З наявних у світовій інфраструктурі прийняття рішень критеріїв (науково- технічних, соціально-психологічних, екологічних, комерційних і інших) вибираються підхожі за принципом розумної достатності, виходячи з інтуїції, преваг і індивідуально-типологічних особливостей.
У результаті і виникає уява того самого проекту, при якому ідея потенційного нововведення через декілька років перетвориться в привабливий для споживачів продукт.
Щоб очікуваний прибуток перетворився в реальну, бізнесмен повинний брати до уваги і ту обставину, що лише менша частина капіталовкладень йде на трансформацію ідеї в концепцію і створення досвідчених зразків. А велику їхню частку треба витратити, щоб вивести розробку на ринок для комерційного використання. Тому повинна бути змодельована активна стратегія маркетингу по просуванню майбутнього продукту на ринок. Зокрема, для піонерних розробок така стратегія може бути орієнтована на створення в потенційних покупців почуття незадоволеності існуючим товаром і чекання більш привабливого. Реалізація подібної стратегії дозволяє не тільки зацікавити споживачів, але і нейтралізувати конкурентів.
Інноваційний задум і стратегія маркетингу служать ключовими аргументами на користь конкретного проекту. Природно, безпосередньо перед ухваленням рішення про початок фінансування підприємці не покладаються цілком на інтуїцію й удачу, а проводять (для зменшення ризиків) більш детальну перевірку його життєздатності, але вже з притягненням незалежних спеціалістів-аналітиків.
Крім того, зазначимо, що інноваційний задум може з'явитися не тільки в
процесі розумового експерименту, але й ассоциативно - зненацька, раптово.
Цьому сприяє настрой на економіко-управлінський пошук, наприклад, через
засоби масової інформації, “соціальне замовлення”, що характеризують
насущні потреби товариства.
Фактор Г. Поле інноваційної активності.
Воно окреслюється межами концентрації потенційних об'єктів додатка знань і навичок на відповідних ієрархічних рівнях, територіях, у визначених видах діяльності.
Потенційні інноваційні об'єкти - це “вузькі” місця в різноманітних
відкритих системах (машинних, біологічних, людино-машинне, соціально-
технічне й інших), що функціонують у рамках “товариство - середовище
обитания - техніка”. Здійснення в потенційних об'єктах спеціальних
проектів (науково-промислово-інноваційних і ін.) забезпечує розшивку
“вузьких” місць шляхом упровадження підхожих нововведень (модернизационных,
новаторських, що випереджають і пионерных).
При цьому важливо підкреслити, що ключовими передумовами організації конкретного проекту, включаючи вибір схеми й обсягів фінансування, є пропозиція новаторами адресного науково-прикладного продукту і наявність у зацікавленого підприємця або менеджера економіко-управлінського рішення по перетворенню такого продукту в реальне нововведення.
По оригінальності що впроваджуються науково-прикладних продуктів і
масштабам перетворень інноваційні об'єкти доцільно ранжировать на п'ять
родів:
- об'єкти I роду, що настроюють на використання нових загальнонаукових ідей, що забезпечують створення піонерних новацій;
- об'єкти II роду, що потребують застосування нових науково-прикладних ідей, заснованих на модифікованих загальнонаукових і приводящих до нововведень, що випереджають;
- об'єкти III роду, що націлюють на адаптовані науково-прикладні ідеї, що трансформуються в новаторську продукцію або технологію її виготовлення;
- об'єкти IV роду, що ставлять проблеми удосконалення існуючої продукції або технології її одержання, що дозволяються за допомогою впровадження модернизационных инноваций;
- об'єкти V роду, що стосуються освоєння виробництва готових новацій тієї або іншої науково-прикладної значимості з метою їхній тиражування.
Фактор Д. Інноваційний клімат.
Це своєрідна “живильне середовище”, що забезпечує сприятливий фон для взаємодії схарактеризованих вище чинників. Подібне середовище включає систему необхідних соціальних, юридичних, економічних, інформаційних і інших інститутів, що підтримують як нововведенческую діяльність, так і самих новаторів. До типових прикладів організаційних побудов, що сприяють формуванню інноваційного клімату, можна віднести виртуальные корпорації, технополисы, бізнеси-інкубатори, кібернетичні інформаційні простори.
Проблеми становлення господарського механізму в Україні.
Головна мета будь-якої реформи – економічна свобода громадян і
створення на цій основі ефективної господарської системи, здатної
забезпечити динамічний розвиток народного господарства і гідний рівень
добробуту громадянам держави, подолавши відставання від інших країн.
При проведені ж реформ економічної системи України не були навіть визначені
та проаналізовані основні комплексні моделі, які можуть забезпечити
економічне зростання. Ці перетворення не сприймаються суспільством і
здійснюються незалежно від його потреб, тобто мають самодостатній характер
їх проведення в соціальному плані, що коштує народу дуже дорого.
Політичне й економічне реформування буде успішним лише тоді, коли само воно
буде психологічно і соціально обумовленим, а методи його здійснення –
реалістичними та ефективними. Інакше нам ще довго доведеться виживати на
звалищах минулого.
Метою реформ в умовах сьогодення не може бути стабілізація економіки. Адже,
по суті, це означало б нижню рівновагу, коли спад призупинився, а
економічне зростання ще не почалось. Але при цьому зберігаються всі
диспропорції, які склалися за роки кризи і економічної деградації, а також
ціла низка руйнівних чинників, програм та моделей. Таке становище не може
зберігатися довго, оскільки в подальшому воно призведе до ще більшого
застою і деградації.
Для видужання економічного організму від довготривалої хвороби слід досягти
докризового рівня, але при новій економічній системі й структурі економіки,
і одразу ж спрямувати свої зусилля на забезпечення стабільних темпів росту.
Проблема нашої економіки в першу чергу полягає не в тому, щоб швидко
перейти від планових до ринкових засад, а в переході від економіки, що
базується на екстенсивному способі розвитку шляхом інтенсифікації
виробництва, до економіки, основу якої складають найновіші технології,
високий рівень науки в поєднанні з високим загальноосвітнім рівнем. Саме на
цій основі ми повинні побудувати новий господарський механізм.
Разом з тим зрозуміти проблеми України і спрогнозувати перспективи її
розвитку можливо лише в межах глобальних тенденцій загальносвітового
розвитку, формування нового світового порядку, системи світової безпеки.
Глобальні зміни полягають у тому, що завтра головним фактором суспільного
розвитку стає не науково-технічний прогрес (шлях, на який ми нещодавно
ступили і нині долаємо), а якості людини, і це вже багатьма державами
визнано. Якщо відбудувати схему країн за рівнем економічного розвитку,
досягненнями і результатами, рівнем життя і т.д., то вони будуть
знаходитись у прямій залежності від якості людського капіталу.
Використовуючи найкращий світовий досвід, маючи необхідне наукове
підгрунтя, ми повинні трансформувати існуючі відокремлені частини,
розірвані інформаційні потоки і створити новий макроекономічний
господарський механізм, що забезпечить поступовий підйом та розквіт нашої
багатої, незалежної держави.
Господарський механізм не існує окремо від виробничої та організаційної
діяльності людей, суспільства. Він підпорядкований визначеним об’єктивним
суспільним закономірностям. Це активна самодостатня система, якій властива
організація, втілена в охоплюючу весь виробничий простір мережу самостійних
суб’єктів. Це соціальна система, і її головними компонентами є господарюючі
суб’єкти, а, отже, люди. Для них властива певна форма існування, обумовлена
їх особистими інтересами, бажаннями та намірами. Отже, якщо система не в
змозі задовольняти першочергові потреби своїх суб’єктів, а саме – людей, то
навіщо вона взагалі потрібна.
Суспільний продукт господарської системи знаходиться у постійному русі,
проходячи стадії виробництва, розподілу, обміну і споживання. Система
становить організм, котрий має два основних зустрічних потоки, один з яких
– потік товарів, продукції, робіт, послуг, а інший – грошовий.
Збалансованість цих потоків і є здоровим функціонуванням економіки. Як і в
будь-якому живому організмі, порушення кровообігу в економіці неминуче
призводить до больового шоку та загибелі.
Зараз Україна переживає складний період саме цього шоку – фінансового
колапсу. Грошові потоки розірвано, замість них з’являються грошові сурогати
(взаємозаліки, векселі, бартер тощо). Фінансові установи, що мають бути
серцем збалансованих грошових потоків, не здатні забезпечити відтворення
цього процесу, бо вони зайняті насамперед підтриманням ліквідності та
вкладанням своїх коштів у облігації внутрішньої державної позики. Витрати,
які несе держава з введенням грошового сурогату, чи взаємозаліки, чи
вексельний обіг, чи бартер, який на сьогоднішні день становить 50%
фінансового потоку, наносять невиправної шкоди, відкидають нас у епоху
середньовіччя.
Необдумана монетарна політика уряду та Національного банку України призвела
до зниження рівня монетаризації економіки, її знекровлення. Зниження рівня
монетаризації у 1998 році до 13,4% проти 70% нормативних зумовлене
випереджаючими темпами зростання рівня інфляції порівняно з темпами
зростання грошової маси, внаслідок чого було розімкнуто товарні та ресурсні
потоки.
Відірваність господарської системи від виробництва, ринку продуктів і
ресурсів, відсутність інформації про її діяльність – все це призводить до
необхідності терміново налагодити побудову макроекономічної системи
України, негайно вирішити питання: що виробляти і в якій кількості; з якими
витратами і для кого; як розподіляти вироблений суспільний продукт.
Основною ланкою системи повинно стати виробництво з його основним елементом
– господарським саморегулюючим суб’єктом. При всій значимісті виробництва,
воно має сенс лише тоді, коли служить споживанню. Лише споживання робить
необхідним виробництво, а виробництво заради виробництва – безглузде.
Споживання створює мету виробництва і водночас його мотив, формує соціальне
замовлення виробництву, обсяг, структуру і якість суспільного продукту.
Задоволена потреба часто народжує нову, часто більш складну потребу.
Зростання і ускладнення потреб є потужною рушійною силою розвитку
виробництва, яке можливе за умови максимального використання вітчизняними
підприємствами високих технологій, створення стратегічного ешелону НТП,
випереджаючого розвитку сфери промислової переробки сировинних ресурсів.
У загальній макроекономічній системі особливу увагу слід приділити
зовнішньоекономічним зв’язкам. На етапі складання міжгалузевих балансів,
розробки планів розвитку держави та визначення її виробничих потужностей
необхідно сконцентрувати всі наявні фінансові джерела у
експортноспроможному виробництві, яке здатне у стислі терміни окупити
вкладені у нього кошти і отримати прибуток, забезпечити необхідні фінансові
надходження до бюджету. Разом з тим необхідно запобігти відпливу капіталів
з економіки України до інших країн світу через офшорні зони тощо,
використовуючи ці кошти для забезпечення власного економічного зростання.
Лише за приблизними розрахунками акумулювання та використання цих капіталів
надасть можливість відродити економіку і досягти рівня валового
внутрішнього продукту 1990 року вже у 2007 році. При цьому імпортна частка
валового внутрішнього продукту повинна складатися лише з тих товарів, які з
поважних причин не виробляються на цей час в Україні, але мають стратегічно
важливе значення.
Глибока інституціональна і організаційно–структурна криза виявляється у
стагнації мікроекономіки та її інфраструктури, управлінському вакуумі,
втраті керованості. Політика щодо подолання кризи повинна ґрунтуватися на
концепції та стратегії мікроекономічного розвитку як частини
загальноекономічної стратегії реформування. При цьому важливо розробити
модель переходу до нових механізмів організації, управління й
господарювання.
Сьогоднішня ситуація вимагає негайного перегляду та формування стратегії
промислового розвитку на основі використання досягнень НТП, активізації
інвестиційного процесу та докорінної структурної перебудови виробництва
шляхом прискореного розвитку наукомістких галузей. Адже промислова сфера
досі залишається основною ланкою соціально-економічного прогресу,
вирішальним фактором економічного зростання. Високотехнологічні промислові
сфери виступають потужним каталізатором технологічного оновлення усього
національного товаровиробництва, визначення першочергових точок зростання і
забезпечення конкурентоспроможності промислової продукції на внутрішніх і
зовнішніх ринках. Стратегія і тактика розвитку цієї сфери повинна бути
визначена структурною і промисловою політикою держави.
Структурна перебудова економіки має відбуватись послідовно, поетапно, з
розгортанням інвестиційної та інноваційної діяльності, забезпечуючи
оздоровлення виробничої структури економіки при посиленні ролі внутрішнього
банківського капіталу і власних коштів підприємств.
На першому етапі структурної перебудови економіки увагу слід зосередити на
галузях, що визначають життєзабезпечення населення. Важливо відновити
інвестиційний попит на оновлення і розвиток товарного виробництва,
забезпечивши його достатніми внутрішніми накопиченнями й інвестиційною
підтримкою держави. Такими паростками економічного зростання можуть стати
галузі зі швидкими темпами економічного обороту, високим і стійким ринковим
попитом – агропромисловий комплекс, харчова та легка промисловості, сфера
послуг.
Таким способом буде зупинено спад рівня життя населення. Із зупинкою спаду
виробництва, стабілізацією систем життєзабезпечення населення та
відродженням позитивних тенденцій в інвестиційній діяльності активізується
процес економічного відтворення й пожвавлення.
Другий етап структурної перебудови економіки може початись тільки за умов
відтворення фінансової системи на засадах нової економічної системи,
формування надійного ринку цінних паперів і капіталу, введення науково
обгрунтованої амортизаційної діяльності, регулювання темпів зміни
співвідношень руху фондів накопичення і споживання.
За прогнозними оцінками зарубіжного досвіду, для нормалізації відтворення
основних фондів питому вагу накопичень в національному доході слід
підтримувати на рівні не нижче 20%.
Третій етап структурного оновлення економіки – це перехід до нормального
функціонування економіки, яке передбачає узгоджену взаємодію як ринкової
економіки з конкуренцією у всіх сферах бізнесу під регулюючим впливом
держави, так і планової, де державні муніципальні накопичення й інвестиції
під структурні зміни формуються залежно від загальнодержавних і місцевих
потреб та замовлень в єдиному руслі національних інтересів України.
Підприємливість і ринкова активність на третьому етапі будуть залежати не
тільки від потреб, попиту і платоспроможності внутрішнього ринку, а й
значною мірою від зовнішніх ринків, інтеграції економіки у світовий
економічний простір.
Враховуючи те, що країна 7 років йшла до економіки ринкового типу,
необхідно взяти всі ті надбання, якими вона володіє сьогодні, і додати ті
нові форми та інструментарії, якими користується світова економічна наука і
не відштовхує світова економічна система.
Ми повинні створити всі умови переходу від економіки, яка базується на
екстенсивному способі розвитку, до економіки, яка розвивається шляхом
інтенсифікації виробництва, основу якої складають найновіші технології,
високий рівень науки в поєднанні з високим загальноосвітнім рівнем. Саме на
цій основі ми повинні побудувати новий господарський механізм, нову
господарську систему.
Крім того, ми повинні чітко визначити своє місце у системі світової
економічної безпеки, орієнтуючись в першу чергу на досягнення власних
економічних інтересів, водночас враховуючи інтереси світової спільноти.
Починати треба вже сьогодні. Успіх залежить від того, як точно ми визначимо
координати розвитку світової спільноти і наше місце в них. На цьому шляху
немає жодних перепон, які не можна було б подолати. Лише концентрація всіх
зусиль й потенціалів на шляху відновлення дозволить відродити велику країну
Європи – Україну
