ІІ.4. Вимірювання економічної ефективності ресурсів і витрат.
Конкретні види ефективності можуть відокремлюватись не лише за
різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності підприємства,
про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які ресурси
(застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків. Застосовані ресурси –
це сукупність живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою
поточні витрати на виробництво продукції. В зв’язку з цим у практиці
господарювання варто виділяти також ефективність застосовуваних ресурсів і
ефективності споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної
ефективності виробництва, тобто мова йде про так звані ресурсний і
витратний підходи до визначення її рівня з застосуванням відповідних типів
показників.
Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства можна визначити, користуючись формулою
[pic] де Езр – ефективність застосовуваних ресурсів;
Р - госпрозрахункова чиста продукція за зіставленими цінами (обсяг реалізованої у розрахунковому році продукції за вирахуваннями матеріальних витрат, плати за ресурси, проценту за кредит);
П - чисельність працюючих на підприємстві;
Фос - середньорічний обсяг виробничих основних фондів за відновною вартістю;
Фоб - вартість оборотніх фондів підприємств;
Кпвп - коефіцієнт повних витрат праці (визначається відношенням чисельності працюючих у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного національного доходу; використовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці у середньорічну кількість робітників).
Узагальнюючим показником ефективності споживчих ресурсів може слугувати
показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень
поточних витрат на виробництво (собівартості виготовлення певних виробів).
Як відомо, до собівартості продукції спо-живані ресурси включаються у формі
оплати праці (персоналу), амортизаційних відрахувань (основні фонди) і
вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди).
До найважливіших узагальнюючих показників ефективності виробництва відноситься частка приросту обсягу вироблюваної продукції за рахунок інтенсивних чинників (інтенсифікація виробництва). Це зумовлюється тим, що в сучасних умовах господарювання економічно і соціально вигіднішим є не екстенсивний (шляхом збільшення обсягу застосованих ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок кращого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.
Частку прироста продукції за рахунок інтенсифікації виробництва можна визначити за формулою
[pic] де Уінт - частка приросту обсягу продукції, що зумовлена інтенсифікацією виробництва;
[pic]- приріст застосовуваних ресурсів за певний період, %;
[pic]- приріст обсягу виробництва продукції за певний період, %;
Умовний приклад визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва наведено у таблиці 2.
Таблиця 2.
Визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва.
|Показники |Періоди |
| |базисний|розрахунковий |
|1. Обсяг виробництва продукції, тис. |42000 |60000 |
|одиниць. | | |
|2. Приріст обсягу продукції, %. [pic] |- |42,85 |
|3. Чисельність працюючих у сфері |13000 |- |
|матеріального ви-робництва, тис. Чол.. | | |
|4. Утворений національний доход, тис. од. |15000 |- |
|5. Коефіцієнт повних витрат праці |0,8 |- |
|(13000:15000) | | |
|6. Чисельність працюючих на підприємстві, |4000 |4800 |
|чол. | | |
|7. Основні фонди за відновною вартістю, тис.|28000 |34000 |
|од. | | |
|8. Оборотні фонди (запаси |8000 |9000 |
|товарно-матеріальних цін-ностей), тис. | | |
|одиниць. | | |
|9. Сума основних і оборотніх фондів, тис. |32000 |41000 |
|одиниць. | | |
|10. Ресурси уречевленої праці у |3840 |4920 |
|перерахуванні на се-редньорічну кількість | | |
|працівників, тис. чол. (32000*0,12; | | |
|41000*0,12) | | |
|11. Сума застосовуваних ресурсів, тис. чол. |7840 |9720 |
| | | |
|(4000 + 3840; 4800+4920) | | |
|12. Приріст застосовуваних ресурсів у |- |23,9 |
|розрахунково-му періоді, %. [pic] | | |
|13. Частка приросту обсягу у продукції за |- |53,4 |
|рахунок інтенсифікації виробництва, %. | | |
|[100(1-23,9/42,85)] | | |
У процесі вимірювання ефективності виробництва не слід ігнорувати визначення народногосподарського ефекту використання продукції як практично важливого узагальнюючого показника, оскільки при оцінці усіх видів діяльності підприємства обов’язково треба врахувати ступінь задоволення різноманітних потреб споживачів його виробів. Народно-господарській ефект використання продукції того чи іншого підприємства у сфері її споживання обчислюється у вигляді приросту чистого прибутку (доходу), тобто загального ефекту (збільшення прибутку в наслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних ресурсів тощо) за вирахуванням вартості придбання продукції виробничо- технічного призначення.
Сферою визначення і постійного контролю повинен бути охоплений також показник загальної рентабельності виробництва, що визначається шляхом розрахунку відношення одержаного прибутку до обсягу застосовуваних виробничих фондів.
Щодо решти системи показників, диференційованої за видами ресурсів і окресленої вище (табл. 1), то вони використовуються у відповідності з наперед визначеними метою вимірбвання ефективності і напрямками застосування його результатів. Існує бодай дві загальні і постійно діючі мети: 1) виявлення, оцінка і узагальнення відносної ефективності виробничих підрозділів і діяльності функціональних ланок з наступним вишукуванням пріоритетних напрямків мотивізації та реальних механізмів впливу на її позитивну динаміку в майбутньому; 2) порівняння ступеня ефективності, досягнутого даним підприємством і його конкурентами на ринку, щоб не допустити зниження престижу і конкурентноспроможності у сфері бізнесу.
ІІ. 5. Оцінка соціальної ефективності.
Перш за все необхідно зазначити, що неухильне зростання соціальної ефективності є кінцево метою сукупної виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємств. З огляду на це економічна ефективність відносно соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень економічної результативності функціонування підприємств слугує матеріальною і фінансовою базою розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї можливої обставини треба оцінювати соціальну ефективність. Проте об’єктивна оцінка соціальної ефективності зараз наражується на істотні труднощі, пов’язані з відсутністю науковообгрунтованої і загально визнаної методики визначення її рівня. Вочевидь, таке явище зумовлене не лише браком уваги відповідних галузей науки до роз’язання цієї вкрай актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна старатися на дещо інтуїтивне і імперичне уявлення про принципові підходи до оцінки соціаль-ної ефективності.
По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність повинна визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підприємстві її що до ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх робітників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь соціального захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів та держави в цілому).
По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і відносного рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінансових коштів, нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб робітників, які можуть бути задоволені підприємством у певній мірі (залежно від наявних можливостей), зокрема відносяться: збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування підприємств; надання безпо-воротної позички на придбання кооперативного житла і зведення дачних будинків; будівництво і утримання власного житлового фонду, баз відпочинку, будинків культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (не шкідливих до здоров’я) умов праці і належної охорони навколишнього природного середовища направлення на навчання до середніх спеціальних і вищих навчальних закладів молодих працівників з виплатою стипендій, підготовка необхідних для ринково-комерційних структер підприємства спеціалістів у спеціальних навчальних центрах (інститутах менеджменту, школах бізнесу і підприємництва), стажування керівників і спеціалістів у зарубіжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприємств тощо.
По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба врахувати також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької діяльності. Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання мінімальної заробітної плати по всім категоріям працюючих на підприємствах і організаціях різних видів та сфер народного господарства; встановлення і виплата пенсій, стипендії, фінансової допомого многодітним сім’ям; індексація заробітної плати і пенсій у відповідності з динамікою роздрібних цін на товари споживання; регулювання продажних цін на певні види товари для населення і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування організацій і підприємств невиробничої сфери; реалізація загальнодержавних соціальних програм тощо.
По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно
охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій
сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а також
якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність таких груп
заходів, по яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим.
Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здійснюваних
заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на
його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою
розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кож-ному окремому випадку слід
застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з
оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується
консультантами попередницько-впроваджувальної організації чи спеціалістами
у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства
(міністерства, комітета, чи іншого державного органа влади). Якісна
характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна
передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на
результативність виробництва і життєдіяльність населення (його окремих
верств). За інших різних умов результати кількісного вимірювання соціальної
ефективності треба доповнювати якісними характеристиками заходів, що
впливають на неї, і на цій підставі формулювати загальні висновки щодо її
рівня і динаміки.
