субрегіонів. Такими були Угода країн Скандинавії щодо
визнання компетенції місцевих органів влади в здійсненні та регулюванні
прикордонного співробітництва, Конвеціїя Бенілюксу щодо формування правових
засад прикордонного співробітництва, визначення прав та ролі місцевих
владних інститутів, створення спільних органів сприяння взаємодії на
регіональному рівні та інші документи. Згідно другої програми ІНТЕРРЕГ було
визначено основні умови та характер надання країнами Євросоюзу підтримки
прикордонним регіонам постсоціалістичних країн континенту, які здійснюють
ринкові реформи.
Єврорегіони – це міждержавні регіональні асоціації, які включають в себе прикордонні області країн-учасниць та розвиваються у відповідності до погоджених комплексних програм соціально-економічної та культурно- гуманітарного характеру та загальноєвропейських критеріїв з метою спільного розв'язаннь соціально-економічних завдань.
Прикладами інституційного будівництва з метою сприяння прикордонному
співробітництву є такі структури, як Асамблея європейських регіонів,
Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, Асоціація європейських
прикордонних регіонів, Конференція периферійних приморських регіонів.
Розвитку прикордонного та міжрегіонального співробітництва в Європі сприяє формування єдиного митного, тарифного та взагалі соціально- економічного простору.
Співробітництво України з іншими східно- та центральноєвропейськими країнами, які є прилеглими до її власної території по будівництву таких інтеграційних утворень, як єврорегіони, постало важливим завданням на порядку денного. Єврорегіони, які за своєю сутністю є зонами багатостороннього міжнародного співробітництва, включаючи режим прикордонної торгівлі, підпадають під національне регулювання процесу створення та функціонування зон вільної торгівлі взагалі. Воно є додатковим фактором вирішення складних питань проведення реформи та виходу з кризи.
Зокрема, за допомогою участі в системі єврорегіонів можливо досягти
наступних практичних та тактико-стратегічних цілей:
. надання імпульсу соціально-економічного розвитку окремих регіонів завдяки використанню широкого комплексу міжнародно-регіонального співробітництва;
. кадрова, інфраструктурна підготовка як окремих регіонів, так і країни в цілому до більш глибоких форм інтеграційної співпраці з Євросоюзом; прискорення самого процесу такої інтеграції;
. краще реалізовувати потенціал виробничої спеціалізації західних регіонів держави, які поки що значно відстають при формуванні експортної бази зовнішньоторговельного балансу України;
. створення кращих передумов для здійснення закордонних інвестицій, взагалі покращення режиму руху капіталу в субрегіональних межах;
. спільний розвиток транспортної та комунікаційної інфраструктури;
. спільна розробка стратегії регіонального розвитку, обмін досвідом розвитку виробничої та побутової сфери;
. співробітництво в галузі туризму, спортивного виховання та рекреації;
. охорона навколишнього середовища та розв’язання широкого кола проблем екології, які хвилюють місцеве населення.
Інтеграційно-дезінтеграційні контроверсії СНД: на шляху від “розлучення” до співіснування
Значні ускладнення, які виявилися під час становлення колишніх радянських республік як незалежних держав спонукали їх до розуміння значущості взаємних зв’язків як кардинальної передумови виходу їхніх економік з глибокої кризи, подальшого динамічного розвитку. Крім того розвіялися ілюзії щодо швидкої інтеграції відповідних господарських комплексів до світового та спільного європейського господарств, а це актуалізує ідеї поновлення міжреспубліканських зв’язків, хоча і на принципово іншій основі. Варто згадати і суворі реалії ринкової конкуренції на міжнародних ринках, які об’єктивно актуалізують взаємне значення та тяжіння членів СНД як ринків збуту для вироблених в них товарів.
