Серед механізмів відкритої інфляції насамперед варто виділити той,
що пов'язаний з деформацією психології споживачів і виробників.
Припустимо, що споживач діє в зовсім здоровій не інфляційній ринковій
економіці. Це означає, що подорожчання товарів він розцінює як рядову
подію, бачить у ньому свідчення працюючого ринкового механізму і розраховує
на їх неминуче здешевлення в найближчому майбутньому. Цілком ймовірно, що
під впливом подібних очікувань споживач утримуватиметься від того, щоб
негайно витратити гроші, спробує нарощувати заощадження і цим зберегти їх
реальну цінність. Діючи таким чином, споживач додає сили ринковому
механізму, допомагає йому знизити ціни.
Інфляція ж викликає глибокі, радикальні зміни психології споживача.
Стикаючись з постійним підвищенням цін, він починає думати, що товари і
послуги ніколи не стануть дешевшими. Проблема для споживача полягає в тому,
щоб правильно передбачати, на скільки саме вони подорожчають. До таких
прогнозів пристосовуються, підлаштовуються споживчі рішення стосовно того,
яку частину доходу витратити на поточне споживання, а яку заощадити.
Зрозуміло, що прагнучи хоча б зберегти свій життєвий рівень споживач
нарощуватиме поточний попит, зменшуючи заощадження. Саме це, до речі,
відбувається в сучасній українській економіці, де адаптивні сподівання
стали однією з головних причин справжньої споживчої параної і безупинного
нагнітання ажіотажного попиту, провідною ланкою інфляційного механізму.
Покупці, страждаючи від інфляційної хвороби, бачать у кожному витку
зростання цін підтвердження правильності, розумності своїх рішень, а отже,
продовжують нарощувати попит. Розширення останнього викликає чергове
підвищення цін, яке робить адаптивні інфляційні очікування ще стійкішими.
Знову настає приплив попиту і т.д. При цьому утворюється надзвичайно
небезпечний для економіки самопродукуючий механізм інфляції, “зачароване
коло”, яке дуже важко розірвати. Споживач власними руками поглиблює
інфляцію, вважаючи при цьому, що діє цілком раціонально і розсудливо.
У результаті функціонування вказаного механізму в економіці, як правило, починає відчуватися гостра нестача заощаджень. Адже заражена вірусом інфляції людина живе одним днем, не задумуючись про майбутнє і мало що залишаючи для економічного розвитку. Дефіцит збережень згубно відбувається на обсязі кредитних ресурсів, перешкоджає зростанню інвестицій, виробництва й пропозиції. Тобто чим більшу стійкість набувають адаптивні очікування, тим складніше фінансувати капіталовкладення, тим повільніше збільшується товарна маса і тим глибший інфляційний розрив.
Якщо виробники і працівники торгівлі, розраховуючи на підвищення цін, почнуть гальмувати продаж, приховувати товари, сподіваючись з часом збути їх дорожче, то ситуація може значно погіршитися. Подібні дії іноді зустрічаються навіть у ринковій економіці, де тривале приховування товарів здатне викликати банкрутство. Зрозуміло, що там, де панує адміністративно- командна система, вони набагато поширеніші. Адже державна торгівля, не пропускаючи товари до покупців, мало чим ризикує, оскільки володіє тіньовими ринками збуту необмеженої місткості.
Отже, адаптивні інфляційні очікування сприяють формуванню невдалої
комбінації повільного зростання пропозиції і швидкого збільшення попиту.
Формується механізм, який неухильно тягне ціни вгору. При цьому слід
зазначити, що адаптивні очікування мають мікроекономічну природу,
визначаються подіями, що відбуваються на конкретних ринках. Роздумуючи,
скільки грошей витратити на купівлю, споживач керується рухом тих цін, які
бачать на ринку (в магазині, в кінотеатрі, пральні тощо).
На будь-які зміни макроекономічних умов, що виражаються, припустимо, у скороченні бюджетного дефіциту або в переході до неінфляційної грошової політики, він реагує не раніше, ніж переконається в тому, що ціни насправді знижуються. До цього адаптивні очікування будуть і надалі домінувати у психології споживача, який продовжить нагнітання поточного попиту за рахунок заощадження. Сам характер адаптивних очікувань такий, що їхній шлейф тягнеться довго, підтримуючи інфляційний механізм навіть тоді, коли на рівні народного господарства вже зроблено, здавалось би, все необхідне для припинення інфляції.
Отже, гасіння інфляційних очікувань – найважливіша проблема держави, що стає на шлях боротьби з інфляцією. Судячи із недавнього минулого розвинутих країн проблема позбавлення людей нездорової інфляційної психології, що виявляється на ринку у вигляді ажіотажного попиту, не менш складна і багатогранна ніж, наприклад, структурна перебудова виробництва або нормалізація бюджету і грошового обігу. Тут ніяк не обійтися без всебічного зміцнення ринкових механізмів. Діючи в обстановці загального підвищення цін, тільки вони здатні викликати зниження останніх хоча б на деяких товарних ринках, що підвищить схильність до заощадження, допоможе стабілізувати поточний попит.
4. Інфляція попиту і витрат
В основі іншого механізму формування інфляції лежить взаємозв'язок попиту й витрат, що відображено на рисунку 1.1.
AS2
Рівень цін (базовий рівень=10)
АS
1,3
Інфляція, спричинена
попитом
Е3
AS1
1,2
Е2
1,1
E1
1,0
Природний рівень
AD2 реального обсягу виробництва
AD1
900
1000 1100 1200 Реальний
обсяг виробництва
Рис.1.1. Інфляція, спричинена попитом і витратами
У міру того, як економічна система у своєму русі проходить від точки
Е1 через Е2 і Е3, характерні зміни в економіці і грошовому обігу викликають
інфляцію (тривале підвищення рівня цін). Як видно з рис. 1.1, інфляційні
процеси розвиваються у двох, відмінних один від одного, варіантах. Згідно з
першим, під час руху кривої сукупного попиту вгору відносно нерухомої
кривої сукупної пропозиції АS1 рівень цін зростає, а реальний обсяг
виробництва збільшується. Такий варіант називається інфляцією, спричиненою
попитом, оскільки зростаючий попит підштовхує вгору рівень цін.
І навпаки, у міру того як економічна система рухається від точки Е2 до точки Е3, крива сукупної пропозиції рухається за незмінного положення кривої сукупного попиту. Тепер хоча рівень цін продовжує зростати, реальний обсяг виробництва знижується. Такий варіант називається інфляцією, спричиненою витратами, оскільки у цьому випадку рівень цін піднімається вгору за рахунок очікування збільшення майбутніх витрат. Спочатку цей термін застосовувався у тих випадках, коли вимоги підвищення заробітної плати об'єднаннями професійних спілок приводили до зростання затрат на випуск продукції того чи іншого підприємства. Тепер цей термін застосовується набагато ширше – практично в будь-кому випадку, коли крива сукупної пропозиції рухається вздовж нерухомої кривої сукупного попиту.
5. Інфляція, що супроводжується спадом виробництва і зростанням цін
Світовий досвід показує, що інфляційні процеси можуть відбуватися і
за високого обсягу виробництва та низького рівня безробіття і зниження цін.
Вони можуть також виявлятися одночасно, тобто супроводжуватися зростанням
цін і синхронним застоєм, а то й спадом обсягу виробництва. Економічна
ситуація, що склалася в Україні на початку 90-х років, підтверджує це
положення. Україна стала одним із світових лідерів щодо рівня інфляції.
Інфляційний процес, що супроводжується економічним спадом,
відображений на рисунку 1.2. Із цього рисунка видно, що в результаті
процесу галопуючої інфляції, економічна система пройшла по траєкторії до
точки Е1 (показана на рисунку стрілкою). У цій ситуації, замість того, щоб
дати можливість економічній системі просунутися далі до точки Е2а,
Центральний банк обмежує зростання кількості грошей, що перебуває в обігу,
фіксуючи криву сукупного попиту в положенні АD1, але інерція очікування
інфляційних процесів тягне криву сукупної пропозиції вгору в положення
АS2. Економічна система зазнає інфляції, спричиненої витратами, яка
скорочує реальний обсяг виробництва, але не в змозі припинити дію
господарських агентів, пов'язаних з інфляційними очікуваннями. У міру того,
як крива сукупної пропозиції зміщується дедалі вище до положення АS3,
реальний обсяг виробництва падає нижче від природного рівня і настає період
інфляції, який пов'язаний із спадом.
Рівень цін (базовий рівень=1,0) Крива
сукупної AS AS3
Пропозиції на трива-
лому часовому інтервалі
2,6
E2а
2,4
AS2
E3
2,2
AD2
E2
2,0
AS1
E1
1,8
Природний рівень реаль- ного обсягу виробництва
AD1
Реальний обсяг виробництва І витрати
900 1000
1100 1200
Рис. 1.2. Інфляція, що супроводжується спадом виробництва і зростанням цін.
Спочатку, як видно на рисунку 1.2, економічна система перебуває в
точці Е1, що розглядається як результат панування процесів галопуючої
інфляції в попередні роки. Економічна система в цей час рухалася по
траєкторії, поміченій на рисунку стрілкою, і такою, що закінчується в точці
Е1. Очікуючи збільшення темпів інфляції в найближчому майбутньому,
підприємства орієнтуються у своїх очікуваннях на вищий рівень цін на
фактори виробництва, що залучаються. Цей рівень цін визначає їхні витрати в
наступному році. Дана обставина сприяє зміщенню кривої сукупної пропозиції
вгору з АS1 до АS2.
Якщо центральні банки не протидіють зростанню грошової маси, то крива
сукупного попиту зміщується вгору в положення АD2 й економічна система
досягає точки Е2а. Рівень цін зростає до відмітки 2,2, а реальний обсяг
виробництва залишається на рівні 1100 млрд.грн., що набагато вище від
природного рівня. Припустимо, що центральний банк вирішує відреагувати на
інфляційні процеси, різко зупинивши зростання кількості грошей, що
перебувають в обігу. Без наявності такого зростання крива сукупного попиту
залишається в положення D1. Однак, господарські агенти, як і раніше,
очікують майбутнє зростання рівня цін на фактори виробництва, що
залучаються. Крива сукупної пропозиції, таким чином, продовжує зміщуватися
вгору – із положення S2 до S3. Враховуючи, що центральний банк обмежує
зростання грошової маси, економічна система перейде із положення Е2 до Е3.
Інфляція, пов'язана зі спадом, посилюється, а рівень реального обсягу
виробництва падає нижче від попереднього рівня.
Головною причиною інфляції, пов'язаної зі спадом, є інерція в очікуванні інфляційних процесів. Саме вона продовжує “тягнути” вгору криву сукупної пропозиції, навіть через деякий час після вжитих обмежувальних заходів з боку центрального банку.
Існують два можливі варіанти виходу економічної системи із створеної
ситуації. Швидкий спосіб стабілізації ситуації полягає у відновленні
експансіоністської грошово-кредитної політики. Зміщуючи криву сукупного
попиту вгору в положення D2 і враховуючи, що крива сукупної пропозиції
залишається в положення S3, економічна система може повернутися до
природного рівня реального обсягу виробництва. Однак така грошово-кредитна
політика, в якій періоди стимулювання різко змінюються періодами обмежень,
не сприяє постійному прогресу в боротьбі з інфляційними процесами. Навпаки,
подібні дії можуть розкручувати інфляційну спіраль, за якої інфляція
переходить на вищий рівень услід за кожним економічним спадом. Економіка
України на початку 90-х років стала жертвою подібних процесів.
