Господарський механізм
p> При вивченні господарського механізму першочергове значення має з'ясовування його місця в економічній системі в цілому і співвідношення з такими найбільше важливими елементами цієї системи, як продуктивні сили, виробничо-економічні, а також техніко-економічні й організаційно-виробничі відношення.

У системі реальних відношень власності існують підсистема, пов'язані з відношеннями власності на засоби виробництва у всіх сферах суспільного відтворення, із власністю на необхідний і прибавочний продукт, або на результати праці. В другому випадку мова йде про такі конкретні форми виробничих відношень, як заробітна плата, прибуток, податок і т.п.
Оскільки в системі виробничих відношень розрізняють процеси присвоєння і керування даними відношеннями, то останній, безпосередньо управлінський аспект власності, а також конкретні форми її реалізації й організації і відносяться до господарського механізму.

Такі ж дві підсистеми існують і у відношеннях власності на засоби виробництва в різноманітних сферах суспільного відтворення. Глибинна підсистема відбиває характер власності, що залежить від того, хто є власником засобів виробництва. З ній пов'язана й інша істотна риса глибинної підсистеми - наявність експлуатації або її відсутність.

Конкретні управлінські форми відношень власності на засоби виробництва пов'язані із сукупністю економічних відношень, у сферах безпосереднього виробництва, обертання, розподіли і споживання.

До господарського механізму належать конкретні управлінські форми виробничо-економічних відношень і, зокрема, власності на засоби виробництва. Це значить, що на них можна свідомо впливати, регулювати на різноманітних рівнях - рівні окремого підприємства, об'єднання, міністерства, рівні держави в цілому і міждержавному рівні.

Незважаючи на те, що глибинна підсистема відношень власності на засоби виробництва безпосередньо не входить у господарський механізм, вона побічно впливає на нього. При цьому, змінюючи конкретні, управлінські форми відношень власності, можна впливати на розвиток підсистеми виробничих відношень. Так, в умовах акціонерної форми підприємництва через установлення низьких пільгових цін на акції для безпосередніх виробників засобу виробництва можуть частково переходити до людей найоманої праці, у результаті чого змінюється характер власності.

Іншим елементом економічної системи є техніко-економічні й організаційно- виробничі відношення, тобто відношення спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації. Їхнім ядром є відношення спільної діяльності, обміну діяльності і керування. Дані відношення входять у господарський механізм цілком. Інакше кажучи, до складу підсистеми господарського механізму варто включати конкретні форми організації виробництва, господарські зв'язки між підприємствами однієї або різноманітних галузей промисловості, за допомогою яких вони обмінюються виготовленими продуктами праці і т.п. Природно, такими зв'язками також можна керувати.

Ще один елемент економічної системи складають сучасні продуктивні сили - робоча сила, засоби і предмети праці, наука, форми і методи організації виробництва, а також інформація. У господарський механізм із відзначених компонентів цілком входять тільки форма і методи організації виробництва.
Інші ланки продуктивних сил безпосередньо до господарського механізму не належать. Але продуктивні сили, як відомо, повернені і до природи, і до економічних відношень. Саме ця, друга сторона продуктивних сил взаємодіє з економічними відношеннями, є їхньою функціональною властивістю. І якщо розглядати робочу силу безпосереднього робітника, то цей елемент системи продуктивних сил характеризується такими параметрами, як кількість робітників, рівні їхній утворення і кваліфікації, фізичний, моральний і психологічний стан і ін. У сучасних умовах бурхливого розвитку науки і техніки в процесі праці не може брати участь робітник без належного рівня утворення, кваліфікації. Такі властивості робочої сили є її функціональними рисами, що властиві й іншим елементам продуктивних сил. До господарського механізму ставляться не самі робітники, засоби і предмети праці, а ті їхній сторони, що. формують функціональні риси продуктивних сил і дають їм можливість взаємодіяти між собою і двома сторонами суспільного засобу виробництва, тобто продуктивними силами і виробничими відношеннями.

У процесі постійної взаємодії різноманітних елементів продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-виробничих і виробничо-економічних відношень, що безпосередньо ставляться до господарського механізму, останній і формується як щодо самостійний елемент економічної системи.

На сьогоднішній день вивчення теорій ринкового господарства, і особливо історичної природи тієї структури, що повинна бути сформована на ринку, подає особливий інтерес для тих країн, що, як і Україна знаходяться в процесі переходу від комуністичного до ринкового порядку. Сьогодні багатьма економістами признається, що в Україні має бути ще будуватися ринкове господарство і має бути створення соціально-орієнтованої ринкової економіки, а не ліберальної, виходячи з національних особливостей країни, ну і звісно з урахуванням світової економічної кризи, криміналізації, правового безладдя, виправлення допущених помилок.

Як відомо з історії, чисто капіталістичне товариство, побудоване винятково на приватній власності, максимализации прибутку і ринково-цінової координації, без яких-небудь гарантій із боку держави, в області соціальної безпеки, без зрівноважування і скорочення дуже великої різниці в прибутках, поки ще не стало реальністю. Але зате відомо, що необмежене прагнення до прибутку і вигоди перетворюється в скнарість і алчність, необмежене накопичення приватної власності веде до кількісного стрибка і проблеми влади. Таким чином, є ряд причин, таких як соціальне забезпечення в старості, охорона здоров'я, відпочинок, одержання утворення, турбота і поміч тому населенню, що, або зовсім, або частково не може брати участь у господарському житті, національна і державна безпека, що змушують ряд країн йти по шляху побудови соціальної ринкової економіки.

Мені дуже сподобалося вираження К. В. Нерра, що для ринкової економіки було скроєно "широка сукня", що дозволяло розширювати теорію ринку, признаючи, що в процесі формування капіталізму виникають діалектичні протиріччя, що потрібно врівноважувати "Ausgleich", але не шляхом орієнтації на марксизм, а шляхом максимализации прибули і використання її з найбільшою корисністю. Синтез соціального зрівноважування і гарантія вільної дії ринкових сил, вільна ініціатива в сполученні із соціальним прогресом, свобода висновку контрактів і скрути антимонопольної політики, регіональний політика дозволяє зрівноважити потреби людини з потребами навколишнього середовища й екології.

Основою механізмів соціальної орієнтації економіки залишаються ринок і конкуренція. Але, по-перше, останні самі перетерплюють серйозну еволюцію, зокрема, у зв'язку з поширенням системи маркетингу, що дозволяє дозволяти протиріччя між структурою виробництва і структурою потреб, а тим самим підтримувати соціальну спрямованість виробництва, підпорядкованість його задоволенню потреб.

По-друге, еволюція ринкових механізмів сполучиться з посиленням державного регулювання соціально-економічних процесів на всіх рівнях - від загальнонаціонального до муніципального. Усе більш активну роль у ньому грають інститути цивільного товариства.

По-третє, значну трансформацію перетерплює соціальне поводження основних суб'єктів, що хазяюють - корпорацій, підвищується соціальна відповідальність бізнесу.

По-четверте, в останні десятиліття відзначається зростання економічної і соціальної ролі домашнього господарства, що знаходить свій прояв у забезпеченні більш високих вимог до якості робочої сили, розширенні самозанятости й індивідуального (сімейного) підприємництва, сімейних накопичень, що до початку 80-х років перетворилися в найбільший інвестиційний ресурс.

Розходження в порівняльній ролі держави, корпорацій і ринку в регулюванні суспільного виробництва визначають розмаїтість варіантів соціальної орієнтації ринкової економіки (консервативний, ліберальний, соціал-демократичний), її національних моделей (американської, німецької, японської, шведської і т.п.). Їх не варто було б протиставляти друг другу, підкреслюючи переваги одних і хиби інших поза конкретним історичним контекстом. Тим більше що, по спостереженнях багатьох авторів, відбувається якийсь зближення згаданих типів і моделей.

Що можна сказати про механізми соціальної орієнтації теперішньої української економіки? Стара система зруйнована, а нова, якщо і діє, те в основному в інтересах невеличкої частини товариства - значного капіталу, фінансової олігархії, бюрократичної верхівки. Держава не вважає себе зобов'язаним забезпечувати елементарні соціально-економічні права громадян, що мають для них життєве значення. Більш того, як у випадку з заборгованістю по зарплатах і пенсіям, воно саме виступає в ролі порушника цих прав стосовно бюджетникам. Державними органами відхиляється навіть така рутинна з ринкової точки зору міра, як оформлення заборгованості по зарплаті і пенсіям у виді кредиту з нарахуванням відсотків. У той же час держава розпродає фінансовим групам за півціни унікальні об'єкти, роздає квоти і ліцензії.

Держава практично не починає серйозних зусиль для підвищення соціальної відповідальності бізнесу. Більш того, у ході ринкових реформ під приводом підвищення конкурентноздатності підприємств фактично зруйнована їхня соціально-побутова підсистема, створена в радянський час. Окремі добродійні акції бізнесу носять сугубо рекламно-показний характер, не змінюють його загальної антисоціальної спрямованості, захлестываются хвилями шахрайств і шахрайства, жертвами котрих стали сотні тисяч і мільйони рядових вкладників і акціонерів. Виконавча влада завзято пручається серйозним крокам для рішення проблеми відновлення знецінених у ході шокової терапії ощадних і страхових внесків населення, ограничиваясь малозначними мірами, прийнятими головним чином для заспокоєння суспільної думки. Все це ніяк не узгодиться з призовами влади до довіри, згоді, соціальному партнерству в країні.

Відзначені негативні явища в українській економіці і соціальній сфері не можна вважати короткочасними й епізодичними. За 7-8 років вони придбали стійкі тенденції. Їх важко пояснити тільки важкою радянською спадщиною і помилками перебудованого періоду. Причини криються в політиці, що проводиться українською адміністрацією в останні роки.

У нашому товаристві поширене уявлення про молоді реформатори другого і теперішнього, третього, приходу до влади як про політиків і економістів прозахідної орієнтації. Але така думка, на мій погляд, не відповідає дійсності: адже як і раніше ігноруються реальні тенденції світового розвитку, і політика проводиться по напрямках, протилежним світовим.
Ігноруються не тільки світові тенденції, але і досвід, традиції власної країни. Звідси провал політики радикальних реформ, що признається не тільки споконвічними критиками цього курсу, але такими його співавторами і прихильниками, як американський професор Дж. Сакс. “Реформа, - говорить він, - оберталася для країни величезним і непередбаченим бідуванням.
Викликала колосальний дефіцит бюджету. Перетворила в прах банківські заощадження і накопичення. А почуття непевності, що поширилося широко, у завтрашньому дні трагічною уявою сприяло скороченню тривалості життя дорослого чоловічого населення. Я вважаю, - продовжує професор, - що реформа потерпіла поразку... У процесі реформ представники значного бізнесу України привласнили собі природні ресурси країни на десятки мільярдів доларів. Певне, українське керівництво перевершило самі фантастичні уявлення марксистів про капіталізм”.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5



Реклама
В соцсетях
рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать рефераты скачать